Решение № 141107025, 20.10.2026, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/826/24

Провадження № 2/488/135/26 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

20.10.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого по справі судді Селіщевої Л.І.,

при секретарі Гейко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Органік Сістемс» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

встановив:

Позивач Фермерське господарство «Органік Сістемс» звернувся до суду із даним позовом до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в обґрунтування якого вказав, що 07.11.2023 року близько 07 год. 25 хв. у м. Миколаєві, на перехресті пр. Богоявленського та вул. Південної сталася ДТП за участю автомобіля марки ЗАЗ 110558-42 з р/н НОМЕР_1 під керуванням відповідача ОСОБА_2 , та автомобіля марки ЗАЗ Lanos з р/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 .

Вказана ДТП сталася з вини водія ОСОБА_2 , який рухаючись по пр. Богоявленському на регульованому перехресті з вул. Південною, при повороті ліворуч, не надав переваги у русі транспортному засобу марки ЗАЗ Lanos з р/н НОМЕР_2 , який рухався по пр. Богоявленському у зустрічному напрямку. Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 2.3. б, п. 16.6 ПДР України, і постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.12.2023 р. (справа № 489/7231/23), був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Внаслідок вказаної ДТП, належний позивачу транспортний засіб марки ЗАЗ Lanos з р/н НОМЕР_2 , отримав механічні ушкодження, і позивачу були спричинені матеріальні збитки.

Згідно рахунку № ЖО-6-00088 від 04.12.2023 р., виконаного ФОП ОСОБА_4 , загальна вартість відновлювальних робіт належного позивачу автомобіля, становить 95 030,00 грн.

Власником автомобіля марки ЗАЗ 110558-42 з р/н НОМЕР_1 є відповідач по даній справі ОСОБА_1 .

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки ЗАЗ 110558-42 з р/н НОМЕР_1 була застрахована у ПрАТ «Євроінс Україна», яке сплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 33 043,15 грн. Розмір невідшкодованих збитків склав 61 986,85 грн., проте винуватець ДТП ОСОБА_2 та власник автомобіля, яким він керував, - ОСОБА_1 , відмовилися у добровільному порядку відшкодовувати спричинені позивачу збитки, через що позивач був змушений звернутися до суду із даним позовом.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд:

-стягнути на його користь з відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у солідарному порядку матеріальні збитки, спричинені внаслідок ДТП, у розмірі 61 986,85 грн.;

-стягнути з відповідачів понесені по справі судові витрати.

Ухвалою судді від 11.03.2024 року було відкрито провадження у даній справі і її розгляд був призначений за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою від 10.06.2024 р. суд перейшов до розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, у судовому засіданні, з викликом (повідомленням) сторін.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві, просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні не оспорював своєї вини у вчиненні ДТП, у якій був пошкоджений автомобіль позивача, проте вказав, що його цивільно-правова відповідальність була застрахована у ПрАТ «Євроінс Україна», яке повинно відшкодувати збитки у межах ліміту відповідальності. Крім цього, відповідач посилався на необґрунтованість рахунку, виконаного ФОП ОСОБА_4 та висновку експерта № 140-0053 від 28.03.2024 р., через те, що у них врахована вартість деталей, які не мають відношення до ДТП. Посилаючись на це, і на те, що він та ОСОБА_1 не є належними відповідачами за даним позовом, ОСОБА_2 просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Відзив відповідача долучений до матеріалів даної справи (а.с. 34-39, а.с. 101-107).

Відповідач - ОСОБА_1 та його представник адвокат Колесник Ю.В. у судовому засіданні заперечували проти позову, мотивуючи тим, що відповідач ОСОБА_1 не є особою, відповідальною за шкоду у ДТП, яка сталася з вини водія ОСОБА_2 . Крім цього, представник відповідача посилалася на те, що розмір спричинених позивачеві збитків не перевищує ліміт відповідальності згідно поліса цивільно-правової відповідальності, тому збитки повинна була відшкодувати страхова компанія, у якій була застрахована цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП, тобто - ПрАТ «Євроінс Україна» у межах ліміту відповідальності, і лише у випадку коли розмір збитків перевищує ліміт відповідальності, різницю зобов`язана відшкодувати відповідальна особа.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані ними письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина 3 ст. 12 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судовим розглядом встановлено і це підтверджується наявними у справі письмовими доказами, що 07.11.2023 року близько 07 год. 30 хв. у м. Миколаєві, на перехресті вул. Південної та пр. Богоявленського, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки ЗАЗ 110558-42 з р/н НОМЕР_1 , рухався по пр. Богоявленському і при повороті ліворуч не надав перевагу у русі транспортному засобу марки ЗАЗ Lanos з р/н НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався по пр. Богоявленському у зустрічному напрямку. Внаслідок цього сталося зіткнення вказаних транспортних засобів, вони отримали механічні ушкодження.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.12.2023 р. (справа № 489/7231/23), ОСОБА_2 був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Із наявного у матеріалах справи свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , вбачається що власником пошкодженого у ДТП автомобіля ЗАЗ Lanos з р/н НОМЕР_2 , є позивач по даній справі - ФГ «Органік Сістемс».

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК).

Частинами 1 та 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.ч. 1,2 ст. 1187 ЦК України).

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Аналіз загальних положень про відшкодування шкоди (ст.ст. 1166-1194 ЦК України) свідчить про те, що власник транспортного засобу відповідає за шкоду завдану особою, яка керувала транспортним засобом, у випадках, коли неправомірному заволодінню цією особою транспортним засобом сприяла недбалість його власника (ч. 4 ст. 1187 ЦК України) або перебування такої особи у трудових відносинах з власником та заподіяння шкоди під час виконання нею трудових обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України).

Під неправомірним заволодінням транспортним засобом необхідно розуміти умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі.

Якщо шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самими їх володільцям, відшкодування шкоди відбувається за правилами ч. 1 ст. 1188 ЦК України. Так, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

У відносинах, що виникли із взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відповідальність будується на загальних умовах за принципом вини. Тобто у такому випадку особою, яка зобов`язана відшкодувати завдану шкоду, є та особа, безпосередні дії якої призвели до виникнення в іншої особи збитків.

Для правильного застосування наведених положень статті 1188 ЦК України першочергове значення має встановлення суб`єкта відповідальності за завдану шкоду.

Так, за загальним правилом для притягнення особи до деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: протиправна поведінка заподіювача шкоди, наявність шкоди, причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також вина.

Як встановлено судовим розглядом і зазначено судом вище, особою, з вини якої сталося ДТП, та в якому був пошкоджений транспортний засіб позивача, є водій та відповідач по даній справі - ОСОБА_2 , який на час ДТП мав при собі посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб. За такого, та на підставі ч. 2 ст. 1187 ЦК України, суд вважає саме ОСОБА_2 безпосереднім заподіювачем шкоди та суб`єктом відповідальності за шкоду, спричинену позивачеві.

Щодо ОСОБА_1 , то суд вважає його неналежним відповідачем за даним позовом, оскільки судовим розглядом встановлено, що він добровільно передав ключі та документи на автомобіль ОСОБА_2 , який став законним володільцем джерела підвищеної небезпеки на час ДТП, та відповідно суб`єктом відповідальності за ч.2 ст. 1187 ЦК України. Тому сам по собі лише факт належності ОСОБА_1 на праві власності транспортного засобу, яким керував водій, з вини якого сталася ДТП, на думку суду, не може покладати на нього відповідальність за шкоду, спричинену особою яка на законній правовій підставі керувала таким транспортним засобом.

Доказів того, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували між собою у трудових відносинах, судовим розглядом не встановлено.

Суд також не вбачає підстав для покладення на відповідачів солідарної відповідальності, оскільки такий вид цивільно-правової відповідальності кількох боржників перед кредитором виникає лише у випадках, прямо передбачених законом. Зокрема, в силу ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. У даному випадку, спільних дій відповідачів, які б спричинили збитки позивачеві, не було, що робить неможливим покладення на них солідарної відповідальності.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними у справі письмовими доказами, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки ЗАЗ 11055 8-42 з р/н НОМЕР_1 на час ДТП була застрахована ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна», поліс страхування № 015013-2212-212852971 від 09.01.2023 р.

Відповідно до ст. 980 ЦК України предметом договору страхування є передача страхувальником за плату ризику, пов`язаного з об`єктом страхування, страховику на умовах, визначених договором страхування або законодавством України. Об`єктом страхування можуть бути:

-життя, здоров`я, працездатність та/або пенсійне забезпечення;

-майно на праві володіння, користування і розпорядження та/або можливі збитки чи витрати;

-відповідальність за заподіяну шкоду особі або її майну.

Згідно приписів ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (на час існування відповідних правовідносин) регулювалися Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-ІУ від 01.07.2004 р. (далі Закон № 1961-ІУ), який був спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Цим Законом визначалися як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП відшкодування заподіяної шкоди.

Згідно ст. 3 Закону № 1961-ІУ обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.

Тобто цей Закон був спрямований насамперед на захист прав осіб, потерпілих внаслідок ДТП, при цьому він також забезпечував майнові інтереси винної особи, які полягають у відшкодуванні спричиненої шкоди не нею, а страховиком (страховою компанією) за певні страхові внески.

Відповідно до ст. 5 даного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-ІУ - у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-ІУ, - страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

-у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик (МТСБУ) не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком (МТСБУ). Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна;

-у разу невизнання майнових прав заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Частиною 4 статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15 зроблено висновок про те, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22.02.2022 р. у справі № 201/16373/16-ц вказала, що положення Закону № 1961-ІУ спрямовані як на захист прав потерпілої особи на відшкодування шкоди, так і на те, що винна особа має право розраховувати на відшкодування спричиненої нею шкоди страхувальником, у якого застрахована відповідальність винної особи. А тому, розглядаючи такі спори, судам слід уважно дотримуватись балансу інтересів як потерпілої особи, так і особи, яка застрахувала свою відповідальність та переклала тягар відшкодування шкоди на страховика.

При цьому слід мати на увазі, що відповідно до положень ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

ЦК України також передбачає, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї, і особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.ч. 2 та 4 ст. 14 ЦК України). Положення зазначених норм права свідчить про зобов`язання учасників цивільних правовідносин діяти в межах закону, не порушуючи прав інших осіб, у спосіб, передбачений законом, добросовісно здійснюючи свої права та обов`язки.

Із матеріалів страхової справи № 131396/1, яка була надана ПрАТ «СК «Євроінс Україна» на ухвалу суду, вбачається, що за замовленням страховика, для визначення розміру виплати страхового відшкодування у відповідності до ст. 34 Закону № 1961-ІУ, ТОВ «СЗУ Україна» склало звіт про оцінку вартості розміру збитків за № 31154 від 18.12.2023 р. (а.с. 212-231).

Згідно цього звіту вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу ЗАЗ Lanos з р/н НОМЕР_2 становить 39 634,78 грн. (включаючи ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування).

Із розрахунку суми страхового відшкодування № 131396/1 від 18.12.2023 р. (а.с. 233 зворотня сторона), що міститься у матеріалах страхової справи, вбачається, що розмір страхового відшкодування був визначений страховою компанією у розмірі 33 043,15 грн. (39 634,78 грн. розмір матеріального збитку за звітом 3 391,63 грн. ПДВ 3 200 грн. франшизи). У цьому розрахунку також зазначено, що ліміт відповідальності страховика становить 160 000 грн.

Повідомленням від 20.12.2023 р. за вих. № 131396/1 ПрАТ «СК «Євроінс Україна» повідомило позивача про прийняте рішення виплатити йому страхове відшкодування згідно п. 36.2 ст. 36 Закону № 1961-ІУ, у розмірі - 33 043,15 грн. Згідно платіжної інструкції від 20.12.2023 р. (а.с.17) вказане страхове відшкодування було перераховано на рахунок позивача по даній справі.

У судовому засідання представник позивача підтвердила, що такий розмір страхового відшкодування був узгоджений позивачем та страховою компанією.

Із наведеного суд робить висновок, що позивач, погоджуючись із запропонованим йому страховою компанією розміром страхового відшкодування, діючи добровільно, на власний розсуд, погодився із ним та правовими наслідками такої виплати.

В свою чергу, виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він є меншим страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов`язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону № 1961-ІУ, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 ст. 22 Закону № 1961-ІУ у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі ( постанова Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 362/3043/18).

Із матеріалів справи також вбачається, що після отримання страхового відшкодування від страхової компанії в узгодженій сумі, і вже після звернення до суду із даним позовом, за замовленням позивача, експертом Херсонської ТПП Єрофеєвим В.О. був складений висновок № 140-0053 від 28.03.2024 р. експертного транспортно-товарознавчого дослідження вартості матеріального збитку. Із даного висновку вбачається, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля складає 87 147,40 грн., а вартість матеріального збитку, завданого власнику пошкодженого транспортного засобу складає 67 228,29 грн. Із дослідницької частини висновку вбачається, що вартість матеріального збитку була розрахована експертом із врахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу - 0,6069 (а.с. 51-79).

Суд вважає необхідним зауважити, що вказане експертне транспортно-товарознавче обстеження пошкодженого автомобіля проводилося 20.03.2024 р., тобто через значний проміжок часу (більш ніж через 4 місяці після ДТП), що не виключає наявності у транспортному засобі пошкоджень, не пов`язаних із даною ДТП.

В обґрунтування розміру позовних вимог, позивач вказав, що загальна вартість відновлювальних робіт, згідно рахунку, виданого ФОП ОСОБА_4 , становить 95 030,00 грн. Однак підтвердження того, що позивачем понесений саме такий розмір витрат на відновлення автомобіля, матеріали справи не містять. Суд вважає, що наданий позивачем акт виконаних робіт (а.с. 125) сам по собі не може вважатися належним та достатнім доказом проведення оплати, оскільки він може підтвердити лише те, що певні роботи виконані і замовник не має претензій до виконавця щодо обсягу та якості проведених робіт. Доказом оплати виконаних робіт є первинні документи, що підтверджують факт перерахування коштів, зокрема, платіжне доручення з відміткою банку про проведення платежу, квитанція банку чи терміналу (при безготівковому розрахунку) або фіскальний чек реєстратора розрахункових операцій чи прибутковий касовий ордер із квитанцією до нього (при розрахунку готівкою). Проте зазначені докази позивачем не надані.

З огляду на вищенаведене, суд робить висновок, що зібрані у справі докази та їх хронологія дають підстави для висновку, що страховик заподіювача шкоди та потерпіла особа визнали за взаємною домовленістю суму, яку має отримати потерпіла особа у зв`язку із пошкодженням її майна. При цьому заподіювач шкоди ОСОБА_2 , як особа, відповідальність якої була застрахована на підставі договору страхування та відповідно до вимог Закону, у разі настання страхового випадку захистити його майнові інтереси відповідно до максимально можливих розмірів страхового відшкодування, участі в укладенні цієї домовленості (договору) не брав та не погоджував визначеною ними суму відшкодування, тому така домовленість між потерпілим і страховиком і її умови не можуть розглядатися як такі, що звужують його інтереси, що захищені Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

На думку суду, звертаючись до суду із цим позовом, позивачем не доведено розміру сум, які у відповідності із законодавством має відшкодувати заподіювач шкоди у разі недостатності суми страхового відшкодування, тобто ту обставину, що розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

Разом із цим, на підставі п. 36.6 ст. 36 Закону № 1961-ІУ страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. Із матеріалів справи вбачається, що договором № 015013-2212-212852971 від 09.01.2023 р. була визначена франшиза (тобто фіксована сума збитків, яку страховик не відшкодовує, і водій-винуватець ДТП виплачує її потерпілому самостійно), у розмірі 3 200 грн.

Виходячи із такого, суд вважає, що позовні вимоги ФГ «Органік Сістемс» підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення на його користь з відповідача ОСОБА_2 франшизи у розмірі 3 200 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача належить стягнути судові витрати у вигляді судового збору пропорційно задоволених вимог, у розмірі 156,24 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 258-259, 264-265, 268, 354 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Фермерського господарства «Органік Сістемс» у відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок ДТП 3 200,00 грн. та судовий збір у розмірі 156,24 грн., а всього стягнути на загальну суму 3 356,24 грн.

У задоволенні позовних вимог Фермерського господарства «Органік Сістемс» до ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач Фермерське господарство «Органік Сістемс», місцезнаходження: 57263 Миколаївська область, с. Шевченкове, вул. Дорожна 19, код ЄДРПОУ 35521091.

Відповідач ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Відповідач ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .

Повний текст рішення суду складено 02.11.2026 року

СУДДЯ Л.І. СЕЛІЩЕВА