Постановление суда № 56551007, 16.03.2016, Харьковский апелляционный административный суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 р.Справа № 818/3797/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старосуда М.І.

Суддів: Яковенка М.М. , Лях О.П.

при секретарі судового засідання Резніченко Ю.В. за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Король М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіальної державної інспекції з питань праці у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2016р. по справі № 818/3797/15

за позовом ОСОБА_3

до Територіальної державної інспекції з питань праці у Сумській області , Управління Держпраці у Сумській області

про стягнення заборгованості по заробітній платі,

ВСТАНОВИЛА:

02 грудня 2015 року позивач звернулась до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Територіальної державної інспекції з питань праці у Сумській області, Управління держпраці у Сумській області, в якому з урахуванням уточнень просила суд: стягнути з Територіальної державної інспекції з питань праці у Сумській області заборгованість по виплаті належних при звільненні сум в розмірі 5154,66 грн. та середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 31.07.2015р. по 26.01.2016р. в сумі 35 218,59 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2016 року зазначений адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Територіальна державна інспекція з питань праці у Сумській області, в апеляційній скарзі посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2016 року та прийняти рішення про залишення позовної заяви без розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивач була звільнена з роботи 31.07.2015 року і в цей день їй була виплачена заробітна плата за липень 2015 року, а фактичний розрахунок по виплаті належних їй при звільнені сум: компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги, був проведений 11.08.2015 року. Апелянт вважає, що строк на звернення до суду з цим позовом позивач пропустила без поважних причин, оскільки саме з 11.08.2015 року починається перебіг тримісячного строку на звернення до суду з даним позовом.

Позивач подала заперечення на апеляційну скаргу, в яких, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм процесуального права, просила скасувати оскаржувану постанову та прийняти рішення про залишення позовної заяви без розгляду, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга, відповідно до положень ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, позивач працювала у відповідача на посаді начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у Сумській області - державного інспектора праці Територіальної державної інспекції з питань праці у Сумській області.

Наказом голови комісії з реорганізації Територіальної державної інспекції з питань праці у Сумській області від 31.07.2015р. №66-к ОСОБА_3 звільнено з посади з 31 липня 2015 року за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з реорганізацією.

Відповідно до розрахункового листа та довідки від 11.08.2015р. №01-12-443 в день звільнення ОСОБА_3 з роботи з нею не було проведено повного розрахунку і станом на 11.08.2015 року сума заборгованості по виплаті належних їй сум становила 5 154,66 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем за правилами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України не доведено юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів правомірності своїх дій, а матеріали справи підтверджують обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно матеріалів справи, в день звільнення позивача з роботи їй 31.07.2015 року була виплачена заробітна плата за липень 2015 року, а належні їй при звільненні: компенсація за невикористані дні відпустки та вихідна допомога були частково виплачені 11.08.2015 року і станом на 11.08.2015 року сума заборгованості по виплаті вказаних належних їй сум становила 5 154,66 грн.

Згідно ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно із ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Статтею 233 КЗпП України визначено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів. Так, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (ч.1 ст. 233).

Разом із цим частиною другою цієї статті встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Надаючи офіційне тлумачення положенням частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей І, 12 Закону України «Про оплату праці», Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 зазначив: що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат; у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, право на отримання заробітної плати, тобто усіх виплат, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу зазначив, що строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

За статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

З вказаних підстав Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що до вимоги позивача про стягнення заборгованості по виплаті належних їй при звільненні сум строки звернення до суду у цій категорії спорів не застосовуються, а до вимоги про стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку застосовується тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня фактичного розрахунку зі звільненим працівником.

А згідно матеріалів справи, в день звільнення ОСОБА_3 з роботи їй не було виплачено всі належні при звільненні суми і станом на 11.08.2015 року сума заборгованості по виплаті належних їй сум становила 5 154,66 грн., що підтверджується розрахунковим листом та довідкою від 11.08.2015р. №01-12-443, підписаними начальником та головним бухгалтером Територіальної державної інспекції з питань праці у Сумській області.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач не пропустила строк звернення до суду, оскільки на день ухвалення спірної постанови відповідач не виплатив їй всі належні при звільненні суми.

Твердження апелянта, що позивач пропустила строк на звернення до суду з цим позовом без поважних причин, оскільки фактичний розрахунок по виплаті належних їй при звільнені сум: компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги, був проведений 11.08.2015 року, спростовуються наведеними вище обставинами.

Інші доводи апеляційної скарги на висновки колегії суддів не впливають.

Таким чином, зазначене вище свідчить про повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи, вірне застосування норм матеріального і процесуального права та спростовує доводи апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, що обумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Територіальної державної інспекції з питань праці у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.01.2016р. по справі №818/3797/15 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі - з 18.03.2016 року.

Головуючий суддя (підпис)Старосуд М.І.Судді(підпис) (підпис) Яковенко М.М. Лях О.П.