Приговор № 141256267, 05.11.2026, Печерський районний суд міста Києва

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 757/54385/25-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.11.2026 м. Київ

Печерський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретарів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

кримінальне провадження № 12025100060001627 від 18 вересня 2025 року за обвинуваченням,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Києва, громадянки України, раніше не судимої, розлученої, яка має на утриманні малолітню дитину, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, -

Учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_5 ;

потерпіла ОСОБА_6 , її представники - адвокати: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ;

обвинувачена ОСОБА_4 , її захисники: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

власник майна ОСОБА_11 ,

В С Т А Н О В И В :

17 вересня 2025 року близько 12 год. 50 хв. ОСОБА_4 , керуючи технічно справним автомобілем «Opel Insignia», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухалася по площі Наводницькій у місті Києві зі сторони бульвару Миколи Міхновського в напрямку вулиці Старонаводницької.

Рухаючись у другій смузі та наближаючись до перехрестя вулиць Старонаводницької та Лаврської у місті Києві, ОСОБА_4 проявила неуважність до дорожньої обстановки й під час перестроювання у крайню ліву смугу не переконалася у безпечності цього маневру та не надала дорогу автомобілю «Mitsubishi ASX», державний номерний знак НОМЕР_2 , який рухався в попутному напрямку цією смугою, внаслідок чого відбулося зіткнення транспортних засобів.

За наведених обставин ОСОБА_4 порушила вимоги підпунктів «б», «д» пункту 2.3, пунктів 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, відповідно до яких водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою та відповідно реагувати на її зміну; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; перед перестроюванням і будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; у разі перестроювання дати дорогу транспортним засобам, які рухаються в попутному напрямку тією смугою, на яку водій має намір перестроїтися.

ОСОБА_4 діяла необережно: не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажирці автомобіля «Mitsubishi ASX» ОСОБА_6 заподіяно тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а саме: а) закриту травму правого плеча та правого передпліччя: уламковий перелом шийки правої плечової кістки зі зміщенням уламків; уламковий перелом середньої третини правої ліктьової кістки зі зміщенням уламків; уламковий перелом середньої третини правої променевої кістки зі зміщенням уламків; б) закриту травму лівого передпліччя: уламковий перелом дистального епіметафізу лівої променевої кістки зі зміщенням уламків; в) закриту травму лівої гомілки: садно у ділянці середньої третини лівої гомілки та перелом середньої третини лівої великогомілкової кістки без зміщення уламків.

Порушення ОСОБА_4 правил безпеки дорожнього руху перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та заподіянням потерпілій зазначених тілесних ушкоджень.

У вказаний спосіб, ОСОБА_4 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, винною у вчиненні якого визнається.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_4 вину визнала повністю, із обставинами вчиненого кримінального правопорушення викладеними в обвинувальному акті та із кваліфікацією своїх дій, погодилася. Зазначила, що у вчиненому щиро розкаюється та зробила для себе належні висновки. Висловила жаль з приводу вчиненого та просила вибачення у потерпілої. Пояснила, що бажала добровільно відшкодувати завданий збиток, переказавши потерпілій кошти, однак, за її словами, остання не надала реквізитів банківського рахунку. Зазначила, що її дохід становлять лише виплати на дитину, а батько дитини аліментів не сплачує.

Оскільки обвинувачена повністю визнала вину, а обставини події дорожньо-транспортної пригоди, допущеного нею порушення правил безпеки дорожнього руху, заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень середньої тяжкості та причинного зв`язку між порушенням і наслідками ніким не оспорювалися, суд за відсутності заперечень учасників судового провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин.

Суд з`ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст зазначених обставин, сумнівів у добровільності їх позиції немає, та роз`яснив їм, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Зазначений порядок застосовано виключно щодо неоспорюваних обставин кримінального обвинувачення. Цивільний позов обвинувачена в повному обсязі не визнала, у зв`язку з чим судовий розгляд у частині спірних позовних вимог проведено в загальному порядку з дослідженням відповідних доказів. Визнання вини у вчиненні кримінального правопорушення суд не ототожнює з визнанням підстав, обсягу чи розміру заявлених цивільних вимог.

Такий підхід відповідає правовому висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеному в постанові від 16 вересня 2024 року у справі № 444/870/22 (провадження № 51-2989кмо23). Невизнання цивільного позову не перешкоджає застосуванню ч. 3 ст. 349 КПК України до обставин, щодо яких спору немає, за умови дослідження доказів стосовно спірних обставин у загальному порядку. Визначення такого обсягу дослідження доказів не усуває обов`язку суду встановити всі обставини, що підлягають доказуванню відповідно до ст. 91 КПК України.

Розмежовуючи обставини, передбачені п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 27 травня 2026 року у справі № 214/2983/24 (провадження № 13-97кс25). Зазначеним пунктом кримінального закону передбачено три самостійні обставини: з`явлення із зізнанням, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Їх наведення в одному пункті не означає, що вони становлять одну обставину, яка пом`якшує покарання. Кожна з них підлягає самостійній оцінці та може враховуватися за наявності відповідних фактичних підстав; встановлення однієї не зумовлює автоматичного визнання інших.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України визнає щире каяття.

Оцінюючи щирість каяття, суд виходить із того, що повне визнання вини саме по собі не є достатнім. Як зазначено у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 643/13256/17, каяття характеризує внутрішнє ставлення особи до вчиненого і виявляється, зокрема, у жалю, осуді своєї поведінки, співчутті потерпілому та прагненні виправити наслідки правопорушення.

У цьому провадженні визнання ОСОБА_4 вини поєднується з висловленим у суді жалем, вибаченнями перед потерпілою та письмовим зверненням до неї від 26 вересня 2025 року. У цьому зверненні обвинувачена висловила співчуття, запропонувала особисто сплатити 50 000 грн. і надати допомогу у зверненні до страховика. Повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду та зазначене звернення є конкретними діями після події, які суд оцінює разом з поведінкою обвинуваченої в суді.

Оцінюючи доводи представника потерпілої ОСОБА_8 , підтримані потерпілою ОСОБА_6 щодо щирості каяття обвинуваченої, суд погоджується з тим, що потерпілій не виплачено жодної суми відшкодування, та враховує цю обставину при призначенні покарання. Водночас суд не погоджується з висновком про відсутність щирого каяття лише з цієї підстави. Щире каяття, передбачене п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України, та добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, підлягають самостійній оцінці. Визнання обвинуваченою вини у поєднанні з її вибаченнями, висловленим жалем та наведеними вище діями після події дає підстави визнати каяття щирим, попри те, що намір надати грошову компенсацію фактично реалізований не був.

Обставини, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України, як добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, судом не встановлено.

Щодо посилання сторони захисту на активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення суд враховує, що визнання вини, прибуття за викликами та надання показань самі по собі не підтверджують наявності цієї окремої обставини, яка пом`якшує покарання. Для її встановлення необхідно з`ясувати конкретні дії, якими особа добровільно допомогла встановити істотні обставини правопорушення. Наведені стороною захисту відомості про належну процесуальну поведінку суд враховує при оцінці особи обвинуваченої. Достатніх підстав для окремого визнання активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення судом не встановлено.

Перебування на утриманні ОСОБА_4 малолітньої дитини з інвалідністю суд у цьому провадженні не визнає окремою обставиною, що пом`якшує покарання, на підставі ч. 2 ст. 66 КК України. Зазначені сімейні обставини суд враховує відповідно до ст. 65 КК України як дані про особу обвинуваченої та умови життя її сім`ї при індивідуалізації покарання, визначенні його виду і розміру.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Вирішуючи питання про призначення покарання, суд керується положеннями ст.ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, особу обвинуваченої, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення відповідно до ст. 12 КК України є нетяжким злочином. Суд враховує його необережний характер, порушення правил безпечного перестроювання та фактичні наслідки для потерпілої, яка отримала множинні переломи правої та лівої верхніх кінцівок і лівої гомілки. Характер та кількість ушкоджень враховуються при індивідуалізації покарання в межах встановленої кваліфікації, без визнання їх окремою обставиною, що обтяжує покарання.

ОСОБА_4 раніше не судима, має постійне місце проживання та позитивно характеризується за місцем роботи. Згідно з довідкою ТОВ «Епіцентр К» від 26 вересня 2025 року № 1248 вона працює на підприємстві з 06 листопада 2019 року. Цією довідкою підтверджено надання їй відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною на період з 07 червня 2025 року до 06 червня 2026 року. Відомості про матеріальний стан на час судового розгляду суд оцінює також з урахуванням пояснень обвинуваченої щодо отримання лише виплат на дитину та несплати аліментів її батьком.

На утриманні обвинуваченої перебуває малолітній син ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Надані медичні документи, зокрема висновки лікарсько-консультативної комісії від 16 березня 2023 року № 20 та від 25 лютого 2025 року № 10, підтверджують встановлення дитині інвалідності. Документи щодо лікування й реабілітації свідчать про потребу дитини у медичному спостереженні та відповідному догляді. Суд враховує участь обвинуваченої у забезпеченні цих потреб та вплив покарання на умови життя її дитини.

Доводи захисника щодо повного визнання обвинуваченою вини, її щирого каяття та перебування на її утриманні малолітньої дитини суд враховує поряд із позитивною характеристикою, відсутністю судимості, обмеженими доходами та потребою дитини в лікуванні й догляді. Щире каяття враховується як установлена обставина, яка пом`якшує покарання, а інші наведені відомості - при оцінці особи обвинуваченої та індивідуалізації покарання. У сукупності вони обґрунтовують вибір найменш суворого з передбачених санкцією основних покарань та його мінімального розміру.

Вирішуючи клопотання сторони захисту про застосування ч. 1 ст. 69 КК України, суд виходить із того, що призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, допускається за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винної. Ці умови мають бути встановлені у сукупності.

У цьому провадженні суд установив одну обставину, що пом`якшує покарання, як щире каяття. Перебування на утриманні обвинуваченої дитини з інвалідністю та інші наведені відомості про її особу враховано при індивідуалізації покарання без визнання їх окремими обставинами, які пом`якшують покарання. Отже, передбачена ч. 1 ст. 69 КК України умова щодо наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання, відсутня. Крім того, оцінка встановлених обставин у сукупності з характером порушення правил дорожнього руху та його наслідками не дає підстав для висновку про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

За наведених мотивів суд не погоджується з пропозицією захисника ОСОБА_10 про призначення ОСОБА_4 штрафу в розмірі 2250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 38 250 грн., із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України.

Визначаючи вид та розмір основного покарання, суд погоджується з пропозицією прокурора ОСОБА_5 про призначення ОСОБА_4 штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн. З урахуванням установлених обставин суд вважає таке покарання в мінімальному передбаченому ч. 1 ст. 286 КК України розмірі необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження нових кримінальних правопорушень. Обраний вид основного покарання також зберігає можливість обвинуваченої здійснювати догляд за дитиною.

Окремо суд вирішує питання про додаткове покарання. Санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років як обов`язкове додаткове покарання. Висловлена прокурором пропозиція виключно щодо розміру основного покарання у виді штрафу не звільняє суд від обов`язку вирішити питання про застосування повної санкції кримінального закону.

Аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2026 року у справі № 932/4680/24 (провадження № 51-1086км26). Верховний Суд виключає можливість відмови від призначення обов`язкового додаткового покарання за ч. 1 ст. 286 КК України. При цьому основним покаранням у зазначеній справі було обмеження волі, від відбування якого особу звільнено з випробуванням.

Суд враховує наведені правові висновки та не знаходить законних підстав для непризначення ОСОБА_4 позбавлення права керувати транспортними засобами. Потреба в перевезенні дитини для лікування й реабілітації враховується при визначенні тривалості цього покарання, проте сама по собі не усуває встановленої законом обов`язковості його призначення.

Ураховуючи необережний характер правопорушення, дані про особу обвинуваченої, встановлену обставину, яка пом`якшує покарання, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та сімейні обов`язки, суд визначає мінімальний строк додаткового покарання, передбачений ч. 1 ст. 55 КК України. У поєднанні зі штрафом цей строк є співмірним конкретним обставинам кримінального провадження та необхідним для попередження нових порушень безпеки дорожнього руху.

Крім того, у кримінальному провадженні № 12025100060001627 за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 286 КК України потерпіла ОСОБА_6 пред`явила цивільний позов до ОСОБА_4 та ПрАТ «Страхова компанія «УСГ» про відшкодування майнової та моральної шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 17 вересня 2025 року.

З урахуванням заяви від 23 квітня 2026 року про зменшення позовних вимог позивачка просить стягнути зі страховика 37 006,42 грн. витрат на лікування, 33 333,33 грн. у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та 7 033,97 грн. моральної шкоди; з обвинуваченої - 292 966,03 грн. моральної шкоди. Загалом заявлено 370 339,75 грн. Обвинувачена вину у кримінальному правопорушенні визнає, однак проти цивільного позову заперечує. Страховик також заперечує проти заявлених сум, посилаючись, зокрема, на недостатність підтвердження витрат та періоду непрацездатності.

Згідно зі ст.ст. 127-129 КПК України заподіяна кримінальним правопорушенням шкода може відшкодовуватися шляхом вирішення цивільного позову у кримінальному провадженні. Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України під час ухвалення обвинувального вироку суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє його повністю чи частково або відмовляє в ньому. Визнання обвинуваченою вини не є визнанням розміру цивільного позову. Вимоги й заперечення оцінюються на підставі доказів, наданих учасниками, за правилами ст. 94 КПК України.

З поліса № ЕР-223873301 вбачається, що договір страхування цивільно-правової відповідальності щодо автомобіля Opel Insignia, державний номер НОМЕР_1 , діяв з 03.10.2024 до 02.10.2025, а страхова сума за шкоду життю та здоров`ю одного потерпілого становила 320 000 грн, франшиза - 0 грн. ДТП сталася в період дії поліса. Пунктом 6 розділу VI чинного Закону України № 3720-IX визначено збереження умов договорів, які набрали чинності до введення цього Закону в дію 01.01.2025. Тому розмір зобов`язань страховика за цим договором визначається відповідно до Закону України № 1961-IV у редакції, застосовній до договору 2024 року. Посилання на положення цього Закону, який втратив чинність, здійснюється саме на підставі чинної перехідної норми Закону № 3720-IX.

Відповідно до висновку судово-медичного експерта № 042-1615-2025 від 22.10.2025 та медичної карти стаціонарної хворої № 12236 потерпіла отримала множинні переломи кісток обох верхніх кінцівок і лівої нижньої кінцівки, які експерт відніс до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалого розладу здоров`я. Висновок експерта підтверджує можливість їх утворення за встановленого механізму ДТП. Щодо забою грудної клітки та нейропатії лівого сідничного нерва експерт застеріг про недостатність даних для окремої судово-медичної оцінки, суд не бере ці діагнози в основу самостійних висновків про ступінь тяжкості ушкоджень.

З 17.09.2025 по 27.09.2025 включно потерпіла перебувала на стаціонарному лікуванні - 11 календарних днів, з яких робочих днів - 8.

24.09.2025 потерпілій проведено оперативні втручання з металоостеосинтезом. Після виписки рекомендовано пересування за допомогою колісного крісла протягом приблизно півтора місяця після операції, обмеження осьових навантажень, контрольні обстеження та реабілітацію.

Медичні документи свідчать також про амбулаторне лікування в подальшому і видалення блокувального гвинта 08.01.2026. Ці обставини підтверджують тривалість лікування та істотні фізичні обмеження, але не тотожні автоматичному підтвердженню непрацездатності за будь-який заявлений календарний проміжок.

За п. 24.1 ст. 24 Закону № 1961-IV відшкодовуються обґрунтовані та пов`язані з лікуванням травм витрати на діагностику, лікування, реабілітацію, медичне піклування, ліки та доставку потерпілого. Необхідність витрат підлягає підтвердженню медичними документами. Самі по собі чеки підтверджують оплату, але не в усіх випадках доводять медичну необхідність та причинний зв`язок. Загальних посилань на квитанції недостатньо без оцінки конкретних витрат та їхнього зв`язку з травмами отриманими в ДТП.

У матеріалах є призначення таких медичних препаратів як, Декскетопрофену, Ксарелто, Омепразолу, Прегабаліну, лікарських оглядів, інструментальних обстежень і реабілітації. Частина аптечних чеків і документів про оплату медичних послуг узгоджується з такими призначеннями. Поїздки таксі 08.01.2026 вартістю 326 грн. і 244 грн. мають маршрут до лікарні та з неї у день видалення гвинта, що підтверджує їхній зв`язок із медичною подією. Водночас інші транспортні документи не завжди дозволяють установити, кого саме перевозили та з якою лікувальною метою. Чеки за «медичний супровід» по 2 000 грн. кожний підтверджують платіж, але самі по собі не ідентифікують пацієнта, маршрут і необхідність послуги. Звичайні харчові продукти, зокрема йогурти, не стають спеціальними лікувальними витратами лише через загальну рекомендацію повноцінного харчування. В окремих випадках фіскальний чек і банківська операція підтверджують один і той самий платіж, а тому не підлягають подвійному врахуванню. Витрати на побутові потреби, які не мають доведеного лікувального призначення, відшкодуванню не підлягають.

Відзивом страховика підтверджено частину витрат у сумі 9 596,98 грн. Цей розрахунок є позицією сторони та не має наперед установленої сили, водночас усі 37 006,42 грн. не підтверджені як необхідні й пов`язані з лікуванням сукупністю наданих документів. Понад законодавчий мінімум розмір належних до відшкодування витрат не доведений.

Пунктами 24.2-24.3 ст. 24 Закону № 1961-IV передбачено мінімальне відшкодування за кожний день лікування, підтверджений закладом охорони здоров`я, з розрахунку 1/30 мінімальної місячної зарплати на дату страхового випадку, не більш як за 120 днів. Суд ураховує 11 днів стаціонарного лікування з 17.09.2025 по 27.09.2025 та 50 днів амбулаторного лікування з 01.12.2025 по 19.01.2026, підтверджених листом КНП «КДЦ Дніпровського району м. Києва» від 09.03.2026 № 422/02-07. Загалом підтверджено 61 день лікування. Мінімальна місячна зарплата 17.09.2025 становила 8 000 грн. (ст. 8 Закону № 4059-IX). Таким чином, мінімальне відшкодування становить 8 000 ? 61 / 30 = 16 266,67 грн. Вимога про витрати на лікування підлягає задоволенню в цій сумі, у решті слід відмовити.

Стаття 25 Закону № 1961-IV встановлювала відшкодування неотриманих доходів за підтверджений закладом охорони здоров`я час тимчасової втрати працездатності. Для непрацюючої повнолітньої особи закон передбачав допомогу виходячи з мінімальної заробітної плати. Статус пенсіонера сам собою не виключає цієї компенсації. У постанові ККС ВС від 15 травня 2025 року у справі № 727/13901/23 (провадження № 51-847км25) зазначено, що визначаючи розмір відшкодування шкоди місцевий суд, слід виходити з приписів ст. 25 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції Закону № 1961-IV, згідно з якими у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності. Доходи потерпілого оцінюються в таких розмірах, зокрема, для непрацюючої повнолітньої особи - допомога у розмірі, не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.

Медичні документи підтверджують 11 днів стаціонарного лікування та містять пряму вказівку закладу охорони здоров`я на тимчасову непрацездатність під час амбулаторного лікування з 01.12.2025 по 19.01.2026 включно (50 днів). Натомість за період 28.09.2025-30.11.2025 відсутній висновок закладу охорони здоров`я, який визначав би конкретні дні непрацездатності. Рекомендації щодо користування колісним кріслом та реабілітації підтверджують істотні післяопераційні обмеження, але суд не може самостійно перетворювати їх на медичний висновок про безперервну втрату працездатності за весь проміжок. Обмеження грубих фізичних навантажень на шість місяців після 08.01.2026 також не рівнозначне шестимісячній непрацездатності. Тому заявлені 125 днів повністю не доведені; для страхового розрахунку беруться 61 день у вказаних двох періодах.

За пропорційного обчислення з урахуванням відповідних робочих днів за п`ятиденного робочого тижня: вересень 2025 року - 8 із 22 робочих днів, 8 000 ? 8 / 22 = 2 909,09 грн.; грудень 2025 року - 23 із 23, 8 000 грн.; січень 2026 року - 13 із 22, 8 647 ? 13 / 22 = 5 109,59 грн. Ставка 8 647 грн. за січень установлена ст. 8 Закону № 4695-IX. Отже, загальна сума за встановлені періоди становить 16 018,68 грн. В іншій частині вимоги підлягають відмові.

За ст. 23 ЦК України моральна шкода, заподіяна ушкодженням здоров`я, включає фізичний біль і душевні страждання, а її грошовий розмір визначається судом із урахуванням характеру правопорушення, глибини страждань, змін звичного способу життя, інших істотних обставин, вимог розумності та справедливості. У цій справі суд ураховує множинні переломи, операції, тривалі обмеження самостійного пересування та самообслуговування, реабілітацію, повторне втручання 08.01.2026, вік потерпілої і пов`язані з цим переживання. Водночас не доведено встановлення стійкої втрати працездатності або постійної потреби у сторонньому догляді, і суд не виходить із припущення про такі незворотні наслідки. Оцінка моральної шкоди за річною вартістю найманого догляду не є самостійною законодавчою формулою її визначення. Переписка підтверджує вибачення ОСОБА_4 та пропозиції сплатити 50 000-65 000 грн., але не факт виплати цих коштів. Пропозиція не зараховується як виконане відшкодування.

З урахуванням усіх зазначених обставин та вимог розумності і справедливості загальний розмір моральної шкоди суд оцінює у 100 000 грн. Ця сума є судовою оцінкою доведених страждань, а не автоматичним наслідком кваліфікації тілесних ушкоджень як середньої тяжкості, заявлені 300 000 грн. у решті є надмірними щодо доведеного обсягу наслідків.

Відповідно до ст. 26-1 Закону № 1961-IV страховик відшкодовує моральну шкоду у розмірі 5 % належної страхової виплати за шкоду здоров`ю, а не 10 %, як помилково розраховано позивачкою. ВП ВС у постанові від 29.06.2022 у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) розмежувала відповідальність страховика й особи, яка відповідає за шкоду, та наголосила, що 5 % обчислюються від страхової виплати, а не від ліміту полісу. У цій справі належна страхова виплата за лікування і непрацездатність становить 16 266,67 + 16 018,68 = 32 285,35 грн., тому моральна шкода від страховика становить 32 285,35 ? 5 % = 1 614,27 грн.

Незважаючи на те що власницею автомобіля є інша особа, поліс охоплює відповідальність особи, яка правомірно володіла забезпеченим автомобілем. Як роз`яснено КЦС ВС у постанові від 01.08.2024 у справі № 950/2479/22 (провадження № 61-11260св23), такою особою може бути не лише власник і страхувальник. Зі змісту поліса та листування сторін убачається використання ОСОБА_4 автомобіля за волею власниці, доказів протиправного заволодіння ним не подано. Встановлена винуватість ОСОБА_4 у ДТП та наведені обставини є підставами покласти на неї відшкодування різниці моральної шкоди, не охопленої обов`язком страховика, відповідно до ст.ст. 1187, 1188, 1194 ЦК України.

Із визначеної судом загальної компенсації 100 000 грн. страховик відповідає в межах 1 614,27 грн., а на ОСОБА_4 припадає 98 385,73 грн., що не перевищує заявлених до неї вимог. Цивільний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України з обвинуваченої на користь держави підлягають стягненню документально підтверджені витрати на залучення експерта. Згідно з довідкою Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України вартість проведення судової автотехнічної експертизи від 21 жовтня 2025 року № СЕ-19/111-25/62560-ІТ становить 4457 грн. 00 коп.

Питання про речові докази суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України, а питання про арешт майна - відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України.

Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався.

Керуючись статтями 100, 124, 174, 349, 368, 370, 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_4 визнати винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі 3000 (трьох тисяч) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 (п`ятдесят одну тисячу) гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Строк додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами обчислювати з моменту набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 та Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» про відшкодування майнової та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УСГ» на користь ОСОБА_6 16 266 (шістнадцять тисяч двісті шістдесят шість) грн. 67 коп. на відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням, 16 018 (шістнадцять тисяч вісімнадцять) грн. 68 коп. на відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, та 1 614 (одну тисячу шістсот чотирнадцять) грн. 27 коп. на відшкодування моральної шкоди, а всього 33 899 (тридцять три тисячі вісімсот дев`яносто дев`ять) грн. 62 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 98 385 (дев`яносто вісім тисяч триста вісімдесят п`ять) грн. 73 коп. на відшкодування моральної шкоди.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта в розмірі 4457 (чотири тисячі чотириста п`ятдесят сім) гривень 00 копійок.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року у справі № 757/46612/25-к із забороною їх відчуження та розпорядження на автомобіль «Opel Insignia», державний номерний знак НОМЕР_1 - скасувати, а цей автомобіль залишити у ОСОБА_4 .

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року у справі № 757/46612/25-к із забороною їх відчуження та розпорядження на автомобіль «Mitsubishi ASX», державний номерний знак НОМЕР_2 - скасувати, а цей автомобіль залишити у ОСОБА_13 .

Речові докази: компакт-диск DVD-R із відеозаписами камер зовнішнього міського відеоспостереження системи «Безпечне місто»; компакт-диск DVD-R із даними інструментальних досліджень (рентгенографія, КТ), копію медичної карти (історії хвороби) та карту виїзду швидкої медичної допомоги - залишити у матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Печерський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення тих обставин кримінального обвинувачення, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження доказів щодо яких суд визнав недоцільним відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України. Це обмеження не поширюється на оскарження вирішення спірних цивільних вимог, розглянутих у загальному порядку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченій та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді. Учаснику судового провадження, який не був присутній у судовому засіданні, копію вироку надіслати не пізніше наступного дня після його ухвалення.

Суддя ОСОБА_1