Решение № 33804044, 25.09.2013, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.09.13р. Справа № 904/5762/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРС", м. Донецьк

до Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів",

про стягнення заборгованості у розмірі 22 294 грн. 42 коп.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Шеїна Н.О. - представник за дов. б/н від 02.04.2013

від відповідача: Марченко М.А. - представник за дов. № 124-4016 від 01.04.2013

Бойко Н.Л. - представник за дов. № 197-4016 від 19.04.2011

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕХНОФОРС" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Нікопольський завод феросплавів" про стягнення основного боргу у розмірі 11 485 грн. 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 45 грн. 94 коп., 3% річних у сумі 269 грн. 98 коп. та пеню у розмірі 10 451 грн. 65 коп. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 4 944 грн. 16 коп.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань, покладених на нього, згідно договору поставки № 1107354 від 13.10.2011 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.

Ухвалою господарського суду від 29.07.2013 було порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 12.08.2013.

12.08.2013 через канцелярію суду від позивача надійшло обґрунтування розумності та об'єктивності адвокатських послуг.

12.08.2013 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву від 08.08.2013 № 7579-4016, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

07.06.2013 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1/1302491 до спірного договору, відповідно до п. 1 якої сторони змінили умови договору щодо строку оплати - оплата заборгованості за спірним договором здійснюється гарантованим платежем, оформленим (відкритим) в ПАТ КБ "Приватбанк" з виставленим на користь постачальника, і терміном виконання не пізніше 15 липня 2013. Гарантійний платіж відповідачем було виставлено на користь позивача 31.07.2013. А тому, позивач безпідставно починає нарахування пені та розрахунок 3% річних та інфляційних втрат з 01.09.2012 та 22.08.2012 відповідно.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 12.08.2013 присутнім представникам сторін було оголошено перерву до 16.09.2013.

03.09.2013 від позивача через канцелярію суду надійшли заперечення на відзив від 20.08.2013 № 20/08-1, в яких він зазначає, що пунктом 5 додаткової угоди сторони встановили, що у випадку порушення відповідачем п. 1 цієї додаткової угоди, її умови втрачають силу без додаткового оформлення документів про припинення дії додаткової угоди. Оскільки гарантований платіж мав бути виставлений відповідачем до 21.06.2013, то умови додаткової угоди втратили чинність 24.06.2013.

09.09.2013 від відповідача надійшли пояснення до відзиву на позовну заяву від 05.09.2013 № 9839-4016, в яких він вказує на те, що ним було виконано умови п. 1 додаткової угоди у встановлений строк - виставлено гарантований платіж протягом 10 банківських днів після підписання додаткової угоди (до 21.06.2013), однак через затримку з боку банку, безпосередньо оплата була здійснена з простроченням 16 календарних днів.

Також відповідач зазначає, що додана позивачем до позовної заяви довідка від 16.07.2013, згідно якої позивач сплатив адвокату 4944 грн. 16 коп., не може бути належним доказом понесення позивачем витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, оскільки довідка не є фінансовим документом. Крім того, відповідач вважає, що сума, заявлена позивачем як витрати на оплату послуг адвоката, є завищеною та позивачем не надано належних доказів, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката.

У судовому засіданні 16.09.2013 було оголошено перерву до 25.09.2013.

Позивачем у судовому засіданні 25.09.2013 подано клопотання про залучення доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 25.09.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.10.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технофорс" (далі - позивач, постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Нікопольський завод феросплавів" (далі - відповідач, покупець) був укладений договір поставки № 1107354 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, повне найменування якого, марка, вид, сорт вказується у специфікаціях (додатках) до договору (далі - товар), які є його невід'ємною частиною, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і оплатити його у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Загальна вартість товару за цим договором складає суму партій товару за всіма специфікаціями (додатками) до цього договору (п. 4.1 договору).

Порядок оплати й форма розрахунків зазначається сторонами у специфікаціях (додатках) до цього договору (п. 4.6 договору).

Відповідно до специфікації № 1 до договору сторони дійшли згоди, що покупець здійснює оплату товару за фактом поставки з відстроченням платежу у 10 банківських днів.

На виконання умов договору та специфікації № 1 до нього, позивач поставив, а відповідач прийняв, на підставі довіреності на отримання товару від 07.08.2013 № 907, товар на загальну суму 11 485 грн. 32 коп., відповідно до видаткової накладної від 07.08.2012 № Т-00000219 (арк. с. 12-13).

Відповідач не здійснив оплату поставленого товару, у зв'язку з чим позивач надіслав на його адресу вимогу від 25.01.2013 № 01/252, в якій вимагав сплатити заборгованість за договором в семиденний термін (арк. с. 14). Дану вимогу відповідач отримав 31.01.2013, про що свідчить поштове повідомлення про вручення цінного листа (арк. с. 15).

07.06.2013 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1/1302491 до договору, відповідно до абз. 3 п. 1 якої сторони дійшли згоди, що заборгованість покупця перед постачальником за спірним договором складає 11485 грн. 32 коп., оплата заборгованості за цим договором здійснюється гарантованим платежем, оформленим (відкритим) в ПАТ КБ "Приватбанк" з виставленням на користь постачальника, і терміном виконання не пізніше 15 липня 2013 року на суму 11 485 грн. 32 коп., покупець зобов'язаний ініціювати виставлення гарантованого платежу на суму 11485 грн. 32 коп. в адресу постачальника протягом 10 банківських днів після підписання цієї додаткової угоди до договору.

Оплата вважається здійсненою в момент зарахування грошових коштів на рахунок постачальника, тобто в момент переходу коштів у повне розпорядження постачальника (абз. 5 п. 1 додаткової угоди).

Згідно з п. 5 додаткової угоди у випадку порушення покупцем абз. 3 п. 1 цієї додаткової угоди, а саме гарантований платіж виставлено з порушенням визначеного строку, її умови втрачають силу без додаткового оформлення документів про припинення дії цієї додаткової угоди.

З урахуванням вимог додаткової угоди, гарантований платіж мав бути виставлений відповідачем протягом 10 банківських днів з дати підписання вищезазначеної угоди, тобто до 21.06.2013 включно.

Відповідачем виконано умови додаткової угоди з простроченням, гарантований платіж на суму 11485 грн. 32 коп. на користь постачальника було виставлено 31.07.2013, що підтверджується меморіальним ордером від 31.07.2013 № HSAV1B026A та банківською випискою від 31.07.2013 (арк. с. 91, 107-110).

Грошові кошти у розмірі 11 485 грн. 32 коп., виставлені гарантованим платежем 31.07.2013, були зараховані на рахунок позивача лише 24.09.2013 (арк. с. 112-113).

У зв'язку з тим, що відповідач порушив умови передбачені абз. 3 п. 1 додаткової угоди, остання вважається такою, що втратила силу, й тому спірні відносини регулюються умовами договору поставки № 1107354 від 13.10.2011.

Отже, відповідно до п. 4.6 договору та специфікації № 1 до договору, строк оплати товару на суму 11 485 грн. 32 коп. до 21.08.2012 включно.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 1-1 частини 1 ст. 80 ГПК України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову.

Враховуючи те, що на день прийняття рішення сума основного боргу у розмірі 11 485 грн. 32 коп. повністю сплачена відповідачем та зарахована на рахунок позивача 24.09.2013, провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 10 451 грн. 64 коп. за період з 01.09.2012 по 01.03.2013.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 6.5. договору передбачено, що у випадку порушення строків оплати за поставлений товар згідно цього договору більше 10-ти календарних днів, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% від суми не сплаченого товару за кожен день прострочки, починаючи з 11-го календарного дня прострочки.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу частково в сумі 859 грн. 04 коп. Оскільки, відповідно до Постанови Правління Національного банку України "Про врегулювання грошово-кредитного ринку" від 21.03.2012 № 102, розмір облікової ставки встановлено у розмірі 7,5%, тому 0,5% за кожен день перевищує максимально допустимий рівень пені за визначений період.

Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 45 грн. 94 коп. за період з 22.08.2012 по 17.07.2013 та 3% річних у сумі 311 грн. 52 коп. за період з 22.08.2012 по 17.07.2013.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

При цьому, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування і інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце протягом повного календарного місяця, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення: місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Крім того, згідно п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за колений місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, (дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (постанова Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).

Як вбачається з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, останнім при визначенні інфляційних втрат було невірно визначено сукупний індекс інфляції.

При помноженні індексів інфляції за період з 01.09.2012 року по 01.08.2013 сукупний індекс інфляції становить 100,3%

Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково у розмірі 34 грн. 46 коп.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних, задовольняє їх у сумі 311 грн. 52 коп., заявленій до стягнення позивачем за прострочення платежу на 330 днів.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 979 грн. 34 коп.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката в розмірі 4 944 грн. 16 коп.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, генеральну угоду про надання юридичної допомоги від 14.01.2013 (арк. с. 20-21), свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 2354 від 21.11.2006 (арк. с. 19), видатковий касовий ордер від 11.07.2013 на суму 4 944 грн. 16 коп. (арк. с. 114).

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 передбачено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК, тобто при задоволенні позову вони покладаються на відповідача, при відмові в позові - на позивача, а при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За тими ж правилами здійснюється й розподіл сум цих витрат у розгляді господарським судом апеляційних і касаційних скарг. Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи (п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р.).

Згідно статті 8 Закону України „Про Державний бюджет України на 2013 рік" установлено на 2013 рік мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 1147 гривні, з 1 грудня - 1218 гривні.

Враховуючи наведене, мінімальний розмір заробітної плати станом на момент звернення позивача до суду, предмет даного спору, складність спору, ціну позову, помилки, допущені при нарахуванні пені та інфляційних втрат, суд обмежує розмір відшкодування витрат на оплату послуг адвоката з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи пропорційно розміру задоволених позовних вимог та вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 4 944 грн. 16 коп. витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, підлягає частковому задоволенню в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а саме у розмірі 1 147грн.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, ст. 80, ст. ст. 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» (53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, буд. 310, код ЄДРПОУ 00186520) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОФОРС» (83086, м. Донецьк, вул. Артема, 4г, код ЄДРПОУ 36560388) пеню у розмірі 859 грн. 04 коп. (вісімсот п'ятдесят дев'ять грн. 04 коп.), 3% річних у сумі 1381 грн. 87 коп. (одна тисяча триста вісімдесят одна грн. 87 коп.), 979 грн. 68 коп. (дев'ятсот сімдесят дев'ять грн. 68 коп.) витрат по сплаті судового збору та інші витрати, пов'язані із наданням позивачу правової допомоги, у розмірі 1 147 грн. 00 коп. (одна тисяча сто сорок сім грн. 00 коп.).

Провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 11 485 грн. 32 коп. припинити.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя В.І. Ярошенко Повне рішення складено 30.09.13р.