Решение № 17831774, 26.07.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" липня 2011 р. Справа № 6/066-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “ПРОЛІСОК ЛТД” до Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕЛЕДЗ і К” про стягнення боргу за договором № 0000112 від 30 червня 2010 року,

представники:

позивача: ОСОБА_1 (дов. від 01.04.2011 року);

відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

У червні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “ПРОЛІСОК ЛТД” (далі - ТОВ “Агрофірма “ПРОЛІСОК ЛТД”, позивач) звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕЛЕДЗ і К” (далі - ТОВ “СЕЛЕДЗ і К”, відповідач) про стягнення боргу.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором № 0000112 від 30 червня 2010 року, щодо оплати отриманого товару. У звязку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 99408,81 грн, з яких: 93461,35 грн основного боргу, 2208,20 грн 3% річних та 3739,26 грн інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Київської області від 15 червня 2011 року порушено провадження у справі № 6/066-11 та призначено її до розгляду на 12 липня 2011 року.

У звязку з неявкою в судове засідання 12 липня 2011 року представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів, суд виніс ухвалу, якою відклав розгляд справи на 26 липня 2011 року.

У судовому засіданні представник позивача подав уточнення до позовної заяви від 26 липня 2011 року, якою в порядку ст. 22 ГПК України фактично зменшив розмір позовних вимог в частині заявленої до стягнення суми інфляційних втрат. Згідно зазначеної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 99408 грн, з яких: 93461,35 грн основного боргу, 2208,20 грн 3% річних та 3738,45 грн інфляційних втрат.

За таких обставин в даному провадженні суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення 93461,35 грн основного боргу, 2208,20 грн 3% річних та 3738,45 грн інфляційних втрат, всього 99408 грн, а також державне мито у розмірі 710,21 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення у розмірі 236 грн.

Відповідач свого представника в судове засідання 26 липня 2011року знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином ухвалами господарського суду Київської області від 15 червня 2011 року та від 12 липня 2011 року, які були надіслані відповідачу за вказаною позивачем адресою: 08105, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Горенка, вул. Київська, 147, яка відповідає адресі вказаній у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців ТОВ “СЕЛЕДЗ і К” (оригінал в матеріалах справи).

Вбачається, що ухвали суду надіслані за вказаною вище адресою повернулись відділом звязку з помітками «за закінченням терміну зберігання” та «за відмовою адресата від одержання”.

Відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами звязку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву та без участі представників відповідача, за наявними в ній матеріалами, так як його незявлення не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

30 червня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “ПРОЛІСОК ЛТД” (далі продавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СЕЛЕДЗ і К” (далі покупець, відповідач у справі) було укладено договір № 0000112 (далі договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.), продавець продає, а покупець купує товар згідно з товаросупроводжувальною документацією, відповідно до поданих покупцем замовлень.

Відповідно до умов договору (п.п. 1.2., 1.3. договору) товар - плодоовочева продукція (томати свіжі та огірки свіжі). Виробником товару являється продавець. Покупець приймає товар та своєчасно сплачує його вартість.

Сторонами погоджено (п.п. 2.1. 3.1. договору), кількість та ціна товару, що поставляються, вказується у товаросупроводжувальній документації на кожну окрему партію товару. Товари поставляються за цінами, вказаними в товаросупроводжувальній документації. Ціни вказуються в національній валюті України, включаючи ПДВ і включають вартість доставки товарів продавцем до місцезнаходження покупця.

Як визначено п. 4.1. договору покупець оплачує поставлений товар шляхом банківського переказу на поточний рахунок продавця на умовах здійснення періодичних платежів шляхом перерахування грошових коштів продавцю через 14 календарних днів починаючи з дня поставки товару покупцю.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2010 року. Дія договору припиняється з закінченням терміну його дії після виконання сторонами своїх зобов'язань за ним (п.п. 6.1. та 6.2. договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору № 0000112 від 30 червня 2010 року позивач поставив, а відповідач отримав томат український тепличний на загальну суму разом з ПДВ 432120,25 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані обома сторонами договору.

Судом встановлено, що копії наявних в матеріалах справи видаткових накладних оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обовязкових в них реквізитів, а саме:

·найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

·назву документа(форми);

·дату і місце складення документа;

·зміст та обсяг господарської операції;

·одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

·посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

·особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, про що свідчать підписи сторін договору та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення своїх зобовязань з оплати отриманого товару розрахувався частково на суму 338658,90 грн що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банку.

Відтак, неоплаченим залишився товар, що поставлений за видатковими накладним: РН-000703 від 11 серпня 2010 року (частково на суму 5474,11 грн), РН-000715 від 14 серпня 2010 року суму 22054,50 грн, РН-000729 від 17 серпня 2010 року суму 22878 грн, РН-000746 від 21 серпня 2010 року суму 17226 грн, РН-000757 від 23 серпня 2010 року суму 9450 грн, РН-000758 від 23 серпня 2010 року суму 16378 грн.

Таким чином, на час вирішення спору вартість неоплаченого відповідачем товару за договором становить 93461,35 грн (432120,25грн 338658,90 грн ), у звязку з чим позивач звернувся з даним позовом про стягнення з відповідача 93461,35 грн боргу за поставлений товар.

Крім того, згідно акту звірки розрахунків, станом на 28 лютого 2011 року, який підписаний сторонами спору та скріплений їх печатками вбачається, що по бухгалтерії відповідача рахується перед позивачем борг у сумі 93461,35 грн.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги положення п. 4.1. договору, покупець оплачує поставлений товар шляхом банківського переказу на поточний рахунок продавця на умовах здійснення періодичних платежів шляхом перерахування грошових коштів продавцю через 14 календарних днів починаючи з дня поставки товару покупцю.

Господарський суд зазначає, що у відповідності до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Таким чином, кінцевий строк, в який відповідач повинен був оплатити товар по видаткові накладній РН-000703 від 11 серпня 2010 року є 25 серпня 2011 року, як правильно зазначив позивач, проте прострочення з оплати за кожну неоплачену поставку починається з наступного числа цього місяця (через 14 днів ), як то визначено ст. 253 ЦК України. Відтак, прострочення з оплати за поставлений товар по видатковій накладній РН-000703 від 11 серпня 2010 року мало місце саме з 26.08.2010, а не з 25.08.2010, як зазначає позивач.

Перевіривши всі неоплачені видаткові накладні суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначено строк оплати та прострочений період на один день.

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як свідчать матеріали справи, доказів сплати боргу в повному обсязі за отриманий товар по договору № 0000112 від 30 червня 2010 року відповідач суду не надав.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо оплати вартості отриманого товару доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повної оплати відповідачем вартості отриманого товару у розмірі 93461,35 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором № 0000112 від 30 червня 2010 року становить - 93461,35 грн.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обовязок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати в повному обсязі за отриманий товар по договору № 0000112 від 30 червня 2010 року.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати залишку боргу (93461,35 грн) за отриманий товар відповідачем надано не було.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 93461,35 грн, а відтак заявлена позовна вимога є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Також, у звязку з простроченням відповідачем зобовязань щодо проведення розрахунку за отриманий товар по договору, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних по кожний накладній окремо за вказані в уточненнях періоди.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, господарський суд встановив, що він є неправильним та є необґрунтованим, оскільки, як вже було встановлено судом вище, позивачем не вірно визначено прострочений період щодо кожної накладної.

Відтак, враховуючи часткову оплату основного боргу та строки виникнення зобовязання за договором, період нарахування 3% річних, заявлений позивачем, частини 2 статті 625 ЦК України, суд здійснив розрахунок 3% річних згідно формули (С x 3 x Д:365:100, де С сума боргу; Д кількість днів прострочки):

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

5474.1126.08.2010 - 14.06.20112933 %131.83

22054.5029.08.2010 - 14.06.20112903 %525.68

2287801.09.2010 - 14.06.20112873 %539.67

1722605.09.2010 - 14.06.20112833 %400.68

945007.09.2010 - 14.06.20112813 %218.26

16378.7407.09.2010 - 14.06.20112813 %378.28

всього 2194,40 Оскільки, 3% річних, за розрахунком суду, за вищевказані періоди, становить 2194,40 грн, тому господарський суд дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 2208,20 грн 3 % річних підлягає частковому задоволенню в сумі 2194,40 грн. В іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 13,80грн 3 % річних (2208,20грн 2194,40 грн), суд відмовляє. Крім того, у звязку з неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобовязання за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційних втрат по кожний накладній окремо за вказані в уточненнях періоди. Індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Відтак, інфляційна складова боргу може бути розрахована виключно з повного місяця прострочення платежу, оскільки Держкомстат не визначає індекс інфляції на кожен день місяця чи на частину місяця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові у постанові Вищого господарського суду України від 24 листопада 2010 року у справі № 21/108-10 та у постанові Вищого господарського суду України від 15 червня 2011 у справі № 21/108-10/6.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, до простроченого платежу по видатковій накладній, яка повинна бути оплачена у серпні 2010 року (через 14 днів), позивач мав застосовувати індекс інфляції, визначений у жовтні 2010 року за вересень 2010 року і до моменту погашення боргу, і так далі за наступними видатковими накладними.

Проте, згідно поданого позивачем розрахунку інфляційних вбачається, що позивачем застосовано індекс інфляції з жовтня місяця, що є його правом та відповідає правильності обрахунку інфляційних втрат, проте є арифметично невірним.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

Враховуючи вищевикладене, строки виникнення зобовязання з оплати отриманого товару за договором, період нарахування інфляційних втрат за який нараховується інфляція з урахуванням заявленого позивачем періоду, вимоги частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, суд здійснив розрахунок інфляційних втрат за наступні періоди:

Інфляційні втрати суд нараховує за такою формулою:

Іі = Іім:100 * Б - Б, де

Іі - Інфляційне збільшення суми боргу?

Іім - Середній індекс інфляції за період?

Б - Сума боргу:

Період нарахування інфляційних заявлений позивачем Сума боргу (грн.)Середній індекс інфляції за період?Інфляційне збільшення суми боргу?Сума боргу з врахуванням індексу інфляції?

01.10.2010 - 28.02.20115474.111.035191.595665.70

01.10.2010 - 28.02.201122054.501.035771.9122826.41

01.10.2010 - 28.02.2011228781.035800.7323678.73

01.10.2010 - 28.02.2011172261.035602.9117828.91

01.10.2010 - 28.02.201194501.035330.759780.75

01.10.2010 - 28.02.201116378.741.035573.2616952.00

всього 3271,15 Перевіривши розрахунок інфляційних втрат позивача, який викладений в уточненнях від 26.07.2011 року суд встановив, що інфляційні втрати за розрахунком суду, за вищевказані періоди, становлять 3271,15 грн, а тому господарський суд дійшов до висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 3738,45 грн інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 3271,15 грн. В іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 467,30грн інфляційних втрат (3738,45грн 3271,15 грн), суд відмовляє. Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 93461,35 грн основного боргу, 2194,40 грн 3% річних та 3271,15 грн втрат коштів від інфляції є доведеними, правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Згідно п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»розмір ставок державного мита із заяв майнового характеру справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25500,00грн.).

При цьому, відповідно до абз. 2. п. 4.2. Розяснення Вищого господарського суду України від 04.03.1998року №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Враховуючи зменшення розміру позовних вимог, згідно поданих позивачем уточнень, ціна позову становить 99408 грн, а тому державне мито, яке підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням пропорційного розміру задоволених позовних вимог, визначається, саме із суми - 994,08 грн, як 1 відсотка ціни позову.

Відтак, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що розмір державного мита, що підлягало сплаті за подання позовної заяви у даній справі (з урахуванням первісної ціни позову до її зменшення) становив 994,09грн (1 відсоток ціни позову), в той час позивачем при подачі позову до суду платіжним дорученням № 2335 від 23 березня 2011 року сплачено 1000грн, тобто позивач сплатив державне мито у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Згідно зі ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає поверненню повністю або частково у випадку внесення мита у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, надмірно сплачене державне мито у розмірі 5,91грн (1000 грн 994,09 грн) підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 47, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “СЕЛЕДЗ і К” (код ЄДРПОУ 24213663) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрофірма “ПРОЛІСОК ЛТД” (код ЄДРПОУ 20580086) 93461,35 грн основного боргу, 2194,40 грн 3% річних та 3271,15 грн інфляційних втрат, а також 989,27 грн державного мита та 234,86 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В частині позову про стягнення 13,80грн 3 % річних та 467,30грн інфляційних втрат відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “СЕЛЕДЗ і К” (код ЄДРПОУ 24213663) з Державного бюджету України надмірно сплачене державне мито у розмірі 5,91 грн, про що видати довідку.

Суддя А.Ф. Черногуз