№ 22104372, 13.03.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/10610/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2012 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бутенко А.В.,

за участю секретаря - Рачкова О.І.,

сторін:

представник позивача - ОСОБА_1 (по довіреності)

представник відповідача - ОСОБА_2 (по довіреності)

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд БДС Інтернейшнл»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000212334 від 21.10.2011 року,

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Прайд БДС Інтернейшнл»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000212334 від 21.10.2011 року.

В судовому засіданні 07.03.2012 року представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, в обґрунтування позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000212334 від 21.10.2011 року зазначила, що висновки акту перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими. Податкове повідомлення рішення №0000212334 підлягає скасуванню, як таке, що не відповідає чинному законодавству, оскільки прийнято на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки та вважає, що воно винесено незаконно, зіславшись на обставини зазначені у позовній заяві (а.с.2-7).

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у позовних вимогах позивача, пояснивши, що вищезазначене податкове повідомлення-рішення прийнято в межах повноважень і на підставі діючого законодавства, а тому є правомірним з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов (а.с.132-135). Також зазначив, що перевірка проведена відповідно до вимог діючого законодавства.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд встановив наступне.

Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу»є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно із ст.ст. 7,8,10 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування, стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому справи за позовами щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень відповідно до п.1 ч.2 ст.17, ст.50 КАС України віднесені до юрисдикції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Судом встановлено, що Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Одеси було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд БДС Інтернейшнл»з питань правових відносин з ПП «Бізнесіндустрія»за період червень 2011 року, за результатами якої 26.09.2011 року складено Акт №2435/23-34/20009173/62 (а.с.13-23).

У висновках акту перевірки №2435/23-34/20009173/62 від 26.09.2011 року встановлено,- відсутність обєктів, які підпадають під визначення ст.ст. 185, 188, 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI. Дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість за червень 2011 року з відповідними додатками не підтверджують реальність здійснення фінансово-господарських операцій з ПП «Бізнесіндустрія»;

- порушення п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, що призвело до заниження ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл», суми податкових зобовязань по податку на додану вартість в тому-числі за рахунок завищення податкового кредиту на загальну суму 111690 грн.

Крім того, встановлено, що ДПІ у Київському районі м. Одеси було прийнято податкове-повідомлення рішення від 21.10.2011 №0000212334 , яким ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл»визначено грошове зобовязання у сумі 111691 грн., у тому числі за основним платежем:111690 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями: 1 грн. (а.с.24)

Однак, відповідно до п. 56.2 ст.56 Податкового кодексу України позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення від 21.10.2011 №0000212334 до Державної податкової адміністрації в Одеській області (а.с.25-30). Відповідно до рішення Державної податкової адміністрації в Одеській області №41201/10/25-0007 від 07.11.2011 року про результати розгляду первинної скарги (а.с.31-32), первинна скарга позивача залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Оцінюючи оскаржене рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України та доходить до висновку про його неправомірність та задоволення позовних вимог ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл»з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як зазначено вище, відповідачем за результатами перевірки був прийнятий Акт №2435/23-34/20009173/62 від 26.09.2011 року, але вказаний акт перевірки не був підписаний позивачем та з його висновками позивач був не згодний. Таким чином, обставини зазначені у акті перевірки не є підтвердженими відповідачем, а тому згідно положень ч.2 ст.71 КАС України всі вказані в акті обставини повинні доводитись відповідачем під час офіційного з`ясування обставин справи на загальних підставах.

Як зазначено в Акті перевірки, договір поставки товару №504 від 10.12.2010 року, укладений між ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл»та ПП «Бізнесіндустрія»має ознаки нікчемного, операції за цим договором не мають реального характеру, оскільки останній не має необхідних основних засобів, матеріальних ресурсів, достатньої кількості персоналу для здійснення відповідної діяльності.

На цій підставі перевіркою зроблено висновок про те, що ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл»завищено податковий кредит за червень 2011 року в сумі 111690 грн. по господарським відносинам з ПП «Бізнесіндустрія»та дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість за червень 2011 року з відповідними додатками, не підтверджують реальність здійснення фінансово-господарських операцій з ПП «Бізнесіндустрія».

Зазначений договір №504 від 10.12.2010 року (а.с.33-34) та додаткова угода №1 від 24.12.2010 року до нього (а.с.35) підписані та скріплені печатками повноважними представниками сторін, тобто договір відповідає вимогам статті 207 ЦК України.

Згідно зі ст. 207 Цивільного кодексу України, письмова форма правочину (договору) вважається такою, якщо сторони правочину підписали договір та скріпили його печатками підприємств.

Судом також встановлено, та не спростовується в самому акті перевірки, що у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують, придбання, оприбуткування послуг (робіт), отриманих від ПП «Бізнесіндустрія». При цьому всі господарські операції з ПП «Бізнесіндустрія»відображені в бухгалтерському та податковому обліку підприємства.

Відповідно до п.201.1. ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору; код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Судом встановлено, що у відповідності до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та на виконання договору №504 від 10.12.2010 року контрагентом позивача було належним чином оформлено податкові накладні, а саме: №22 від 07.06.2011 року (а.с.36), №59 від 23.06.2011 року (а.с.39), №75 від 27.06.2011 року (а.с.42) та №76 від 29.06.2011 року (а.с.45). Також на підтвердження фактично виконаних робіт (послуг) сторонами були належним чином оформлені (підписано повноважними представниками сторін та скріплено печатками) видаткові накладні (а.с.37,40,43,46) та акти прийняття-передання товарів (а.с.38,41,44,47).

Таким чином, фактичне виконання умов договору від 10.12.2010 року сторонами оформлено первинними документами належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні документи, тобто податкові, видаткові накладні, рахунки, довіреності, акти виконаних робіт, акти прийому - передачі товарів, робіт, послуг оформлені на паперових носіях та при наявності таких обов'язкових реквізитів: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд вважає за необхідне зазначити, що надані до суду первинні документи складені у відповідності до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999 року, тобто відповідають вимогам чинного законодавства щодо надання документу юридичної сили і доказовості. ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл»було здійснено частково оплату за товар, отриманий у червні 2011 року на суму 162810 грн., що підтверджується випискою банку та платіжним дорученням №343 від 28.07.2011 року (а.с.48-49).

Крім того, судом встановлено, що Листом №16 від 05.09.2011 року (а.с.137) ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл»повністю визнало борг перед ПП «Бізнесіндустрія»у сумі 507330 грн. Відповідно до додаткової угоди №2 від 05.09.2011 року, оригінал якої оглянуто судом (а.с.136), підприємствами було продовжено строк погашення заборгованості на загальну суму 507330 грн. до 1.12.2011 року.

Суд критично оцінює посилання відповідача в акті перевірки та в запереченнях на позовну заяву про те, що наявність податкових та видаткових накладних не є беззаперечним доказом того, що відбувся реальний продаж та передача товару від продавця покупцю.

Так, ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл»відповідно до договору оренди №60 від 31.12.2009 року орендує у ТОВ «Одесапроммашімпорт ЛТД»(а.с.50-54) складські приміщення за адресою: м.Одеса, 6-й км. Овідіопольської дороги, вул. Аеропортівська,9, загальною площею 987 кв.м., куди і була здійснена фактична поставка товару від ПП «Бізнесіндустрія»до ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл», згідно умов договору №504 від 10.12.2010 року, що підтверджується бухгалтерською довідкою №78 від 07.11.2011 року (а.с.66), у тому числі по накладним: №22 від 07.06.2011 року на суму 162810 грн. (декоративна стінова панель у кількості 1350 шт.); №59 від 23.06.2011 року на суму 325620 грн. (декоративна стінова панель у кількості 2700 шт.); №75 від 27.06.2011 року на суму 162810 грн. (декоративна стінова панель у кількості 1350 шт.); №76 від 29.06.2011 року на суму 18900 грн. (шпаклівка SATENGUP EURO по 25 кг -225 штук, шпаклівка IZOGIPS 30 кг. -225 штук).

Судом встановлено, що основною діяльністю ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл»є оптова торгівля будівельними матеріалами, що підтверджується довідкою з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА №326905 (а.с.12).

Судом також встановлено, що вище перелічений товар (декоративна стінова панель, шпаклівка SATENGUP EURO, шпаклівка IZOGIPS), який ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл»придбало у ПП «Бізнесіндустрія»за договором поставки №504 від 10.12.2010 року, у подальшому був реалізований наступним контрагентам: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ТОВ СП «Прайд Колумб»., відповідно до накладних, податкових накладних, виписок банку (а.с.75-93), що підтверджує реалізацію вищевказаного товару вказаним контрагентам, тобто фактичне перебування його у розпорядженні позивача.

З огляду на вищезазначене, суд також вважає, що твердження представника відповідача стосовно укладення угод з контрагентом ПП «Бізнесіндустрія»без мети настання фактичних наслідків є помилковим та не відповідає дійсності.

Згідно з ч.1 ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У ст. 67 Господарського кодексу України відображено, що відносини між підприємствами здійснюються на підставі договорів.

Відповідно до ч. 1 та ч.3 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину (договору) має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Статтею 228 Цивільного кодексу Україну встановлює, що правочин, що порушує публічний порядок, тобто якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Крім цього, згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особам заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспарюваний правочин).

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

З огляду на вищезазначене суд погоджується з твердженням представника позивача, що правочин, укладений позивачем під час здійснення своєї господарсько-фінансової діяльності неможна вважати нікчемним, оскільки законом не встановлена його нікчемність. Крім цього, відсутнє рішення суду про визнання такої угоди недійсною.

Разом з тим, згідно зі ст.202 Цивільного кодексу України угода є вольовим актом, направленим на досягнення відповідного результату; угода може бути двосторонньою. Якщо угода є двосторонньою, то вона є договором. Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України позивач є вільною особою щодо вибору свого контрагенту та визнанні умов договору.

Враховуючи те, що 12.12.2011 року здійснено державну реєстрацію припинення юридичної особи ПП «Бізнесіндустрія»у звязку з визнанням її банкрутом, суд вважає зазначити, що відповідно до умов укладеного договору сторона не несе відповідальність за наслідки господарської діяльності контрагента. На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим субєктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10, судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Крім того, рішення Верховного суду України узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява N 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вищезазначене знайшло своє відображення у Постанові Верховного суду України по справі №21-47а10 від 31.01.2011 року, Постанові Верховного суду України по справі №21-573во10 від 01.06.2010 року.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, суд дійшов висновку, що перевіркою встановлено підтвердження податкового кредиту позивача належно оформленими податковими накладними, які згідно з Актом перевірки, було проаналізовано відповідачем. При цьому, відповідачем не проаналізовані первинні документи, надані позивачем протягом проведення перевірки, та не спростовано достовірність таких документів та відповідність їх законодавству. Наявність належним чином оформлених податкових накладних та первинних документів, які обґрунтовують відомості, викладені у податковій накладній є підтвердженням належного ведення бухгалтерського обліку позивача та дотримання вимог законодавства України при веденні господарської діяльності.

Відповідно доч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

ДПІ у Київському районі м. Одеси не було надано доказів правомірності та обґрунтованості щодо складання висновку, викладеного в акті перевірки №2435/23-34/20009173/62 від 26.09.2011 року, у звязку з чим суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог ТОВ «Прайд БДС Інтернейшнл»про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000212334 від 21.10.2011 року, яке винесено на підставі висновку вищезазначеного акту перевірки.

Приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.94,158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Прайд БДС Інтернейшнл»до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси № 0000212334 від 21.10.2011 року.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст. 94 КАС України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 13 березня 2012 року..

Суддя Бутенко А.В.