№ 45342061, 19.06.2015, Харьковский апелляционный административный суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2015 р. Справа № 820/2936/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватної фірми "АЛЬФА-УКРАЇНА ЛІЗИНГ" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2015р. по справі № 820/2936/15

за позовом Приватної фірми "АЛЬФА-УКРАЇНА ЛІЗИНГ"

до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Приватна фірма "АЛЬФА- УКРАЇНА ЛІЗИНГ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області форма "Р" від 04.12.2014 року №0004012202 щодо донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 139121,25 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2015р. по справі № 820/2936/15позов залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити в повному обсязі.

Представники позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просив постанову суду першої інстанції скасувати.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, зареєстрований юридичною особою, перебуває на обліку як платник податків у Харківській ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області, позивач є платником податку на додану вартість.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

Харківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області проведено документальну виїзну позапланову перевірку ПФ "Альфа-Україна Лізинг" з питань правильності обчислення та нарахування податку на додану вартість за період з 01.07.2014 року по 31.08.2014 року по взаємовідносинам з ТОВ "Юрполіс компані", ТОВ "Тревелко-Груп", ТОВ "Ламбарді".

Результати перевірки оформлені актом №1664/20-23-22-01-06/31939825 від 17.11.2014 року.

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: п.198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 розділу V Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість у сумі 111297 грн., у тому числі: за липень 2014 року у сумі 56 456 грн., за серпень 2014 року у сумі 54841 грн.

На підставі висновків акту перевірки №1664/20-23-22-01-06/31939825 від 17.11.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 04.12.2014 року №0004012202 щодо донарахування грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 139121,25 грн. в т.ч. основний платіж у розмірі 111297 грн., штрафні санкції у розмірі 27824,25 грн.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом рішення, слугувало, відображене в акті судження контролюючого органу про безпідставність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами: ТОВ "Тревелко-Груп" та ТОВ "Ламбарді" у перевіряємому періоді, щодо яких податковими органами встановлені порушення.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Правовідносини щодо формування платником податків податкового кредиту з 01 січня 2011 року врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI.

Так, в силу пункту 198.3 зазначеної статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

А відповідно до положень пункту 198.6 статті 198 вказаного вище Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Відтак, надаючи правову оцінку рішенню контролюючого органу про визначення платнику податків грошового зобов'язання, суд досліджує факт здійснення господарської операції (її реальність/товарність), на підставі якої таким платником сформовано дані податкового обліку.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Так з матеріалів справи слідує, що між ПФ "Альфа-Україна Лізинг" (Замовник) і ТОВ "Тревелко-Груп" (Виконавець) укладено договір від 25.06.2014 року за №25/06-06 (а.с. 48-50).

Також між ПФ "Альфа-Україна Лізинг" (Замовник) і ТОВ "Ламбарді" (Виконавець) укладено договір про надання послуг з проведення промоакцій, розповсюдження інформаційних листівок з від 28.07.2014 року №28/07-07, з аналогічним предметом договору від 25.06.2014 року за №25/06-06 (а.с. 57-59).

За умовами вказаних договорів виконавці зобов'язуються надати замовнику за плату послуги з проведення промоакцій та розповсюдження інформаційних листівок в обсязі, об'ємі та у строки, що назначені дійсним договором, а замовник зобов'язується прийняти надані послуги та оплатити їх.

Згідно з пп. 14.1.108 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги);.

Отже, вказані договори є за змістом договорами про надання маркетингових послуг.

Основними завданнями маркетингових досліджень є: дослідження ринку, його основних суб'єктів (конкурентів, постачальників, посередників), аналіз та прогнозування кон'юнктури ринку; пошук потенційних покупців; детальний аналіз потреб існуючих покупців; розрахунок співвідношення попиту і пропозиції; обрання цільового (спеціального, ефективного) ринку збуту власних товарів для його поступового захоплення, та ін.

Крім того, з огляду на приписи статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV господарська операція, це, перш за все, дія або подія <…> Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В силу статті 9 цього Закону первинні документи повинні містити зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції.

При цьому, такі принципи фінансової звітності як послідовність та безперервність слід розуміти дещо ширше - як документальне забезпечення (підтвердження) від виробника продукції до кінцевого споживача.

У судових справах бухгалтерські документи також є письмовими доказами, які суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З огляду на наведене вище, маркетингові дослідження мають являти собою -створення конкретної програми, враховуючи існуючу ситуацію на ринку, користь (ефект), яку отримує підприємство внаслідок реалізації результатів; та підтверджені документально.

Так, на підтвердження реальності здійснення господарських операцій за договором з ТОВ "Тревелко-Груп" з від 25.06.2014 року за №25/06-06, позивачем до матеріалів справи надана додаткова угода від 25.06.2014 р. №1 (а.с. 51), у якій визначено конкретний перелік послуг, період та місце їх надання, вартість роботи за одну годину та кількість осіб, які приймають участь у промоакціях.

Порядок укладення додаткової угоди та питання, які узгоджені в ній сторонами Договору, передбачені умовами п. 1.2 вказаного Договору.

При цьому, суд першої інстанції, досліджуючи договір та додаткову угоду №1 до нього, звернув увагу на те, що згідно п. 9.1 розділу 8 договору він набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до 31 грудня 2014 р., а в частині виконання грошових зобов'язань - до їх повного завершення. При цьому, в додатковій угоді №1 до договору від 25.06.2014 року за №25/06-06 зазначено, що промоакції та розповсюдження інформаційних матеріалів за дійсною угодою проводяться щодня у період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року.

Посилаючись на наведені обставини суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність укладення договору терміном на значний період часу, в той час як промоакції та розповсюдження інформаційних матеріалів будуть проводитись лише один місяць.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, оскільки по-перше сторони саме за умовами п. 1.2 Договору від 25.06.2014 року додаткова угода укладається сторонами при узгодженні конкретного переліку послуг та умов їх виконання.

Таким чином, за змістом названого пункту договору, в рамках його виконання сторонами можуть укладатись додаткові угоди, якими визначаються послуги, що підлягають виконанню у міру необхідності їх здійснення та у будь-який період дії договору.

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про відсутність в даному випадку протиріч між періодом, на який укладено договір і періодом, на який укладено додаткову угоду №1.

Окрім того, з матеріалів справи судом встановлено, що за договором від 25.06.2014 року за №25/06-06 ТОВ "Тревелко-Груп" надав позивачу послуги з проведення промоакцій та розповсюдження інформаційних листівок, розробив дизайн та виготовив 290000 примірників інформаційних листівок.

Виконання вказаних послуг підтверджується актом здачі - приймання робіт (надання послуг) від 31.07.2015 року (а.с. 52), який містить дані про вид послуг, кількість годин виконання, їх вартість.

До вказаного акту також надано звіт про виконані роботи, який є додатком № 1 до акту - приймання робіт (надання послуг) від 31.07.2015 року (а.с. 53-54), який детально відображає відомості, викладені у акті з уточненням місця проведення промоакцій, розповсюдження листівок та продукції, по якій надавались дані послуги.

Окрім того, позивачем надано копію звіту Виконавця від 31.07.2014 року (а.с. 55), відповідно до якого ТОВ "Тревелко-Груп" звітує про виконання послуг та використання промостолів з нанесеним логотипом ТМ «Здоров'Я», фірмового одягу та листівок.

Позивачем також були передані контрагенту як фірмовий одяг і промостили, так і продукція для проведення акцій з метою демонстрації відвідувачам аптек, що підтверджується наданими копіями актів приймання - передачі обладнання та матеріалів специфікацій (а.с. 95-118).

Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "Тревелко-Груп" податкову накладну від 31.07.2014 р. №667 на суму 338735,83 грн., виписану контрагентом на суму вартості послуг, придбаних позивачем за договором (а.с. 56).

Надані позивачем виписка по банківському рахунку та платіжні доручення №1446, №2892 з відміткою банківської установи про виконання операції (а.с. 169-178), засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Суд першої інстанції, досліджуючи питання здійснення розрахунків між сторонами договору звернув увагу на те, що відповідно до п.4.4 розділу 4 договору оплата за надані послуги перераховується замовником протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати підписання сторонами відповідного акту передачі-приймання наданих послуг шляхом перерахування замовником грошових коштів платіжним дорученням на розрахунковий рахунок виконавця.

При цьому, акт здачі приймання робіт (надання послуг) датований 31.07.2014 р., а оплата за надання послуг, відповідно до платіжних доручень №1446, №2892, відбулась лише 04.11.2014 року.

Посилаючись на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оплата відбулась після спливу 60 календарних днів після підписання сторонами акту, що не відповідає умовам договору, та врахував наведене при наданні оцінки правомірності віднесення сум ПДВ, сплачених позивачем у вартості отриманих від контрагента послуг до податкового кредиту.

Проте, колегія суддів зазначає, що факт несвоєчасності здійснення оплати може свідчити виключно про порушення умов договору, а не вимог податкового законодавства, та, в жодному разі не може бути доказом відсутності факту виконання господарської операції, оскільки грошові зобов'язання виконані позивачем, що призвело до зміни стану та структури активів і зобов'язань ПФ "Альфа-Україна Лізинг".

Досліджуючи реальність виконання умов договору, колегія суддів зазначає, що за умовами, передбаченими його п. 2.4 визначено, що, якщо надання послуг за відповідною додатковою угодою буде потребувати використання додаткових матеріалів, які є власністю замовника, такі матеріали передаються виконавцю за актом приймання-передачі.

У додатковій угоді до вищевказаного договору, зазначено, що інформаційні листівки, дизайн яких затверджено замовником, роздруковуються виконавцем на глазурованому папері.

Суд першої інстанції, досліджуючи акти приймання-передачі матеріалів виконавцю, а саме буклетів, на їх відповідність умовам п. 2.4 договору та додаткової угоди № 1, дійшов висновку про те, що кількість переданих буклетів не відповідає додатковій угоді до договору, а умовами договору не передбачено виготовлення виконавцем інформаційних листівок, тому і не передбачено вартість таких послуг та порядок розрахунків.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції та звертає увагу на те, що згідно п.п. 1.1 п. 1 та п.2 Додаткової угоди № 1 крім послуг з проведення промоакцій, виконавець повинен був також виготовити інформаційні листівки для їх подальшого розповсюдження відвідувачам аптек та перехожим. У п. 3 Додаткової угоди визначено сторонами загальний тираж інформаційних листівок, дизайн яких повинен був розробити виконавець та вимоги до паперу, на якому виготовляються листівки - глазурований папір. У акті здачі - приймання наданих послуг визначено загальну вартість інформаційних листівок, які були виготовлені виконавцем.

Щодо взаємовідносин позивача з ТОВ "Ламбарді", колегія суддів зазначає наступне.

Договір, укладений між ПФ "Альфа-Україна Лізинг" (Замовник) і ТОВ "Ламбарді" (Виконавець) про надання послуг з проведення промоакцій, розповсюдження інформаційних листівок з від 28.07.2014 року №28/07-07, з аналогічним предметом договору від 25.06.2014 року за №25/06-06, є аналогічним за змістом та характером договору, укладеному позивачем з ТОВ "Тревелко-Груп".

При цьому, на підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем також надано до суду копії: Додаткової угоди № 1, акту здачі-приймання робіт, звітів про виконані роботи та надані послуги, податкової накладної та платіжного доручення (а.с. 60-65, 179).

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем докази свідчать про фактичне виконання господарський операцій за договорами, укладеними позивачем з ТОВ "Ламбарді" і ТОВ "Тревелко-Груп".

Окрім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження необхідності проведення промоакцій та розповсюдження інформаційних матеріалів, а саме ділової мети укладення вищевказаних договорів.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Щодо отримання економічного ефекту від здійснених операцій, колегія суддів зазначає наступне.

З наданих позивачем копій документів фінансової звітності (а.с. 119-128) слідує, що позивачем у 2014 році отримано дохід, який перевищив аналогічні показники 2013 року, що підтверджує той факт, що позивач у 2014 році реалізував продукції більше, ніж у попередньому році.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми), дату та місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Таким чином, надаючи оцінку всім наявним в матеріалах справи договорам, податковим накладним, накладним, платіжним дорученням, товарно-транспортним накладним та іншим первинним документам, якими позивач доводе перед судом реальність здійснення господарської операції, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірних правочинів, до правового статусу сторін договорів як платників ПДВ, відповідності спірних правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів за спірними правочинами ДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також встановлено, що мотиви фізичної відсутності товару у спірних правовідносинах, невикористання товару в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаного позивачем товару, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на мотивах складених ДПІ за наслідками перевірки діяльності контрагентів позивача актів про неможливість проведення зустрічної звірки.

Втім, з цьому приводу суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

За правилами ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У ході судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність прийнятого ним рішення, а тому, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви, оскільки її доводи та пояснення представника позивача у судовому засіданні спростовують висновки, викладені в ОСОБА_1 перевірки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови порушені норми матеріального та процесуального права, постанова підлягає скасуванню, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватної фірми "АЛЬФА-УКРАЇНА ЛІЗИНГ" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.05.2015р. по справі № 820/2936/15 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Приватної фірми "АЛЬФА-УКРАЇНА ЛІЗИНГ" до Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення - рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області форма "Р" від 04.12.2014 року №0004012202.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя ОСОБА_2Судді ОСОБА_3 ОСОБА_1 Повний текст постанови виготовлений 19.06.2015 р.