№ 31454455, 27.05.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2586/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Андрухіва В.В.

суддів Вовченко О.А.

Стеценка О.О.

при секретарі Белан М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання рішення нечинним та зобов"язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати нечинним рішення Державної міграційної служби України від 19 лютого 2013 року № 102-13, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач обгрунтував свої вимоги тим, що навесні 2012 року він звернувся до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в України. 28.03.2013 року позивач отримав повідомлення Управління у справах біженців ГУД МС України в Одеській області від 28.03.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС від 01.02.2013 року № 102-13. Позивач вважає вищевказане рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно приймалося без врахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи, з формальних підстав, внаслідок чого порушені його права. Позивач зазначав, що є громадянином Сирійської Арабської Республіки. З 2000 року по 2003 рік він служив в армії, зараз перебуває в запасі збройних сил. Після цього працював в сфері ремонту стоматологічної техніки. Оскільки освіту позивач отримав в Україні, у 2009 році прибув з гостьовим візитом до України, познайомився з дівчиною та в 2011 році одружився. Органами міграційної служби було вказано про те, що позивачу для продовження реєстрації легального перебування в Україні необхідно виїхати до Сирії та на підставі отриманого від дружини запрошення в'їхати в Україну, що і було зроблено позивачем. Через рік в 2012 р. шлюб було розірвано. Позивач звернувся до міграційних органів для подовження реєстрації, але йому було відмовлено оскільки не було підстав. Але повертатися до Сирії позивач на той момент вже не міг, оскільки Сирія знаходиться в самому розпалі громадянської війни. Оскільки позивач є військовим запасу, його буде покликано до загальної мобілізації до армії країни, але він категорично проти приймати участь у громадянській війні проти власного народу. Позивач засуджує дії уряду країни походження, які призводять до чисельних жертв із боку цивільного населення. У разі поверення в країну походження, він може стати жертвою свавільного насилля через вкрай нестабільну ситуацію в Сирії.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили позов задовольнити з наведених підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд в задоволенні позову відмовити, вважаючи його безпідставним.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, за національністю араб, за віросповіданням мусульманин - суніт, уродженець області Алеппо, м. Аазаз, Сирія, має вищу освіту. З 1980 року до 1989 року навчався в школі «Зекар», м. Аазаз (Сирія), з 1989 року до 1993 року навчався в школі «Аль-Амін», м. Алеппо (Сирія), з 1994 року до 1995 року навчався на підготовчому факультеті університету «ОЛІМП», м. Кишинів (Молдова), з 1995 року до 1996 року навчався на факультеті медичної апаратури Одеського національного політехнічного університету, м. Одеса (Україна), з 1996 року до 1999 року навчався на факультеті медичної апаратури Вінницького технічного національного університету, м. Вінниця (Україна).

Щодо сфери трудової зайнятості: ОСОБА_1 в період з 2003 по 2005 роки працював інженером по ремонту медичної апаратури в м. Алеппо (Сирія); з 2005 по 2009 роки працював помічником в аптеці брата.

До України потрапив наступним чином: вперше прибув легально - 20.10.1994 року, авіарейсом м. Дамаск (Сирія) - КПП аеропорт «Бориспіль» (Україна). 05.12.1999 року позивач повернувся до Сирії, де перебував протягом 10 років. Знов до України потрапив легально - 27.10.2009 року, авіарейсом м. Алеппо (Сирія) - КПП аеропорт «Одеса» (Україна), за національним паспортом НОМЕР_1 та оформленою візою типу «П-1» № У02597035. До Сирії повернувся 01.03.2011 року авіарейсом КПП аеропорт «Одеса» (Україна) - м. Алеппо (Сирія). В останнє прибув до України легально - 06.07.2011 року, авіарейсом м. Алеппо (Сирія) - КПП аеропорт «Одеса» (Україна), за національним паспортом НОМЕР_1 та оформленою візою типу «П-1» № У05277622.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 був одружений з громадянками України, а саме: у період з 23.04.2010 року по 22.10.2010 року з ОСОБА_8 та у період з 11.01.2011 року по 22.02.2012 року з ОСОБА_9.

07 травня 2012 року ОСОБА_1 звернувся до Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області з письмовим клопотанням про надання йому статусу біженця в Україні або додаткового захисту, обгрунтовуючи причину звернення загостренням соціально-політичної ситуації в Сирії.

05.06.2012 року наказом № 43 заступника начальника Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області у відповідності до ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято рішення здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту ОСОБА_1 (а.с. 54).

21.11.2012 року за результатами розгляду особової справи заявника Управління у справах біженців ГУДМС України в Одеській області на підставі абз. 4 п.1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"дійшло до висновку про доцільність відмовити громадянину Сирії ОСОБА_1 у наданні статусу біженця та в наданні додаткової форми захисту, оскільки ніяких підтверджень стосовно погроз та переслідувань заявник надати не зміг і звернення здійснено з метою фактичної легалізації на території України.

Рішенням Державної міграційної служби України від 19 лютого 2013 року № 102-13 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст. 1 Закону відсутні.

28.03.2013 року позивач отримав повідомлення Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області від 28.03.2013 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видане на підставі рішення ДМС від 01.02.2013 року № 102-13.

Судом встановлено, що у повідомленні про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, № 39 від 28.03.2013 року було допущено описку в дату прийняття рішення ДМС України № 102-13, а саме замість дати "19 лютого 2013 року" зазначено дату "01 лютого 2013 року". Тому фактично рішення відповідача, яке є предметом оскарження по даній справі, є рішення ДМС України № 102-13 від 19 лютого 2013 року.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Відповідно до п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивач є військовим запасу і у разі повернення до Сирії, яка знаходиться в самому розпалі громадянської війни, його буде покликано до загальної мобілізації до армії країни, але він категорично проти приймати участь у громадянській війні проти власного народу. Позивач засуджує дії уряду країни походження, які призводять до чисельних жертв із боку цивільного населення.

Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року и протоколу 1967 року (п. 171): «... якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування».

Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у Сирії на даний момент: Оперативне Керівництво Ноmе 0ffїсе Великобританії по Сирії від 15 січня 2013 року (http://www.unhcr.org/refworld/docid/50f55с8d2.html): «...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента ОСОБА_2. З урахуванням ситуації в Сирії, коли заявник є дезертиром з Сирійської армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму».

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, яка відображена в рішенні від 28.06.2011 року №8319/07 та 11449/07 у справі Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства - повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (п.п.217-241).

Таким чином серед фактів, повідомлених заявником, є підстави для набуття ним статусу особи, яка потребує додаткового захисту, у відповідності до умов передбачених п.п. 4, 13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки заявник не може повернутися до Сирії внаслідок загрози його життю, безпеці та свободі через побоювання застосування до нього тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання..

У зв"язку з даним обставнинами, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, з боку Державної міграційної служби України, органу, який приймає остаточне рішення на підставі зібраних доказів та висновку Управління.

Також обов'язково слід враховувати актуальну на час розгляду даної справи інформацію про Сирію. Так, станом на 16.02.2013 року в Сирії продовжуються бої сил уряду та озброєних бунтівників, при цьому особливо жорстокі зіткнення відбуваються в районі аєропорту Алеппо. Як сповістили представники опозиції, бої тривають вже три дні, з обох сторін загинуло не менше 150 осіб. Взагалі в Сирії загинуло 70 тисяч осіб, мільйони голодують (http://www.vesti.ru/doc.html?id=1033966).

Враховуючи висновки УВКБ ООН щодо ситуації в Сирії, які викладені у Рекомендаціях з питань міжнародного захисту стосовно осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку, а також враховуючи те, що позивача буде покликано до загальної мобілізації до армії Сірії, яка приймає участь у громадянській війні в цій країні, твердження позивача про наявність в Сирії небезпеки його життю не можна вважати очевидно необґрунтованими.

При цьому, суд погоджується з рішеннм відповідача в частині відмови позивачу у визнанні його біженцем, оскільки відсутні передбачені п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» умови.

Суд вважає, що прийняття рішення має здійснюватися з використанням повноважень та з метою, з якою це повноваження надано, а саме рішення зазначених органів мають бути спрямовані на захист життя та свобод шукачів додаткового захисту.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.

Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині визнння нечинним Рішення Державної міграційної служби України від 19 лютого 2013 року № 102-13 в частині відмови йому у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Державної міграційної служби України від 19 лютого 2013 року № 102-13 визнати нечинним в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

В іншій частині позову - відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом 10 днів з дня отримання копії постанови до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст постанови виготовлено 27 травня 2013 року.

Головуючий суддя В.В.Андрухів

Суддя О.А.Вовченко

Суддя О.О.Стеценко