Постановление суда № 32476859, 16.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2013 року м. Київ К/9991/1700/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В. Голубєвої Г.К.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року

у справі № 2а-2411/10/0370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінмат-Ревербері»

до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції,

Головного управління Державного казначейства України у Волинській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мінмат-Ревербері» (позивач) до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції (відповідач-1) та Головного управління Державного казначейства України у Волинській області (відповідач-2) задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000092302/0 від 22 червня 2010 року та № 0000092302/1 від 25 серпня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Мінмат-Ревербері» суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2008 року в розмірі 122 449,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач-1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Мінмат-Ревербері» з питань правових відносин з постачальником, які вплинули на формування податкового кредиту та бюджетне відшкодування по декларації за березень 2008 року, за результатами якої складено акт № 3253/23-3/33273839 від 09 червня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем-1 прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000092302/0 від 22 червня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 122 449,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скаргу позивача залишено без задоволення, а також прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000092302/1 від 25 серпня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 1.8 статті 1, підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагента.

Вказаний висновок податковим органом зроблено з огляду на неможливість проведення перевірки постачальника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Інтертехбуд» з підстав припинення його діяльності.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «БК «Інтертехбуд» товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка на час вчинення відповідних господарських операцій мала статус платника податку на додану вартість. Крім того, факт реального здійснення господарських операцій з придбання позивачем сировини для виробництва мінерального утеплювача контролюючим органом не заперечується.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

При цьому неможливість проведення податковим органом зустрічної перевірки постачальника не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість, оскільки, пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

В свою чергу, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

А відтак, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції відхилити, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Голубєва Г.К.