№ 2896325, 04.02.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04.02.2008 р.                                                                                                     № 8/117

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Коваль А.В.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомНаціональна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

ДоСпеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків

Провизнання нечинними рішень Представники: Від позивача: Громніцький Ю.П. за дов. № 14-76 від 06.03.2007 р.

Від відповідача: Воронова О.Ю. за дов. № 135/9/10-206 від 31.01.2007 р.

ВСТАНОВИВ:

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків від 25.04.2007 № 0001264120/0, від 24.05.2007 № 0001264120/1, від 09.08.2007 № 0001264120/2 та рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про результати розгляду первинної скарги від 22.05.2007 № 6434/10/25-019.

Заявою від 15.10.2007 р. № 14-3107 НАК "Нафтогаз України" збільшила позовні вимоги та просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 28.09.2007 р. № 0001264120/3.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем податкові зобов’язання з податку на прибуток за 11 місяців 2005 року були самостійно обчислені та сплачені у повному обсязі до спливу граничного строку їх сплати.

Крім того, позивач вказує, що штраф за затримку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку прибуток застосовано з порушенням строків, передбачених статтею 250 Господарського кодексу України для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідач проти позову заперечує, вважає вимоги позивача необґрунтованими і просить суд повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи заперечення на позов, відповідач з посиланням на п. 1.2 ст. 1, пп.. 4.1.4 п. 4.1 та пп.. 4.4.2. п. 4.4 ст. 4, пп.. 5.3.1 п. 5.3 та пп.. 5.4.1 п. 5.4 ст. 5, пп.. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а також пп.. 6.1.7 пп. 6.1 п. 6 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 р. № 110, робить висновок про те, що до спірних правовідносин застосовуються положення пп.. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

При цьому відповідач також посилається на те, що наказом від 16.07.2003 року № 354 “Про затвердження Узагальнюючого податкового роз'яснення положень Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" в частині визначення терміну «погашення податкового боргу»затверджено податкове роз’яснення. Відповідно до цього роз’яснення, повне погашення податкового боргу за певним видом платежу до бюджету - це зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника податків з бюджетом, підтверджене відповідним документом, а часткове погашення податкового боргу за певним видом податку - це зменшення абсолютного значення від'ємного сальдо розрахунків платника податків з бюджетом до іншого від'ємного значення, абсолютне значення якого є меншим за попереднє.

Відповідач вказує, що відповідно до Інструкції “Про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами державної податкової служби”, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 11.06.2003 р. № 290 документом, що підтверджує суму та дату погашення податкового боргу, є, зокрема, податкова декларація (у т. ч. уточнююча) з від’ємною сумою податкових зобов’язань.

Також відповідач зазначає, що аналіз податкового законодавства свідчить про те, що господарська компетенція за податковими органами не закріплена. Враховуючи, що СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП не здійснює організаційно-господарські повноваження та не наділена господарською компетенцією, а виконує іншу функцію –контроль за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, установлених законодавством, податковий орган вважає, що на спірні правовідносини не поширюється дія Господарського кодексу України. При цьому відповідач посилається також на норму ст. 4 Господарського кодексу України, якою передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Крім того, відповідач вважає, що законодавством передбачено випадок, коли строки, встановлені ст. 250 Господарського кодексу України не застосовуються, а саме у разі, якщо ці строки регулюються спеціальною нормою закону. Такою спеціальною нормою відповідач вважає пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

З посиланням на пп.. 2.2 п. 2 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 17.03.2001 р. № 110, відповідач вказує, що штрафна санкція підпадає під визначення податкового зобов’язання в розумінні Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а тому застосовується до платника податків у порядку та у спосіб, передбачені цим законом.

З зазначеного вище, суд приходить до висновку про те, що ст. 250 Господарського кодексу України не поширюється на спірні правовідносини, оскільки строки застосування санкцій регулюються спеціальною нормою закону з питань оподаткування, а саме пп.. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Позовні вимоги заявлено про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків від 25.04.2007 № 0001264120/0, від 24.05.2007 № 0001264120/1, від 09.08.2007 № 0001264120/2, від 28.09.2007р. № 0001264120/3 та рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП про результати розгляду первинної скарги від 22.05.2007 № 6434/10/25-019.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч.1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

25.04.2007 СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП винесено податкове повідомлення-рішення №0001264120/0. Цим податковим повідомленням-рішенням встановлено порушення з боку позивача граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання з податку на прибуток, передбаченого пп. 5.3.1 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та ст. 96 Закону України №2285-ІV від 23.12.2004 р. “Про Державний бюджет України на 2005 рік” та на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 цього Закону за затримку більше 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання НАК "Нафтогаз України" зобов’язано сплатити штраф у розмірі 50 % у сумі 23 543 150,00 грн.

В результаті адміністративного оскарження позивачем цього податкового повідомлення-рішення відповідачем було винесено рішення про результати розгляду первинної скарги від 22.05.2007 №6434/10/25-019, та податкові повідомлення-рішення від 24.05.2007 № 0001264120/1, від 09.08.2007 № 0001264120/2 та від 28.09.2007 № 0001264120/3.

          Зі змісту вказаних податкових повідомлень-рішень вбачається, що вони винесені СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП на підставі акту перевірки від 12.04.2007 №370/41-20/20077720 “Про результати невиїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства в частині несвоєчасної сплати податку на прибуток НАК "Нафтогаз України" (код ЄДРПОУ 20077720)” (далі –акт перевірки).

          На стор. 3 акту перевірки зазначено, що перевіркою НАК "Нафтогаз України" встановлено порушення пп. 5.3.1. п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зі змінами та доповненнями в частині несвоєчасної сплати податку на прибуток по декларації з податку на прибуток за 11 місяців 2005 року узгоджені зобов’язання сплачені в березні 2007 року в сумі 47 086 300,00 грн.

Виходячи з аналізу поданих до матеріалів справи документів про обставини сплати позивачем податкових зобов’язань з податку на прибуток за 11 місяців 2005 року, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", з огляду на наступне.

          Статтею 96 Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік” було встановлено для платників податку на прибуток у 2005 році сплату податку на прибуток за результатами одинадцяти місяців 2005 року за правилами, встановленими для повного податкового періоду. Сплата податку на прибуток та подання податкової декларації з цього податку за одинадцять місяців 2005 року здійснюється у строки, встановлені законом для місячного податкового періоду.

          Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації, крім випадків, передбачених підпунктом "г" підпункту 4.2.2 пункту 4.2, а також пунктом 4.3 цієї статті.

Позивачем було самостійно обчислено податкові зобов’язання з податку на прибуток за 11 місяців 2005 року в сумі 5 577 900,00 грн. та подано 20.12.2005 до податкового органу відповідну податкову декларацію з податку на додану вартість.

Згідно з пп. 5.3.1 п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації. А пп. 4.1.4 “а” п. 4.1 ст. 4 вказаного Закону встановлює, що податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Таким чином, граничний строк сплати податкових зобов’язань з податку на прибуток за 11 місяців 2005 року сплинув 30.12.2005.

Платіжним дорученням від 23.12.2005 р. № 10057 позивачем сплачено податкові зобов’язання з податку на прибуток за 11 місяців 2005 року в сумі 5 577 900,00 грн.

Отже, податкові зобов’язання з податку на прибуток за 11 місяців 2005 року були сплачені НАК "Нафтогаз України" в повному обсязі до спливу граничного строку їх сплати.

Наявність податкового боргу за інші податкові періоди не може бути підставою для позбавлення платника податків права виконати належним чином обов’язок щодо сплати поточних податкових зобов’язань.

Зміст Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не передбачає заборону платнику податків сплачувати податкові зобов’язання за наявності податкового боргу. Застосування відповідачем норми пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" під час сплати позивачем податкових зобов’язань спричиняє невиконання останнім встановленого законом обов’язку своєчасно сплачувати податкові зобов’язання, позбавляє його можливості та права своєчасно виконувати вимоги пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону, незважаючи на сплату податкових зобов’язань в установлений законом строк.

Закон України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не встановлює порядку та механізму погашення боргу за рахунок сплачених платником податків податкових зобов’язань і не наділяє податкові органи повноваженнями здійснювати будь-які дії стосовно визначення черговості сплати податкових зобов’язань чи погашення податкового боргу, змінювати призначення платежу, вказаного платником податків та без згоди платника податків розпоряджатись його коштами.

Підпункт 8.6.2 пункту 8.6 статті 8 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" надає платнику податків право вільно здійснювати операції з коштами без узгодження з податковим органом.

В зв’язку з цим посилання відповідача на пункт 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" судом не приймаються до уваги, оскільки не можуть вважатись обґрунтованими. Так, вказана норма визначає правило, однак, не визначає порядку чи механізму його реалізації (так, само як не передбачають такого порядку чи механізму й інші норми закону). Зокрема, вказане нормативне правило не визначає суб’єктів, на яких воно поширюється і які зобов’язані вчиняти певні дії на виконання його приписів або суб’єктів, які наділяються певними повноваженнями щодо виконання цієї норми.

Таким чином, вказана норма не уповноважує податкові органи змінювати цільове призначення коштів, що самостійно сплачуються платником податків в рахунок виконання податкових зобов’язань. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин відповідач неправомірно здійснив розподіл сплачених позивачем коштів та зарахування цих коштів в погашення податкового боргу (крім пені) з податку на прибуток та пені.

Абзацом 2 підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" встановлено, що якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

Отже, зі змісту наведеної норми вбачається, що податковий орган здійснює відповідний розподіл та спрямування сум, які сплачуються саме в рахунок податкового боргу. Як зазначалось вище, позивач сплачував кошти в рахунок погашення податкових зобов’язань, а підстави для зарахування сплачених коштів в погашення податкового боргу відповідно до пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" були відсутні.

          Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, направлені на припинення правопорушення суб’єктом господарювання і ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови і порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Одним з видів адміністративно-господарських санкцій, передбачених статтею 239 Господарського кодексу України, є адміністративно-господарський штраф, під яким згідно статті 241 Господарського кодексу України розуміється грошова сума, яка сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення, визначаються законами, які регулюють податкові і інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Штраф, застосований до позивача згідно з спірними податковими повідомленнями-рішеннями, визначений на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", який є законом, що регулює податкові правовідносини. При цьому порушення позивачем термінів сплати узгоджених податкових зобов’язань є порушенням встановлених законом правил здійснення господарської діяльності, відповідно, передбачений підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" штраф є адміністративно-господарською санкцією в розумінні статті 241 Господарського Кодексу України.

Відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, окрім випадків передбачених законом. Норми Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не встановлюють строків застосування штрафів, передбачених статті 17 вказаного Закону, в тому числі штрафу за порушення термінів сплати узгоджених податкових зобов’язань, встановленого підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону.

Податкове повідомлення-рішення № 00001264120/0 було прийняте СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП 25.04.2007 р., а наступні податкові повідомлення-рішення –відповідно ще пізніше. Саме дата 25.04.2007 р. є моментом застосування відповідачем (уповноваженим органом державної влади) адміністративно-господарської санкції.

Порушення позивачем правил здійснення господарської діяльності, яке полягає в несвоєчасній сплаті узгоджених податкових зобов’язань з податку прибуток відповідно до податкової декларації з податку на прибуток, поданої до податкового органу 20.12.2005, відбулося на одинадцятий день після закінчення граничного строку, передбаченого п.п. 5.3.1 п. 5.3 статті 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", тобто 31.12.2005 р.

Отже, на одинадцятий день після подання позивачем податкової декларації з податку на прибуток за 11 місяців 2005 року, тобто 31.12.2005 р. податковий орган виявив порушення суб’єктом господарювання правил здійснення господарської діяльності.

Враховуючи, що від 31.12.2005 р. (дата виявлення порушення) до 25.04.2007 р. (дата винесення першого спірного податкового повідомлення-рішення, яка є датою застосування штрафних санкцій) минуло більше 1 року, відповідачем пропущено строк застосування адміністративно-господарської санкції, встановлений статтею 250 Господарського кодексу України.

          Відповідач вказує в своїх запереченнях, з посиланням на статтю 4 Господарського кодексу України, що досліджувані правовідносини не можуть бути предметом регулювання Господарського кодексу України.

          Статтею 4 Господарського кодексу України передбачено, що не є предметом регулювання цього кодексу, зокрема, адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

          Однак, стаття 216 Господарського кодексу України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. А пунктом 3 статі 217 Господарського кодексу України передбачено, що, крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції. При цьому статтею 238 Господарського кодексу України прямо передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції. А частиною 2 вказаної статті визначено, що види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

          Отже наведені вище норми (статті 216, 217, 238 Господарського кодексу України), на відміну від загальних положень статті 4 Господарського кодексу України, є спеціальними нормами, які прямо і однозначно вказують на те, що Господарський кодекс України регулює відносини щодо застосування органом державної влади адміністративно-господарських санкцій до суб’єкта господарювання.

          Крім того, згідно з підпунктом 4.4.1. пункту 4.4. статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

          Отже, суд приходить до висновку, що правовідносини, в яких орган державної влади в особі органу державної податкової служби застосовує штраф до суб’єкта господарювання (як один з видів адміністративно-господарських санкцій), регулюються нормами Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акт державного або іншого органу –це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин. Підставами для визнання акту недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акту недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В супереч наведеним вимогам, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності його дій.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від від 25.04.2007 р. № 0001264120/0, від 24.05.2007 р. № 0001264120/1, від 09.08.2007 р. № 0001284120/2, від 28.09.2007 р. № 0001274120/3 та визнання нечинним рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків «Про результати розгляду скарги»від 22.05.2007 р. № 6434/10/25 –019, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачається, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати стягненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинними податкові повідомлення рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від 25.04.2007 р. № 0001264120/0, від 24.05.2007 р. № 0001264120/1, від 09.08.2007 р. № 0001284120/2, від 28.09.2007 р. № 0001274120/3.

3. Визнати нечинним рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків «Про результати розгляду скарги»від 22.05.2007 р. № 6434/10/25 –019.

4. Судові витрати в сумі 3 грн. 40 коп. присудити на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.Є. Пилипенко Дата підписання постанови: 11.02.2008 р.