№ 4922237, 15.09.2009, Вінницький окружний адміністративний суд

а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 

15 вересня 2009 р.                                                                                  Справа № 2-а-3503/09/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Сторчака Володимира Юрійовича,

При секретарі судового засідання:   Гонта Інна Олександрівна 

За участю представників сторін:

позивача        :   Томенко Р.В., Дремлюх О.М., представники за довіреностю;

відповідача 1 :   Сергієнко Я.М., представник за довіреністю;

відповідача 2:  Роздобудько П.В., представник за довіреністю;

відповідача 3: Боценко Д.І., передставник за довіреністю;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Барлінек Інвест”(м. Вінниця) до Державної податкової інспекції у м. Вінниці, ДПА у Вінницькій області, Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ :

ТОВ “Барлінек Інвест” (надалі –позивач) звернулось з позовом до ДПІ у м. Вінниці (надалі –відповідач 1), ДПА у Вінницькій області (надалі –відповідач 2), Головного управління Державного казначейства України у Вінницькій області (надалі –відповідач 3) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача 1 від 27.07.2009 року №0000772330/0, стягнення з Державного бюджету України сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2009 року в розмірі 42821 грн. та за квітень 2009 року в розмірі 25897 грн.

Позов мотивовано наступним.

Відповідачем 2 проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01.02.2009 року по 01.05.2009 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.02.2009 року по 01.04.2009 року. Результати перевірки оформлені актом від 01.07.2009 року №65/2340/34004579. Даним актом встановлено завищення сум бюджетного відшкодування за березень 2009 року на 48561 грн. та за квітень 2009 року на 25897 грн.

Позивач подав заперечення на зазначений акт перевірки. Листом відповідача 2 від 17.07.2009 року №14293/07-112 положення акту перевірки змінені та встановлено завищення суми бюджетного відшкодування за березень 2009 року на 42821 грн. та за квітень 2009 року на 25897 грн.

Відповідач 1 надіслав позивачу податкове повідомлення-рішення від 27.07.2009 року №0000772330/0, яким зменшив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, за березень 2009 року на 42821 грн. та за квітень 2009 року на 25897 грн.

Позивач вважає дане податкове повідомлення-рішення протиправним в зв’язку з тим, що відповідачі 1 та 2 з порушенням встановленого законом порядку визначили ціну продажу раніше імпортованої продукції, а саме паркетної дошки від фірми АТ “Барлінек”, Польща, як такої, що більш ніж на 20 відсотків нижча за звичайну ціну та в зв’язку з незаконним застосуванням непрямих методів проведення перевірки.

Зокрема, позивач вважає помилковим висновок відповідачів 1 та 2 про те, що митна вартість під час імпорту товару може бути звичайною ціною при його наступних продажах, ціни на такий товар не підлягають державному регулюванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю і просив його задовольнити.

Відповідач 1 проти позову заперечив і просив в позові відмовити, посилаючись на наступне.

Згідно п.4.1 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”у разі, якщо звичайна ціна на товари (роботи, послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (роботи, послуги) більше ніж на 20%, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно п.п.1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”у разі, коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Принцип такого регулювання у випадку імпорту товарів міститься в п.4.3 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”, згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

При подальшій реалізації імпортного товару податкові зобов’язання визначатимуться за правилами, встановленими п.4.1 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме, у разі, якщо його договірна (контрактна) вартість буде нижче за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартості такого товару, але не менше митної вартості, з урахуванням зазначених вище витрат та податків і зборів (обов’язкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включаються в ціну товарів згідно із законами України з питань оподаткування.

Перевіркою встановлено, що позивач реалізовував імпортовану продукцію за цінами, нижчими за її митну вартість більш ніж на 20%.

Також відповідач 1 вважає, що така господарська діяльність позивача суперечить вимогам ст.42 Господарського кодексу України, відповідно до якої підприємництво –це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку, а також п.1.32 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідно до якого господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання прибутку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

При цьому відповідач 1 вважає, що оскільки позивач реалізовував товар за ціною, нижчою, ніж її митна вартість, така діяльність не спрямована на отримання прибутку, тобто здійснена не для використання у своїй господарській діяльності.

Крім того, в ході перевірки встановлено, що позивач включив до складу податкового кредиту в деклараціях з ПДВ за лютий 2009 року податкові накладні, оригінали яких на дату закінчення перевірки не надано, а саме від 16.02.2009 року №18/2 на суму ПДВ 5677,20 грн. та від 23.02.2009 року №29/3 на суму ПДВ 3291,50 грн. від ПП “Ніка-Ден”, м. Рівне.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні заперечення проти позову підтримав та просив в позові відмовити повністю.

Відповідач 2 проти позову заперечив і просив в позові відмовити з тих же підстав, що і відповідач1.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні заперечення проти позову підтримав та просив в позові відмовити повністю.

Відповідач 3 проти позову заперечив і просив в позові відмовити, посилаючись на наступне.

Згідно ст.2 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”завдання органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов’язкових платежів), а також неподаткових доходів, встановлених законодавством.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік”за органами державної податкової служби закріплено контроль за справлянням (стягненням) податку на додану вартість до Державного бюджету.

П.п.2.1.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”передбачено, що контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів є податкові органи.

Відповідач 3 не наділений повноваженнями щодо здійснення контролю за нарахуванням та справлянням податків і зборів.

Згідно п.п.7.7.6 Закону України “Про податок на додану вартість”на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Відповідно до п.4.1 Порядку відшкодування податку на додану вартість, затвердженого спільним наказом ДПА України та Держказначейства України від 02.07.1997 року №209/72, відшкодування податку на додану вартість з бюджету здійснюється органами казначейства за висновками податкових органів або за рішенням суду.

Згідно п.4.2 цього Порядку якщо рішення суду щодо відшкодування з державного бюджету суми податку на додану вартість надходять до органів Держказначейства, то для забезпечення повноти контролю за правильністю відшкодування з бюджету сум податку на додану вартість, не пізніше наступного дня після одержання його копія передається до податкового органу для формування висновку в загальному порядку в п’ятиденний термін з дати надходження до податкового органу.

А тому відповідач 3 може здійснювати відшкодування податку на додану вартість лише за умови надходження до нього відповідного висновку податкового органу.

Представник відповідача 3 в судовому засіданні заперечення проти позову підтримав та просив в позові відмовити повністю.

Під час судового розгляду як свідок була допитана старший державний податковий ревізор-інспектор відділу контролю за відшкодуванням ПДВ управління податкового контролю юридичних осіб ДПА у Вінницькій області Мельник О.В., яка показала, що вона здійснювала перевірку позивача і склала та підписала акт перевірки від 01.07.2009 року №65/2340/34004579. За звичайну ціну нею була взята митна вартість товарів, яка відображена у вантажно-митних деклараціях. Оскільки всі види паркетної дошки на митниці зазначаються під одним митним кодом, відповідно митна вартість є однаковою, а тому звичайна ціна, яка дорівнює митній вартості, була нею визначена для всіх видів цього товару в однаковому розмірі.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Позивачем 21.04.2009 року подано відповідачу 1 декларацію з податку на додану вартість за березень 2009 року. В Додатку №4 до декларації міститься заява про повернення суми бюджетного відшкодування в розмірі 1915674 грн.

Позивачем 19.05.2009 року подано відповідачу 1 декларацію з податку на додану вартість за квітень 2009 року. В Додатку №4 до декларації міститься заява про повернення суми бюджетного відшкодування в розмірі 6888618 грн.

Відповідачем 2 проведена виїзної позапланової перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника за період з 01.02.2009 року по 01.05.2009 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.02.2009 року по 01.04.2009 року. Результати перевірки оформлені актом від 01.07.2009 року №65/2340/34004579. Даним актом встановлено завищення суми бюджетного відшкодування за березень 2009 року на 48561 грн. та за квітень 2009 року на 25897 грн.

Позивачем подані заперечення на зазначений акт перевірки з вимогою виключити з акту перевірки положення щодо заниження податкового зобов’язання, завищення податкового кредиту, завищення суми бюджетного відшкодування та недостовірного визначення показників щодо залишку суми від’ємного значення попередніх податкових періодів, що залишається непогашеним після бюджетного відшкодування, отриманого у звітному податковому періоді, та підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Листом відповідача 2 від 17.07.2009 року №14293/07-112 положення акту перевірки змінені та встановлено завищення суми бюджетного відшкодування за березень 2009 року на 42821 грн. та за квітень 2009 року на 25897 грн.

Відповідно до акту перевірки з врахуванням внесених листом від 17.07.2009 року №14293/07-112 змін відповідач 1 надіслав позивачу податкове повідомлення-рішення від 27.07.2009 року №0000772330/0, яким зменшив суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, за березень 2009 року на 42821 грн. та за квітень 2009 року на 25897 грн.

Суд вважає дане податкове повідомлення-рішення протиправним з наступних підстав.

Відповідачі 1 та 2 вважають, що позивач реалізовував раніше імпортовану продукцію, за цінами, більш ніж на 20% нижчими за звичайні.

При цьому відповідачі 1 та 2 послались на вимоги пунктів 4.1 та 4.3 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”, п.1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, ст.ст. 259, 261 Митного кодексу України, також вважаючи, що в даному випадку ціни на продукцію підлягають державному регулюванню, а звичайною ціною є митна вартість, зазначена у вантажних митних деклараціях.

В додатку №8 до акту перевірки наведений аналіз цін придбання та реалізації паркетної дошки за перевірений період.

Проте, такі висновки відповідачів 1 і 2 суперечать вимогам податкового та митного законодавства.

Відповідно до преамбули Митного кодексу України цей Кодекс визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України.

Згідно ч.1 ст.3 цього Кодексу порядок переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, митне регулювання, пов'язане з встановленням та справлянням податків і зборів, процедури митного контролю та оформлення, боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил, спрямовані на реалізацію митної політики України, становлять митну справу.

Враховуючи вищевикладене, Митний кодекс України не регулює відносини по сплаті податків з товарів, які реалізуються на території України і не перебувають під митним контролем.

Згідно ст.43 цього Кодексу товари і транспортні засоби перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно з заявленим митним режимом. Митний контроль у разі ввезення на митну територію України закінчується після здійснення у повному обсязі митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Таким чином, митна вартість застосовується для нарахування податків і зборів для товарів, які перебувають під митним контролем, оскільки згідно ст.259 Кодексу митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Товар, в зв’язку з реалізацією якого у позивача виникло бюджетне відшкодування, не перебував під митним контролем в момент продажу, оскільки митний контроль згідно наведених норм ст.43 Кодексу закінчився після здійснення митного оформлення, і ці товари згідно п.3 ст.1 Кодексу вже перебували у вільному обігу, тобто без митного контролю.

Згідно ст.188 Кодексу імпорт –митний режим, відповідно до якого товари ввозяться на митну територію України для вільного обігу без обмеження строку їх перебування на цій території та можуть використовуватися без будь-яких митних обмежень.

Таким чином, для цих товарів неправомірним є застосування митної вартості для визначення об’єкта оподаткування податком на додану вартість.

Згідно п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедливою ринковою ціною вважається ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

П.п.1.20.2 цього пункту Закону встановлений порядок визначення звичайної ціни. Зокрема, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Посилання відповідачів 1 та 2 на п.п.1.20.5 цього пункту Закону, яким передбачено, що у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання, та п.4.3 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”, яким, за думкою відповідачів 1 та 2, встановлено принцип такого державного регулювання, суперечить вимогам закону.

Згідно ст.7 Закону України “Про ціни та ціноутворення”вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно ст.8 цього Закону державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів) та граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.

Перелік об’єктів державного цінового регулювання на 2008/09 маркетинговий рік затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.02.2008 року №36. В даному переліку відсутній такий товар як паркетна дошка. Іншими нормативно-правовими актами також не встановлено державних фіксованих цін чи граничних рівнів цін або граничних відхилень від державних фіксованих цін на паркетну дошку.

Норма п.4.3 ст.4 Закону України “Про податок на додану вартість”застосовується при нарахуванні податку на додану вартість під час імпорту товарів, тобто тих товарів, що перебувають під митним контролем.

Отже, суд дійшов висновку, що митна вартість на імпортовані товарі не є звичайною ціною при їх подальшому продажу.

П.п.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладений на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Відповідачі 1 та 2 не довели факту невідповідності  договірної ціни на продаж паркетної дошки рівню звичайної ринкової ціни на таку продукцію.

Під час перевірки відповідач 2 не направляв позивачу запити щодо обґрунтування рівня договірних цін, і, як вбачається з акту перевірки, не виконував приписів п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”щодо використання інформації про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Суд критично оцінив визначення відповідачем 2 в додатку №8 до акту перевірки єдиної звичайної ціни на всі види паркетної дошки в розмірі 157,08 грн. за 1 м2. Суд вважає, що таке визначення однієї звичайної ціни на всі види продукції суперечить вимогам п.п.1.20.1 та п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Суд не приймає до уваги заперечення відповідачів 1 та 2 щодо порушення позивачем вимог ст.42 ГК України та п.1.32 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”з наступних підстав.

Як вказує позивач в своїй позовній заяві та його представники в судовому засіданні, позивач є виробником паркетної дошки, яку він реалізує як в Україні, так і за її межами. При цьому у разі нестачі окремих видів паркетної дошки чи супутніх матеріалів на власному складі готової продукції, позивач закупляє необхідну кількість паркетної дошки в АТ “Барлінек”, Польща, яке випускає аналогічну продукцію. При цьому така закупівля не є суттєвою порівняно з обсягами власного виробництва і спрямована виключно на задоволення попиту покупців відповідно до укладених договорів купівлі-продажу. Продаж імпортованої продукції здійснюється відповідно до тих же договорів і по тих же цінах, що і продаж продукції власного виробництва.

Зазначене підтверджується наданими позивачем письмовими доказами, а саме актом перевірки, складеним відповідачем 2, вантажно-митними деклараціями, податковими деклараціями з податку на додану вартість.

Враховуючи, що такий імпорт готової продукції здійснюється для виконання договорів купівлі-продажу (поставки), відповідно до яких позивач продає паркетну дошку та супутні товари вітчизняним та іноземним покупцям з метою отримання прибутку, така діяльність має економічний ефект та економічну доцільність, оскільки очевидно, що без імпорту в окремих випадках деяких видів продукції для позивача було б неможливе або значно ускладнене виконання своїх зобов’язань по продажу продукції, що могло б призвести до зриву поставок, застосування штрафних санкцій з боку покупців та інших негативних для позивача наслідків.

В даному випадку питання мети отримання прибутку слід розглядати комплексно, враховуючи всю діяльність позивача за відповідний період, зокрема, враховуючи продаж імпортованої дошки в комплексі з продажем продукції власного виробництва. Хибним підходом є вимога отримання негайного прибутку від кожної господарської операції, оскільки господарська комерційна діяльність передбачає можливість здійснення господарюючим суб’єктом операцій, які не спрямовані на досягнення негайного прибутку, але мають на меті отримати загальний економічний ефект або досягнути певних економічних результатів в майбутньому, зокрема, шляхом проведення рекламної та маркетингової політики, завоювання нових ринків збуту, розширення асортименту, вивчення попиту тощо. Відповідачі 1 та 2 зазначеного не врахували, що призвело до помилкових висновків.

Також відповідачі 1 та 2 не врахували й інших положень Глави 4 ГК України. Зокрема, згідно ч.1 ст.43 цього Кодексу підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Відповідно до ст.44 цього Кодексу підприємництво здійснюється на основі:

вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

комерційного розрахунку та власного комерційного ризику тощо.

Таким чином, відповідачі 1 та 2 не довели факту здійснення позивачем діяльності, яка не спрямована на отримання прибутку, а отже не є господарською діяльністю.

Крім того, суд вважає, що відповідач 2 порушив законодавчо встановлений порядок визначення звичайної ціни.

Згідно п.п.1.20.10 цього пункту Закону донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Порядок нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами визначений п.4.3 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Згідно п.п.4.3.1 цього пункту Закону якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом. Цей метод може застосовуватися також у випадках, коли декларацію було подано, але під час документальної перевірки, що проводиться контролюючим органом, платник податків не підтверджує розрахунки, наведені у декларації, наявними документами обліку у порядку, передбаченому законодавством.

Згідно абзацу 2 п.п.4.3.2 цього пункту Закону якщо підставою для застосування непрямих методів є відсутність окремих документів обліку, такий метод може застосовуватися виключно для визначення об'єкта оподаткування або його елементів, пов'язаних із такими документами. Якщо платник податків подає інші документи обліку або інші підтвердження, достатні для визначення показників відсутніх документів обліку, непрямі методи не застосовуються.

Згідно п.п.4.3.4 цього пункту Закону застосування непрямого методу для визначення податкових зобов'язань платників податків у випадках, не передбачених цим пунктом, не дозволяється.

Згідно п.п.4.3.5 цього пункту Закону рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3.1 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

Таким чином, відповідач 2 в даному випадку застосував непрямий метод визначення податкових зобов’язань без наявних на те підстав і з порушенням встановленого законом порядку.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення відповідача 1 від 27.07.2009 року №0000772330/0 є протиправним в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в зв’язку з невідповідністю договірних цін рівню звичайних цін.

Проте, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування даного податкового повідомлення-рішення в цілому з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

В податковому повідомленні-рішенні відповідача 1 від 27.07.2009 року №0000772330/0 не відокремлено суми заниження бюджетного відшкодування в зв’язку з невідповідністю договірних цін рівню звичайних цін та в зв’язку з відсутністю оригіналів податкових накладних, а тому суд в даному випадку не може прийняти постанову про визнання протиправними і скасування окремих положень рішень відповідача.

Враховуючи, що відповідачем 1 неправомірно зменшено суми бюджетного відшкодування за березень та квітень 2009 року в розмірі 59749 грн., суд дійшов висновку, що законні права та інтереси позивача мають бути захищені судом шляхом стягнення цієї суми бюджетного відшкодування з Державного бюджету України.

Згідно п.п.7.7.4 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. Як встановлено судом, позивач виконав вимоги цієї норми Закону.

Відповідно до п.п.7.7.5 п.7.7 ст.7 цього Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно п.п.7.7.6 п.7.7 ст.7 цього Закону на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Доказів правомірності свого рішення відповідач 1 суду не надав.

Враховуючи протиправність рішення відповідача 1 щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2009 року в розмірі 33852 грн. та за квітень 2009 року в розмірі 25897 грн., наявність передбачених законом підстав для отримання позивачем зазначених сум бюджетного відшкодування, необхідності гарантування захисту усіх суб’єктів права власності і господарювання, встановленого ч.4 ст.13, ч.4 ст.41 Конституції України, суд прийшов до висновку про необхідність стягнення цих сум бюджетного відшкодування з Державного бюджету України.

Позовні вимоги в частині стягнення з Державного бюджету України 8969 грн. бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2009 року задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ч.1 п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.4.5 п.7.7 ст.7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Судом встановлено, що позивач включив до складу податкового кредиту в деклараціях з ПДВ за лютий 2009 року податкові накладні, оригінали яких відповідачу 2 під час проведення перевірки не надано, а саме від 16.02.2009 року №18/2 на суму ПДВ 5677,20 грн. та від 23.02.2009 року №29/3 на суму ПДВ 3291,50 грн. від ПП “Ніка-Ден”, м. Рівне.

А тому позивач неправомірно включив ці суми податку на додану вартість до складу бюджетного відшкодування за березень 2009 року.

Згідно ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Згідно ч.3 цієї статті, якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем сплачено державне мито при поданні позову в розмірі 687,18 грн., що підтверджується відповідними доказами.

Враховуючи, що позов задоволений частково, позивачу слід присудити 597,49 грн. державного мита.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Барлінек Інвест”задовольнити частково.

2. Визнати протиправним і скасувати  податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Вінниці від 27.07.2009 року №0000772330/0.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Барлінек Інвест”суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2009 року в розмірі 33852 грн. та за квітень 2009 року в розмірі 25897 грн.

4. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Барлінек Інвест”про стягнення з Державного бюджету України суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за березень 2009 року в розмірі 8969 грн. відмовити.

5. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Барлінек Інвест”597 грн. 49 коп. державного мита.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

 Повний текст постанови оформлено  18.09.09 

Суддя                                                                     Сторчак Володимир Юрійович