Постановление суда № 56510119, 17.03.2016, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/1190/16-ц

Провадження № 6/591/79/16

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2016 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого - судді Бурда Б.В.

при секретарі Терещенко М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Суми поданням державного виконавця Зарічного ВДВС Сумського міського управління юстиції ОСОБА_1 про примусове проникнення до житла,

Встановив :

Державний виконавець звернувся до суду із поданням про примусове проникнення до житла, мотивуючи свої вимоги тим, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження про стягнення коштів з ОСОБА_2 та користь КС «Громадська каса» . В добровільному порядку боржник рішення не виконує, не допускає виконавця до свого житла за місцем проживання для проведення виконавчих дій. Тому, державний виконавець просить надати дозвіл на примусове проникнення в житло боржника за адресою АДРЕСА_1.

В судовому засіданні державний виконавець Терещенко О.С., яка діє на підставі доручення, подання підтримала повністю.

Суд, заслухавши пояснення державного виконавця, вивчивши подані суду докази та оглянувши матеріали наданих суду виконавчих проваджень 35402755 та 43866530, вважає, що подання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на виконанні у державного виконавця Зарічного ВДВС Сумського міського управління юстиції ОСОБА_1 перебуває виконавче провадження по виконанню виконавчого документу виданого судом про стягнення 10453,94 грн. з ОСОБА_2 на користь КС «Громадська каса».

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища.

Відповідно до ст. 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 1 статті 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року ніхто не може зазнавати безпідставного посягання на недоторканність свого житла. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).

Конституційна гарантія недоторканності житла не поширюється на випадки, коли суспільні інтереси вимагають правомірного обмеження прав людини, зокрема для захисту прав і законних інтересів інших членів суспільства. Обмеження права особи на недоторканність житла, яке визначено у Конституції України і міжнародно-правових актах, визнається легітимним втручанням держави у права людини з метою забезпечення загального блага.

Звертаючись до суду з даним поданням, державний виконавець його обґрунтовує тим, що боржник чинить перешкоди державному виконавцю у проведенні виконавчих дій, але жодних належних доказів на підтвердження даних обставин державний виконавець суду не подав.

Виходячи зі змісту ст. 376 ЦПК України дозвіл на примусове проникнення до житла чи іншого володіння надається судом лише у разі умисних дій боржника, який перешкоджає виконавцю зайти в жиле приміщення чи інше володіння особи з метою виконання судових рішень та рішень інших органів.

Проте, державним виконавцем не надано суду жодних доказів на підтвердження повідомлення боржника про заплановані виконавчі дії.

Посилання державного виконавця на акти від 21.01.2014 року, 14.08.2014 року, 01.12.2015 року, 01.12.2015 року не заслуговують на увагу, оскільки вказані акти складені за відсутністю понятих.

Окрім того, з акту державного виконавця від 21.01.2014 року вбачається, що до квартири державного виконавця не допустила ОСОБА_3 , яка не є боржником та якій вручений виклик на 22.01.2014 року до ВДВС на імя ОСОБА_2.

З акту державного виконавця від 23.04.2014 року вбачається, що батько боржника не допустив державного виконавця до квартири та повідомив про відсутність боржника, зазначив, що останній перебуває на заробітках в Російській Федерації.

З акту державного виконавця від 14.08.2014 року, якій підписаний від імені боржника ОСОБА_2, вбачається, що боржник ОСОБА_2 не допустив державного виконавця до квартири АДРЕСА_2.

З акту від 01.12.2015 року вбачається, що він складений у виконавчому провадженні про стягнення коштів з ОСОБА_4, але в графі боржник акт підписаний від імені ОСОБА_2

З акту від 01.12.2015 року вбачається, що він складений з участю боржника, якій не допустив державного виконавця до квартири АДРЕСА_3.

При цьому, з акту державного виконавця від 13.06.2013 року (виконавче провадження 43866530 про стягнення з ОСОБА_3 судових витрат на користь КС «Громадська каса») вбачається, що боржник мешкає в м. Білопілля. У вказаному виконавчому провадженні міститься постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 18.06.2013 року та постанова державного виконавця від 26.06.2015 року про повернення виконавчого листа стягувачу через відсутність у боржника майна на яке можна звернути стягнення, але оригінал виконавчого листа знаходиться у виконавчому провадженні.

Будь-яких доказів на підтвердження наявності винних дій саме боржника, повязаних з створенням перешкод державному виконавцю у проведення виконавчих дій суду не надано, як не надано суду й доказів належного повідомлення боржника про проведення виконавчих дій.

Як зазначив в судовому засідання сам державний виконавець, доказів вручення саме боржнику повідомлень про проведення опису майна за місцем проживання боржника у квартирі АДРЕСА_4 відсутні.

У звязку з чим, суд вважає що державний виконавець не довів виправданості такого втручання в життя людини, відтак у задоволенні подання належить відмовити за його необґрунтованістю.

Керуючись ст. 30 Конституції України, ст.ст. 210, 376 ЦПК України, суд

Ухвалив :

Відмовити у задоволенні подання за його необґрунтованістю.

Ухвала суду може бути оскаржена до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області через Зарічний районний суд м. Суми, шляхом подачі в пятиденний строк з дня отримання її копії апеляційної скарги

Суддя