Решение № 32080523, 26.03.2013, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 0418/8020/2012

Провадження № 2/0203/853/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.03.2013 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Письменній К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукова виробнича фірма «ВАРИАНТ» про визнання договорів недійсними,

у с т а н о в и в:

03 грудня 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ТОВ «НВФ «ВАРИАНТ» про визнання договорів недійсними. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у провадженні Кіровського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа за позовом прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська до ОСОБА_4, ТОВ «НВФ «ВАРИАНТ», третя особа - ОСОБА_5, про визнання договору недійсним. Під час розгляду справи судом було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1. Незважаючи на це, вказана квартира була відчужена ОСОБА_2 шляхом укладення договорів дарування та купівлі-продажу. Викладені обставини стали причиною звернення позивача до суду з позовом про визнання укладених з ОСОБА_2 договорів недійними, проведення реституції (а.с.а.с. 1, 2, 13, 17, 18).

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримала, а представник ОСОБА_2 - заперечував проти його задоволення.

Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, представник ТОВ «НВФ «ВАРИАНТ» у судове засідання не з'явилися, звернувшись до суду із заявами про розгляд справи за їх відсутності (а.с.а.с. 56, 67, 99).

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1.

18 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та ТОВ «НВФ «ВАРИАНТ» було укладено договір дарування частини домоволодіння, за яким останнє отримало в якості подарунку 21/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 (спірна квартира). Право власності за цим правочином було зареєстроване за обдарованим 18.05.2007 р. (а.с.а.с. 70 - 73).

12 вересня 2007 року між ТОВ «НВФ «ВАРИАНТ» та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, за яким останній отримав в якості подарунку 1/100 частину вказаного домоволодіння (спірної квартири). Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрований у реєстрі за № 2798. Право власності за цим правочином було зареєстроване за обдарованим 14.09.2007 р. (а.с.а.с. 68, 69).

Того ж дня між ТОВ «НВФ «ВАРИАНТ» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу частки житлового будинку (домоволодіння), за яким останній придбав 20/100 частин вказаного домоволодіння (спірної квартири). Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 і зареєстрований у реєстрі за № 2800. Право власності за цим правочином було зареєстроване за покупцем 14.09.2007 р. (а.с.а.с. 82, 83).

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З тексту позовної заяви вбачається, що єдиною підставою позову є наявність на час укладення оспорених договорів дарування та купівлі-продажу від 12.09.2007 р. ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.05.2007 р. про накладення арешту на спірну квартиру та заборону нотаріусам та КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради вчиняти відповідні дії, спрямовані на відчуження цієї квартири (а.с. 7).

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що станом на 12.09.2007 р. у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відповідний запис був відсутній. Ця обставина підтверджується витягом № 14361717 від 12.09.2007 р., наданим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 (а.с. 81).

З наданого представником ОСОБА_2 у судовому засіданні листа КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради № 2409 від 22.03.2013 р. також вбачається, що до матеріалів інвентаризаційної справи на спірну квартиру копія ухвали від 23.05.2007 р. для виконання не надходила.

Відтак, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 12.09.2007 р., посвідчуючи оспорені позивачем договори дарування та купівлі-продажу, діяла у межах закону.

Крім того, суд бере до уваги те, що позивач не був стороною оспорюваних договорів.

Майно може бути повернуто за віндикаційним позовом власника на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) лише в разі надання позивачем відповідних доказів, що підтверджують наявність обставин, зазначених цими статтями, оскільки вони встановлюють спеціальні правила для захисту такого права.

Це випливає з того, що оскільки добросовісне набуття згідно зі статтею 388 ЦК можливе лише тоді, коли майно набувається не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати, то наслідком правочину, вчиненим з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння, якщо для цього є передбачені законом підстави.

У відповідності з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК, оскільки відповідно до частини 5 статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що позивач, звернувшись до суду із цим позовом, обрала невірний спосіб захисту свого права.

Керуючись статтями 4 - 11, 15, 18, 57 - 60, 208, 209, 212 - 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

ОСОБА_1 у позові до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Наукова виробнича фірма «ВАРИАНТ» про визнання договорів недійсними відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 223 ЦПК України, і може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його постановлення. У разі якщо рішення було постановлено за відсутності особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Повний текст рішення виготовлено 28 березня 2013 року.

Суддя М.О. Католікян