Решение № 42304366, 25.12.2014, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7486/14

22-ц/785/8331/14

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.12.2014 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Троїцької Л.Л., Кварталової А.М.,

при секретарі: Швець В.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за апеляційними скаргами:

- ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року

- ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2013 року про відмову у прийнятті уточненого позову ОСОБА_2

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договорів недійсними (удаваними), визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання дійсним договору міни, визнання майна спільною власністю подружжя та поділ майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом в подальшому уточненим про визнання недійсним (удаваним) договору дарування 1275/8000 частин квартири АДРЕСА_1 загальною площею 180,2 кв.м., жилою - 105,7 кв.м., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 19.09.2007 року; визнання дійсним договору купівлі-продажу 1275/8000 частин квартири АДРЕСА_1 загальною площею 180,2 кв.м., жилою - 105,7 кв.м., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 19.09.2007 року; визнання недійсним (удаваним) договору дарування квартири АДРЕСА_2 від 24.02.2010 року та договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, визнання дійсним договору міни квартири АДРЕСА_2 від 24.02.2010 року та договору дарування квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_6; визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя, поділ вказаної квартири в рівних частках та визнання за сторонами право власності по 1/2 частині вказаної квартири; поділ земельної ділянки АДРЕСА_4 площею 0, 0525га в рівних частках та визнання права власності по 1/2 частині за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Позивач мотивує свої вимоги тим, що з 19.02.1984 року вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_3, який рішенням Київського районного суду м. Одеси від 28.05.2013 року було розірвано. Під час шлюбу сторонами було придбано квартиру АДРЕСА_2, однак, оформлена вона була на відповідача за договором дарування від 24.02.2010 року, укладеним між ним та ОСОБА_6 Позивач стверджує, що даний договір приховує договір міни, так як у цей день сторонами було укладено ще один договір, за яким ОСОБА_3 подарував ОСОБА_6 1275/8000 частин квартири АДРЕСА_1, які також були придбані у шлюбі. В свою чергу зазначені 1275/8000 частин були придбані відповідачем у подружжя ОСОБА_5 19.09.2007 року, тобто на наступний день після отримання кредитних коштів в АКІБ "УкрСиббанк" по договору про надання споживчого кредиту від 18.09.2007 року. ОСОБА_3 отримав в кредит 35 000 доларів США, які були сплачені продавцям ОСОБА_5, а решта була витрачена на ремонтні роботи. Кредит брався під заставу квартири АДРЕСА_3, де мешкала родина ОСОБА_3. Відчуження оформлювалось договором дарування від 19.09.2007 року, який позивач вважає також удаваним, так як він приховував договір купівлі-продажу. Як стверджує позивач, про вказані договори їй відомо не було, так як вона цілком довіряла своєму чоловіку і про наведене їй стало відомо лише під час розірвання шлюбу, що і стало підставою для звернення до суду.

04.11.2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, яку 28.03.2014 року уточнивши зазначив, що фактично 19.09.2007 року між ним та ОСОБА_4, ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу 1275/8000 частин квартири АДРЕСА_1, у зв`язку з чим придбана частина квартири являється спільною сумісною власністю подружжя (а.с.53), однак, кошти на придбання цієї квартири були отримані в кредит від АТ "УкрСибБанк", а кредитні зобов`язання погашає лише він особисто. Крім того, вказував на те, що ОСОБА_2 було відомо про договір, укладений з ОСОБА_4 ще з 2007 року, так як саме вона за допомогою своєї подруги ріелтора займалась пошуком нерухомості та підготовкою усіх необхідних документів. Також вказував, що під час шлюбу ними були набуті ще два автомобіля Nissan-Primera, 1988 року випуску та Toyota Yaris, 2006 року випуску, які були зняті його колишньою дружиною з обліку та переоформлені на інших людей.

На підставі викладеного просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 18955 гривень, що складають ? частину платежів по кредитному договору № 11217968000, укладеному 18.09.2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ „УкрСиббанк", внесених ОСОБА_3 за період з січня 2012 року по вересень 2013 року включно та розділити між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 автомобілі Nissan-Primera, 1988 року випуску, д.н. НОМЕР_1 та Toyota Yaris, 2006 року випуску, д.н. НОМЕР_2, виділивши ці автомобілі за ОСОБА_2 та стягнувши з неї ? частину від їх вартості (за Toyota Yaris, 2006 року випуску 56045 гривень; за Nissan-Primera, 1988 року випуску 28000 гривень).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 11.11.2013 року вказані позови були об'єднані в одне провадження.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 23.12.2013 року клопотання представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 про прийняття до провадження уточненої позовної заяви щодо поділу земельної ділянки АДРЕСА_4, площею 0,0525 га, у рівних частках та визнання права власності по 1/2 частині за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, та роз`яснено ОСОБА_2 про її право звернутися з вказаною вимогою до Біляївського районного суду Одеської області з окремим позовом в іншому провадженні.

Ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 23.12.2013 року клопотання представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 про залишення частини позовних вимог ОСОБА_3 без розгляду задоволено. Позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення з ОСОБА_2 на його користь 18955 гривень, що складають ? частину платежів по кредитному договору № 11217968000, укладеному 18.09.2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ „УкрСиббанк", внесених ОСОБА_3 за період з січня 2012 року по вересень 2013 року включно залишено без розгляду.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 02.07.2014 року позовні вимоги ОСОБА_9 задоволено частково.

Визнано земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_4 площею 0,0525 га кадастровий номер 5121082400010050564 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Поділено земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_4 площею 0,0525 га кадастровий номер 5121082400010050564 в рівних частках та визнати право власності по ? частині за ОСОБА_3 та ОСОБА_9.

В решті позовних вимог - відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовлено.

До апеляційного суду Одеської області з апеляційними скаргами звернулися:

- ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 02.07.2014 року та ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2013 року про відмову у прийнятті уточненого позову, в якій просить скасувати вищевказані ухвалу та рішення, прийняти до провадження уточнену позовну заяву у порядку ст.31 ЦПК України, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, а у позовних вимогах ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення та постановлення ухвали норм матеріального та процесуального права;

- ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 02.07.2014 року, в якій просить скасувати рішення в частині відмови йому у задоволенні вимог, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг та заперечень на них, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали та рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційних скарг, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 в частині оскарження ухвали Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2013 року про відмову у прийнятті уточненого позову підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 в частині оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 02.07.2014 року та апеляційна скарга ОСОБА_3 на рішення суду - частковому задоволенню на таких підставах.

ОСОБА_2 оскаржує ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2013 року про відмову у прийнятті її уточненого позову та рішення суду від 02.07.2014 року у повному обсязі.

ОСОБА_3 оскаржує рішення суду від 02.07.2014 року в частині відмови у задоволенні його зустрічного позову. В іншій частині рішення суду ОСОБА_3 не оскаржує.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

За положеннями ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення та ухвала суду першої інстанції зазначеним вимогам у повній мірі не відповідають.

Відмовляючи у прийнятті доповненого позову ОСОБА_2 вимогою про поділ земельної ділянки районний суд виходив з того, що спірна земельна ділянка розташована на території Біляївського району Одеської області і за правилами виключної підсудності не підпадає під юрисдикцію Київського районного суду м. Одеси.

Проте погодитися з такими висновками районного суду не можна.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 27 цього Кодексу, позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред'явити зустрічний позов.

Відповідно ч. 1 ст. 114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Як вбачається з матеріалів справи окрім земельної ділянки предметом позову є також квартира АДРЕСА_2, яка розташована на території Київського району м. Одеси. Вимоги щодо поділу квартири та про визнання права власності на ідеальні частки квартири підсудні Київському районному суду м. Одеси.

Тобто у суду першої інстанції не було підстав для відмови у прийнятті позовної заяви ОСОБА_2 доповненої вимогою про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на ідеальні частки з посиланням на порушення правил виключної підсудності.

Більше того, районний суд відмовивши у прийнятті доповненої позовної заяви в подальшому вирішив питання по суті заявленої ОСОБА_2 вимоги про визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на ідеальні частки земельної ділянки.

При таких обставинах ухвала Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2013 року підлягає скасуванню.

Вимоги ОСОБА_2 щодо визнання земельної ділянки спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на ідеальні частки земельної ділянки були судом фактично задоволені, відповідач ОСОБА_3 рішення суду в цій частині не оскаржує, визнавав вимоги в цій частині в суді першої інстанції, а саме рішення в цій частині відповідає встановленим у справі обставинам і засновано на законодавстві.

Тому підстав для його скасування в цій частині судова колегія не вбачає.

Відмовляючи у задоволенні вимог викладених у первісному та зустрічному позові про визнання договорів дарування недійсними (удаваними), визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання дійсним договору міни, визнання майна спільною власністю подружжя, поділ квартири, автомобілів, районний суд виходив з того, що:

- позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду за захистом своїх прав і відсутні підстави для його поновлення;

- жодних належних та допустимих доказів того, що 1275/8000 частин квартири АДРЕСА_1 були продані ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ОСОБА_3 суду надано не було, а саме не була визначена грошова сума, за яку придбана зазначена частина квартири, не надані письмові докази передачі грошових коштів тощо;

-визнання відповідачами ОСОБА_4 позовних вимог ОСОБА_2, належними у розумінні статей 58,59 ЦПК України доказами вважатись не може;

- не можна вважати належним доказом зазначених обставин існування договору про надання споживчого кредиту, укладеного 18 вересня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, так як кредит надавався особисто позичальнику ОСОБА_3 та погашався за його особисті кошти (а.с.64-65), а договір дарування був укладений лише наступного дня;

-договори дарування від 24.02.2010 року не містять ознак договору міни, так як були укладені не одночасно (зареєстровані за №№160 та 163), мають різну вартість дарунку (11213грн. та 2863гривні), доказів проведення доплати за товар більшої вартості не надано тощо, у зв`язку з чим у даній частині позову також слід відмовити;

-квартира АДРЕСА_2 згідно п.2 ч.1 ст.57 СК України не може вважатись спільним майном подружжя;

- позивач за первісним позовом обрав не вірний спосіб захисту своїх прав, звертаючись до суду з позовом про визнання за сторонами права власності по 1/2 частині спірної квартири, так як згідно п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року до удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватись тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна.

Як вбачається з матеріалів справи сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.02.1984 року. Шлюб розірваний рішенням Київського районного суду м. Одеси 28.05.2013 року, яке вступило в законну силу 10.06.2013 року. Рішенням суду встановлено, що сторони припинили подружні стосунки та сумісне проживання і ведення спільного господарства з січня 2012 року.

Згідно договору про надання споживчого кредиту № 11217968000 від 18 вересня 2007 року АКІБ "Укрсиббанк" видав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 35000 доларів США на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1. Кредит виданий для забезпечення особистих потреб (безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника). У забезпечення виконання зобов`язань позичальника за даним договором Банком приймається застава нерухомого майна, а саме: двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_3. Порука забезпечена ОСОБА_2 (а. с. 7-12).

Згідно договору поруки № 142518 від 18.09.2007 року ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання відповідати за належне виконання ОСОБА_3 зобов`язань про повернення кредиту в сумі 35000 доларів США з урахуванням процентів строком до 18.09.2022 року за договором про надання споживчого кредиту № 11217968000 від 18 вересня 2007 року перед АКІБ "Укрсиббанк" на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 61).

Згідно договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 19.09.2007 року, ОСОБА_4, ОСОБА_5 подарували, а ОСОБА_3 прийняв у дар 1275/8000 квартири АДРЕСА_1.

Набуваючи висновок про те, що існування договору про надання споживчого кредиту, укладеного 18 вересня 2007 року між АКІБ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, так як кредит надавався особисто позичальнику ОСОБА_3 та погашався за його особисті кошти (а.с.64-65), а договір дарування був укладений лише наступного дня, районний суд невірно оцінив встановлені обставини та не врахував, що ОСОБА_2 будучи на той час у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 надала згоду на укладення ним кредиту для отримання коштів на придбання квартири, виступила поручителем по даному кредиту, надала згоду на передачу приватизованої ними під час шлюбу квартири за адресою: АДРЕСА_3 в іпотеку. При цьому 1/3 частини квартири належать сину сторін на праві власності в порядку безоплатної приватизації.

Оцінюючи вказані обставини в сукупності, приймаючи до уваги, що сторони договору дарування - сам ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 визнали, що укладений ними договір дарування насправді є договором купівлі-продажу, судова колегія вважає, що дійсно ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 19.09.2007 року був укладений договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1.

Вказаний договір був посвідчений нотаріусом, як договір дарування і тому для визнання даного договору дарування удаваним та визнання дійсним договору купівлі-продажу перешкод щодо форми договору, дійсного волевиявлення сторін, немає .

Судова колегія не погоджується з думкою районного суду, про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог в цій частині з посиланням на те, що сторонами договору дарування не була визначена грошова сума, за яку придбана зазначена частина квартири, не надані письмові докази передачі грошових коштів.

В даному випадку укладений сторонами договір дарування приховував насправді укладений між ними договір купівлі-продажу і на той час волевиявлення обох сторін було направлено саме на приховування реально укладеного договору.

Договір дарування не передбачає обов`язку обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру (оплати коштів) і тому в самому тексті договору продажна вартість квартири, сторонами не обумовлювалася, не фікусавалася і не могла фіксуватися.

Окремо складена розписка про отримання коштів є доказом укладення договору купівлі-продажу тощо. Втім сама по собі відсутність такої розписки за наявності інших доказів, які мають оцінюватися у сукупності, не унеможливлює визнання договору дарування удаваним та визнання дійсним договору купівлі-продажу.

Крім того, жодна із сторін договору дарування від 19.09.2007 року не заперечувала того, що спірна квартира ОСОБА_4 була ОСОБА_3 саме продана , а не подарована.

Оскільки вказані особи не мають один перед одним будь-яких родинних чи близьких стосунків та обов`язків щодо безполатного надання благ, які мають значну майнову цінність, то дані свідчення є достовірними і узгоджуються з обставинами, встановленими у справі.

Також судова колегія не погоджується з висновками районного суду щодо відмови у визнанні удаваними договорів дарування від 24.02.2010 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 за якими кожен взаємно віддарував квартиру якою володів до цього та відповідно прийняв у дар від іншого квартиру, якою той володів до цього та визнанні вказаних правочинів договором міни.

Суд посилався на те, що договори дарування від 24.02.2010 року не містять ознак договору міни, так як були укладені не одночасно (зареєстровані за №№160 та 163), мають різну вартість дарунку (11213грн. та 2863гривні), доказів проведення доплати за товар більшої вартості не надано тощо.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 не будучи родичами та не перебуваючи у близьких стосунках , в один і той самий день у одного і того самого нотаріуса уклали договори дарування згідно яких подарували один одному належні їм до цього квартири.

В розумінні ст. 715 ЦК України за договором міни будь-яка із сторін зобов`язується передати іншій стороні у власність один товар в обмін на інший. Договором міни може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, який обмінюється на товар меншої вартості. В силу особливостей міни серед правил ЦК України про купівлю-продаж, які застосовуються до договору міни, не названі норми, що регулюють ціну (ст. ст.632, 691 ЦК України) і ст. 655 ЦК в тій частині, в якій говориться про оплату грошової суми. На відміну від купівлі-продажу при міні у якості еквіваленту виступають як зазвичай не гроші, а інше майно (бартер). Однак можливо укладення договору міни з доплатою однією із сторін визначеної грошової суми іншій стороні. Такі договори поєднують в собі моменти різних договорів - міни, купівлі-продажу, тобто носять змішаний характер.

Оскільки за договором міни у власність сторін може переходити нерухомість для якої обов`язкова не лише письмова форма, але й нотаріальне посвідчення, то потребується обов`язкова форма і для міни. Невиконання цих вимог має наслідком нікчемність правочину міни.

Оцінюючи встановлені обставини в їх сукупності, судова колегія вважає, що укладені ОСОБА_3 і ОСОБА_6 24.02.2010 року у приватного нотаріуса ОСОБА_11 договори дарування приховували насправді укладений між ними договір міни.

Проте на час укладення правочинів волевиявлення обох сторін було направлено на приховування реально укладеного договору.

Договір дарування не передбачає обов`язку обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру (передачу свого майна в обмін на подароване майно з доплатою або без такої) і тому в самому тексті договору дарування продажна вартість квартири, сторонами не обумовлювалася і не фікусавалася. Зазначення різної оціночної вартості квартир пов`язано з обов`язком оподаткування.

Тому відмова у задоволенні вимог з посиланням на неподання доказів про здійснення доплати у зв`язку із різною вартістю квартир не є свідченням того, що сторонами не був реально укладений саме договір міни.

При цьому після укладення оспорюваних правочинів кожна із сторін передала іншій квартиру, якою володіла до цього.

Здійснення доплати незважаючи на різну варість квартир не є обов`язковою ознакою договору міни.

Оспорювані правочини укладалися в письмовій формі та були нотаріально посвідчені, як договори дарування і тому для визнання даних договорів удаваними та визнання дійсним договору міни перешкод щодо форми договору та дійсного волевиявлення сторін, немає.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що ОСОБА_3 фактично не заперечував проти того, що набуті ним у шлюбі квартири є спільною власністю подружжя і не посягав на право власності колишньої дружини Спір, що виник між ними, стосувався врелювання питань із житлом та участі дружини у подальшій сплаті кредиту.

Не може судова колегія погодитися з висновком районного суду про відсутність підстав для поновлення строку позовної давності.

Як вбачається з встановлених у справі обставин, ОСОБА_2 знала та зобов`язана була знати, що її чоловік оформив кредит на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1, оскільки виступила за вказаним кредитом поручителем.

Також не підлягає сумніву, що ОСОБА_2 знала і про дату, час і місце укладенні правочину між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а вподальшому між ОСОБА_3 і ОСОБА_6

Разом з тим, згідно відповіді приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 вбачається, що в журналі реєстрації посвідчених відсутня згода дружини ОСОБА_3 ОСОБА_2 на укладення ним, як обдарованим договору дарування квартири з ОСОБА_4.

Відсутні докази і про надання ОСОБА_2 такої згоди на укладення договорів її чоловіком з ОСОБА_6

При таких обставинах немає підстав для набуття висновку про те, що ОСОБА_2 знала про укладення саме договорів дарування (і у 2007 році і у 2010 році) та пропустила строк позової давності без поважних причин.

Встановлені обставини узгоджуються з поясненнями ОСОБА_2 про те, що інформація про укладення чоловіком саме договору дарування і по квартирі по АДРЕСА_1 і по квартирі по АДРЕСА_2 їй стала відома коли вже постало питання про поділ спільного майна подружжя і таким чином були порушені її права.

При таких обставинах рішення районного суду в частині відмови у задоволенні вимог про визнання договорів дарування недійсними (удаваними), визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання дійсним договору міни не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення вимог.

При таких обставинах судова колегія доходить до висновку, що квартира АДРЕСА_2 підлягає визнанню спільною сумісною власністю подружжя.

Як роз`яснено у п. 25 постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Оскільки відповідних вимог про реальний поділ квартири жодною із сторін не заявлялося, експертним або іншим шляхом можливість поділу спірної квартири в натурі (на ізольовані квартири з окремими входами, окремими допоміжними приміщеннями загального користування, зокрема коридор, санвузом, кухня, балкон, комора, лоджія тощо) не встановлена, то при вирішенні вимог, що заявлені сторонами, слід виходити з того, шо дана квартира є неподільною і до її реального поділу кожен із подружжя має право на ідеальні частки у праві власності - по 1/2 частині зокрема.

Визнання за колишнім подружжям права власності на ідеальні частки у квартирі, яка була обміняна на квартиру, придбану за кредитні кошти, де позичальником і поручителем є відповідно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 покладає на кожного рівні обов`язки щодо подальшого повернення банківського кредиту, який , був на той час використаний в інтересах сім`ї.

Судова колегія не погоджується з висновком районного суду про відмову у задоволенні зустрічного позову щодо стягнення з ОСОБА_2 поділу автомобілів з посиланням на те, що автомобілі були реалізовані ОСОБА_2 під час шлюбу.

Зі змісту рішення Київського районного суду м. Одеси від 28.05.2013 року, яке вступило в законну силу 10.06.2013 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. При цьому судом встановлено, що подружні стосунки, сумісне проживання та ведення спільного господарства сторонами припинено починаючи з січня 2012 року.

Згідно відповіді органів ДАІ МВС України Nissan-Primera, 1998 року випуску та Toyota Yaris, 2006 року випуску, були зняті його колишньою дружиною з обліку та переоформлені на інших людей без його відома і без врахування його майнових інтересів. Зняття автомобілів з обліку відбулося у січні 2013 року та у квітні 2013 року - тобто після припинення шлюбних відносин і сумісного проживання.

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до п. 22 цієї ж Постанови Пленуму поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69- 72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до відомостей про вартість реалізованого майна та даних про його оцінку вбачається, що у довідці-рахунку експертна вартість автомобілю Nissan-Primera, 1998 року випуску складає 39078 грн., оціночна вартість автомобілю Toyota Yaris, 2006 року випуску складає в діапазоні від 71937 до 79930 грн.

В засіданні судової колегії представник ОСОБА_2 у відповідності до ч.4 ст 10 ЦПК України було роз`яснено, що у разі незгоди із оцінкою, вона може заявити клопотання про призначення судової авто товарознавчої оціночної експертизи

Представник ОСОБА_2 не виявила бажання заявляти клопотання щодо призначення судової експертизи для встановлення оцінки автомобілів.

ОСОБА_3 заявив вимоги про стягнення з ОСОБА_2 ? частини вартості в сумі - 56045 грн. за автомобіль Toyota Yaris, 2006 року випуску та 28000 грн. за ? частину вартості автомобіля Nissan-Primera, 1998 року випуску, а всього на загальну суму 84045 грн.

Судова колегія вважає, що необідно врахувати вартість автомобіля Nissan-Primera, 1998 року випуску у розмірі 39078 грн., вказану у довідці-рахунку та вартість автомобіля Toyota Yaris, 2006 року випуску у розмірі 72000 грн. Отже загальна вартість автомобілів складає 111078 грн. 50 коп. Тобто 1/2 частина вартості реалізованих автомобілв, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 складає 55539 грн. 25 коп. Тому зустрічний позов ОСОБА_3 підлягає частковому задовленню.

При таких обставинах рішення районного суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення зустрічного позову.

Таким чином, судова колегія доходить до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу суду про відмову у прийнятті позову доповненою вимогою про поділ земельної ділянки слід задовольнити, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2013 року - скасувати. Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року в частині відмови у вимогах про визнання договорів дарування недійсними (удаваними), визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання дійсним договору міни, визнання майна спільною власністю подружжя, поділ квартири, автомобілів - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_2 - задовольнити. Зустрічний позов ОСОБА_3 - задовольнити частково. Визнати недійсним (удаваним) договір дарування 1275/8000 квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 19.09.2007 року та визнати дійсним договір купівлі-продажу вказаної квартири. Визнати недійсними (удаваними) договір дарування квартири АДРЕСА_2 реєстровий № 160 та договір дарування квартири АДРЕСА_1 реєстровий № 163, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11 24.02.2010 року. Визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 у рівних частках по 1/2 частині за кожним. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 55539 грн. 25 коп. у якості компенсації 1/2 частини вартості реалізованих автомобілів. В іншій частині рішення залишити без змін.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, судова колегія -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2013 року - скасувати.

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 липня 2014 року в частині відмови у вимогах про визнання договорів дарування недійсними (удаваними), визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання дійсним договору міни, визнання майна спільною власністю подружжя, поділ квартири, автомобілів - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_2 - задовольнити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Визнати недійсним (удаваним) договір дарування 1275/8000 квартири АДРЕСА_1 загальною площею 180,2 кв. м., житловою площею 105,7 кв. м., укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 19.09.2007 року.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу 1275/8000 квартири АДРЕСА_1 загальною площею 180,2 кв. м., житловою площею 105,7 кв. м., укладений між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_10 19.09.2007 року.

Визнати недійсними (удаваними) договір дарування квартири АДРЕСА_2 реєстровий № 160 та договір дарування квартири АДРЕСА_1 реєстровий № 163, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_6, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_11 24.02.2010 року.

Визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 у рівних частках по 1/2 частині за кожним.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 55539 грн. 25 коп. у якості компенсації 1/2 частини вартості реалізованих автомобілів.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили рішенням суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: Л.Л. Троїцька

А.М. Кварталова