№ 46353797, 06.07.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2015 р. Справа № 917/675/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Бондаренко В.П., суддя Россолов В.В. , суддя Тихий П.В.

при секретарі Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність б/н від 06.01.2015 року);

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№3330П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської області від 26.05.2015 року у справі №917/675/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп", м. Дніпропетровськ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване монтажне управління № 25", м. Полтава,

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2015 року позивач, ТОВ "АВ метал груп", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача, ТОВ "Спеціалізоване монтажне управління № 25", заборгованості по договору поставки № 206 від 09.01.2014 р. у розмірі 340314,03 грн., з яких: сума основного боргу - 282609,16 грн.; пеня - 27673,73 грн.; 3% річних - 2160,26 грн.; інфляційні - 27870,88 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.05.2015 року у справі №917/675/15 (суддя Сірош Д.М.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізоване монтажне управління №25" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ метал груп 282609,16 грн. основного боргу; 27673,73 грн. пені; 2160,26 грн. - 3% річних; 27870,88 грн. інфляційних та 6806,29 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 26.05.2015 року у справі №917/675/15 повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, а саме зменшити розмір штрафних санкцій на 50%.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2015 р. у справі № 917/675/15 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.07.2015 р.

06.07.2015 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№10214), в якому вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідач, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку представника в судове засідання. Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з перебування на лікарняному директора ТОВ "Спеціалізоване монтажне управління № 25" (вх.№10166 від 03.07.2015 року).

Розглянувши заявлене клопотання відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відмову у його задоволенні, виходячи з того, що відповідно до вимог статті 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, коли спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, через незявлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Відповідно до пункту 3.9.2 ч. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи, у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обовязковою, позицію відповідача достатньо повно викладено в апеляційній скарзі, у звязку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 січня 2014 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 206, відповідно до п. 1.1. якого позивач (Постачальник) зобов'язувався у порядку і в строки, встановлені договором, передати у власність відповідача (Покупця) металопрокат (далі - ОСОБА_2), асортимент, кількість, ціна якого зазначаються в Специфікації/ях або рахунках на оплату, які є невід'ємною частиною даного договору, а відповідач (Покупець) зобов'язувався прийняти товар і оплатити його на умовах, визначених в даному договорі.

Пунктом 3.3. договору передбачений порядок розрахунків у вигляді 100% передплати, якщо інше не обумовлене у Специфікації.

Позивач на виконання умов договору поставив відповідачу ОСОБА_2 на загальну суму 1420835,91 грн., що підтверджується видатковою накладною № 21003368 від 30.10.2014р. у суму 31308,89 грн.; видатковою накладною № 21003596 від 18.11.2014 р. у суму 107247,46 грн.; видатковою накладною №21003839 від 12.12.2014 р. у сумі 110135,83 грн.; видатковою накладною №21000090 від 20.01.2015 р. у сумі 29916,98 грн.

Проте, порушивши умови договору відповідач не розрахувався за поставлений товар у повному обсязі, у звязку з чим станом на 25 березня 2015 у відповідача виникла заборгованість у сумі 278609,16 грн.

Крім заборгованості за поставлений товар, у відповідача існує заборгованість перед позивачем, за надані транспортні послуги, що підтверджується, підписаними обома сторонами, Актами здачі - прийняття робіт: Акт № 21003370 від 30 жовтня 2014 року, на суму 1000,00 грн.; Акт № 21003597 від 18 листопада 2014 року, на суму 1000,00 грн.; Акт № 21003841 від 12 грудня 2014 року на суму 1000,00 грн.; Акт № 21000091 від 20 січня 2015 року на суму 1000,00 грн.

Станом на 25 березня 2015 року загальна сума заборгованості відповідача за транспортні послуги складає 4 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не заперечується наявність вказаної заборгованості.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що вимога позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 282609,16 грн. є правомірною, обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, оскільки факт поставки товару є підтвердженим, та відповідачем не оскаржується наявність заборгованості перед позивачем, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 282609,16 грн.

Разом з тим, позивачем нараховано відповідачу за неналежне виконання умов договору поставки пеню в сумі 27673,73 грн., а саме: 4430,27 грн. пені по поставці здійсненій по накладній № 21003368 від 30.10.2014 р. нараховано на суму боргу 74 000,00 грн. за період з 20.11.2014 р. по 25.03.2015 р.; 11712,01 грн. пені по поставці здійсненій по накладній № 21003596 від 18.11.2014 р. нараховано на суму боргу 107 247,46 грн. за період з 09.12.2014 р. по 25.03.2015 р.; 9746,27 грн. пені по поставці здійсненій по накладній № 21003839 від 12.12.2014 р. нараховано на суму боргу 110135,83 грн. за період з 05.01.2015 р. по 25.03.2015 р.; 1785,18 грн. пені по поставці здійсненій по накладній №21000090 від 20.01.2015 р. нараховано на суму боргу 29916,68 грн. за період з 10.02.2015 р. по 25.03.2015 р.

Частиною 1 ст. 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.2. договору передбачено, що у випадку прострочення оплати за поставлений товар Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З апеляційної скарги відповідача вбачається, що він не погоджується з рішенням суду в частині відмови у клопотанні про зменшення розміру пені. Зазначає, що не заперечує факт прострочення оплати товару та наголошує на тому, що заздалегідь не мав наміру ухилитися від виконання зобовязання. Вказує на те, що порушення зобовязання не було систематичним, розмір невиконання не є суттєвим в порівнянні з загальним обсягом постачання. Вважає, що з урахуванням інтересів обох сторін та ступені вини відповідача, він має право на зменшення розміру штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він перевищує розмір збитків, та за наявності обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Згідно із пунктом 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не наведено жодних обєктивних причин для зменшення розміру пені.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинна перевищувати розміру подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня, в той час як договірний розмір пені відповідно до п. 7.2 Договору сторони визначили виходячи з подвійної облікової ставки НБУ.

Крім того, заявлений до стягнення розмір пені не є великим порівняно з основною заборгованістю.

Враховуючи вищевикладене, а також, що сторони перебувають у рівних умовах, судова колегія вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про відсутність виняткових обставин, які б стали підставою для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Крім того, згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем правомірно нараховано відповідачу до стягнення 2160,26 грн. - 3% річних та 27870,88 грн. інфляційних. В цій частині рішення сторонами не оскаржується.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 26.05.2015 року у справі №917/675/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого Господарського Суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено 08.07.2015 року.

Головуючий суддя Бондаренко В.П.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Тихий П.В.