Решение № 32984480, 09.08.2013, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/6803/13-ц

Провадження № 2/127/2816/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Вступна та резолютивна частини

09.08.2013 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі головуючого - судді Романчук Р. В.

при секретарі Алексюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" про зміну формулювання причин і дати звільнення, стягнення вихідної допомоги та заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" про зміну формулювання причин і дати звільнення, стягнення вихідної допомоги та заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" від 26.02.2013 року №8-К).

Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 в наказі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" від 26.02.2013 року №8-К із "у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України" на "за власним бажанням у зв'язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю та умов колективного договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України" та дату звільнення з 12 лютого 2013 року на 04 березня 2013 року, зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 в частині формулювання причин та дати звільнення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 1 133 грн. 30 коп., вихідну допомогу в розмірі 4 492 грн. 86 коп. та 5 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" судовий збір на користь держави в розмірі 114 грн. 70 коп.

В задоволені позову в іншій частині відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

СУДДЯ

Повне рішення суду буде виготовлено 13.08.2013 р.

Справа № 127/6803/13-ц

Провадження № 2/127/2816/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.08.2013 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

у складі головуючого - судді Романчук Р. В.

при секретарі Алексюк В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Вінницького міського суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" про зміну формулювання причин і дати звільнення, стягнення вихідної допомоги та заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" про зміну формулювання причин і дати звільнення, стягнення вихідної допомоги та заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, мотивуючи позов тим, що 23 січня 2013 року, у зв'язку з тим, що його попередня заява від 15 січня 2013 року про звільнення з роботи за угодою сторін з 21 січня 2013 року не була задоволена, та у зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю, він подав заяву про звільнення з роботи з 28 січня 2013 року за власним бажанням за п. 3 ст. 38 КЗпП України через невиконання власником законодавства про працю та умов колективного договору. На його заяві від 23.01.2013 р. була поставлена резолюція директора ТОВ «Вінницяліфт» - «звільнити за власним бажанням тільки після відпрацювання двотижневого строку, тобто з 11.02.3013 року». З даною датою припинення трудових відносин він погодився і продовжував працювати до 11.02.2013 р. Однак, з невідомих йому причин, 11 лютого 2013 року він звільнений не був. Повного розрахунку та трудової книжки не отримав. 12 лютого 2013 року він вручив відповідачу заяву з вимогою видати йому копію наказу про звільнення та трудову книжку, однак документів не отримав. Після чого звернувся до прокуратури. 21 лютого 2013 року поштою вдруге надіслав заяву відповідачу з вимогою видати наказ про звільнення, трудову книжку та виплатити середній заробіток за весь час затримки. 28 лютого 2013 року о 18 год. 20 хв. він отримав поштою листа з повідомленням про звільнення з 12 лютого 2013 року згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин. 28.02.2013 року він був на підприємстві двічі, але не міг отримати від інспектора з кадрів наказу та трудової книжки у зв'язку з тим, що на цих документах не було печатки. Копію наказу та трудову книжку отримав 04 березня 2013 року. Вважає, що відповідно до ч. 2 ст. 38 КЗпП України, 12 лютого 2013 року могло бути для нього робочим днем лише при умові, якби він не залишив роботи та не вимагав розірвання трудового договору і продовжував би працювати. Свою незгоду продовжувати трудові відносини з відповідачем підтверджують його заяви до керівника підприємства. 12 лютого 2013 року не могло бути для нього робочим днем, тому незаконним є звільнення за прогул. Вважає формулювання причини звільнення його з роботи згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України незаконним, оскільки у відповідності з п. 3 ст. 38 КЗпП України він мав право розірвати трудовий договір, укладений з відповідачем у визначений ним строк. Зазначає, що вчинення відповідачем порушень законодавства про працю підтверджується листом Територіальної Державної інспекції з питань праці у Вінницькій області від 18.02.2013 року та листом Прокуратури м. Вінниці від 07.03.2013 р. За допущені порушення стосовно директора ОСОБА_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 41 КУпАП. Неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці та затримка в її отриманні стало перешкодою для його працевлаштування на іншу роботу та неможливістю своєчасно стати на облік до центру зайнятості, у зв'язку з чим він має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП. Зазначає, що у зв'язку із вчиненням відповідачем протиправних дій, невиконання ним умов трудового договору та безпідставного систематичного порушення його прав, йому завдано моральної шкоди, яка полягає у спричиненому тяжкому психологічному шоці у момент, коли він дізнався про звільнення за прогул без поважних причин, в переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій та тверджень відповідача, у нехтуванні відповідачем його законних прав на відпустку, заробітну плату; у використанні відповідачем свого домінуючого положення з метою використання своїх можливостей для задоволення власних потреб шляхом вчинення протиправних дій відносно нього, з вини відповідача унеможливлюється сплата ним аліментів на утримання дитини, через що він постійно відчуває психологічний дискомфорт, з вини відповідача він позбавлений можливості працевлаштування, позбавлений засобів існування, вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що 15 січня 2013 року він звернувся до відповідача із заявою про звільнення з роботи за угодою сторін з 21 січня 2013 року, однак дана заява не була задоволена, 23 січня 2013 року у зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю та умов колективного договору, він подав заяву про звільнення з роботи з 28 січня 2013 року за власним бажанням за п. 3 ст. 38 КЗпП України. На його заяві від 23.01.2013 р. була поставлена резолюція директора ТОВ «Вінницяліфт» - «звільнити за власним бажанням тільки після відпрацювання двотижневого строку, тобто з 11.02.3013 року». З даною датою припинення трудових відносин він погодився і продовжував працювати до 11.02.2013 р. Однак, з невідомих йому причин 11 лютого 2013 року він звільнений не був. Повного розрахунку та трудової книжки не отримав. 12 лютого 2013 року він вручив відповідачу заяву з вимогою видати йому копію наказу про звільнення та трудову книжку, однак документів не отримав. Після чого неодноразово звертався до прокуратури. 21 лютого 2013 року поштою вдруге надіслав заяву відповідачу з вимогою видати наказ про звільнення, трудову книжку та виплатити середній заробіток за весь час затримки відповідно до ст. 117 КЗпП України. 28 лютого 2013 року о 18 год. 20 хв. він отримав поштою листа з повідомленням про звільнення з 12 лютого 2013 року згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України, тобто за прогул без поважних причин. 28.02.2013 року він був на підприємстві двічі, але не міг отримати від інспектора з кадрів наказу та трудової книжки у зв'язку з тим, що на цих документах не було печатки. Копію наказу та трудову книжку отримав 04 березня 2013 року. Вважає, що звільнення з 12 лютого 2013 року згідно п. 4 ст. 40 КЗпП є незаконним, тому просить змінити формулювання причини звільнення. Він неодноразово наполягав на розірванні трудового договору, 12 лютого 2013 року не могло бути для нього робочим днем. Він подав відповідачу заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням вимог законодавства про працю, які полягають у тому, що заробітна плата виплачувалась один раз на місяць, тобто без дотримання вимог ст. 115 КЗпП України; не було створено комісію із соціального страхування, його незаконно було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, відповідач не забезпечував належні умови праці, необхідні для виконання його посадових обов'язків. Крім того, відповідачем допускалися й інші порушення, зокрема, накази по особовому складу неодноразово перероблялися, книги реєстрації наказів, вихідної кореспонденції велися з порушеннями, переписувалися, книги не прошиті та не пронумеровані. Дані порушення підтверджуються Актом перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці. За допущені порушення директор ОСОБА_2 притягнута до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 41 КУпАП. Неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці та затримка в її отриманні стало перешкодою для його працевлаштування на іншу роботу та неможливістю своєчасно стати на облік до центру зайнятості, у зв'язку з чим він має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Зазначає, що у зв'язку із вчиненням відповідачем протиправних дій, невиконання ним умов трудового договору та безпідставного систематичного порушення його прав, йому завдано моральної шкоди. В судовому засіданні збільшив та уточнив позовні вимоги та просить визнати незаконними дії відповідача в частині його звільнення за прогул без поважних причин, зобов'язати відповідача внести зміни щодо формулювання причини звільнення, внести зміни до трудової книжки в частині формулювання причин звільнення та дати звільнення, а саме, із звільнений за прогул без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України''' замінити на «звільнений за власним бажанням, через невиконання власником законодавства про працю та умов колективного договору, п. 3 ст. 38 КЗпП України", дату звільнення змінити з « 12 лютого 2013 року» на день вирішення справи в суді. Стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі - 9 714 грн. 29 коп., вихідну допомогу у розмірі - 5100 грн. 00 коп. та моральну шкоду в розмірі - 22 950 грн. 00 коп. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та суду пояснила, що вона є директором ТОВ «ВінницяЛіфт», звернувшись із заявою про звільнення за угодою сторін від 15.01.2013 р. позивач просив звільнити його 21.01.2013 р., але причин такого звільнення не вказав, тому, розглянувши заяву, вона поставила резолюцію про відпрацювання протягом двох тижнів. Однак, до закінчення цього терміну 29.01.2013 р. надійшла заява позивача від 23.01.2013 р. про звільнення за п. 3 ст. 38 КЗпП. Заява про звільнення від 23.01.2013 р. була нею розглянута 29.01.2013 р. та поставлено резолюцію звільнити після відпрацювання двох тижнів-визначено останнім днем роботи 11.02.2013 р., оскільки вона мала намір звільнити позивача за власним бажанням, але згідно п.1 ст 38 КЗпП. Однак, знайшовши в інтернеті правовий висновок ВСУ з даного питання, відповідачем 11.02.2013 р. було направлено відповідь на заяву позивача від 23.01.2013 р. про неможливість його звільнення за даною заявою, оскільки із змісту заяви позивача, вона дійшла висновку, що позивач вважає порушенням його трудових прав саме те, що його не було звільнено за першою поданою ним заявою. Врахувавши вимоги ст. ст. 36, 38 КЗпП України, відповідач відхилив заяву про звільнення від 23.01.2013 р. Вважає, що позивач мав написати іншу заяву про звільнення за ст. 36, 38 КЗпП, або в письмовому вигляді підтримати свою попередню заяву від 15.01.2013 р. Надавши 11.02.2013 р. позивачу відмову на заяву про звільнення від 23.01.2013 р., відповідач тим самим залишив позивача на роботі, не звільнивши його з 11.02.2013 р. 12.02.201 р. позивач прийшов на роботу, близько 10 год. на підприємство прийшли працівники інспекції праці згідно заяви позивача. Перевірка розпочалась о 12 год., позивач, написавши заяву від 12.02.2013 р. про видачу йому трудової книжки та наказу про звільнення, покинув своє робоче місце ще до закінчення перевірки з інспекції праці та більше не повертався на роботу, тому вважає, що дії позивача характеризуються нічим іншим як прогул. Вважає, що позивач мав би дочекатися результатів перевірки інспекції праці, послатися на виявлені порушення на підприємстві та написати нову обґрунтовану заяву згідно п. 3 ст 38 КЗпП і вимагати негайного звільнення. При звільненні позивача за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП відповідач керувався законом і виконував процедуру звільнення в межах закону, а тому саме фактичне звільнення відбулося саме 26.02.2013 р. Помилка в наказі щодо зазначення року звільнення є технічною помилкою. Вважає, що порушень законодавства про працю щодо позивача допущено не було, заробітна плата виплачувалася працівникам раз в місяць, але права позивача не порушувалися, оскільки йому заробітна плата виплачувалася двічі на місяць, другий раз у вигляді перерахування аліментів. За результатами перевірки її дійсно було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 41 КУпАП, однак вважає, що допущені порушення інтересів позивача не зачіпали. Вважає, що в ході звільнення позивача було дотримано усіх вимог законодавства щодо умов та порядку звільнення згідно з п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, тому будь-якої шкоди, в тому числі моральної, позивачу не завдано. Просить в позові відмовити.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засідані пояснила, що працює на підприємстві і до її посадових обов'язків входить ведення кадрової роботи. Вона набирала тексти наказів відповідно до вказівок директора підприємства ОСОБА_2, також нею готувалися тексти наказів, які стосувалися позивача, нею готувалися та направлялися листи позивачу відповідно до розпоряджень директора. Коли надходили заяви від позивача вона надавала їх на резолюцію директору. 12.02.2013 року позивач прийшов на роботу та запитав чи готовий наказ про його звільнення, вона відповіла, що позивачу направлено листа, через деякий час позивач залишив своє робоче місце, після чого на роботу не повертався, про що було складено акт.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вона працює на підприємстві головним бухгалтером, їй відомо, що виносилися накази про прийом на роботу та звільнення позивача з роботи. Пояснень щодо обставин звільнення позивача надати не може, оскільки до її посадових обов'язків відноситься лише проведення відповідних нарахувань згідно наказів, що й було нею зроблено. Крім того, зазначила, що протягом трьох місяців у всіх працівників дійсно була мінімальна заробітна плата у зв'язку із скрутним матеріальним становищем.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у справі, суд приходить до висновку, що позов є частково обґрунтованим і позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

В судовому засіданні встановлено, що ТОВ «ВінницяЛіфт» є юридичною особою, зареєстрованою в установленому порядку.

Як вбачається з наказу №9-К від 20.04.2012 р. позивача було прийнято на посаду інженера з ОП та ТБ. Відповідно до наказу від 26.02.2012 р. (як зазначено в наказі) №8-к позивач звільнений з посади з 12 лютого 2013 року у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП. Позивач був ознайомлений з даним наказом 04.03.2013 р., про що свідчить його підпис. До трудової книжки позивача внесено відповідний запис про звільнення за №47.

15 січня 2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення з роботи за угодою сторін з 21 січня 2013 року, на заяві поставлено резолюцію директора «звільнити після двохтижневого відпрацювання, згідно закону». Однак звільнення позивача за даною заявою не відбулося. 23 січня 2013 року позивач подав заяву про звільнення з роботи з 28 січня 2013 року за власним бажанням за п. 3 ст. 38 КЗпП України, вказавши в заяві, що у зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю та умов колективного договору, він просить звільнити його з посади з 28.01.2013 року. Дана заява отримана відповідачем 28.01.2013 р. На заяві позивача від 23.01.2013 р. поставлена резолюція директора ТОВ «Вінницяліфт» від 29.01.2013 року - «звільнити за власним бажанням тільки після відпрацювання двотижневого строку, тобто з 11.02.3013 року». Позивач погодився із датою звільнення. Однак, позивача 11.02.2013 року звільнено не було. 12.02.2013 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу копії наказу про звільнення та трудової книжки. На даній заяві міститься резолюція директора підприємства про те, що на заяву позивача від 23.01.2013 року було надано відповідь та відправлено поштою за вих. №16/02-13-20 від 11.02.2013 року. 21.02.2013 року позивач знову звернувся до відповідача із заявою видати копію наказу про його звільнення та трудову книжку, виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку.

Як вбачається з Акту перевірки додержання у ТОВ «ВінницяЛіфт» законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 12.02.2013 року територіальною державною інспекцією з питань праці у Вінницькій області було проведено перевірку, за результатами проведеної перевірки виявлено порушення вимог законодавства, зокрема, було відмовлено в звільненні ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 38 КЗпП відповідно до його заяви від 23.01.2013 року, порушено вимоги ст. 115 КЗпП, зокрема виплата заробітної плати не проводиться два рази на місяць, заробітна плата за час щорічної відпустки не виплачується за три дні до її початку, оплата праці не здійснюється в першочерговому порядку, порушено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок, книга обліку трудових книжок не пронумерована, не прошнурована, не скріплена підписом керівника та печаткою, на підприємстві не створена комісія із соціального страхування, в колективному договорі існують умови, що погіршують становище працівників. Як вбачається із записів в даному акті, зауважень до складеного акту в директора підприємства ОСОБА_2 не було.

Як вбачається з постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 25.02.2013 року директора ТОВ «ВінницяЛіфт» визнано виною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Із матеріалів справи вбачається, що 23 січня 2013 року позивач подав заяву про звільнення з роботи з 28 січня 2013 року за власним бажанням за п. 3 ст. 38 КЗпП України, вказавши в заяві, що у зв'язку з невиконанням відповідачем законодавства про працю та умов колективного договору, він просить звільнити його з посади з 28.01.2013 року. Із змісту даної заяви вбачається, що позивач подав відповідачу заяву про звільнення саме на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

В судовому засіданні встановлено порушення відповідачем законодавства про працю, зокрема, щодо виплати заробітної плати, оскільки виплата заробітної плати не проводиться два рази на місяць, заробітна плата за час щорічної відпустки не виплачується за три дні до її початку, оплата праці не здійснюється в першочерговому порядку, порушення Інструкції про порядок ведення трудових книжок, на підприємстві не створена комісія із соціального страхування, в колективному договорі існують умови, що погіршують становище працівників. Дані порушення підтверджується Актом перевірки додержання у ТОВ «ВінницяЛіфт» законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 12.02.2013 року та постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.02.2013 року, згідно якої директора ТОВ «ВінницяЛіфт» визнано виною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.

Суд відкидає твердження представника відповідача про те, що зазначені порушення не стосуються позивача, оскільки йому заробітна плата виплачувалася два рази на місяць, другий раз у виді перерахування аліментів, він не перебував на лікарняному тощо, оскільки допущені порушення безумовно порушували права та інтереси позивача, як працівника підприємства, крім того, такі твердження представника відповідача спростовуються матеріалами справи.

Крім того, волевиявлення позивача про звільнення на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України було очевидним та не давало власнику підстав для іншого сприйняття волі працівника. Вищезазначені порушення існували на час подання власнику заяви про розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини справи, суд приходить до висновку, що в будь-якому випадку, 11.02.2013 року мало б бути для позивача останнім робочим днем.

У постанові від 31 жовтня 2012 року № 27483289 у цивільній справі за позовом про зміну формулювання причин звільнення з роботи, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні Верховний Суд України виклав правовий висновок про те, що за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України. Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.

Згідно із ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку. Згідно п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, роботодавець зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі належно оформленої трудової книжки робітника. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно положень ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

На підставі викладеного, позовні вимоги про визнання незаконним звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Оскільки в судовому засіданні встановлено, що звільнення позивача за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин є незаконним, слід змінити формулювання причин звільнення позивача в наказі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" від 26.02.2013 року №8-К із "у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України" на "за власним бажанням у зв'язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю та умов колективного договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України".

Враховуючи положення ст. 44 КЗпП України з відповідача на користь позивача слід стягнути вихідну допомогу в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку - 4 492 грн. 86 коп., враховуючи, що його заробітна плата за останні два місяці роботи становила 2 995 грн. 24 коп.

Крім того, судом встановлено, що з вини власника трудову книжку позивачу було видано 04.03.2013 року, тому дату звільнення позивача необхідно змінити на день видачі (отримання) трудової книжки, тобто з 12 лютого 2013 року на 04 березня 2013 року та стягнути з відповідача на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 13.02.2013 р. по 04.03.2013 року, що становить 14 робочих днів.

Відповідно до довідки №32/03-13-20 від 11.03.2013 р. виданої ТОВ «ВінницяЛіфт» заробітна плата позивача за останні два місяці роботи становила 2 995 грн. 24 коп.

З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача слід стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 1 133 грн. 30 коп.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» справляння і сплата податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання прибуткового податку й інших обов'язкових платежів.

Враховуючи, що позовні вимоги в частині зміни формулювання причин звільнення задоволено, слід зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 в частині формулювання причин та дати звільнення.

Позовні вимоги щодо зміни дати звільнення на дату вирішення справи в суді та стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу по час вирішення справи задоволенню не підлягають, оскільки, позивачем не доведено, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало його працевлаштуванню.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 22 950 грн., то вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Отже, враховуючи те, що в судовому засіданні встановлено, що незаконними діями відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 гривень, що є обґрунтованою компенсацією за заподіяну моральну шкоду і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя у зв'язку із порушенням трудових прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд бере до уваги, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір". Враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача слід стягнути судовий збір на користь держави в розмірі 114 грн. 70 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215, 367 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" про зміну формулювання причин і дати звільнення, стягнення вихідної допомоги та заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" від 26.02.2013 року №8-К).

Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 в наказі Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" від 26.02.2013 року №8-К із "у зв'язку з прогулом без поважних причин, п. 4 ст. 40 КЗпП України" на "за власним бажанням у зв'язку з невиконанням працедавцем законодавства про працю та умов колективного договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України" та дату звільнення з 12 лютого 2013 року на 04 березня 2013 року, зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 в частині формулювання причин та дати звільнення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 1 133 грн. 30 коп., вихідну допомогу в розмірі 4 492 грн. 86 коп. та 5 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВінницяЛіфт" судовий збір на користь держави в розмірі 114 грн. 70 коп.

В задоволені позову в іншій частині відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

СУДДЯ