Постановление суда № 141337013, 10.11.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 486/477/26

УХВАЛА

"10" листопада 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Булкат М.С.,

за участю: секретаря судового засідання, Соколенко Д. К.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в місті Вознесенську цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив

10 березня 2026 АТ «Сенс Банк» звернулося до Південноукраїнського міського суду Миколаївської області до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 3 520,22 дол. США.

Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 06 квітня 2026 року позовну заяву АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

21 квітня 2026 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 24 квітня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

25 червня 2026 від представника відповідача Марчука В.В. надійшов відзив на позовну заяву, а також заява про проведення підготовчого судового засідання без його участі та без участі відповідача, ОСОБА_1 , проти призначення справи до судового розгляду не заперечують.

14 липня 2026 від представника відповідача, Марчук Н.М., надійшов відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову. У відзиві також просила про розгляд справи без її участі та участі відповідачки.

14 липня 2026 від представника відповідача Марчук Н.М., надійшло клопотання про закриття провадження у справі про стягнення 3% за невиконання грошового зобов`язання, встановленого рішенням суду, яка станом на 23.02.2022 року становить 3520,22 дол. США.

Ухвалою Південноукраїнського міського суду Миколаївської області від 23 вересня 2026 року цивільну справу передано за підсудністю за зареєстрованим місцем проживання відповідачів, а саме до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

20 жовтня 2026 року на адресу Вознесенського міськрайонного суду надійшли вищевказані матеріали цивільної справи

Ухвалою суду від 20 жовтня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено на 10 листопада 2026 року.

У підготовче засідання представник позивача не з`явився, проте надав заяву про розгляд без його участі, позовні вимоги підтримує.

Відповідач ОСОБА_1 та представник ОСОБА_3 в підготовче засідання не з`явилися, проте в матеріалах справи наявна заява про розгляд без їх участі.

Відповідачка ОСОБА_2 та представник ОСОБА_4 в підготовче засідання не з`явилися, проте в матеріалах справи наявна заява про розгляд без їх участі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Щодо клопотання представниці відповідачки, ОСОБА_4 .

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права, розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Підготовче судове провадження це стадiя судового процесу, в якій розглядається предмет спору, позовні вимоги, заперечення на позовні вимоги, склад учасників судового процесу, вирішення відводів, характер спірних правовідносин та інших дій, які будуть слугувати для правильного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис міститься у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Завданнями підготовчого провадження відповідно до статті 189 ЦПК України є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про, зокрема, залишення позовної заяви без розгляду; закриття провадження у справі тощо.

Відповідно дост.129Конституції України, до основних засад судочинства відноситься обов`язковість судового рішення.

Згідно ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(ІІ)/2019 вказував, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина, і саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до ст. ч. 2 ст. 55 Конституції України. Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом; право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий захист.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Статтею 598 ЦК України визначені підстави припинення зобов`язання. Зобов`язання припиняються частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. (ч.ч.1,2 цієї статті)

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором чи законом.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши клопотання про закриття провадження у справі, дослідивши його доводи та матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Отже, необхідною умовою для закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми є одночасна наявність трьох тотожних складових: сторін, предмета та підстав позову.

Предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої він просить ухвалити судове рішення, а підстави позову це обставини, якими обґрунтовуються відповідні вимоги.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що для застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України необхідно встановити одночасну тотожність сторін, предмета та підстав позову. Позови вважаються тотожними лише у разі повного збігу зазначених елементів, а нетотожність хоча б одного з них виключає можливість закриття провадження з цієї підстави. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду неодноразово звертав увагу на те, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18 зазначив, що підстави позову у вже розглянутій справі та у справі, яка перебуває на розгляді, не є ідентичними, якщо спір між сторонами виник із різних підстав. У зв`язку з цим Верховний Суд визнав помилковими висновки судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, скасував відповідні судові рішення та передав справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням суду від 25 лютого 2025 року було вирішено питання щодо стягнення 3 % річних у розмірі 34 280,33 грн та інфляційних втрат у розмірі 131 133,87 грн.

Водночас предметом розгляду у даній справі є позовна вимога про стягнення заборгованості відповідно до статті 625 ЦК України в розмірі 3 520,22 доларів США.

Для застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України необхідно встановити тотожність не лише суб`єктного складу, а й предмета та фактичних підстав позову.

Посилання позивача в обох справах на положення статті 625 ЦК України не свідчить про тотожність позовів.

Крім того, суд враховує, що цивільне законодавство допускає встановлення у договорі валютного застереження, за яким грошове зобов`язання визначається у гривні з еквівалентом в іноземній валюті. У такому випадку еквівалент в іноземній валюті є складовим елементом ціни договору.

Водночас за загальним правилом індексації підлягає гривня як національна валюта України, тоді як іноземна валюта індексації не підлягає. Отже, положення частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних втрат застосовуються до грошових зобов`язань, визначених у гривні, а не до зобов`язань, виражених в іноземній валюті.

У випадку порушення зобов`язання, вираженого у гривні з еквівалентом в іноземній валюті, втрати кредитора від знецінення національної валюти компенсуються механізмом валютного еквівалента.

За таких обставин для належної оцінки заявлених вимог необхідно встановити правову природу первісного грошового зобов`язання, зокрема валюту його визначення, умови договору та характер заявлених нарахувань.

При цьому саме по собі зазначення позивачем суми позову в доларах США не свідчить про наявність у нього безумовного права на стягнення такої суми в іноземній валюті. Водночас така відмінність у валюті визначення позовних вимог потребує дослідження умов первісного зобов`язання та фактичних обставин, якими обґрунтовується нова вимога.

Суд також зазначає, що зміна валюти, в якій позивач визначає ціну позову, та застосування іншого способу розрахунку заявленої суми самі по собі не є достатніми для висновку ані про тотожність, ані про нетотожність позовів. Визначальним у цьому випадку є зміст заявлених матеріально-правових вимог та фактичні обставини, покладені в основу кожного з позовів.

З огляду на викладене, для встановлення тотожності позовів необхідно дослідити в судовому порядку обставини виникнення прострочення, характер грошового зобов`язання та фактичні обставини, якими обґрунтовуються відповідні вимоги.

Отже, сама по собі наявність попереднього судового рішення та посилання в обох справах на одну й ту саму норму матеріального права не дають достатніх підстав для висновку про тотожність предмета та підстав позову.

При цьому питання правильності визначення валюти грошового зобов`язання, правомірності нарахування 3 % річних, правильності здійсненого розрахунку та наявності у позивача права вимоги належать до обставин, які у даному випадку підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті та не можуть бути вирішені в межах розгляду клопотання про закриття провадження.

Таким чином, суд доходить висновку, що заявником не доведено наявності передбаченої пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України сукупності умов, необхідних для закриття провадження у справі.

За таких обставин суд вважає, що клопотання про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 255, 258261 ЦПК України, суд

У задоволенні клопотання представниці відповідачки, Борисенко Олени Вікторівни, про закриття провадження у цивільній справі Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М. С. Булкат