№ 21735506, 17.02.2012, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 2а/1570/8522/2011

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2012 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Самойлюк Г.П.

за участю секретаря: Казарян С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом відкритого акціонерного товариства «Одесагаз»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000791610 від 26.05.2011 року, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Одесагаз»звернулось з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000791610 від 26.05.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення є необґрунтовано зроблені відповідачем висновки, викладені в акті перевірки №207/16-1/03351208/26 від 13.05.2011р., згідно з якими укладенні позивачем з ТОВ Фірма «Сат імпекс»угода відповідно до ч.ч. 1 ст. 203, ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України має ознаки нікчемності і не спричиняє реального настання правових наслідків, в звязку з чим підприємством безпідставно включено по складу податкового кредиту суму ПДВ, що призвело до завищення значення ПДВ на суму 516 56, 66 грн., у т.ч. по періодах: грудень 2010 року - 516 56, 66 грн. Позивач зазначив, що не погоджується з висновком відповідача про нікчемність угоди між ним та ТОВ Фірма «Сат імпекс», оскільки зазначені висновки відповідача не відповідають існуючим фактам, є лише припущеннями, не підтверджені відповідними доказами, окрім того акт перевірки не містить фактичних даних з посиланням на рішення суду, яке набрало законної сили про визнання угоди недійсною, позивачем надано оформлені належним чином у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України»всі документи, підтверджуючі факт виконання господарських зобовязань, актом перевірки не встановлено невідповідність податкової накладної приписам вищезазначеного закону, факти безтоварності операцій, невикористання придбаних товарів у господарській діяльності підприємства. Окрім того, позивач зазначив, що порушення допущені одним платником податків у відображені податкового обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків. Таким чином, позивач вважає, що висновок про нікчемність угоди укладеної між Позивачем та ТОВ Фірма «Сат імпекс» зроблено з перевищенням повноважень. Таким чином, позивач зазначив, що суми податку, включені до складу податкового кредиту підтверджені податковими накладними, які містять всі необхідні реквізити та в яких зазначені саме ті товари, які були предметом договору, а також іншими первинними документами, що свідчить про відсутність в діях позивача порушень приписів закону України «Про податок на додану вартість». Окрім того, на думку позивача, відповідачем неправомірно нараховано штрафні санкції, оскільки податковий орган не мав жодних правових підстав застосовувати норми Податкового кодексу для визначення суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення, допущені до 01 січня 2011 року, отже, штрафна (фінансова) санкція повинна бути застосована відповідно Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі, просив суд відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях та пояснив, що згідно акту перевірки №207/16-1/03351208/26 від 13.05.2011р. встановлено завищення податкового кредиту на суму 516 56, 66 грн., яка підлягала нарахуванню до сплати до бюджету за грудень 2010 року за податковою накладною, яка не має статусу юридично значимої, оскільки складена за наслідками нікчемного правочину з ТОВ Фірма «Сат імпекс». З посиланням на висновки акту перевірки представник відповідача зазначив, що господарські операції позивача з ТОВ Фірма «Сат імпекс» не підтверджуються з урахуванням місцезнаходження майна, наявністю трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій, тому формування податкового кредиту за рахунок сум ПДВ згідно податкової накладної цього контрагента є безпідставним. У звязку з відсутністю економічно необхідних умов для здійснення господарських операцій угода купівлі-продажу є нікчемною і не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що повязані з її недійністю, у звязку з чим СДПІ по роботі з ВВП у м. Одесі правомірно винесено податкове повідомлення-рішення №0000791610 від 26.05.2011 року та відповідно підстави для його скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд встановив наступні обставини та факти.

На підставі наказу №326 від 12.05.2011 року, виданого СДПІ по роботі з ВВП у м. Одесі та листа ДПІ у Київському районі м. Харкова №3794/7/18-016 від 20.04.2011 року, посадовою особою СДПІ по роботі з ВВП у м. Одесі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку відкритого акціонерного товариства «Одесагаз»з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ при взаємовідносинах з ТОВ Фірма «Сат імпекс»за період грудень 2010 року- січень 2011 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем був складений акт №207/16-1/03351208/26 від 13.05.2011р., відповідно до висновків якого позивачем порушено: п.п.7.4.1. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»в частині завищення суми податкового кредиту всього у розмірі 516 56, 66 грн., у т.ч. по періодах за грудень 2010 року - 516 56, 66 грн.

На підставі вищезазначеного акту, СДПІ по роботі з ВВП у м. Одесі прийнято податкове повідомлення-рішення №0000791610 від 26.05.2011 року про збільшення суми грошового зобовязання з ПДВ в розмірі 90 399, 16 грн. (а.с.16).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ВАТ «Одесагаз»звернулось зі скаргами до ДПА в Одеській області та ДПА України. Рішеннями про результати розгляду скарг ДПА в Одеській області (№26190/10/25-0007 від 21.07.2011р.) та ДПА України (№3355/6/10-2415 від 10.10.2011 року) скарги залишено без задоволення, а податкове повідомленні-рішення без змін.

Позивач з прийнятим податковим повідомленням-рішенням не погоджується, звернувся до суду з позовом, в якому просить його скасувати.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом. Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач про проведення перевірки проінформований повідомленням № 27/10/16-1 від 12.05.2011р.

Перевіряючи законність віднесення ПДВ за вказаною податковою накладною до складу податкового кредиту за грудень 2010 року, суд виходить з наступного.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Закон № 168/97-ВР), встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначене згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку і оплата товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 зазначеного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Зі змісту вказаних приписів вбачається, що право на податковий кредит виникає при наявності одночасно двох обовязкових умов: за умови придбання товарів (послуг) чи основних фондів з метою їх подальшого використання власній господарській діяльності та при наявності податкової накладної, оформленої відповідно до вимог Закону. При цьому право на податковий кредит залежить від того, чи відбувся факт придбання товару або оплати за нього. Таким чином, правомірність формування податкового кредиту визначається фактом придбання товарів (робіт, послуг), а податкова накладна є лише одним із документів, які можуть засвідчити цей факт.

Згідно п.п.7.2.1 п.7.2 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктами 7.2.3, 7.2.4 п. 7.2. ст.7 цього закону встановлено. що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

ВАТ «Одесагаз»було надано до СДПІ по роботі з ВВП у м. Одесі податкову декларацію з ПДВ за грудень 2010 року, в якій зазначено 29286 211 грн. податкового зобовязання; 26202 873 грн. податкового кредиту.

Перевіркою встановлено, що за період грудень 2010 року січень 2011 року серед постачальників позивача було ТОВ Фірма «Сат імпекс», взаємовідносини з яким проводились в грудні 2010 року та відповідно до автоматизованої системи податкового органу АІС «Журнал податкових зобовязань в розрізі контрагентів»по результатам автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за грудень 2010 року податкові зобовязання ТОВ Фірма «Сат імпекс» по відношенню до позивача склали 0 грн., податковий кредит позивача 51656 грн., за січень 2011 року взаємовідносини між зазначеними підприємствами не встановлені.

Судом встановлено, що в грудні 2010 року між позивачем та ТОВ Фірма «Сат імпекс»укладено договір купівлі- продажу спеціалізованого газового обладнання з метою його подальшого використання в господарській діяльності ВАТ «Одесагаз».

22.12.2010 року ТОВ Фірма «Сат імпекс»виставило позивачу для оплати рахунок №ФС-1222 на суму 309939, 97 грн., який, як зазначає представник позивача, оплачено позивачем 29.12.2010 року згідно платіжного доручення №2894 (а.с.28-29).

Як вбачається з матеріалів справи, 29.12.2010 року позивачем отримано від ТОВ Фірма «Сат імпекс» податкову накладну за №2900.

Позивач зазначає, що факт виконання робіт за зазначеним договором підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом накладними №108 від 19.05.2011 року; № 50 від 31.03.2011 року та видатковими накладними №РН-0704-02 від 07.04.2011 року та №РН-4700 від 14.03.2011 року, актами приймання-передачі внутрішнього переміщення основних засобів від 31.03.2011 року; від 19.05.2011 року(а.с.31-44).

Проте, зазначені накладні не приймаються судом як належні докази в підтвердження товарності господарських операцій між зазначеними підприємствами, з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення обєкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обовязковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно ст. 9 Закону України № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані позивачем накладні №108 від 19.05.2011 року; № 50 від 31.03.2011 року не містять відомостей стосовно посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення та інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, не скріплені печатками підприємств, з боку отримувача взагалі не підписані. Окрім того, як вбачається з видаткових накладних №РН-0704-02 від 07.04.2011 року та №РН-4700 від 14.03.2011 року, останні з боку позивача підписані посадовою особою за довіреностями №223 від 14.03.2011 року, №348 від 07.04.2011 року, проте довіреності позивачем не надано.

Відповідно до п. 185.1 «б»ст. 185 ПК України обєктом оподаткування податком на додану вартість є операції платника податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Відтак, доказуванню підлягають обставини щодо здійснення конкретної господарської операції з постачання послуг чи її відсутності.

В судовому засіданні представник відповідача, обґрунтовуючи порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість»посилався на висновки акту ДПІ у Київському районі міста Харкова № 1329/18-010/32564148 від 08.04.2011 року від 07.04.2011 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ Фірма «Сат імпекс»з питання правильності визначення суми ПДВ за грудень 2010 року-січень 2011 року, яким зафіксовано відсутність у платника податків ТОВ Фірма «Сат імпекс» складських та виробничих приміщень, на підприємстві значилось 4 особи, в звязку з чим зроблено висновок про неможливість реального здійснення фінансово господарських операцій перевіряємим підприємством та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства, тому згідно з ч. 1, 5 ст. 203, пунктами 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України угоди, укладені з контрагентами за період грудень 2010 року, не спрямовані на реальне настання правових наслідків,що обумовлені ними про правчинах.

Щодо посилання позивача на відсутність повноважень податкового орану про визнання угод нікчемними, суд зазначає наступне.

Відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обовязків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення обєкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми, відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обовязок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобовязань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність звязку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Враховуючи те, що позивачем не надано належно оформлених первинних документів, що підтверджують виконання господарських операцій за договором укладеним з ТОВ Фірма «Сат імпекс», суд вважає, що відповідачем правомірно зроблено висновок про завищення позивачем суми податкового кредиту у розмірі 51656, 66 грн.

Суд не погоджується з доводами представника позивача стосовно того, що відповідачем неправомірно нараховано штрафні санкції з посиланням на відсутність правових підстав застосовувати норми Податкового кодексу для визначення суми штрафних (фінансових) санкцій за порушення, допущені до 01 січня 2011 року та штрафна (фінансова) санкція повинна бути застосована відповідно Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 123 ПК України встановлено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, при повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування -тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Результати аналізу положень статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України свідчать, що виключно законами України про оподаткування визначаються події та факти, які є порушеннями, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно і зворотна дія в часі реалізується через податкові закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.

Починаючи з 01.01.2011 р. повноваження, підстави та спосіб дій органів державної податкової служби та їх посадових осіб, права, обов'язки та відповідальність платників податків визначені Податковим Кодексом.

Відповідно до пункту 113.3 статті 113 ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України. Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Враховуючи приписи статті 58 Конституції України, можна дійти висновку, що коли подія, факт визначались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011 р., і ця ж подія, факт визначаються в новому законодавчому акті як правопорушення, за вчинення якого застосовується юридична відповідальність, і ця відповідальність пом'якшує або скасовує відповідальність особи, то у такому разі застосовуються норми нового законодавчого акта.

Враховуючи вищевикладене, податкові органи здійснюють контроль за дотриманням норм законів з питань оподаткування, чинних до 01.01.2011 р., а штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм цих законів застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України, чинними на момент застосування санкцій.

При застосуванні частини другої пункту 123.1 статті 123 Кодексу слід врахувати те, що повторність застосовується лише до тих відносин, що мали місце під час дії цієї норми.

Таким чином, повторним порушенням для цілей розуміння цієї статті є нарахування податкових зобов'язань, які мали місце з 1 січня 2011 року.

На підтвердження повторності вчиненого позивачем порушення, представником відповідача надано податкові повідомлення-рішення №0000381610 від 25.03.2011 року, № 0000651610 від 05.05.2011 року та № 0000831610 від 14.06.2011року.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на зазначене суд вважає, що податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі №0000791610 від 26.05.2011 року є таким, що відповідає нормам чинного законодавства, тому не підлягає скасуванню.

Частиною другою ст.71 КАС України, встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, з урахуванням наведеного та оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги відкритого акціонерного товариства «Одесагаз»є неправомірними, необґрунтованими, отже не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 69,70, 71,94,122,158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відкритого акціонерного товариства «Одесагаз» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки встановлені ст. 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 17 лютого 2012 року.

Cуддя: Г.П.Самойлюк