№ 22104606, 06.03.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/4148/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Білостоцького О.В.

При секретарі: Кирилюк Н.Ю.

За участю сторін:

Представника позивача: Дябло Г.С.

Представника відповідача: Соловян В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Балтський молочноконсервний комбінат дитячих продуктів»до Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство «Балтський молочноконсервний комбінат дитячих продуктів»(далі ВАТ «БМКК») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області (далі Балтська МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0002002300/0 від 02.11.2010 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 14.10.2010 року по 18.10.2010 року Балтською МДПІ проведено невиїзну документальну перевірку ВАТ «БМКК»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Мегалотт ЛТД»за березень 2010 року. За результатами перевірки було складено акт № 32/2300-04689582 від 13.10.2010 року, у висновках якого зазначено, що згідно ст.ст. 203 ч. 1, 215 ч. 2, 228, 662, 655, 656, 902 Цивільного кодексу України правочини здійснені ВАТ «БМКК»з постачальником ПП «Мегалотт ЛТД»є нікчемними, внаслідок чого підлягає зменшенню сума податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2010 року у розмірі 767 464,80 грн., у тому числі по загальній (бюджетній) декларації № 3 на суму 184 114,80 грн. та скороченій декларації переробного підприємства № 2 на суму 583350,00 грн. В обґрунтування своїх висновків Балтська МДПІ зазначає, що в ході перевірки встановлено укладення угоди між позивачем та ПП «Мегалотт ЛТД»без мети настання реальних наслідків. На підставі акту перевірки Балтською МДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0002002300/0 від 02.11.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем у сумі 184114,80 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 675407,40 грн.

Позивач вважає необґрунтованими висновки, викладені у акті перевірки № 32/2300-04689582/137 від 18.10.2010 року, а прийняте на його підставі податкове повідомлення-рішення № 0002002300/0 від 02.11.2010 року протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки ним, на його думку, правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства був сформований та задекларований податковий кредит у березні 2010 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ПП «Мегалотт ЛТД», які відображені у реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за березень 2010 року. При цьому позивачем зазначено, що фінансово-господарські операції по поставці товару з ПП «Мегалотт ЛТД», що вплинули на формування спірної суми податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2010 року, мали реальний характер та фактичність їх здійснення підтверджується первинними документами. А тому відповідач помилково вважає, що правовідносини з ПП «Мегалотт ЛТД»здійснювалися без мети настання реальних наслідків. Крім того позивач зазначає, що під час проведення перевірки відповідачем з боку ВАТ «БМКК» визначались порушення законодавства, контроль за дотримання якого не покладений на податкові органи та які не могли бути підставою для нарахування податкових зобовязань та штрафних санкцій.

Представник позивача у судовому засіданні, посилаючись на обґрунтування, викладені у позовній заяві, підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов, наполягав, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є законним та обґрунтованим, винесеним у відповідності до вимог чинного законодавства. Зазначив, що при проведенні невиїзної документальної перевірки ВАТ «БМКК»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Мегалотт ЛТД»за березень 2010 року встановлено завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2011 року по загальній (бюджетній) декларації в сумі 184114,80 грн. та по скороченій декларації переробного підприємства в сумі 583350,00 грн., внаслідок неправомірного включення до складу податкового кредиту суму ПДВ з операцій по придбанню товарів у контрагента - ПП «Мегалотт ЛТД». Так, перевіряючим встановлено відсутність фактичних поставок продуктів харчування від ПП «Мегалотт ЛТД»позивачу на виконання договору купівлі-продажу від 30.01.2009 року № 02/01, а отже їх нікчемність як таких, що не спричиняють настання реальних наслідків.

Судом під час офіційного зясування обставин у справі встановлено наступне:

ВАТ «БМКК»зареєстровано 21.03.1997 року Балтською районною державною адміністрацією Одеської області, код ЄДРПОУ 04689582, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 624514 (т. 1 а.с. 23). Підприємство знаходиться на обліку платників податків у Балтській МДПІ.

09.06.2002 року Балтською МДПІ ВАТ «БМКК»видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 21479451 серії НБ № 379809 (т. 1 а.с. 25).

В період з 14.10.2010 року по 18.10.2010 року згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», відповідно до наказу Балтської МДПІ від 16.04.2010 року № 167 заступником начальника начальником відділу податкового контролю юридичних осіб Балтської МДПІ Івашковським В.Д. проведено невиїзну документальну перевірку ВАТ «БМКК»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП «Мегалотт ЛТД»за березень 2010 року.

За результатами перевірки було складено акт № 32/2300-04689582 від 18.10.2010 року, у висновках якого зазначено, що згідно ч.1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, 228, 662, 655, 656, 902 Цивільного кодексу України правочини між ВАТ «БМКК»та його постачальником ПП «Мегалотт ЛТД»є нікчемним. Визнання такого правочину недійсним судом не вимагається з огляду на встановлення його недійсності законом. Внаслідок зазначених порушень підлягає зменшенню податковий кредит позивача з податку на додану вартість за березень 2010 року на суму 767 464,80 грн., у тому числі по загальній (бюджетній) декларації № 3 на 184 114,80 грн. та скороченій декларації переробного підприємства № 2 на 583350,00 грн. (т. 1 а.с. 10-19).

В акті зазначається про встановлення в ході перевірки укладання угоди між ВАТ «БМКК»та ПП «Мегалотт ЛТД», що не спричинила реального настання правових наслідків. Отже цей правочини відповідно до п.п. 1, 2 ст. 215, п.п. 1, 5 ст. 203 ЦК України є нікчемним, і в силу ст. 216 ЦК України не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. При цьому відповідач в акті посилається на дані акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 1427/23-3/35881418 від 16.09.2010 року «Про результати проведення перевірки ПП «Мегалотт ЛТД»з питань підтвердження відомостей по взаємовідносинам з контрагентами, якими сформовано податковий кредит у січні, березні, квітні 2010 року», у висновках якого відображено неможливість фактичного здійснення ПП «Мегалотт ЛТД»господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, відсутність трудових фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а тому усі операції купівлі-продажу ПП «Мегалотт ЛТД»мають ознаки нікчемності.

Податковий орган в акті також зазначає, що крім вимог Цивільного кодексу України позивачем при виконанні умов угоди з постачальником були порушені вимоги Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та якістю, затверджені постановами Державного арбітражного Союзу РСР від 15.06.1965 року № П-6 та від 25.04.1966 року № П-7, Законів України «Про підтвердження відповідності», «Про безпечність та якість харчових продуктів», Декрету Кабінету Міністрів № 46-93 від 10.03.1993 року «Про стандартизацію та сертифікацію», Наказу Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 року № 28 «Про затвердження переліку продукції, що підлягає обовязкової сертифікації», Наказів Міністерства транспорту України від 29.12.1995 року № 488/346 та від 21.11.2000 року № 644. На обґрунтування порушень цих законодавчих актів податковий орган в акті зазначає, що підприємством під час перевірки не були надані на підтвердження придбання у постачальника у березні 2010 року масла вершкового та сухого знежиреного молока актів приймання продукції, сертифікатів відповідності, товарно-транспортних накладних, що засвідчують транспортування та зберігання товарів. У звязку з ненаданням під час перевірки зазначених документів встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків.

На підставі висновків акту Балтської МДПІ № 32/2300-04689582 від 13.10.2010 року, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002002300/0 від 02.11.2010 року, яким позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 184114,80 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 675407,40 грн. (т.1 а.с. 20, 96).

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги ВАТ «БМКК» підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України видами господарської діяльності ВАТ «БМКК»за КВЕД є: виробництво молочних продуктів; виробництво продуктів дитячого харчування; виробництво фруктових та овочевих соків; виробництво борошна; виробництво круп; виробництво морозива (т. 1 а.с. 22).

Видами господарської діяльності за КВЕД контрагента позивача - ПП «Мегалотт ЛТД»- були: посередництво в спеціалізованій торгівлі іншими товарами; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; оптова торгівля іншими продуктами харчування; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля іншими продовольчими товарами.

30.01.2009 року між ВАТ «БМКК»(покупець) та ПП «Мегалотт ЛТД»(продавець) був укладений договір купівлі-продажу №02/01, відповідно до якого продавець зобовязується передати покупцю товар, а саме: масло солодко вершкове вагове в асортименті та інші ТМЦ, а покупець прийняти цей товар та оплатити його. Товар постачається партіями в асортименті та кількості, які визначаються сторонами в накладних, які є невідємною частиною даного договору, на основі письмових заяв покупця, узгоджених з продавцем. Ціна товару встановлюється за кожну окрему поставку товару в накладних з урахуванням ПДВ (т.1 а.с. 234).

На виконання зазначеного договору, ПП «Мегалотт ЛТД»поставило ВАТ «БМКК»товар: масло солодко вершкове та сухе знежирене молоко на загальну суму 3837324,00 грн., у тому числі ПДВ 767464,80 грн., зазначений товар згідно товарних накладних отримано відповідальною особою ВАТ «БМКК»- ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 30-40).

За наслідками вказаної господарської операції ПП «Мегалотт ЛТД»видало на імя позивача відповідні податкові накладні (т. 2 а.с. 156-217), на підставі яких ВАТ «БМКК»включило до податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2010 року у основній декларації (з урахуванням розрахунку коригування сум ПДВ) суму ПДВ у розмірі 188 847,80 грн. (т. 2 а.с.108-109, 215-220) та по декларації переробного підприємства (з урахуванням розрахунку коригування сум ПДВ) суму у розмірі 578 617,41 грн. (т. 2 а.с. 106-107, 210-213). Загальна сума задекларованого податкового кредиту позивача з ПДВ за березень 2010 року склала 767464,80 грн.

В акті перевірки від 18.10.2010 року, Балтська МДПІ дійшла висновку, що вищевказаний правочин ВАТ «БМКК» з ПП «Мегалотт ЛТД»відповідно до ч.1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, 228, 662, 655, 656, 902 Цивільного кодексу України є нікчемним, оскільки укладений без мети настання реальних правових наслідків.

Водночас, в силу приписів податкового законодавства України, відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень, не надано права визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними при перевірці діяльності платників податків.

Частинами 1 та 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст. 236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані всі ті зобовязання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Так, відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Для прийняття рішення щодо визнання нікчемними правочинів з таких підстав, на думку суду, необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідома суперечна інтересам суспільства мета укладання угоди, в якій мірі її виконано сторонами, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (чи сторони) угоди означає, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи, яка є стороною угоди, не може вважатися встановленою.

Судом встановлено, що в акті перевірки від 18.10.2010 року не мається посилань на вину позивача, яка виразилася в намірі ВАТ «БМКК»порушити публічний порядок, а також на те, що зміст укладеного договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним. Зазначений акт також не містить посилань на обставини, в яких виразилось таке порушення.

Правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що наведені в акті перевірки відомості не дають право податковому органу щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними. Укладений договір купівлі-продажу №02/01 від 30.01.2009 року між ВАТ «БМКК» (покупець) та ПП «Мегалотт ЛТД»(продавець) у встановленому законом порядку недійсним не визнаний.

Також суд вважає, що відповідач безпідставно посилається на те, що перевіркою ВАТ «БМКК»встановлено відсутність поставки товару від ПП «Мегалотт ЛТД», що, на думку відповідача, свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків.

Судом під час розгляду справи були витребувані та досліджені первинні документи щодо поставки ПП «Мегалотт ЛТД»позивачу товару (масло солодковершкового та сухого знежиреного молока), а саме: товарні накладні про прийняття продукції, картки складського обліку, пропуски на завантаження-відвантаження, податкові накладні, свідоцтва про якість (т.1 а.с. 156-223, т.2 а.с. 30-43).

Також до суду було надано нотаріально засвідчену копію заяви ОСОБА_5, яка згідно товарних накладних безпосередньо отримувала товар від ПП «Мегалотт ЛТД». В заяві ОСОБА_5, яка в період з 22.04.2009 року по 22.08.2011 року працювала на ВАТ «БМКК»на посаді менеджера з постачання комерційного відділу на підставі договору від 22.09.2009 року про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (т.2 а.с. 129), підтверджує, що в період з квітня по грудень 2009 року та у березні, квітні 2010 року до ВАТ «БМКК»здійснювалася поставка товарів від ПП «Мегалотт ЛТД»(масло вершкове, молоко та інше). Передача товарів зазначеним підприємством здійснювалася на складі ВАТ «БМКК»та підтверджується підписаними нею товарними накладними (т. 2 а.с. 246).

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти доказів на підтвердження фактичності поставки товару від контрагента - ПП «Мегалотт ЛТД»до ВАТ «БМКК»у березні 2010 року, та посилався на матеріали кримінальної справи № 201201100018, порушеної постановою старшого слідчого з особливо важливих справ СВ ПМ ДПА в Одеській області Балахтіна І.М. відносно голови правління ВАТ «БМКК»ОСОБА_7 по факту умисного ухилення від сплати податків за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України (т.1 а.с. 38-39, 106-125).

В межах розгляду зазначеної кримінальної справи в якості свідків були допитані працівники ВАТ «БМКК»: старший майстер консервного цеха ОСОБА_8, колишні працівники комерційного відділу ОСОБА_9, ОСОБА_10, інспектор по переміщенню ТМЦ ОСОБА_11, головний бухгалтер ОСОБА_12, завідуючий масло складом відділу збуту ОСОБА_13, комірник консервного складу ОСОБА_14, завідуюча масло складом ОСОБА_15 Згідно протоколів допиту, вказані свідки зазначали, що фактично ніякого масла від ПП «Мегалотт ЛТД»до ВАТ «БМКК»не завозилось та на склади не надходило.

Крім того представник відповідача посилався на висновок спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 06.07.2010 року № 696, та звертав увагу суду, що податкові накладні, отримані від ПП «Мегалотт ЛТД», на підставі яких ВАТ «БМКК»було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість у березні 2010 року на суму 767 464,80 грн., можливо були виконані не керівником ПП «Мегалотт ЛТД»ОСОБА_16 (т.2 а.с. 91-93).

З цього приводу суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом під час судового розгляду справи було встановлено, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 01.07.2011 року постанову старшого слідчого з особливо важливих справ СВ ПМ ДПА в Одеській області Балахтіна І.М. від 30.03.2011 року про порушення кримінальної справи відносно голови правління ВАТ «БМКК»ОСОБА_7 по факту умисного уклинення від сплати податків за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України було скасовано. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20.07.2011 року зазначене рішення Приморського районного суду м. Одеси залишено в силі (т.1 а.с. 128-141). При цьому, як було зазначено судами першої та другої інстанцій в рішеннях щодо законності постанови про порушення кримінальної справи, на яку посилався представник відповідача в судовому засіданні, слідчими органами не було спростовано матеріалами цієї кримінальної справи факту придбання відкритим акціонерним товариством «Балтський молочноконсервний комбінат дитячих продуктів»товарів від постачальників.

Крім того, як зазначив представник позивача в судовому засіданні, до обовязків осіб, які були допитані в якості свідків по кримінальній справі, не входив обовязок щодо безпосереднього приймання товару. Це твердження представником відповідача спростовано не було.

З огляду на викладене суд критично відноситься та не бере до уваги посилання представника відповідача на відомості, отримані під час розслідування кримінальної справи, в якості спростування доказів позивача в обґрунтування поставок товару ВАТ «БМКК»від ПП «Мегалотт ЛТД»та правомірності формування позивачем податкового кредиту.

При прийнятті рішення суд також виходить з того, що обставини, на які представник відповідача посилався в судовому засіданні в обґрунтування відсутності господарської операції між ВАТ «БМКК»з ПП «Мегалотт ЛТД», при проведенні перевірки не зясовувались та порушення з боку позивача з цих підстав не встановлювались.

Посилання фахівця Балтської МДПІ на ненадання під час перевірки позивачем документів, а саме актів приймання від постачальника продукції та сертифікатів її якості, суд до уваги не приймає з огляду на отримання цих документів судом під час розгляду справи саме з податкового органу (т. 1 а.с. 153-155; т. 2 а.с. 29) .

Таким чином, на думку суду, посилання відповідача на укладання угоди позивачем без мети реального настання правових наслідків та доводи на спростування виконання договору купівлі-продажу №02/01 від 30.01.2009 року є лише припущенням відповідача, не підтвердженим належними доказами.

Такі дії субєкта владних повноважень щодо складання офіційних документів, на підставі яких можуть прийматися акти індивідуальної дії, є неприпустимими з огляду на вимоги Конституції та законів України, тому що роблячи висновок про порушення будь-яким субєктом правовідносин приписів діючого законодавства, орган державної влади зобовязаний чітко встановити склад такого порушення, зазначивши у чому воно полягає та якими фактичними даними це підтверджується. Крім того, субєкт владних повноважень повинен підтвердити та довести правомірність зроблених ним висновків.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що правовідносини, що виникають у звязку з формуванням платником податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Законом України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі Закон України №168/97-ВР).

Згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України № 168/97-ВР податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення однієї з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, виходячи із приписів вказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Судом встановлено, що ПП «Мегалотт ЛТД»на момент здійснення правовідносин з ВАТ «БМКК» було платником податку на додану вартість на підставі свідоцтва № 100239453 від 16.08.2009 року, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси, а отже податкові накладні на виконання договору купівлі-продажу №02/01 від 30.01.2009 року були видані належною особою та відповідають вимогам Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того, суми ПДВ в зазначених податкових накладних не суперечать даним, зазначеним у податковій декларації позивача за березень 2010 року, реєстрі отриманих податкових накладних, що перевірялися податковим органом.

При цьому відсутність розрахунків позивача за продукцію, отриману у березні 2010 року від ПП «Мегалот», не може свідчити про відсутність у нього права на формування податкового кредиту на підставі податкових накладних постачальника товару, а лише позбавляє його права згідно приписів пп. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 Закону України № 168/97-ВР на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість при відємному значенні такої суми.

Відсутність лише товарно-транспортних накладних, на що посилається відповідач в обґрунтування спірного податкового повідомлення-рішення, не свідчить, на думку суду, про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту, з огляду на приписи Закону України «Про податок на додану вартість». Крім того спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 року № 488/346, на який посилається Балтська МДПІ в акті перевірки, лише затверджено зразок товарно-транспортної накладної, як типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, а не визначено обовязок її використання в обґрунтування податкових правовідносин.

Окрім зазначеного, суд, розглядаючи справу в межах позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Балтської МДПІ № 0002002300/0 від 02.12.2010 року вважає за необхідне зазначити наступне:

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Закону України «Про Державну податкову службу»завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Згідно Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 року № 327 за результатами проведення перевірок суб'єктів господарювання оформляється у разі встановлення порушень податкового, валютного та іншого законодавства складається акт, якій є службовим документом та носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства суб'єктами господарювання.

Згідно п.п. 2.5; 2.6 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001 року № 253 податкове повідомлення-рішення, як форма податкового повідомлення - письмове повідомлення податкового органу про обов'язок платника податків сплатити суму податкового зобов'язання, визначену податковим органом у випадках, передбачених законодавством.

Податкова діяльність в Україні здійснюється у відповідності з податковим законодавством, що закріплює права та обовязки учасників податкових правовідносин та до якого відносяться: норми Конституції України, що визначають основі положення податкової системи, законів України в частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням; чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правові акти, прийняті на підставі та на виконання законів з питань оподаткування; рішення органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів.

Податкові органи, діючи в межах повноважень щодо контролю за дотриманням податкового законодавства, у разі встановлення таких порушень повинні, зокрема, чітко викласти зміст порушення податкового законодавства з посиланням на конкретні пункти і статті нормативно-правових актів, що порушені платником податків, додати до акта письмові пояснення посадових осіб суб'єкта господарювання щодо встановлених порушень та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач - Балтська МДПІ - зазначивши у висновках акту перевірки про необхідність зменшення позивачу суми ПДВ за березень 2010 року, порушень позивачем приписів Закону України «Про податок на додану вартість», якими безпосередньо регулюється право платника податку на податковий кредит та порядок його формування не встановлювала, а також не зазначила порушення цього закону в якості підстави для нарахування податковим органом суми податкового зобовязання та штрафних санкцій позивача у спірному податковому повідомленні-рішенні.

Відповідач, роблячи висновок про завищення позивачем податкового кредиту у березні 2010 року по взаємовідносинам з «Мегалотт ЛТД», фактично посилався лише на порушення позивачем норм Цивільного кодексу України та на нікчемність договору купівлі-продажу № 02/01 від 30.01.2009 року, не визначивши при цьому з боку позивача порушень саме податкового законодавства.

Зазначення відповідачем у податковому повідомленні-рішенні порушень позивачем вимог п. 11.21 ст. 11 Закону України № 168/97-ВР та абз. 3 п. 5 та абз. 2 п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 01.02.2010 року № 512 «Про реалізацію пункту п.11.21 ст. 11 Закону України № 168/97-ВР», не спростовує висновку суду в цій частині, оскільки зазначені норми регулюють лише порядок зарахування переробними підприємствами сум податку на додану вартість на не бюджетні рахунки з метою виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені ними молоко та м'ясо в живій вазі, що жодним чином не впливає на правомірність формування ВАТ «БМКК»податкового кредиту у березні 2010 року по взаємовідносинам з ПП «Мегалотт ЛТД».

Посилання фахівця Балтської МДПІ в акті перевірки на порушення позивачем Інструкцій Державного арбітражного Союзу РСР, Законів України «Про підтвердження відповідності», «Про безпечність та якість харчових продуктів», Декрету Кабміну України «Про стандартизацію та сертифікацію», Наказів Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики та Міністерства транспорту України, суд вважає хибними та такими, що не можуть бути прийняті в обґрунтування правомірності рішення податкового органу про зменшення позивачу розміру податкового кредиту. З цього приводу суд погоджується з думкою представника позивача щодо відсутності у податкового органу повноважень щодо контролю за дотриманням законодавства щодо підтвердження відповідності, безпечності і якості продукції, а також порядку її сертифікації та перевезення.

Згідно з частиною 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

На підставі викладеного суд вважає, що висновки Балтської МДПІ в акті перевірки № 32/2300-04689582 від 18.10.2010 року про порушення позивачем вимог ч.1 ст. 203, ч. 2 ст. 215,ст.ст. 228, 662, 655, 656, 902 Цивільного кодексу України при укладенні та виконанні умов правочину між ВАТ «БМКК»та постачальником ПП «Мегалотт ЛТД», та про необхідність внаслідок цього зниження позивачу суми податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2010 року у розмірі 767 464,80 грн. не ґрунтуються на законі, зроблені не в межах повноважень податкового органу та без урахування усіх обставин, що мають значення, а винесене на підставі висновків зазначеного акту податкове повідомлення-рішення відповідача є необґрунтованим, неправомірним та таким, що підлягає скасуванню.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Відповідач, на думку суду, у судовому засіданні не довів правомірності та обґрунтованості податкового повідомлення-рішення № 0002002300/0 від 02.11.2010 року, у звязку з чим адміністративний позов ВАТ «БМКК»підлягає задоволенню.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст. 94 ч.1 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 69-71, 86, 122, 158-163, 167, 186, 254 КАС України , суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Балтський молочноконсервний комбінат дитячих продуктів» до Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Балтської міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області № 0002002300/0 від 02.11.2010 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на постанову, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний суддею 06 березня 2012 року.

Суддядпис/ Білостоцький О.В.

06 березня 2012 року.