№ 28099875, 17.12.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 грудня 2012 р. Справа № 2а/0270/5418/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання: Колос М.С.,

представника позивача: Бойка Д.Д.,

представника відповідача: Ошовської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: малого приватного підприємства "Ремонтно-будівельна дільниця № 7"

до: Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

27.11.2012 року мале приватне підприємство "Ремонтно-будівельна дільниця № 7" (далі - МПП "РБД № 7") звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі -Козятинська ОДПІ):

- податкове повідомлення-рішення № 0000832301 від 15.11.2012 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 62 760 грн., з яких 62 759 грн. основного платежу та 1 грн. -штрафні (фінансові) санкції;

- податкове повідомлення-рішення № 0000822301 від 15.11.2012 року про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 73 917 грн., з яких 73 916 грн. основного платежу та 1 грн. -штрафні (фінансові) санкції.

Позовні вимоги мотивує тим, що за результатами невиїзної документальної планової перевірки МПП "РБД № 7" з питань дотримання податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Марадор" за період з 01.03.2011 року по 31.05.2011 року відповідачем складений акт № 83/22/13334381 від 02.11.2012 року, яким встановлено порушення ст. 202, 203, 215, 216, 228 ЦК України, п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 62 759 грн., в тому числі за березень 2011 року - на 17 433 грн., за квітень - на 16 302 грн. і за травень -на 29 024 грн. Крім того, перевіркою встановлено порушення МПП "РБД № 7" вимог ст. 202, 203, 215, 216, 228 ЦК України, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.1. п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємств на суму 73 916 грн., в тому числі за І квартал 2011 року на 21 791 грн. та за ІІ квартал 2011 року на 52 125 грн. На підставі вказаного акту перевірки Козятинською ОДПІ 15.11.2012 року винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, які позивач вважає протиправними і такими, що підлягають скасуванню. Зокрема вказує на неправомірність висновків контролюючого органу щодо нікчемності господарських операцій між МПП "РБД № 7" та ТОВ "Марадор" на поставку пиломатеріалів, оскільки такі повністю підтверджені усіма необхідними первинними документами, є реальними і укладені в межах господарської діяльності позивача. Крім того, за відсутності належних доказів на підтвердження того, що цими договорами було порушено публічний порядок, немає жодних правових підстав для висновку про їх нікчемність. Також не погоджується із твердженнями Козятинської ОДПІ про порушення позивачем п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, оскільки усі отримані від ТОВ "Марадор" податкові накладні відповідають обов'язковим реквізитам, які передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, та містять посилання на вид цивільно-правового договору. Вважає, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, є помилковими і не відповідають дійсності, а прийнятті ним податкові повідомлення-рішення незаконні та підлягають скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача повністю підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення згідно з обґрунтуваннями, наведеними у позовній заяві. Просить суд адміністративний позов задовольнити.

Представники відповідача у судовому засіданні вимоги позивача заперечили з підстав, викладених у наданих суду письмових запереченнях (а.с. 110-119), та у своїх поясненнях звертають увагу на невідповідність товарно-транспортних накладних передбаченим законодавством вимогам у зв'язку із відсутністю у них номерів подорожніх листів та незаповненням усіх необхідних граф. Вказують на те, що висновки Козятинської ОДПІ стосовно нікчемності договорів, укладених МПП "РБД № 7" з контрагентом на поставку пиломатеріалів, були зроблені податковим органом на підставі актів документальних позапланових невиїзних перевірок ТОВ "Марадор", проведених ДПІ у м. Черкаси. При цьому просять врахувати, що фіктивність господарської діяльності зазначеного товариства встановлена у ході аналізу податкової звітності, а саме через відсутність трудових ресурсів, складських приміщень, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і матеріалів для здійснення основного виду діяльності. Також стверджують, що отримані позивачем від ТОВ "Марадор" податкові накладні оформлені з порушенням п. 201.1 ст. 201 ПК України, оскільки не містять реквізитів договорів, на підставі яких здійснювалися господарські операції. Наполягають на тому, що Козятинська ОДПІ при проведенні перевірки МПП "РБД № 7" і винесенні оскаржуваних рішень діяла відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що у травні 2011 року він був прийнятий на роботу водієм МПП "РБД № 7". Приблизно у цей ж час він кілька разів їздив вантажним автотранспортом підприємства в м. Черкаси, де зі складу по вул. Чигиринській забирав дубову дошку. В подальшому він відвозив її на склад позивача, який знаходиться по вул. Островського в м. Калинівка Вінницької області. Крім того, підтвердив, що оброблені пиломатеріали постачалися компанії "Укрпаркет" в м. Чернігів, куди він особисто їх транспортував.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка ОСОБА_4 та оцінивши інші докази, які є у справі, суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити з огляду на таке.

Встановлено, що МПП "РБД № 7" як юридична особа зареєстроване 18.01.1995 року Калинівською районною державною адміністрацією Вінницької області (код ЄДРПОУ 13334381), взяте на облік в органи державної податкової служби 13.07.1997 року за № 124 та у спірний період було платником податку на додану вартість (свідоцтво № 100226375 від 22.05.2009 року).

На виконання наказу начальника Козятинської ОДПІ Садового Г.І. № 793 від 28.09.2012 року та відповідно до п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України старшим державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю Козятинської ОДПІ, інспектором податкової служби ІІ рангу Мазуром В.А. з 22 по 26 жовтня 2012 року проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні господарських операцій з ТОВ "Марадор" (код ЄДРПОУ 37478813) за період з 01.03.2011 року по 31.05.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 83/22/13334381 від 02.11.2012 року, яким зроблено висновки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем з однієї сторони та ТОВ "Марадор" з іншої. Крім того, податковим органом встановлено порушення МПП "РБД №7" ст.ст. 202, 203, 215, 216, 228 ЦК України, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 138.1. п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, у зв'язку з чим відбулося заниження податку на прибуток підприємств на суму 73 916 грн., в тому числі за І квартал 2011 року на суму 21 791 грн. та за ІІ квартал 2011 року на суму 52 125 грн., а також порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на суму 62 759 грн., в тому числі за березень 2011 року - на 17 433 грн., за квітень - на 16 302 грн. і за травень -на 29 024 грн.

На підставі вказаного акту перевірки Козятинською ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000832301 та № 0000822301 від 15.11.2012 року, якими МПП "РБД № 7" збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на суму 62 760 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств на суму 73 917 грн.

Надаючи правову оцінку зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень, суд керується такими мотивами.

З акту перевірки № 83/22/13334381 від 02.11.2012 року вбачається, що за період з 01.01.2011 року по 31.03.2011 року позивач задекларував скориговані валові витрати в сумі 177 751 грн. та за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року в сумі 608 501 грн. При цьому їх завищення, на думку контролюючого органу, становить 87 164 грн. за I квартал 2011 року та 226 630 грн. за II квартал 2011 року (стор. 4-14 акту перевірки).

Як стверджує відповідач, МПП "РБД № 7" необґрунтовано віднесло до складу витрат на придбання товарів (робіт, послуг) вартість товарно-матеріальних цінностей, придбаних у постачальника ТОВ "Марадор" на підставі нікчемних і безтоварних правочинів, які були укладені без мети настання реальних наслідків та з істотним порушенням вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України.

Проте, такі висновки Козятинської ОДПІ не відповідають фактичним обставинам справи і є помилковими.

Виходячи із приписів п. 1.32 ст. 1 та п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою для віднесення витрат до валових є їх безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, господарська діяльність платника податку являє собою сукупність господарських операцій, які відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначаються як дії і події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно із п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Частиною 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, відповідно до п.п. 14.1.27. п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 -138.9, підпунктами 138.10.2 -138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 (з наступними змінами і доповненнями) встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З огляду на наведені законодавчі приписи підставою для зменшення платником податків об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості придбаного товару є факт придбання таких товарів із метою їх використання в господарській діяльності. При цьому витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик товару, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Судом встановлено, що у звітній період МПП "РБД № 7" перебувало в господарських відносинах з ТОВ "Марадор" у зв'язку із придбанням в даного контрагента пиломатеріалів.

Так, на підставі договору купівлі-продажу № 03/1 від 01.03.2011 року і додаткових угод до нього за №№ 1, 2, 3, 4, 5, 6 (а.с. 46-53) протягом березня-травня 2011 року ТОВ "Марадор" здійснило поставку позивачу дошки дубової необрізаної 30 мм кількістю 252, 54 куб.м та соснового брусу кількістю 36,00 куб.м загальною вартістю 376 552,80 грн.

Зокрема, відповідно до видаткової накладної № 71 від 07.03.2011 року МПП "РБД № 7" отримало пиломатеріалів в кількості 38,50 куб.м на суму 50 820 грн. з ПДВ, видаткової накладної № 226 від 22.03.2011 року в кількості 40,740 куб.м на суму 53 776,80 грн. з ПДВ, видаткової накладної № 614 від 06.04.2011 року в кількості 31,50 куб.м на суму 41 580 грн. з ПДВ, видаткової накладної № 1812 від 18.04.2011 року в кількості 42,60 куб.м на суму 56 232 грн. з ПДВ, видаткової накладної № 1010 від 10.05.2011 року в кількості 68,00 куб.м на суму 89 760 грн. з ПДВ та видаткової накладної № 1614 від 16.05.2011 року в кількості 67,20 куб.м на загальну суму 84 384 грн. з ПДВ (а.с. 54-59).

За умовами правочину і домовленістю сторін вказана сировина була поставлена автотранспортом позивача зі складу постачальника у м. Черкаси на склад МПП "РБД № 7", що знаходиться по вул. Островського, 64 в м. Калинівка Вінницької області.

Факт поставки підтверджується товарно-транспортними накладними від 07.03.2011 року, 22.03.2011 року, 06.04.2011 року, 18.04.2011 року, 10.05.2011 року та 16.05.2011 року (а.с. 66-71), а також додатково карткою складського обліку товарів (а.с. 148) та показаннями водія ОСОБА_4, який у судовому засіданні засвідчив, що в травні 2011 року дійсно здійснював перевезення дубової дошки з м. Черкаси на склад МПП "РБД № 7".

Крім того, суду надано документи про право власності позивача на вантажний автомобіль марки "Рено-Магнум" з причепом, яким відповідно до товарно-транспортних накладних забезпечувалася доставка деревини на склад МПП "РБД № 7" (а.с. 142-147).

Розрахунок за придбані у ТОВ "Марадор" пиломатеріали позивачем здійснено в безготівковому порядку і підтверджується виписками з його банківського рахунку у Вінницькій філії ПАТ "Приватбанк" (а.с. 128-141). Судом перевірено відповідні розрахункові документи та встановлено, що оплата за поставлений товар здійснена МПП "РБД № 7" в повному обсязі на суму 376 552,80 грн.

Право позивача на включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товару в ТОВ "Марадор" підтверджується податковими накладними № 71 від 07.03.2011 року, № 226 від 22.03.2011 року, № 614 від 06.04.2011 року, № 1812 від 18.04.2011 року, № 1010 від 10.05.2011 року та № 1614 від 16.05.2011 року (а.с. 60-65). При цьому беззаперечено встановлено, що на момент вчинення відповідних господарських операцій ТОВ "Марадор" було зареєстроване як платник податку на додану вартість (свідоцтво № 1003263310 від 22.02.2011 року, а.с. 89).

Таким чином, реальність спірних господарських операцій повністю підтверджується первинними документами, зокрема видатковими, товарно-транспортними, податковими накладними, розрахунковими документами тощо і на переконання суду є доведеною.

Досліджуючи питання щодо наявності господарської мети у зв'язку з придбанням в ТОВ "Марадор" пиломатеріалів суд враховує, що основним видом діяльності МПП "РБД № 7" є виробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів.

Крім того, з наданих суду письмових доказів вбачається, що придбана позивачем дубова дошка після її оброблення постачалася ПП "Компанія "Інекс Укр Паркет" (а.с. 90-109), що також вказує на наявність зв'язку між придбанням позивачем зазначеного товару і його господарською діяльністю.

Належними документами (а.с. 152-154) підтверджуються також і фізичні (технічні) можливості МПП "РБД № 7" зберігати та використовувати поставлену йому сировину.

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних документів та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Натомість відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також ним не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Податковий орган переважно обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю господарських операцій між МПП "РБД № 7" та ТОВ "Марадор", посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентом позивача. Сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів ґрунтуються не на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, а на сумнівах і припущеннях, що є недопустимим при складанні офіційного документу органом державної податкової служби.

Крім того, відповідно до ст. 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу вимог частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Інших підстав визнання правочину нікчемним чинне законодавство не передбачає.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Отже, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене суд доходить висновку, що правочини між МПП "РБД № 7" та ТОВ "Марадор" не можуть бути визнанні як нікчемні в розумінні положень статті 203 ЦК України, оскільки вони відповідають волевиявленню та внутрішній волі їх учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а їх зміст не суперечить чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Отже, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди МПП "РБД № 7" у вигляді безпідставного формування валових витрат та податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки воно ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочинів протиправного умислу при їх укладенні відповідачем не доведено.

Що стосується посилання Козятинської ОДПІ на те, що поставка товару позивачу не була супроводжена необхідними документами, які б підтверджували її реальність, суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу витрат у податковому обліку.

Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документу, які встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", тобто документи повинні мати ті обов'язкові реквізити, про які йшлося раніше.

Пред'явлені позивачем до перевірки документи (договори, видаткові та податкові накладні, банківські документи тощо) є первинними у розумінні ст. 9 цього Закону та повністю підтверджують факт здійснення операцій. Усі вони оформлені належним чином, підписані повноважними особами та завірені печатками підприємств.

Відповідач ставить під сумнів правильність оформлення товарно-транспортних накладних при здійсненні операції з відвантаження товарів позивачу, зокрема вказує на відсутність у них номерів подорожніх листів та незаповнення усіх необхідних граф.

Разом із тим, наявність помилки в оформленні окремих документів сама собою не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Крім того, товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак, не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких визначається розмір валових витрат.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що у спірний період МПП "РБД № 7" правомірно сформувало валові витрати з урахуванням вартості товарно-матеріальних цінностей, придбаних у постачальника ТОВ "Марадор", а тому висновки контролюючого органу про заниження позивачем податку на прибуток у зв'язку з нереальністю відповідних господарських операцій є помилковими та не відповідають дійсним обставинам справи.

Тому прийняте Козятинською ОДПІ податкове повідомлення-рішення № 0000832301 від 15.11.2012 року визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Перевіряючи законність віднесення МПП "РБД № 7" до податкового кредиту податку на додану вартість в сумі 62 758,80 грн. за податковими накладними, отриманими від продавця ТОВ "Марадор" , суд виходить з наступних мотивів.

Згідно із п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Згідно із п. 201.1 ст. 201 ПК України податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктами 201.6, 201.8, 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Встановлено, що позивач сформував податковий кредит на суму 62 758,80 грн. за результатами господарських операцій з ТОВ "Марадор", які заперечуються податковим органом. Проте, у ході розгляду справи реальність цих операцій повністю підтвердилася документально і визнається судом доведеною з раніше зазначених у постанові мотивів.

Податкові накладні № 71 від 07.03.2011 року, № 226 від 22.03.2011 року, № 614 від 06.04.2011 року, № 1812 від 18.04.2011 року, № 1010 від 10.05.2011 року та № 1614 від 16.05.2011 року, отримані позивачем від постачальника ТОВ "Марадор", повністю відповідають вимогам податкового законодавства та видані контрагентом, який був зареєстрований платником ПДВ.

В акті перевірки за № 83/22/13334381 від 02.11.2012 року відповідач вказує на те, що у спірних податкових накладних не зазначено реквізитів договору, чим, на думку податкового органу, порушено п. 201.1 ст. 201 ПК України.

Однак, суд критично оцінює такі висновки відповідача, оскільки в дійсності податкові накладні містять посилання на вид цивільно-правового договору ("купівля-продаж"), що не дає підстав вважати їх неналежно оформленими, тим більше з урахуванням сукупності первинних документів, які були надані в розпорядження ревізорів під час перевірки.

Крім того, незначні недоліки в заповненні податкових накладних, одержаних від продавця, не можуть бути підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту.

Також необхідно зазначити, що Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року. Крім того, вона повністю узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес" АД проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

З огляду на викладене суд вважає безпідставними та необґрунтованими висновки податкового органу про неправомірність включення МПП "РБД № 7" до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку із придбанням товарно-матеріальних цінностей (послуг) у ТОВ "Марадор".

Тому податкове повідомлення-рішення № 0000402300 від 24.09.2012 року визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з приписів вказаної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 2 ст. 86 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників процесу, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Козятинської ОДПІ за № 0000832301 та № 0000822301 від 15.11.2012 року, а тому адміністративний позов МПП "РБД № 7" належить задовольнити у повному обсязі.

Судові витрати у справі суд розподіляє відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 160, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області № 0000832301 та № 0000822301 від 15.11.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь малого приватного підприємства "Ремонтно-будівельна дільниця № 7" (ідентифікаційний код 13334381) сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір у розмірі 1386 (одна тисяча триста вісімдесят шість) грн. 00 коп. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків відповідача Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Сало Павло Ігорович