№ 30848581, 12.04.2013, Чернігівський окружний адміністративний суд

Справа № 825/1026/13-а

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді - Д'якова В.І.,

при секретарі - Дурицькій К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби про стягнення середнього заробітку,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби (далі - Чернігівська МДПІ, відповідач) в якому просить суд: стягнути з Чернігівської МДПІ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (з 13.02.2010 року по 27.02.2013 року) в розмірі 83 701,49 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 року по справі №2а/2570/3866/2012, яка набрала законної сили, з відповідача було стягнуто недоотримані кошти, що належали позивачу при звільненні. На виконання вказаного рішення суду, згідно меморіального ордеру №2 від 27.02.2013 року, позивач отримав кошти на свій банківський рахунок. Таким чином, позивач на підставі ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України просить стягнути з відповідача 83 701,49 грн. - середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку а саме: з 13.02.2010 року по 27.02.2013 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити їх в повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що до вказаних правовідносин не може бути застосована 117 Кодексу законів про працю України, оскільки кошти, що були виплачені позивачу за рішенням суду не були йому нараховані та не належали до виплати. Також зазначили, що особи начальницького складу податкової міліції, до яких на час звільнення належав позивач, проходять службу і отримують матеріальне забезпечення відповідно до спеціальних нормативно-правових актів, а не КзпП України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.01.2013 року по справі №2а/2570/3866/2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської МДПІ задоволено повністю. Стягнуто з Чернігівської МДПІ шляхом безспірного списання з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання рішення суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку 2006-2010 років в розмірі 14 232, 27 грн. Постанову суду в межах суми стягнення за лютий 2010 року в сумі 14 232, 27 грн. допущено до негайного виконання (а.с. 6-7, 61-63)

27 лютого 2013 року, на виконання рішення суду, Чернігівською МДПІ було перераховано ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку 2006-2010 років в розмірі 14 232, 27 грн., що підтверджується копією меморіального ордеру №2 від 27.02.2013 (а.с.8)

З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту 15 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Будь-яка публічна служба є державною службою.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу».

Згідно частини 1 статті 30 Закону України «Про державну службу» державна служба особи може бути припинена, як з підстав визначених цим законом, так і за загальними підставами, визначеними Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Згідно правил статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 43 Конституції України проголошено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, на день звільнення.

Обмеження щодо застосування ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України для позивача ні Конституцією України, ні законами не встановлено.

Виходячи з загальних засад пріоритетності законів над нормативно-правовими актами під час вирішення спору щодо відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні, підлягають застосуванню норми Конституції України та ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Так, згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Отже, судом встановлено, що відповідач порушив строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при звільненні ОСОБА_1, в частині виплати йому грошової компенсації за невикористану відпустку 2006-2010 років в розмірі 14 232, 27 грн.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Таким чином, вказаною нормою закону чітко зазначено, що виплата середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є мірою відповідальності, яка застосовується у разі затримки виплати коштів, які підлягають виплаті при звільненні.

Згідно до п.32 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.92 р. зі змінами від 25.08.98 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», щодо визначення розміру середньої заробітної плати,- у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N100.

Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку 2006-2010 років в розмірі 14 232,27 грн., відповідно меморіального ордеру №2, від здійснена відповідачем лише 27.02.2013.

Вказане свідчить про те, що відповідач несвоєчасно розрахувався з позивачем за невикористану відпустку 2006-2010 років, тому, суд приходить до висновку щодо необхідності стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум за період з 13.02.2010 (день звільнення ОСОБА_1) по 27.02.2013 (день фактичного розрахунку).

Відповідно до даних Чернігівської МДПІ місячне грошове забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення зі служби 12.02.2010 становило 2290,95 грн. та складалось з посадового окладу - 1567,00 грн., окладу за військовим званням - 130, 00 грн. та надбавки за вислугу років - 593,95 грн.

Що стосується вимоги позивача щодо стягнення конкретної суми середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум за період з 13.02.2010 по 27.02.2013 в розмірі 83 701,49 грн., то суд зазначає, що вказаний розрахунок нічим не підтверджений.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі докази, які свідчать про його правомірні дії.

Дослідивши наявні в матеріалах докази, суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності своїх дій.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби, підлягають задоволенню частково.

Пунктом 2 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що негайно виконуються постанови суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму, постанова суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13.02.2010 року по 27.02.2013 року, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 9, 69-71, 122, 158-163, 167, 256, 267 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області Державної податкової служби, - задовольнити частково.

Зобов'язати Чернігівську міжрайонну державну податкову інспекцію Чернігівської області Державної податкової служби нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, з 13.02.2010 року по 27.02.2013 року.

Постанова в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 13.02.2010 року по 27.02.2013 року, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Зобов'язати Чернігівську міжрайонну державну податкову інспекцію Чернігівської області Державної податкової служби надати звіт про виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року на протязі двох місяців від дати набрання судовим рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити

Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Д'яков