Постановление суда № 39331521, 03.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 р.Справа № 645/10289/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.04.2014р. по справі № 645/10289/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року, позов ОСОБА_1 до ГУПФУ в Харківській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано дії ГУПФУ в Харківській області щодо зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 незаконними. Зобов'язано ГУПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію з урахуванням підвищення посадового окладу у розмірі відповідно наказу Міністерства оборони України від 28.07.2008 року № 377 «Про затвердження схем розмірів посадових окладів військовослужбовців військових навчальних закладів (військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів України) і наукових установ Збройних Сил України» з урахуванням проведених виплат з 13 грудня 2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 34 грн. 41 коп. та на користь ОСОБА_2 компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 13 грн. 65 коп.

До Фрунзенського районного суду м. Харкова надійшла заява ГУПФУ в Харківській області про роз'яснення судового рішення, в якій заявник просив надати роз'яснення щодо кінцевої дати проведення перерахунку.

Також до Фрунзенського районного суду м. Харкова звернувся 22.04.2014 року з заявою ОСОБА_1, в якій просив стягнути з Державного бюджету України на його користь витрати на правову допомогу в сумі 2100 грн., з ГУПФУ в Харківській області - компенсацію за відрив від звичайних занять у розмірі 07 грн. 30 коп. та представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 з заявою про стягнення з ГУПФУ в Харківській області на його користь компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 14 грн. 60 коп.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.04.2014р. по справі № 645/10289/13-а у задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про роз'яснення постанови Фрунзенського районного суду м. Харкова від 19 листопада 2013 року - відмовлено. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України на його користь витрат на правову допомогу в сумі 2100 грн. та з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 07 грн. 30 коп. - відмовлено. У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на його користь компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 14 грн. 60 коп. - відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.04.2014р. в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з Державного бюджету України на його користь витрат на правову допомогу в сумі 2100 грн. та відмови стягнення з ГУПФ України компенсації за відрив від звичайних занять, прийняти нову ухвалу, якою заяву позивача задовольнити.

Відповідач не погодився з ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.04.2014р. в частині відмови у задоволенні заяви про роз'яснення постанови суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу в цій частині та прийняти нову про задоволення заяви щодо роз'яснення постанови.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання, призначене на 03.06.2014 року не прибули.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності представників сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 03.06.2014 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось у зв'язку з неявкою осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Щодо апеляційної скарги відповідача.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви, виходив з того, що резолютивна частини постанови викладена відповідно до мотивувальної частини, зазначає кінцевий висновок по суті вимог, відповідно до п. 4 ст. 163 КАС України, є зрозумілою.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Зі змісту заяви про роз'яснення судового рішення слідує, що позивач просив суд першої інстанції надати роз'яснення щодо мотивувальної частини постанови, підстав прийняття саме такого рішення. А саме позивач просив надати роз'яснення, до якої дати підлягає виконанню постанова суду.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 170 КАС України, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Роз'яснення судового рішення зумовлено його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим як для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання.

Тобто, це стосується випадків, коли судом недотримані вимоги ясності, визначеності рішення. Невизначеність судового рішення означає, що таке рішення містить положення, які викликають суперечки щодо його розуміння та під час виконання.

Механізм, визначений цією статтею, не може використовуватися, якщо хтось із осіб, які беруть участь у справі, не розуміє, зокрема, мотивації судового рішення.

Колегія суддів вважає, що мотивувальна та резолютивна частини постанови викладені чітко і зрозуміло, тому погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для роз'яснення цієї постанови, передбачених статтею 170 КАС України, у зв'язку з чим в задоволенні заяви про роз'яснення судового рішення слід відмовити.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення в цій частині з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують.

Щодо апеляційної скарги позивача.

Спірним у апеляційній скарзі позивача є питання відшкодування витрат на правову допомогу.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 1. ч. 3. ст. 89 КАС України - до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу.

Згідно до ч. 1 ст. 94 КАС України - якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до ст. 90 КАС України - витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Згідно до ст. 12 Закону України «Про адвокатуру» - оплата допомоги адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином та юридичною особою (адвокатським об'єднанням) чи безпосередньо адвокатом. Суд може, враховуючи обсяг допомоги адвоката й витрачений ним час, зменшити розмір відшкодування цих витрат.

Відповідно до Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» N 4191-VI від 20 грудня 2011 року - розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Згідно до п. 33 Правил адвокатської етики - єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар, який має бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтований за розміром.

При визначенні обґрунтованого розміру гонорару до уваги беруться такі фактори, як обсяг часу та роботи, які вимагаються для належного виконання доручення, необхідність виїзду у відрядження, важливість доручення для клієнта, роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт, особливі вимоги клієнта щодо строків виконання доручення, професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката, витрати адвоката, пов'язані з виконанням процесуальних дій у справі (копіювання документів, ознайомлення з матеріалами справи, збір доказів тощо).

Жодний з цих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню в їх взаємозв'язку стосовно обставин кожного конкретного випадку.

Розмір гонорару і порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі, тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Водночас, витрати на правову допомогу є предметом доказування, проте в договорі про надання правової допомоги від 18 квітня 2014 року, який має назву безоплатний договір № 18/04/14, не міститься умов щодо предмету послуг, їх вартості та необхідного часу виконання.

У додатку № 1 від 18.04.2014 року до Договору сторони визначили, що предметом Договору є консультація Клієнта та підготовка адміністративного позову та інших документів, очікувана кількість годин роботи 5-10 годин, але матеріали справи не містять підтвердження надання правової допомоги у зазначеній справі шляхом складання саме адміністративного позову або документів, пов'язаних з порушенням прав Клієнта, отже вказана правова допомога в даній справі позивачу не надавалась, що є підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги.

Надані акти виконаних робіт не місять даних щодо надання позивачу правової допомоги саме щодо розгляду заяви про роз'яснення постанови суду у даній справі.

Колегія суддів також відмічає, що до матеріалів справи акти виконаних робіт та квитанції до прибуткових касових ордерів надані в копіях, які не завірені належним чином.

Отже, позивачем не доведено обставин та підстав з якими наведені вище норми процесуального закону зумовлюють можливість відшкодування витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим вимоги про розподіл витрат шляхом присудження на користь відповідача витрат на правову допомогу, в контексті вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, судова колегія робить висновок про те, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні заяви позивача щодо відшкодування витрат на правову допомогу. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

З аналогічних підстав не підлягає задоволенню заява позивача, яка подана через канцелярію Харківського апеляційного адміністративного суду про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 1400 грн., понесену ОСОБА_1 при розгляді апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.

Ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.04.2014р. по справі № 645/10289/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.