№ 26414706, 10.10.2012, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

10 жовтня 2012 р. Справа № 2а/0270/4109/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Воробйової І.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Панченка Т.Д.

представників позивача: Мельничука І.В., Широкого С.В.

представника відповідача: Нєнова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: державного підприємства "Підприємство Стрижавської виправної колонії УДДПВП України у Вінницькій області (№81)"

до: Державної фінансової інспекції у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування пункту 2 листа-вимоги №02-06-20-14/6300 від 20.08.2012 року

ВСТАНОВИВ :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов позов Державного підприємства «Підприємство Стрижавської виправної колонії Управління державного Департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (№81)»(Стрижавська виправна колонія №81, позивач) до Державної фінансової інспекції у Вінницькій області (ДФІ у Вінницькій області, фінансова інспекція, відповідач) про визнання протиправним та скасування пункту 2 листа-вимоги № 02-06/20-14/6300 від 20.08.2012 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДФІ у Вінницькій області проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Стрижавської виправної колонії №81, за результатом якої складено акт з зазначенням виявлених порушень. Зокрема, на думку ревізора, Стрижавською виправною колонією №81 при нарахуванні та виплаті надбавок за безперервну роботу працівникам, які не мають звань рядового і начальницького складу, порушено вимоги пункту 3 Постанови КМ України № 1298 від 30.08.2002 р. та пункту 3 Наказу Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 11.11.2005 р. № 184 «Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу», чим завдано матеріальну шкоду (збитки) підприємству на загальну суму 33146,27 грн. В зв'язку з чим, фінансовою інспекцією направлено вимогу, пунктом 2 якої зобов'язано Стрижавську виправну колонію №81 провести претензійно-позовну роботу з фізичними особами (працівниками підприємства) щодо повернення зайво виплаченої заробітної плати в сумі 23842,81 грн. та здійснити коригування розрахунків з державними цільовими фондами на суму 9303,46 грн.

На думку позивача, висновки, викладені у акті ревізії та оскаржуваній вимозі, є необґрунтованими, оскільки при здійснені оплати праці працівникам пенітенціарної служби Стрижавська виправна колонія №81 керувалась наказом № 98 від 24.05.2000 р., який, з огляду на положення Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу», є обов'язковим для виконання установами виконання покарань та їх підприємствами. А тому, висновки ревізійної установи щодо безпідставності нарахування та виплати надбавок є необґрунтованими, а оскаржувана вимога незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача вимоги, викладені у позовній заяві не визнав, посилаючись на їх необґрунтованість, просив у задоволені позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, вислухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, суд встановив наступне.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, (яка реорганізована в Державну фінансову інспекцію) її функції та правові основи діяльності визначає Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні»(далі -Закон про ДКРС).

Відповідно до положень статті 2 Закону про ДКРС головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі -підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

В силу частини 7 статті 10 Закону про ДКРС управління має право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Частиною другою статті 15 цього ж Закону встановлено, що законні вимоги службових осіб державної контрольно-ревізійної служби є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що ревізуються.

Відповідно до статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії).

Форма вимоги, яку органи державної контрольно-ревізійної служби України повинні пред'являти підконтрольним установам, що ревізуються - не встановлена. Тобто юридичної форми вимоги, як рішення органу виконавчої влади - офіційного письмового документа, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин, має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин, не передбачено.

Разом з тим, сторони не заперечили проти того, що лист є вимогою в розумінні статті 10 Закону про ДКРС та є обов'язковим до виконання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку вимога фінансової інспекції є розпорядчим документом суб'єкта владних повноважень, який обов'язковий для виконання, визначає строки виконання, порушення яких є підставою для звернення до суду в інтересах держави щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, відтак, є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке може бути оскаржено.

Так, на виконання зазначених вище положень, відповідно до плану роботи на ІІ квартал 2012 року та на підставі направлень ревізійною групою Державної фінансової інспекції у Вінницькій області проведено ревізію фінансово -господарської діяльності державного підприємства «Підприємство Стрижавської виправної колонії Управління державного Департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (№81)»за період з 1.03.2010 року по 1.04.2012 рік, за результатом якої складено акт №05-15/19 від 17.07.2012 року (акт ревізії), в якому зафіксовані виявлені ревізією порушення.

Зокрема, у акті вказано, «що вибірковою ревізією за березень-серпень 2010 року, квітень-червень 2011 р. та січень -лютий 2012 року, правильності та законності нарахування надбавки за безперервну роботу, працівникам які не мають спеціальних знань рядового і начальницького складу, встановлено, що в порушення п.3 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери»від 30.08.2002 р. № 1298, п. 3 Наказу Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 11.11.2005 р. № 184 «Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу»протягом березня-липня 2010 року безпідставно нарахована та виплачена надбавка за безперервну роботу на суму 23842,81 грн. та проведено зайві нарахування обов'язкових платежів до державних цільових фондів в сумі 9303,46 грн., чим завдано матеріальної шкоди (збитків) підприємству на загальну суму 33146,27 грн.

З пояснення бухгалтера, на яку покладено обов'язки по нарахуванню заробітної плати та компенсаційних виплат працівникам підприємства Милої Т.А. слідує, що «відповідно до наказу ДДУ ПВП від 24.05.2000 р. № 98 нараховувалась надбавка за безперервну роботу працівникам підприємства за період з 1.03.2010 р. по 31.07.2010 р. Наказом № 189 ДДУ ПВП відмінено надбавки за безперервну роботу працівникам підприємства з 1.08.2010 р.».

Проте, наказ Державного Департаменту України з питань виконання покарань «Про затвердження Інструкції про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи»від 24.05.2000 р. № 98, на який бухгалтером Милою Т.А. зроблено посилання у пояснені, не зареєстрований в Міністерстві юстиції України.

Вказане порушення призвело до завищення рядка 240 «Витрати на оплату праці»та рядка 250 «Відрахування на соціальні заходи»Звіту про фінансові результати діяльності підприємства за 2010 рік на суму 23,8 тис. грн. та 9,3 тис. грн. відповідно.

Наслідком проведеної перевірки та складеного акту стало виставлення листа-вимоги № 02-06-20/14/6300 від 20.08.12 р. «про усунення порушень законодавства з фінансових питань»у пункті 2 якого вказано про необхідність проведення претензійно позовної роботи з фізичними особами (працівниками підприємства) щодо повернення зайво виплаченої заробітної плати в сумі 23842,81 грн. та здійснення коригування розрахунків з державними цільовими фондами на суму 9303,46 грн.

Не погоджуючись з такою вимогою позивач звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи правомірність оскаржуваної вимоги суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 статті 7 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»(Закон № 2713-IV) центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань утворюється, реорганізовується та ліквідовується Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Центральний орган виконавчої влади з питань виконання покарань реалізує єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, спрямовує, координує та контролює діяльність Державної кримінально-виконавчої служби України, у межах своїх повноважень видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Відповідно до статті 3 вказаного Закону правовою основою діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України є Конституція України, цей та інші закони України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Частиною 1 статті 14 Закону № 2713-IV визначено, що до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).

Постановою Кабінету Міністрів України № 534 від 14 липня 1993 р. «Про поліпшення умов оплати праці працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби»надано право керівникам установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби встановлювати працівникам, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, посадові оклади (тарифні ставки) з підвищенням за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах, в установах виконання покарань та їх підприємствах та доручено Державному департаменту з питань виконання покарань розробити і затвердити порядок підвищення посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ виконання покарань, слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу, за особливі умови праці, пов'язані з роботою із засудженими та особами, що тримаються у слідчих ізоляторах.

Крім того, Кабінетом Міністрів України прийняті Постанови №1510 від 18.08.1999 р. «Про умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників державної кримінально -виконавчої служби»та № 653 від 22.04.1999 р. «Про заходи щодо забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби». При цьому, згідно пункту 12 останньої Державному департаменту з питань виконання покарань доручено розробити у тримісячний термін та подати на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо визначення умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби.

На виконання зазначених нормативно-правових актів Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 24.05.2000 р. № 98 затверджено Інструкцію про порядок виплати процентної надбавки за безперервну роботу робітникам і службовцям підприємств, установ, організацій та навчальних закладів кримінально-виконавчої системи»(Наказ №98), на підставі якої, як встановлено судом, проведено нарахування та виплата надбавок та доплат до посадових окладів та тарифних ставок.

Необхідним є зауважити, що Наказ № 98 скасовано наказом Державного Департаменту України з питань виконання покарань № 175 від 25.05.2010 р. Однак, у період з березня 2010 р. по червень 2010 р., в який проводились нарахування та виплати надбавок працівникам цей Наказ діяв, а самі виплати проведені в межах асигнувань, що виділяються на утримання органів і підрозділів кримінально-виконавчої системи та за рахунок і в межах фондів оплати праці підприємства, що відповідає положенням статті 7 Закону №2713-ІV та Постанови Кабінету Міністрів України № 534 від 14.07.1993 р.

Як наслідок, правомірно нараховано і сплачено відповідні внески до державних цільових фондів за період з березня 2010 р. по червень 2010 р.

Разом з тим, суд акцентує увагу на тому, що спірні нарахування за червень - липень 2010 р. здійснені безпідставно, оскільки, як вже зазначалось, Наказ №98, на підставі якого вони проводились, втратив чинність з 25.05.2010 р. Разом з тим, при вирішені спору в цій частині, суд виходить з того, що наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі тощо. Проте, за вказаних обставин, на думку суду, суму, яка нарахована саме у червні, липні 2010 року виокремити неможливо. Тим більш, що жодних розрахунків відповідачем суду не надано, відсутні на них посилання й у акті ревізії.

Окремо суд вважає зазначити й про безпідставність висновків фінансової інспекції щодо порушення позивачем, при здійснені нарахувань та виплати спірних надбавок, пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери»від 30.08.2002 р. № 1298 (Постанова № 1298) та пункту 3 Наказу Державного Департаменту України з питань виконання покарань від 11.11.2005 р. № 184 «Про впорядкування умов оплати праці працівників Державної кримінально-виконавчої служби України, які не мають спеціальних звань рядового і начальницького складу»(Наказ № 184).

Так, як вбачається зі змісту Постанови № 1298, зокрема пункту 3, на порушення якого вказує відповідач, предметом її регулювання є встановлення надбавок саме працівникам установ, закладів та організацій освіти, науки, культури, які мають статус національних, академічних закладів культури. Однак, Стрижавська виправна колонія № 81 не відноситься до зазначених установ, закладів та організацій, відтак, положення вказаної норми не застосовуються позивачем при нарахуванні надбавок, відповідно, не можуть ним (позивачем) порушуватись.

В свою чергу, пункт третій Наказу №184 регулює питання щодо встановлення працівникам установ виконання покарань посадових окладів (ставки заробітної плати) та доплат. Однак, у даній справі предметом спору є нарахування та виплата саме процентної надбавки за безперервну роботу, що не є тотожними поняттями, та є різними видами виплат. При цьому, спірні надбавки врегульовані виключно Наказом № 98.

При вирішенні даного спору суд враховує положення частини 3 статті 2 КАС України, в силу якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно положень статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За сукупністю наведених вище обставин, враховуючи, що зафіксовані в акті порушення не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, суд дійшов висновку що оскаржувана в частині вимога не відповідає критеріям наведеним у статті 2 КАС України, відтак, є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Позов задовільнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 листа-вимоги № 02-06-20-14/6300 від 20.08.2012 Державної фінансової інспекції у Вінницькій області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства Стрижавської виправної колонії управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Вінницькій області (№81) (вул. Алеї, 30, смт Стрижавка, Вінницький район, Вінницька обл., код ЄДРПОУ 08679600) судові витрати в розмірі 32,19 грн. (тридцять дві грн.19 коп.), сплачених згідно платіжного доручення №974 від 27.08.2012 року.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Воробйова Інна Анатоліївна