№ 33951128, 04.10.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4863/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії судів:

головуючого судді - Стеценко О.О.

судді - Андрухіва В.В.

судді - Стефанова С.О.

за участю секретаря - Довгальової Г.Г.

за участю перекладача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної Міграційної служби України, третя особа на стороні Відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання рішення нечинним та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - Позивач) з адміністративним позовом до Державної Міграційної служби України (далі - Відповідач, або ДМС України), третя особа на стороні Відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - Третя особа, або ГУ ДМС України в Одеській області) про скасування рішення ДМС України від 20 травня 2013 року № 315-13 яким Позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання ДМСУ прийняти рішення про визнання ОСОБА_2 біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки. Навесні 2011 року в Сирії почався внутрішній озброєний конфлікт, у зв'язку з чим Позивач змушений був покинути країну походження. Позивач засуджував дії уряду країни походження та чисельні жертви з боку цивільного населення спричиненого військовими Сирійської Арабської Республіки. На сьогоднішній день конфлікт в Сирії загострився, країна опинилась у стані гуманітарної кризи. Жертвами військового конфлікту, як правило стає цивільне населення країни. В разі повернення в країну походження, Позивач може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію в Сирії. В 2012 році Позивач звернувся до ГУДМС України в Одеській області із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні. Однак 20 травня 2013 року рішенням ДМСУ № 315-13 Позивачу було відмовлено у наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Вказане рішення Позивач вважає безпідставним та необґрунтованим, просить його скасувати та зобов'язати ДМСУ прийняти рішення про визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

У судовому засіданні Позивач підтримав позов в повному обсязі та пояснив, що був відрахований з університету 2008 році, роботи в Сирії не мав через вкрай нестабільну ситуацію в країні. Позивач також зазначив, що членом жодної політичної, релігійної, військової або громадської організації у країні громадянської належності не був, проте через політичні погляди його батька його почала переслідувати служба безпеки країни. Зазначеного було досить для прийняття рішення покинути країну походження, адже в рідному місті проживати надалі стало неможливо. В серпні 2011 року, отримавши туристичну візу, виїхав з країни походження та прибув до України в м. Одесу. Також, Позивач пояснив, що уряд Сирії проводить мобілізацію військовозобов'язаних, змушуючи громадян брати участь у боротьбі з вільною сирійською опозиційною армією. Заявник побоюється бути призваним до армії, воювати проти опозиції, що суперечить його моральним принципам.

Представник Позивача позов підтримав в повному обсязі, просив задовольнити позов з підстав викладених в позовній заяві (а.с. 2-8), додатково пояснив, що політична ситуація, яка склалася в Сирії, є загальновідомими обставинами, які знаходять своє підтвердження в Резолюціях Генеральної Асамблеї ООН. До того ж, повернення Позивача до Сирії на теперішній час є неможливим відповідно до позиції УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію. Окрім цього, висновок ГУ ДМС України в Одеській області від 12 лютого 2013 року № ODS 12/37, яким Позивачу відмовлено у наданні статусу біженця та в наданні додаткової форми захисту, не містить аналіз твердженням Позивача щодо небажання брати участь у воєнних подіях своєї країни. Відповідно до п. 171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців встановлено, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.

Представник Відповідача та третьої особи заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки орган міграції при прийнятті рішення про відмову у надані статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту виходив з того, що позивач є громадянином Сирії, і його виїзд з цієї країни не пов'язаний із побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а обумовлений виключно економічними мотивами. Вважає надану Позивачем інформацію про погрозу його життю суперечливою та сумнівною, яка, навпаки, свідчить про прагнення Позивача покинути свою країну в пошуках кращого життя. Звернення до ГУ ДМС України в Одеській області здійснилося з метою фактичної легалізації на території України. Також звернув увагу суду на те, що термін дії візи закінчився 24 вересня 2011 року, а звернення до міграційної служби в Одеській області відбулося 03 лютого 2012 року, отже на протязі п'ятьох місяців ОСОБА_2 на території України перебував нелегально.

Заслухавши пояснення Позивача, представників сторін, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Саура, обл. Ракка (Сирії), є громадянином Сирії, є за національністю курд, за віросповіданням мусульманин-суніт, за сімейним станом - неодружений.

До України Позивач потрапив 25 серпня 2011 року легально, авіарейсом Сирія (м. Алеппо) - Україна (м. Одеса), на підставі національного паспорту із одноразовою візою терміном до 24 вересня 2011 року, з того часу Україну не залишав, реєстрацію не продовжував. 03 лютого 2012 року звернувся до ГУ ДМС України в Одеській області з клопотанням про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. В обґрунтування свого звернення Позивач зазначив, що через події в Сирії він залишився без роботи, інститут не закінчив, відрахували через те, що приймав участь у зібраннях курдів, після відрахування пройшов військову службу в армії Дамаск. Після початку військових подій, всіх представників національних меншинств стали постійно викликати до служби безпеки, з метою встановлення, яку владу вони підтримують. Потім почалися агітування в підтримку опозиції з одного боку та погрози представників влади - з іншого. У країні розпочався безлад, відсутність роботи та погіршився економічний стан (а.с. 57-61).

12 лютого 2013 року ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок по справі № ODS 12/37, яким Позивачу відмовлено у наданні статусу біженця та в наданні додаткової форми захисту, оскільки за результатами розгляду особової справи вбачається, що виїзд заявника обумовлений загальним станом країни в цілому, економічними проблемами, нестабільністю. Аналіз поданої до Управління інформації дає підстави вважати, що приїзд до України відбувся з метою покращення життєвих умов, прагнення заявника попасти до більш фінансово - стабільної країни. Звернення до Управління міграційної служби в Одеської області здійснилося за метою фактичної легалізації на території України. Крім того, перебуваючи на території України порушив її законодавство, перебувавши нелегально на території України протягом п'яти місяців (а.с. 77-81).

20 травня 2013 року ДМС України своїми рішеннями № 315-13 підтримала висновок ГУ ДМС України в Одеській області та відмовила громадянину Сирії ОСОБА_2 визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 42).

27 червня 2013 року Позивачем отримано повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 9).

Відповідно до положень ст. 1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Перевіряючи законність рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні Позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд вважає правомірним висновок по справі № ODS 12/37 в частині щодо відсутності об'єктивних підстав вважати Позивача особою, що покинула країну походження з причин побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пунктом 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) визначено відмінність економічного мігранта від біженця, а саме, якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

Таким чином, суд зазначає, що Позивач за жодною із конвенційних ознак на батьківщині не переслідувався, побоювання стати жертвою переслідувань достовірними доводами не підтверджуються, інформаційні матеріали носять загальний характер і свідчать, що позивач не тікав від небезпеки, рятуючи своє життя, а залишив територію Сирії добровільно.

В матеріалах справи також відсутні факти, які б підтверджували можливість застосування до заявника смертної кари, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження та серйозна особиста загроза життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах внутрішнього збройного конфлікту.

Крім того, суд зазначає, що згідно із п.164 глави 5 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, особи, вимушені покинути країну походження в результаті внутрішніх та міжнародних озброєних конфліктів, звичайно не розглядаються як біженці за визначенням Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року про статус біженців. Конвенція не застосовується до конфліктів між групами, що змагаються, чи за відсутності ефективного уряду, що відповідає за здійснення міжнародних зобов'язань у сфері прав людини. Загроза життю, безпеці та свободі внаслідок загально поширеного насильства чи систематичного порушення прав людини не є конвенційною ознакою для визнання біженцем.

Відтак, зазначені Позивачем у матеріалах справи факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в Сирії, як конвенційний біженець. Позивач не був причетний до подій, через які б мав обґрунтований страх утисків, переслідувань, погроз, нелюдського поводження, чи дискримінації.

Разом з тим, Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не довів суду відсутність підстав для визнання Позивача особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому суд виходить із наступного.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в іноземній державі, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Але таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати в теперішній час.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні.

Відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до ч. 2 ст. 72 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, звільнені від подальшого доказування.

Станом на час прийняття Відповідачем рішення № 315-13 від 20 травня 2013 року щодо відмови Позивачеві у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН від 27 березня 2012 року державам-членам ООН рекомендовано в зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і в 2012 році, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення (http://unhcr.org.ua/).

Відповідно до інформаційно-коммунікаційних порталів по Сирії, обидві сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення. У липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом неміжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока, та досі продовжує зростати. Джерела інформації по країні походження повідомляють, що станом на травень 2013 року більш ніж 70 тисяч осіб були вбиті, кількість біженців перевищила 1,5 млн. Крім того, зафіксовано численні випадки позасудових страт, тортур та інших суттєвих порушень прав людини, що підтверджується зокрема пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 66/253 від 03 серпня 2012 року «Ситуація в Сирійській Арабській Республіці» та пунктом 1 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 67/183 від 20 грудня 2012 року «Ситуація в Сирійській Арабській Республіці».

Крім того, враховуючи висновки УВКБ ООН щодо ситуації в Сирії, які викладені у Рекомендаціях з питань міжнародного захисту стосовно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку, а також враховуючи те, що Позивач, як і чоловіки-громадяни Сирії, повинен проходити військову службу в військах Сирії, які приймають участь у громадянській війні в цій країні, твердження Позивача про наявність в Сирії небезпеки його життю не можна вважати очевидно необґрунтованими.

Відповідно доп. 171 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця УВКБ ООН у справах біженців встановлено, якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така, що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань Позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Сирії, ситуація в якій в корні змінилась під час його перебування в Україні.

Відмовляючи Позивачу у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, Відповідачем не були враховані, всебічно розглянуті та об'єктивно оцінені відомості по ситуації в Сирії. Висновок ГУ ДМС України в Одеській області № ODS 12/37 від 12 лютого 2013 року не містить детального аналізу ситуації, що склалася в Сирії, не спростована можливість загрози життю Позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, що не відповідає вимогам ст. 3 Європейської конвенції про права людини, яка забороняє вислання осіб у країну, де вони можуть зазнати переслідувань, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження.

Тлумачення поняття «загрози тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання» дає у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини.

У справі Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства (8319/07 та 11449/07, рішення від 28 червня 2011 року) суд дійшов висновку, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241).

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованими доводи Позивача, що висновки Відповідача про відсутність умов, необхідних для визнання ОСОБА_2 особою, яка потребує додаткового захисту є безпідставними.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму ВАСУ від 25 червня 2009 року № 1 суд під час вирішення справи щодо оскарження відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не повноважний визнавати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а може лише визнати рішення відповідного органу протиправним, скасувати його та за наявності достатніх підстав зобов'язати відповідача визнати особу біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а у разі їх відсутності - зобов'язати повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи, що рішення Державної міграційної служби України про відмову у визнанні Позивача біженцем або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, було прийнято без повного та об'єктивного аналізу ситуації в країні походження позивача, яка і на сьогодні знаходиться в стані бойового конфлікту, що підтверджується рекомендацією УВКБ ООН за грудень 2012 року, воно підлягає скасуванню із покладенням на Державну міграційну службу України обов'язку повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування вказаного рішення.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 128, 159-164 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної Міграційної служби України, третя особа на стороні Відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання рішення нечинним та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 20 травня 2013 року № 315-13 про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 20 травня 2013 року № 315-13.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання в десятиденний строк з дня її проголошення апеляційної скарги. У разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Стеценко О.О.

Суддя Стефанов С.О.

Суддя Андрухів В.В.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 20 травня 2013 року № 315-13 про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 20 травня 2013 року № 315-13.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

04 жовтня 2013 року.