Постановление суда № 141103699, 28.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

28.10.2026Справа № 910/8416/23Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави до 1. Київської міської ради, 2. Обслуговуючого кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Ремторгсрвіс-Інвест", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Тетяна Миколаївна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1 - Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, за участю прокурора - Олунєгової А.А., представників відповідача-1 - Буханістого О.В., відповідача-2 - Божок А.О., третьої особи-1 та 2 - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (позивач, прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (відповідач-1) та до Обслуговуючого кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Ремторгсрвіс-Інвест" (відповідач-2) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Київської міської ради від 23.06.2022 року за № 4864/4905 Обслуговуючому кооперативу "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Ремторгсрвіс-Інвест" передано в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,7824 га (кадастровий номер: 8000000000:62:701:0030) для експлуатації та обслуговування автостоянки на вулиці Оноре де Бальзака, 3-А у Деснянському районі міста Києва із земель комунальної власності у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 року (суддя Пукшин Л.Г.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 року апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 року у справі № 910/8416/23 залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 року у справі № 910/8416/23 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.09.2025 року касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 року і постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2025 року у справі № 910/8416/23 скасовано, справу № 910/8416/23 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2025 року, справу № 910/8416/23 передано на розгляд судді - Чебикіній С.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2025 року прийнято до свого провадження справу № 910/8416/23, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 10.11.2025 року.

У судовому засіданні 10.11.2025 року судом оголошено перерву у справі на 10.12.2025 року.

У судовому засіданні 10.12.2025 року судом оголошено перерву у справі на 26.01.2026 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 року викликано представників сторін на 16.02.2026 року у зв`язку з тим, що судове засідання 26.01.2026 року не відбулось.

У судовому засіданні 16.02.2026 року судом оголошено перерву у справі на 18.03.2026 року.

У судовому засіданні 06.05.2026 року судом оголошено перерву у справі на 08.06.2026 року.

У судовому засіданні 02.09.2026 року судом оголошено перерву у справі на 16.09.2026 року.

У судовому засіданні 16.09.2026 року судом оголошено перерву у справі на 28.09.2026 року.

23.09.2026 року відповідачем-1 до суду подано клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8416/23 до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/1414/20.

У судовому засіданні 28.09.2026 року судом оголошено перерву у справі на 28.10.2026 року.

У судове засідання 28.10.2026 року представники третьої особи-1 та 2 не з`явилися, про дату час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 28.10.2026 року прокурор заперечував проти задоволення клопотання відповідача-1 про зупинення провадження у справі, представник відповідача-1 у судовому засіданні підтримав своє клопотання та просив зупинити провадження у справі, представник відповідача-2 не заперечував проти задоволення клопотання відповіадча-1 про зупинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання Київської міської ради про зупинення провадження у справі та дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

За приписами пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Отже, зміст статті 228 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що зупинення провадження є саме правом суду. Подібний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 915/547/17.

Верховний Суд зазначав, що подібність правовідносин визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет) (ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.03.2020 року у справі № 910/4450/19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала позицію про те, що порівнювати подібні правовідносини необхідно за критеріями: предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2019 року у справі № 305/1180/15-ц, від 19.06.2018 року у справі № 922/2383/16, від 16.01.2019 року у справі № 757/31606/15-ц).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 року у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Судом встановлено, що згідно з ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 09.04.2026 року передано справу № 922/1414/20 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин 3, 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із необхідністю відступити від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18, від 04.03.2026 року у справі № 922/5241/21, шляхом їх уточнення, вважаючи, що справа містить виключну правову проблему комплексного застосування положень статей 53 та 226 Господарського процесуального кодексу України щодо визначення статусу прокурора як самостійного позивача у випадках, коли уповноважений орган є відповідачем у справі, та уніфікації процесуальних наслідків відсутності підстав для представництва інтересів держави прокурором.

Колегія суддів судової палати щодо земельних відносин Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що у цій справі хоч прокурор і стверджує, що звертається з позовом як самостійний позивач, однак обґрунтовує позов необхідністю захисту інтересів територіальної громади, про інтерес держави, який би виходив за межі інтересів територіальної громади у позові не йдеться. Отже, з урахуванням висновків постанови від 04.03.2026 року у справі № 922/5241/21, прокурор мав визначити раду позивачем (особою, в інтересах якої подається позов), а не відповідачем, що свідчить про вірогідність того, що підстави для самостійного звернення прокурора з цим позовом відсутні.

До того ж у разі встановлення касаційним судом відсутності у цьому випадку законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді постає питання щодо правових наслідків звернення прокурора з таким позовом.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2026 року справу № 922/1414/20 повернуто колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 14.07.2026 року призначено розгляд справи у судовому засіданні.

Суд зазначає, що підстави та вимоги даного позову у цій справі є подібними до справи № 922/1414/20 за складом учасників (прокурор та орган місцевого самоврядування) та в частині необхідності встановлення судом наявності/відсутності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді (на що зокрема посилається представник відповідачів в своєму відзиві).

Отже, рішення Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та прав власності у справі № 922/1414/20 може безпосередньо вплинути на подальший розгляд цієї справи, у разі визнання доводів касаційних скарг відповідачів обґрунтованими.

Пунктом 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України забезпечений механізм наступної можливості правильного застосування певної норми права судами першої та апеляційної інстанції шляхом врахування майбутніх висновків палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду щодо суперечливих або неоднозначних тлумачень такої норми права.

За статтею 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 статті 13 названого Закону).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 року у справі № 8-рп/2005 та абзаці 1 підпункт 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 року у справі № 1-рп/2015).

Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема, у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 року у справі № 3-р(І)/2019).

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Принцип правової визначеності вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (пункт 61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumаrescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (пункт 123 рішення ЄСПЛ у справі "Парафія греко-католицької церкви в місті Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява № 76943/11).

Консультативна рада європейських суддів (далі - КРЄС) у пункті 1 висновку № 20 (2017) від 10.11.2017 року "Про роль судів у забезпеченні єдності застосування закону" (далі - Висновок) вказала, що однакове та уніфіковане застосування закону обумовлює загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність.

Отже, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

КРЄС також зазначила, що суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть призвести до порушення права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 9 Висновку).

Судді країн континентального права керуються судовою практикою, особливо вищих судів, до чиїх повноваження відноситься забезпечення єдності судової практики. У країнах континентального права рішення суду, особливо Верховного, мають ширше значення, ніж для тієї окремої справи, стосовно якої ухвалене рішення (пункти 12, 13 Висновку).

Наявність інструментів щодо забезпечення єдності практики в одному суді особливо актуальне для Верховних Судів. Це питання набуває надзвичайної важливості у випадках, якщо сам Верховний Суд є джерелом невизначеності та суперечливості судової практики замість того, щоб забезпечувати її єдність (пункт 24 Висновку).

Висновок КРЄС ґрунтується на практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, на рішеннях від 01.12.2009 року у справі "Vucinic and others v. Serbia" (заява № 44698/06), від 17.03.2012 року у справі "Tomic and others v. Montenegro" (заява № 18650/09), від 20.10.2011 року у справі "Sahin and Shahin v. Turkey" (заява № 13279/05), від 12.05.2012 року у справі "Albu and others v. Romania" (заява № 34796/09).

ЄСПЛ у рішенні від 18.01.2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

З огляду на викладене вище, суд вбачає за необхідне задовольнити клопотання Київської міської ради про зупинення провадження у справі та зупинити провадження у справі 910/8416/23 на підставі пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/1414/20 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.

Згідно із пунктом 11 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 7 частини 1 статті 228 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Керуючись статтями 228, 229, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання Київської міської ради про зупинення провадження у справі

№ 910/8416/23 задовольнити.

Зупинити провадження у справі № 910/8416/23 до закінчення перегляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/1414/20 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.

Зобов`язати сторін повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у даній справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та підлягає оскарженню в порядку розділу IV ГПК України.

Повний текст ухвали складено 30.10.2026.

Суддя С.О. Чебикіна