Решение № 141104932, 21.10.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/7009/26

Номер провадження2/205/4816/26

Справа № 205/7009/26

Провадження № 2/205/4816/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року представник позивача адвокат Заніна Я.В. звернулася до Новокодацького районного суду міста Дніпра із вищевказаною позовною заявою.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що відповідно до договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду № 34-534020 від 19.06.2018 року, наймодавець КП «Жилсервіс-2» ДМР надав позивачу ОСОБА_1 і членам її родини у безстрокове користування 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Разом з основним квартиронаймачем ОСОБА_1 , до вказаної квартири вселилися та зареєстрували своє місце проживання члени сім`ї: ОСОБА_3 (син), ОСОБА_2 (син), ОСОБА_4 (невістка), ОСОБА_5 (родинні стосунки відсутні). Відповідач ОСОБА_2 за вказаною адресою тривалий час не проживає, комунальних послух не сплачує, витрат на утримання житла не несе, його особистих речей у квартирі немає, а тому, на думку позивача, відповідач втратив інтерес до вказаної квартири. Позивачем не чинилися перешкоди відповідачу у користуванні вказаною квартирою. Водночас, реєстрація місця проживання відповідача у даній квартирі обмежує права позивача у вільному розпорядженні майном та збільшує витрати на утримання житла. У добровільному порядку відповідач зніматися з реєстраційного обліку не бажає.

Враховуючи викладене, представник позивача звертається до суду та просить визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 , судові витрати по справі покласти на відповідача.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 06.07.2026 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

09.07.2026 року до суду від представника відповідача адвоката Іващенка Р.В. надійшов відзив на позовну заяву у якому він просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що до позовної заяви долучено копію договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду № 34-537020 від 19.06.2018 року. Таким чином, моментом вселення до житла ОСОБА_1 є 2018 рік, а отже на момент звернення до суду з позовною заявою минуло лише 8 років, однак у тексті позовної заяви позивач стверджує про відсутність проживання відповідача за вказаною адресою протягом 15 років. Також, до позовної заяви долучено акт обстеження домогосподарства за адресою: АДРЕСА_2 , від 19.05.2026 року, де також вказано, що ОСОБА_6 не проживає за даною адресою з 2015 року та до теперішнього часу, що не може відповідати дійсності. Звертає увагу суду, що позивач, з моменту порушення своїх прав, пропустила строки позовної давності щодо звернення до суду із вказаною позовною заявою, оскільки моментом відсутності проживання відповідача позивач визначає строк у 15 років до моменту звернення до суду, а тому строки загальної позовної давності у розмірі 3 років вже спливли. На думку представника, оскільки наслідком визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення є зняття цієї особи з реєстрації, до позовної заяви слід було залучити юридичну особу, як третю особу, так як прийняте судом рішення може вплинути на її права чи обов`язок здійснити певні дії. Зазначив, що нещодавно у сім`ї Салтан виникло питання приватизації квартири за адресою: АДРЕСА_2 , і на сімейній нараді було домовлено, що ОСОБА_2 , який зареєстрований у вказаній квартирі, не буде претендувати на частку у приватизованій квартирі в обмін на дарування частки квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідач відмовився від участі у приватизації вказаної квартири, однак не отримав у власність доньки ОСОБА_7 частку квартири по АДРЕСА_4 . Також зазначив, що іншого зареєстрованого місця проживання відповідач не має.

14.07.2026 року представник позивача адвокат Заніна О.Ф. направила до суду відповідь на відзив у якій зазначила, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за вказаною адресою з 21.02.2002 року. Таким чином, відповідач формально зберігає право користування спірною квартирою вже протягом 24 років, хоча фактично понад 11 років у ній не проживає. За таких обставин, формальне збереження за відповідачем права користування житлом, за відсутності його фактичного здійснення протягом тривалого часу, призводить до необґрунтованого обмеження прав та законних інтересів позивача, як основного наймача вказаної квартири та перешкоджає її подальшій приватизації. Окрім того, із долучених довідок АТ КБ «Приватбанк» вбачається, що відповідач протягом багатьох років не сплачує комунальні послуги та витрати на утримання житла. У відзиві на позов відповідач не заперечує факт не проживання у вказаній квартирі та не надає жодних доказів на підтвердження протилежного. Доводи представника відповідача щодо пропуску строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки на вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позовна давність не поширюється. Порушення права позивача має триваючий характер, а тому строк звернення до суду не обчислюється з моменту виникнення відповідних обставин, а існує протягом усього часу, поки триває таке порушення. На думку представника, незалучення органу реєстрації до участі у справі в якості третьої особи не нівелює обов`язковість судового рішення та необхідність його виконання у разі набрання ним законної сили. Наведені відповідачем твердження щодо тих чи інших домовленостей у сім`ї не спростовують факту тривалого не проживання відповідача у спірній квартирі та жодним чином не впливають на вирішення питання визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою. Звертає увагу суду, що серед додатків відзиву міститься нотаріально посвідчена заява відповідача від 10.02.2026 року, у якій сам відповідач зазначає, що проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином, доводи відповідача у відзиві є безпідставними.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 31.08.2026 року підготовче провадження по справі було закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача адвокат Трикоз Т.В. письмово просила провести судове засідання без застосування засобів технічної фіксації, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Іващенко Р.В. у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Заінтересовані особи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

У постанові Верховного Суду від 01.06.2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) зроблено висновок, що за змістом статті 14 ЦПК України для цілей цього Кодексу офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Судом встановлено, що представник відповідача є користувачем електронного суду, має зареєстрований кабінет у системі ЄСІТС та всі процесуальній документи, в тому числі повістки та виклики до суду, були доставлені до електронного кабінету предстанвика, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

У рішеннях у справах «DomboBeheer B.V. v. theNetherlands» від 27 жовтня 1993 року та «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 року також визначено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони. Створення рівних можливостей учасникам процесу в доступі до суду та до реалізації та захисту їхніх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.

Судом враховано правовий висновок, викладений у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 року № 752/8103/13-ц (61-6892св23), відповідно до якого якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, приймаючи до уваги наявність відзиву та відповіді на відзив, суд вважає за можливе ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів за відсутності належним чином повідомленої сторони відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч. 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, дійшов висновку про задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що відповідно до договору найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду № 34-534020 від 19.06.2018 року, наймодавець КП «Жилсервіс-2» ДМР, в особі директора Бурчак О.К., надав ОСОБА_1 і членам її родини у безстрокове користування 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 64,2 кв. м, житловою - 43,2 кв. м.

ОСОБА_4 перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно копії довідки КП «Жилсервіс-5» ДМР № 51 від 18.05.2026 року, по житловому приміщенню за адресою: АДРЕСА_2 , о/р НОМЕР_1 , квартиронаймач ОСОБА_1 , на 01.05.2026 року заборгованість відсутня.

Як вбачається із копії довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 01/-/4018/2026 від 18.02.2026 року за адресою: АДРЕСА_2 на теперішній час зареєстровані: ОСОБА_4 з 16.07.2018 року, ОСОБА_2 з 21.02.2002 року, ОСОБА_5 з 16.07.2018 року, ОСОБА_3 з 18.03.1997 року, ОСОБА_1 з 27.10.1992 року.

Відповідно до копії акту обстеження домогосподарства за адресою: АДРЕСА_2 , від 19.05.2026 року, сусіди: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , та ОСОБА_10 підтвердили, що ОСОБА_2 не проживає за даною адресою з 2015 року та до теперішнього часу.

Матеріали справи містять також копію довідки АТ КБ «Приватбанк» № ICQ7H8SNHQBCC0ER від 15.05.2026 року, відповідно до якої ОСОБА_1 в період з 17.01.2020 року по 16.04.2026 року здійснювала платежі за комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 , згідно додатку № 1.

Згідно копій довідок АТ КБ «Приватбанк» № KDDAECOMA0LB576J від 15.05.2026 року та № I6RJVDEE6KNC8M44 від 15.05.2026 року, встановлено, що ОСОБА_4 сплачувала комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 , в період з 14.08.2023 року по 15.05.2026 року.

У долученій до матеріалів справи копії заяви ОСОБА_2 від 10.02.2026 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Румянцевим А.В., ОСОБА_2 , зокрема, зазначив, що він мешкає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , за сімейними обставинами.

До правовідносин, які виникли між сторонами підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.

Положеннями ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та протоколів № № 2,4,7 та 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 47 Конституції України встановлено, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Положеннями ст. 64 ЖК України передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Частиною 1 ст. 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно із ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У своїй постанові від 22 вересня 2021 року (справа № 759/14973/17 провадження № 61-16549св20) Верховний Суд зазначив, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням на підставі статті 71 ЖК України, предметом доказування є причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Подібної позиції дотримується Верховний Суд при розгляді аналогічних спорів (постанова Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року у справі № 209/2642/18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.10.2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71,72 ЖК України, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно.

Суд зазначає, що стороною позивача доведено належними та допустимими доказами те, що відповідач тривалий час (більше 6 місяців) не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , витрат на утримання житла не несе, комунальні послуги не сплачує, жодних перешкод для проживання у вказаній квартирі йому не чиниться. Вказані обставини не були спростовані відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідач втратив інтерес до житлового приміщення, в якому він зареєстрований з 21.02.2002 року.

З урахуванням наведеного, визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням є належним способом захисту порушених прав позивача.

При цьому, положеннями ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та п. 3 Правил реєстрації місця проживання передбачено, що реєстрація та зняття з реєстрації місця проживання здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради або сільським головою.

Згідно із ч. 3 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», п. 8 Правил реєстрації місця проживання, з питань «прописки» необхідно звертатися до органу реєстрації безпосередньо (тобто до відповідного органу місцевого самоврядування) або до центру надання адміністративних послуг (у випадку, якщо такий центр створено і він надає цю послугу у вашій територіально-адміністративній одиниці).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та п. 26 Правил реєстрації місця проживання (Постанова КМУ № 207 від 02.03.2016 року), якою безпосередньо передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом 7 днів на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або право користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Наведені стороною відповідача твердження щодо тих чи інших домовленостей у сім`ї ОСОБА_11 , не спростовують факту тривалого не проживання відповідача у спірній квартирі та жодним чином не впливають на вирішення питання визнання його таким, що втратив право користування квартирою.

Інші заперечення сторони відповідача щодо позовних вимог не спростовують вищевикладених висновків суду.

При цьому, суд приймає до уваги акт обстеження домогосподарства за адресою: АДРЕСА_2 , від 19.05.2026 року, а також копію нотаріально посвідченої заяви відповідача від 10.02.2026 року, у якій ОСОБА_2 , зокрема, зазначив, що він мешкає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 , за сімейними обставинами.

Суд вважає, що надані позивачем докази в своїй сукупності доводять достатність і взаємний зв`язок, що підтверджує обґрунтованість вимог про не проживання відповідача у спірній квартирі більше 6 місяців.

Щодо клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України), оскільки, в такому разі йдеться про «триваюче правопорушення».

Отже, власник може пред`явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.

Негаторний позов - позов власника до третіх осіб про усунення перешкод, пов`язаних із здійсненням прав щодо користування та розпорядження майном.

Обов`язковою умовою негаторного позову є існування порушення прав власника на час пред`явлення такого позову.

Суд звертає увагу, що оскільки відповідач порушує права позивача, як основного квартиронаймача за адресою: АДРЕСА_2 , не проживаючи у вказаній квартирі без поважних причин тривалий час, поданий позов є негаторним, а тому позовна давність до нього не застосовується.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08.07.2020 року у справі № 263/7338/17 (провадження № 61-41770св18).

Згідно із правовим висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

Враховуючи вищевикладене, підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності судом не встановлено, а тому у задоволенні клопотання представника відповідача слід відмовити.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Враховуючи викладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи здобуті по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, аналізуючи вищенаведені обставини справи на які посилалася позивач, як на підставу своїх вимог і заперечень, а також те, що відповідач тривалий час без поважних причин не проживає за вказаною адресою, при цьому витрат на утримання житлового приміщення не несе, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання відповідача таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, а тому судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 1 331,20 грн. слід стягнути із відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 64, 71, 72 ЖК України, ст.ст. 15, 16, 29 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задовольнити.

Визнати відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , таким, що втратив право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнути із відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , судовий збір у розмірі 1 331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

Повний текст рішення буде складено 02 листопада 2026 року.

третя особа ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

третя особа ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

третя особа ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

третя особа Комунальне підприємство «Жилсервіс-2» Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ: 32350310, місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Володимира Мономаха, 10.

Повний текст рішення складено 02 листопада 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.