№ 46353798, 06.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2015 р. Справа № 920/506/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність б/н від 05.01.2015 року).;

відповідача не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3007С/1-43) на рішення господарського суду Сумської області від 22.05.2014р. у справі №920/506/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Горобина, м. Суми

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Суми

про стягнення 5090,47 грн.

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2014 року позивач, ТОВ Горобина, звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути з відповідача, ФОП ОСОБА_2, 4122,93 грн. основного боргу, 318,65 грн. пені, 61,67 грн. 3% річних (з урахування заяви про зменшення позовних вимог) та судові витрати.

Рішенням господарського суду Сумської області від 22.05.2014р. у справі №920/506/14 (суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено; стягнуто з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Горобина, м. Суми 4122,93 грн. основного боргу, 318,65 грн. пені, 61,67 грн. 3% річних, 1827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 22.05.2014р. у справі №920/506/14 та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ Горобина в задоволенні позову.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суд від 21.05.2015 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 15.06.2015 року.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу відповідача (вх.№9353 від 15.06.2015 року) та в судовому засіданні не погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку представника в судове засідання.

Від представника відповідача надійшло клопотання (вх.№10216 від 06.07.2015 року) про розгляд справи без участі представника відповідача та про долучення акта звірки взаєморозрахунків.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представника відповідача не була визнана обовязковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами у справі.

Представник позивача в судовому засіданні надав докази направлення відповідачу акту звірки взаємних розрахунків ТОВ Горобина (вх.№10221 від 06.07.2015 року)

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.11.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки лікеро-горілчаних виробів та продуктів харчування № 1111033.

Згідно п.1.1 зазначеного договору, постачальник (позивач) зобовязувався поставити покупцю (відповідачу) товар, а покупець прийняти і оплачувати товар на умовах договору.

Пунктом 1.2 договору передбачено, що товар постачається погодженими партіями в асортименті та кількості відповідно до встановленої домовленості про постачання або за попереднім замовленням покупця.

Відповідно до п.4.1 договору, покупець (відповідач) має оплачувати поставлений товар по цінах, вказаних в специфікаціях та товарно-транспортних накладних на кожну партію товару.

Факт здійснення позивачем поставки товару на загальну суму 5240,87 грн. підтверджується матеріалами справи, а саме товарно-транспортними накладними від 07.11.2012р. № 01 ААБЦ № 443456, від 13.11.2012р. № 01 ААБЦ № 222597, від 21.11.2012р. № 01 ААБЦ № 446325, від 21.11.2012р. № 01 ААБЦ № 446343. (а.с.10-13).

Як зазначив позивач, відповідач за вказаним накладними сплатив лише 1117,94 грн.

Позивач 10.02.2014р. направив відповідачу претензію з вимогою погасити заборгованість у семиденний строк, але відповідач, у термін вказаний у претензії розрахунки з позивачем не провів, що стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, на день подачі позовної заяви до суду, заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки лікеро-горілчаних виробів та продуктів харчування № 1111033 від 10.11.2011р. склала 4122,93 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що позовні вимоги в сумі 4122,93 грн. основного боргу, 318,65 грн. пені та 61,67 грн. 3% річних є обґрунтованими, правомірними та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Стаття 530 ЦК України передбачає, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), а якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-якій час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. ст. 216, 217, 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідачем не надано жодних доказів оплати заборгованості за поставлений товар за договором поставки лікеро-горілчаних виробів та продуктів харчування № 1111033 від 10.11.2011р. в сумі 4122,93 грн. ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції.

Додані до апеляційної скарги копії квитанцій, які відповідач вважає належними доказами сплати спірної заборгованості, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані квитанції містять посилання лише на рахунки: №64270/64110/64536 від 07.11.2012 р.; №062140 від 24.10.2012 р.; №64439 від 07.11.2012 р. та не містять посилання на товарно-транспортні та/або видаткові накладні. Таким чином, неможливо зробити висновок, що сплата коштів відбулась саме за поставлений товар у відповідності до товарно-транспортних накладних від 07.11.2012р. №01ААБЦ №443456, від 13.11.2012р. № 01 ААБЦ №222597, від 21.11.2012р. №01ААБЦ №446325, від 21.11.2012р. №01ААБЦ № 446343.

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з п. 6.3 договору від 10.11.2011р. поставки лікеро-горілчаних виробів та продуктів харчування № 1111033, у разі прострочення покупцем оплати одержаної партії товару, він сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, за кожний день прострочення виконання грошового зобовязання.

Відповідно до ч.6 ст.231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань № 2921-ІІІ від 10.01.2002 року, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно з поданою позивачем заявою від 21.05.2014р. про зменшення позовних вимог та поданим розрахунком, відповідачеві нарахована пеня за прострочення платежу в розмірі 318,65 грн.

Оскільки відповідачем не подано доказів своєчасної оплати отриманих товарів, право позивача щодо стягнення з відповідача пені передбачене умовами договору, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 318,65 грн. пені є правомірними.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимоги кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги стосовно стягнення 61,67 грн. 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем доводи не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції та не підтверджені документально.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а господарським судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального права, у звязку з чим підстав для зміни або скасування рішення та задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 22.05.2014 року у справі №920/506/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 08.07.2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.