Решение № 38801078, 13.05.2014, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року Справа № 915/355/14

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Атаманюк В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом Першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, вул. Пироговська, 11, м. Одеса, 65012

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ-168, 03168

до відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027

до відповідача Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, вул. Армійська, 18, м. Одеса, 65063

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв, проспект Миру, 62-а, м. Миколаїв, 54056

про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі

за участю представників сторін:

від позивача Саламатін Олександр Вікторович, довіреність № 220/216/д від 06.03.2014 року;

від відповідача Миколаївської міської ради Бондар Віталій Анатолійович, довіреність № 1571/02.02.01-22/01/14/13 від 09.07.2013 року;

від відповідача Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Соколова Анна Кузьмівна, довіреність № 168 від 12.05.2014 року;

від третьої особи Старчеус Олександр Сергійович, довіреність № 2 від 08.01.2014 року;

в судовому засіданні присутній прокурор Миколаївської прокуратури з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Андреєв Андрій Павлович, службове посвідчення № 013233, видане 26.11.2012 року, дійсне до 26.11.2017 року.

Перший заступник прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовними вимогами до відповідачів Миколаївської міської ради та Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі - земельної ділянки площею 60 213 кв. м., розташованої по проспекту Героїв Сталінграду у м. Миколаєві, від 02.03.2006 року між Миколаївською міською радою та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 20.03.2014 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 10.04.2014 року.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 10.04.2014 року залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв та відкладено розгляд справи на 13.05.2014 року.

Представники прокуратури та позивача в судовому засіданні 13.05.2104 року позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд позов задовольнити. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначили наступне.

02.03.2006 року між Миколаївською міською радою та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України передано у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 60 213 кв.м., розташовану по пр. Героїв Сталінграду у місті Миколаєві, для житлової забудови.

Вказаний договір оренди землі було укладено на підставі рішення Миколаївської міської ради «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району міста Миколаєва» № 40/17 від 22.12.2005 року, відповідні пункти якого було визнано протиправними та скасовано в судовому порядку.

Із посиланням на приписи ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, ст. 21, 77 Земельного кодексу України представники позивача та прокуратури просили суд визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі, який є предметом спору.

Представник відповідача Миколаївської міської ради в судовому засіданні 13.05.2014 року проти позову заперечував з підстав зазначених у письмовому відзиві (арк. справи 46-47) та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог. В обгрунтування заперечень зазначив про наявність підстав для застосування строку позовної давності та відмови в позові.

Представником відповідача Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України у судовому засіданні 13.05.214 року було подано суду письмовий відзив на позовну заяву про визнання договору оренди недійсним (арк. справи 73-76), у якому із посиланням на приписи ст. 21 ЗК України, ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України відповідач зазначає, що просить суд задовольнити позов, оскільки договір оренди землі укладений на підставі рішення Миколаївської міської ради, прийнятого з порушенням норм чинного законодавства.

Представником третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Квартирно-експлуатаційним відділом міста Миколаїв, в судовому засіданні 13.05.2014 року було подано суду письмові пояснення (арк. справи 69), в яких зазначено, що позовні вимоги є обгрунтованими та підтвердженими належними доказами, а, відтак, просить суд позовні вимоги Першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задовольнити повністю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії 1-МК № 002380 від 08.02.2001 року Квартирно-експлуатаційній частині Миколаївського району (далі - КЕЧ Миколаївського району), правонаступником якої на даний час є Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв (далі - КЕВ міста Миколаїв), Миколаївською міською радою народних депутатів була надана у постійне користування земельна ділянка, загальною площею 310,9932 гектари, до складу якої входить земельна ділянка площею 60 213 кв.м., розташована по пр. Героїв Сталінграду у місті Миколаєві.

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 394 (арк. справи 30-32).

Факт правонаступництва підтверджується Директивою Міністерства оборони України від 30.06.05 року № Д-322/1/014, відповідно до якої Миколаївську квартирно-експлуатаційну частину переформовано у Квартирно-експлуатаційний відділ міста Миколаїв з дислокацією на попередніх фондах та підпорядковано начальнику Південного територіального квартирно-експлуатаційного управління (арк. справи 70).

Рішенням Миколаївської міської ради від 22.12.2005 року № 40/17 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичними особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м. Миколаєва» (далі - рішення Миколаївської міської ради № 40/17) було затверджено проект землеустрою щодо зміни цільового призначення частини земельної ділянки, що знаходиться в постійному користуванні КЕВ Миколаївського району, площею 60 213 кв.м., для будівництва житлової забудови по пр. Героїв Сталінграду (п. 2) (арк. справи 11-12).

Відповідно до п. 2.1 рішення Миколаївської міської ради № 40/17 від 22.12.2005 року змінено цільове призначення земельної ділянки площею 60 213 кв.м., що є частиною земельної ділянки загальною площею 310 9932 кв.м., яка знаходиться в постійному користуванні КЕЧ Миколаївського району Міністерства оборони України, на підставі Державного акта на право постійного користування землею від 08.02.2001 року № 394 та зараховано її до земель іншого призначення на період будівництва житлової забудови по пр. Героїв Сталінграду.

Відповідно до п. 2.2, 2.3 рішення Миколаївської міської ради № 40/17 від 22.12.2005 року вилучено у КЕЧ Миколаївського району, в/ч А-0224, земельну ділянку площею 60 213 кв.м., залишивши в постійному користуванні земельну ділянку площею 3049719 кв.м. для подальшого обслуговування військової частини А-0224 по пр. Героїв Сталінграду. Внесено зміни до Державного акта на право постійного користування землею від 08.02.01 року № 394.

Відповідно до п. 2.4 рішення Миколаївської міської ради № 40/17 від 22.12.2005 року було передано Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України в оренду строком на 5 років земельну ділянку площею 60 213 кв.м. для будівництва житлової забудови по пр. Героїв Сталінграду.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 року у справі № 2а-289/11/1470 за позовом військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України до відповідача Миколаївської міської ради, за участю третьої особи Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва, за участю третьої особи Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання протиправним і скасування в частині рішення Миколаївської міської ради від 22.12.2005 року № 40/17 було задоволено позов.

Визнано протиправними та скасовано пункти 2.1, 2.2, 2.4 Рішення Миколаївської міської ради від 22.12.2005 року № 40/17 "Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичними особами, громадянами, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м. Миколаєва" (арк. справи 20-21).

Постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 року залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2013 року (арк. справи 22-24).

Постановляючи судові рішення у вищевказаній адміністративній справі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваного рішення Миколаївської міської ради, оскільки земельна ділянка, якою розпорядився відповідач (рада), у силу приписів ст. 77 Земельного кодексу України відноситься до категорії земель оборони і перебуває в державній власності, а тому міська рада не наділена повноваженнями розпоряджатися такими землями. Таким чином, Миколаївська міська рада, змінюючи цільове призначення земельної ділянки, вилучаючи у власника земельну ділянку та передаючи її іншому суб'єкту, вийшла за межі наданих їй повноважень.

02.03.2006 року між Миколаївською міською радою та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України було укладено Договір оренди землі, відповідно до умов якого Миколаївська міська рада на підставі рішення від 22.12.2005 року № 40/17 передає, а Південне управління капітального будівництва приймає в оренду земельну ділянку для будівництва капітальної забудови по пр. Героїв Сталінграда (Центральний район) (п. 1.1 Договору) (арк. справи 13-19).

Відповідно до п. 14.1 Договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір зареєстрований у Миколаївській регіональній філії ДП «Центр ДЗК», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 27.03.2006 року за № 040600100184, а також договір зареєстровано в Книзі записів договорів оренди землі 27.03.2006 року за № 4014.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди землі в оренду передається земельна ділянка загальною площею 60 213 кв.м. без права передачі її в суборенду.

Передача-приймання земельної ділянки відповідно до договору оренди землі підтверджується Актом № 2 приймання-передачі земельної ділянки від 27.03.2006 року, підписаним сторонами та скріпленим печатками (арк. справи 16).

При вирішенні спору судом враховано наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що була чинна на момент укладення оспорюваного договору) орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до п. "а", "б" ч. 1 ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відповідно до п. 2.24 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року з останніми змінами та доповненнями від 17.12.2013 року для правильного вирішення спору про визнання недійсним договору оренди суттєве значення має з'ясування правового режиму спірної земельної ділянки та дотримання сторонами порядку передачі її в оренду згідно з вимогами статей 84, 118, 123, 124 ЗК України з урахуванням необхідності у певних випадках дотримання порядку її вилучення. З огляду на це судам потрібно встановлювати наявність у відповідної ради повноважень для вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і передачі спірної земельної ділянки в оренду, а отже й дійсність укладеного договору, що оспорюється. З огляду на це судам необхідно враховувати, що оскільки договір оренди укладається на виконання рішення органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, то без скасування таких рішень у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання відповідних договорів недійсними з підстав відсутності повноважень у відповідної місцевої ради чи органу виконавчої влади на затвердження проекту відведення та передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі - земельної ділянки площею 60 213 кв. м., розташованої по проспекту Героїв Сталінграду у м. Миколаєві, від 02.03.2006 року, укладений між Миколаївською міською радою та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, оскільки він не відповідає вищевказаним вимогам законодавства та укладений на підставі рішення Миколаївської міської ради, яке визнано незаконним в судовому порядку, у зв'язку з відсутністю у Миколаївської міської ради повноважень на розпорядження спірною земельною ділянкою та передачу її в оренду. За таких обставин, позовні вимоги є обгрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами.

Щодо строку позовної давності, то слід зазначити наступне.

В судовому засіданні 13.05.14 року представник відповідача Миколаївської міської ради зазначив, що строк позовної давності щодо оскарження рішення сплив, оскільки позивач по справі завчасно довідався про порушення своїх прав і мав змогу у визначений законодавством строк звернутися до суду за захистом своїх прав, про що зазначено у письмовому відзиві на позовну заяву (арк. справи 46-47).

10.01.2011 року за вихідним № 114 Позивачем складено адміністративний позов, який надійшов до Миколаївського окружного адміністративного суду 19.01.11 року (згідно штампу канцелярії суду), про визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської міської ради від 22.12.2005 року № 40/17 в частині: зміни цільового призначення земельної ділянки площею 60 213 кв.м., розташованої по пр. Героїв Сталінграда у місті Миколаєві із зарахуванням її до земель іншого призначення; вилучення у КЕЧ Миколаївського району, військової частини А0224 земельної ділянки площею 60213 кв.м. розташованої по пр. Героїв Сталінграда у місті Миколаєві та передачі її Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України в оренду строком на п'ять років.

Тобто, фактично предметом судового розгляду в Миколаївському окружному адміністративному суді було рішення Миколаївської міської ради від 22.12.2005 року № 40/17 на підставі якого було укладено договір оренди землі від 02.03.2006 року № 4014 (п.1.1 Договору), який на сьогоднішній день Позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення.

Як зазначено в Адміністративному позові, який Позивачем 10.01.2011 року було направлено до Миколаївського окружного адміністративного суду: «Порушення вимог чинного законодавства були виявлені військовою прокуратурою Південного регіону України у листопаді - грудні 2010 року під час проведення прокурорської перевірки додержання посадовими особами військових частин та установ вимог чинного земельного законодавства, в ході якої було виявлено незаконне рішення Миколаївської міської ради від 22.12.2005 року № 40/17 щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 60 213 кв.м., розташованої по пр. Героїв Сталінграда у місті Миколаєві із зарахуванням її до земель іншого призначення та її вилучення у КЕЧ Миколаївського району, у зв'язку із чим і виникла підстава для захисту інтересів держави».

Виходячи з вищевикладеного вже у листопаді - грудні 2010 року Позивачу було відомо, а навіть якщо і не відомо було, то Позивач міг довідатися про існування укладеного на підставі рішення Миколаївської міської ради від 22.12.05 року № 40/17 договору оренди землі від 02.03.2006 року № 4014.

При цьому, з позовом до господарського суду Миколаївської області про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі Позивач звернувся лише 19.03.2014 року, тобто більш, ніж через рік після спливу строку позовної давності.

Представники прокуратури та позивача заперечили про застосування строку позовної давності, вказуючи, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки, по-перше, строк позовної давності обраховується з дня коли особа довідалася про порушення свого права; по-друге, предметом спору в адміністративному суді була вимога про визнання незаконним рішення ради, а не договору; по-третє, строк обраховується з дня, коли довідався позивач, а не прокурор. Відтак, відсутні підстави стверджувати про те, що строк позовної давності пропущено.

Представник відповідача Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України залишила вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.

Представник третьої особи вказав, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності, оскільки він не пропущений.

Розглянувши подане клопотання, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до абз. 1 п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року зі змінами і доповненнями від 17.12.2013 року початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Верховний Суд України у "Висновках, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за ІІ півріччя" зазначив, що сама по собі обізнаність прокурора та позивача про наявність оспорюваних правочинів не є підставою для висновку про пропуск строку позовної давності та необхідність застосування положень ст. 267 ЦК України, тому неправомірною є відмова суду прокуророві у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності, оскільки прокурор і позивач не є сторонами оспорюваних угод та були позбавлені права під час судового розгляду перевірити повноваження осіб, які уклали ці правочини (постанова Верховного Суду України від 20.08.13 року у справі № 3-18гс13).

Судом встановлено наступне. Як на підставу спливу строку позовної давності та доведення факту обізнаності прокурора та позивача з наявністю оспорюваного договору відповідач Миколаївська міська рада посилається на адміністративний позов Військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, до відповідача Миколаївської міської ради, за участю третіх осіб Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв про визнання протиправним та скасування рішення № 40/17 від 22.12.05 року, який був поданий до Миколаївського окружного адміністративного суду 10.01.11 року (арк. справи 49-55).

Дослідивши зміст поданого адміністративного позову, а також зміст судових рішень, прийнятих за результатами розгляду вказаного позову, судом встановлено, що предметом спору у адміністративній справі була вимога про визнання протиправним та скасування рішення Миколаївської міської ради № 40/17 від 22.12.05 року, а підставою - відсутність повноважень у Миколаївської міської ради на розпорядження спірною земельною ділянкою.

При цьому, зі змісту як адміністративного позову, так і судових рішень не вбачається, що як учасники процесу, так і суди знали та досліджували питання відповідності законодавству оспороюваного договору, що є предметом спору у даній справі, оскільки жодної інформації про наявність договору оренди землі у вищевказаних документах не міститься. Відтак, посилання відповідача Миколаївської міської ради на адміністративний позов як на підставу обізнаності позивача про існування оспорюваного договору спростовується змістом вказаних документів (арк. справи 20-24; 49-55).

Інших доказів, які б підтверджували, що позивач знав (та коли дізнався) про наявність оспороюваного договору суду не подано.

Судом також встановлено, що прокурор та позивач не є сторонами оспорюваного правочину. Підставою даного позову прокуратурою та позивачем зазначено факт укладення договору оренди землі на підставі незаконного рішення Миколаївської міської ради № 40/17 від 22.12.05 року, яке визнано таким в судовому порядку, що підтверджується постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.13 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28.11.13 року. Тобто, на момент розгляду адміністративної справи прокурор та позивач (навіть якщо могли довідатися про наявність оспорюваного правочину) не могли перевірити повноваження осіб, які укладали ці правочини. Відтак, звернутись за захистом порушених прав (вимогою про визнання недійсним договору) в судовому порядку прокурор та позивач мали змогу лише після встановлення незаконності вищевказаного рішення ради в судовому порядку (відсутність у Миколаївської міської ради повноважень на передачу земельної ділянки в оренду). За таких обставин, суд дійшов висновку, що початок перебігу строку слід обраховувати не з моменту, коли прокуратурі та позивачу стало відомо про наявність оспорюваного правочину, а з моменту, коли органи прокуратури та позивач дізнались саме про порушення права (ст. 261 ЦК України), на захист якого подано позов, тобто з дня встановлення незаконності рішення ради (встановлення факту відсутності у Миколаївської міської ради повноважень на передачу земельної ділянки в оренду).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності, оскільки строк звернення до суду за захистом порушеного права не пропущено.

Частина 1 ст. 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про підставність та обґрунтованість позовних вимог. Позов підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат у даній справі, то слід зазначити наступне.

Ст. 49 ГПК України визначено порядок розподілу судових витрат у господарській справі.

Відповідно до п. 4.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 року з останніми змінами від 17.12.2013 року приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 49 ГПК України, судовий збір в розмірі 1 218 грн. слід стягнути з відповідача Миколаївської міської ради в дохід Державного бюджету України, оскільки оспорюваний договір був укладений на підставі незаконного рішення Миколаївської міської ради.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. 21, 152 Земельного кодексу України, Законом України «Про оренду землі», ст. 22, 33, 49, ст. 82 - 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

задовольнити позов Першого заступника прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до відповідача Миколаївської міської ради, до відповідача Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Квартирно-експлуатаційного відділу міста Миколаїв про визнання недійсним з моменту укладення договору оренди землі.

Визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі - земельної ділянки площею 60 213 кв. м., розташованої по проспекту Героїв Сталінграду у м. Миколаєві, від 02.03.2006 року, укладений між Миколаївською міською радою (код ЄДРПОУ 26565573) та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 24980210).

Стягнути з відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027 (код ЄДРПОУ 26565573) в дохід Державного бюджету України (ГУ ДКСУ у Миколаївській області, МФО банку 826013, р/р 31218206783002, ЄДРПОУ 37992781, одержувач УК у м. Миколаїв /м. Миколаїв / 22030001, код платежу 03499980, призначення платежу судовий збір):

- 1 218, 00 грн. (одна тисяча двісті вісімнадцять грн. 00 коп.) - судового збору.

Наказ видати місцевому органу державної податкової служби після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20.05.2014 року.

Суддя Е.М. Олейняш