Решение № 141004530, 27.10.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/12500/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Бедьо В.І., за участю секретаря судового засідання Малиновської І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ужгороді за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою представника позивача Кобзар Поліни Григоріївни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про відкриття кредитної лінії №1609-9698 від 06.10.2025 року в загальному розмірі 106 952,03 грн, з яких: 34 979,52 грн заборгованість за кредитом; 48 622,00 грн заборгованість за нарахованими процентами; 22 300,51 грн заборгованість за процентами річних на підставі статті 625 ЦК України; 1 050,00 грн заборгованість за комісією.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.10.2025 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 за допомогою вебсайту кредитодавця укладено електронний Договір про відкриття кредитної лінії № 1609-9698.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 5 000,00 грн строком на 365 днів.

Базовий період за договором становив 28 днів, комісія за видачу кредиту 15 % від суми кредиту.

Умовами договору передбачено пільгову та знижену процентні ставки в розмірі 1,00 % за кожен день користування кредитом, а також стандартну процентну ставку в розмірі 1,00 % за кожен день користування кредитом протягом перших 180 календарних днів та 0,74 % за кожен день користування кредитом починаючи зі 181 календарного дня дії договору.

Кредитний договір, за твердженням позивача, підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора А1785.

У подальшому між сторонами укладено шість додаткових угод до кредитного договору, відповідно до яких позичальнику надавалися додаткові кредитні кошти, а саме: 20.10.2025 року 700,00 грн; 05.11.2025 року 2 900,00 грн; 02.12.2025 року 1 000,00 грн; 01.01.2026 року 1 400,00 грн; 07.01.2026 року 28 000,00 грн; 01.02.2026 року 7 000,00 грн.

Таким чином, загальна сума кредитних коштів, передбачених основним договором та додатковими угодами, становить 46 000,00 грн.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав належним чином, перерахувавши відповідачу кредитні кошти через партнера ТОВ «ФК «Контрактовий дім» на банківський картковий рахунок, зазначений останнім під час оформлення кредиту.

Відповідач здійснював часткові платежі в рахунок погашення заборгованості, однак у подальшому припинив належне виконання зобов`язань за кредитним договором.

За розрахунком позивача, станом на 17.06.2026 року загальна сума заборгованості відповідача становить 106 952,03 грн.

Позивач також зазначає, що відповідачу направлялася вимога про дострокове повернення кредиту, однак така залишилася невиконаною.

23.09.2026 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідача адвокат Сікорська Ірина Станіславівна подала відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти задоволення позовних вимог у повному обсязі та просила відмовити у задоволенні позову.

Заперечення представника відповідача мотивовані тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів укладення між сторонами кредитного договору в електронній формі.

Зокрема, представник відповідача зазначає, що надані позивачем роздруківки кредитного договору, правил кредитування та паспорта споживчого кредиту є односторонніми документами кредитодавця та самі по собі не підтверджують волевиявлення відповідача на укладення договору.

На думку представника відповідача, позивачем не надано доказів реєстрації відповідача в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця, проходження ним ідентифікації, отримання одноразового ідентифікатора, а також доказів послідовності дій відповідача під час укладення електронного договору.

Представник відповідача також заперечує факт належного підтвердження перерахування кредитних коштів.

Зазначає, що надана позивачем довідка про перерахування суми кредиту не містить повних реквізитів отримувача коштів, номера банківського рахунку або картки відповідача та не підтверджує належність відповідного платіжного інструменту саме ОСОБА_1 .

На переконання представника відповідача, посилання позивача на перерахування коштів через ТОВ «ФК «Контрактовий дім» без належних платіжних документів не є достатнім доказом фактичного отримання відповідачем кредиту.

Крім того, представник відповідача вважає неправомірним нарахування договірних процентів у розмірі 48 622,00 грн.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після закінчення строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Також представник відповідача звертає увагу на значний розмір заявлених процентів порівняно із сумою основної заборгованості та вважає, що такі умови кредитування порушують принципи добросовісності, розумності та справедливості.

Щодо заявленої до стягнення комісії в розмірі 1 050,00 грн представник відповідача зазначає, що позивачем не доведено факту надання додаткових чи супутніх послуг, за які встановлено відповідний платіж, не розкрито його економічної сутності та не підтверджено правомірності такого нарахування.

Окремо представник відповідача заперечує проти стягнення 22 300,51 грн процентів річних на підставі статті 625 ЦК України, посилаючись на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, у період дії воєнного стану.

Враховуючи наведене, представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову повністю та розглянути справу без участі сторони відповідача.

Інші процесуальні дії у справі.

Протколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 27.08.2026 року цисвільна справа передана на розгляд судді Бедьо В.І.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.09.2026 року відкрито провадження у справі та постановлено проводити її розгляд за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті.

Представник позивача подала клопотання про розгляд справи без її участі.

23.09.2026 року представником Відповідача Сікорською І.С., подано до суду відзив на позовну заяву, в якому Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та просить відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву зазначає, що Позивачем не надано належних і допустимих доказів укладення кредитного договору саме Відповідачем, його належної ідентифікації під час підписання електронного договору, а також перерахування кредитних коштів у сумі 5 000,00 грн на рахунок, що належить Відповідачу. Надана довідка про перерахування коштів не містить достатніх реквізитів для підтвердження факту їх отримання.

Крім того, Відповідач вважає необґрунтованими вимоги про стягнення процентів за користування кредитом та комісії, оскільки Позивачем не підтверджено правомірність їх нарахування, а заявлений розмір процентів є неспівмірним із сумою основного боргу. Також заперечує проти стягнення процентів річних на підставі статті 625 ЦК України, посилаючись на положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності за прострочення грошового зобов`язання в період дії воєнного стану.

З огляду на викладене, посилаючись на положення статей 81, 178 ЦПК України, статей 1046, 1047, 1048, 1054, 1055 ЦК України та відповідні положення законодавства про захист прав споживачів, Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а справу розглянути за його відсутності.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позовної заяви та заперечення, викладені у відзиві, а також надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить наступних висновків.

Між сторонами виник спір щодо наявності та розміру заборгованості за кредитним договором.

Надаючи оцінку доводам сторін, суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій, у тому числі електронній, формі.

Згідно із частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних.

Абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформлена в електронній формі.

Згідно із частинами третьою та шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції другою стороною.

Статтею 12 зазначеного Закону передбачено можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Отже, чинним законодавством прямо передбачена можливість укладення кредитного договору в електронній формі шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Тому доводи представника відповідача про те, що використання одноразового ідентифікатора саме по собі не може підтверджувати укладення кредитного договору через відсутність кваліфікованого електронного підпису, ґрунтуються на неправильному застосуванні положень законодавства.

Крім того, посилання представника відповідача на Закон України «Про електронний цифровий підпис» не можуть бути визначальними для оцінки правовідносин, які виникли у 2025 році, оскільки зазначений Закон на час укладення спірного договору вже втратив чинність.

Разом із тим суд зазначає, що передбачена законом можливість підписання договору одноразовим ідентифікатором не звільняє кредитодавця від обов`язку довести факт укладення відповідного договору конкретним позичальником.

Наявність у роздруківці договору одноразового ідентифікатора А1785 повинна оцінюватися судом у сукупності з іншими доказами, які підтверджують реєстрацію відповідача в інформаційній системі кредитодавця, проходження ідентифікації, отримання одноразового ідентифікатора та вчинення дій щодо акцепту оферти.

При цьому відсутність окремої роздруківки хронології дій користувача не є безумовною підставою для висновку про неукладення договору, якщо факт його укладення підтверджується іншими належними, допустимими та достовірними доказами.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19 та від 12.01.2021 року у справі № 524/5556/19, щодо можливості укладення електронних договорів із застосуванням одноразового ідентифікатора.

За таких обставин заперечення представника відповідача щодо недопустимості використання одноразового ідентифікатора як способу підписання електронного договору суд відхиляє.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За положеннями статей 12, 7681 ЦПК України саме позивач повинен довести обставини, на які посилається як на підставу заявлених вимог.

У цій справі позивач посилається на перерахування кредитних коштів відповідачу через ТОВ «ФК «Контрактовий дім».

На підтвердження зазначених обставин позивачем до позовної заяви додано довідку про перерахування суми кредиту та квитанції про перерахування коштів від фінансово-розрахункової установи.

Представник відповідача заперечує належність цих доказів, зазначаючи про відсутність повних реквізитів отримувача та підтвердження належності банківської картки відповідачу.

Оцінюючи зазначені заперечення, суд виходить із того, що факт надання кредитних коштів може підтверджуватися не лише банківською випискою, а й іншими належними електронними або письмовими доказами, з яких можливо встановити суму переказу, дату його здійснення, платіжний інструмент отримувача та успішність виконання відповідної операції.

Водночас документи, складені кредитодавцем або платіжним посередником, підлягають оцінці щодо їх достовірності та можливості ідентифікації отримувача коштів.

Суд також враховує, що представник відповідача посилається на Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року № 22, однак зазначений нормативно-правовий акт втратив чинність до виникнення спірних правовідносин.

Тому відсутність у документах реквізитів, передбачених указаною Інструкцією, сама по собі не є підставою для визнання доказів перерахування коштів недопустимими.

Вирішальним є встановлення факту здійснення переказу на користь саме відповідача на підставі сукупності наданих доказів.

За умови підтвердження відповідності платіжних реквізитів даним, зазначеним відповідачем під час укладення кредитного договору, а також підтвердження успішного зарахування коштів суд має підстави вважати факт виконання кредитодавцем зобов`язань доведеним.

Відповідно до статей 525, 526, 530 та 629 ЦК України зобов`язання повинно виконуватися належним чином, у встановлений строк, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, встановлених договором.

Позивачем заявлено до стягнення заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 34 979,52 грн.

Згідно з позовною заявою загальна сума коштів, передбачених основним кредитним договором та шістьма додатковими угодами, становила 46 000,00 грн.

При цьому позивач зазначає про здійснення відповідачем часткових платежів у рахунок погашення заборгованості.

Суд виходить із необхідності перевірки наданого розрахунку заборгованості, зокрема сум фактично перерахованих коштів, здійснених відповідачем платежів та порядку їх зарахування.

У разі підтвердження зазначених обставин первинними документами заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 34 979,52 грн підлягає стягненню.

Щодо заперечень відповідача проти стягнення договірних процентів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Згідно із частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі.

Позивач просить стягнути з відповідача 48 622,00 грн заборгованості за нарахованими процентами.

Представник відповідача заперечує проти задоволення зазначеної вимоги, посилаючись на надмірний розмір процентів, несправедливість умов договору та припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після закінчення строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 висловила правовий висновок, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

У такому випадку права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються положеннями частини другої статті 625 ЦК України з урахуванням передбачених законом обмежень.

У цій справі кредитний договір укладено 06.10.2025 року строком на 365 днів.

Розрахунок заборгованості складено станом на 17.06.2026 року, тобто до закінчення передбаченого договором строку кредитування.

Водночас позивач зазначає про направлення відповідачу вимоги щодо дострокового повернення кредиту.

Отже, при визначенні правомірності нарахування договірних процентів суд повинен врахувати дату пред`явлення такої вимоги, її зміст та визначений у ній строк виконання зобов`язання.

Сам по собі значний розмір договірних процентів порівняно з основною сумою кредиту не є безумовною підставою для їх зменшення за правилами частини третьої статті 551 ЦК України, оскільки зазначена норма регулює питання зменшення неустойки, а не звичайної плати за правомірне користування кредитними коштами.

Так само передбачені статтею 21 Закону України «Про споживче кредитування» обмеження розміру штрафу та пені не можуть автоматично застосовуватися до договірних процентів, які є платою за користування кредитом.

Разом із тим суд зобов`язаний перевірити відповідність процентної ставки імперативним вимогам законодавства про споживче кредитування, чинним на момент укладення договору, а також обґрунтованість нарахування процентів за відповідні періоди.

Таким чином, доводи представника відповідача про необхідність автоматичного зменшення договірних процентів лише з огляду на їх співвідношення з основною сумою кредиту не можуть бути прийняті судом.

Водночас доводи щодо припинення права кредитодавця нараховувати договірні проценти після зміни строку виконання зобов`язання підлягають перевірці з урахуванням змісту вимоги про дострокове повернення кредиту та наданого розрахунку заборгованості.

Щодо вимоги про стягнення комісії в розмірі 1 050,00 грн.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника.

Згідно із частиною другою статті 8 зазначеного Закону до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Умовами Договору про відкриття кредитної лінії № 1609-9698 від 06.10.2025 року (п. 4.11) передбачено комісію за видачу кредиту в розмірі 15 % від суми кредиту.

Представник відповідача заперечує проти стягнення комісії, зазначаючи, що позивачем не визначено конкретного переліку послуг, за які встановлено відповідний платіж.

Оцінюючи наведені доводи, суд враховує, що законодавство про споживче кредитування допускає включення до загальних витрат за кредитом комісій, пов`язаних із його наданням, обслуговуванням та поверненням.

Разом із тим зазначене не означає безумовної правомірності будь-якої комісії, встановленої кредитодавцем.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19, щодо необхідності оцінки умов кредитного договору про комісійні платежі з урахуванням їх правової природи та відповідності законодавству про захист прав споживачів.

При цьому суд розмежовує комісію за видачу кредиту, яка заявлена позивачем у цій справі, та періодичну комісію за обслуговування кредитної заборгованості, правомірність якої була предметом оцінки Верховного Суду в наведених представником відповідача судових рішеннях.

Отже, посилання представника відповідача на судову практику щодо нікчемності умов про щомісячну плату за надання інформації про стан кредиту не є самостійною підставою для відмови у стягненні комісії за видачу кредиту.

Водночас суд повинен встановити, чи передбачено таку комісію умовами договору, чи було повідомлено відповідача про її розмір та економічну сутність, а також чи підтверджується заявлена до стягнення сума належним розрахунком.

Судом встановлено, що умовами договору підтверджено зазначена вимога про стягнення комісії в розмірі 1 050,00 грн, у звязку з чим підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Позивач просить стягнути з відповідача 22 300,51 грн процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України.

Представник відповідача заперечує проти задоволення зазначеної вимоги, посилаючись на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Судом установлено, що кредитний договір між сторонами укладено 06.10.2025 року, тобто в період дії в Україні воєнного стану.

Заявлені позивачем проценти річних нараховані у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії воєнного стану.

Отже, на спірні правовідносини поширюється спеціальне положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким позичальника звільнено від відповідальності, передбаченої статтею 625 ЦК України.

Посилання позивача на положення пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» та на те, що передбачене цією нормою звільнення від відповідальності не поширюється на кредитні договори, укладені після 23.01.2024 року, не спростовують наведеного висновку.

Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є самостійною нормою, яка регулює відповідальність позичальника за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії воєнного стану та не ставить звільнення від такої відповідальності в залежність від дати укладення договору.

Таким чином, суд погоджується з доводами представника відповідача в цій частині та доходить висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 22 300,51 грн процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 7681 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи доводи сторін, суд виходить із того, що заперечення представника відповідача щодо недопустимості використання одноразового ідентифікатора для підписання електронного договору, а також щодо обов`язковості оформлення переказу коштів відповідно до нормативно-правових актів, які втратили чинність, не ґрунтуються на положеннях законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Водночас доводи представника відповідача щодо необхідності підтвердження фактичного перерахування кредитних коштів, перевірки правильності нарахування договірних процентів та правомірності комісії підлягають оцінці з урахуванням змісту відповідних первинних документів.

У частині вимоги про стягнення процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України заперечення відповідача є обґрунтованими, оскільки законом передбачено звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання кредитного зобов`язання у період дії воєнного стану.

За умови підтвердження дослідженими судом доказами заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 34 979,52 грн, договірними процентами в розмірі 48 622,00 грн та комісією в розмірі 1 050,00 грн позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на загальну суму 84 651,52 грн.

У задоволенні вимоги про стягнення 22 300,51 грн процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України належить відмовити.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову становить 106 952,03 грн, із яких задоволенню підлягають вимоги на суму 84 651,52 грн, що становить приблизно 79,15 % ціни позову.

Враховуючи часткове задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 107,37 грн.

Керуючись статтями 2, 5, 1013, 7681, 89, 95, 133, 141, 247, 258259, 263265, 274, 279 ЦПК України, статтями 3, 205, 207, 509, 525, 526, 530, 610612, 625, 629, 639, 10481050, 1054, 1056-1 ЦК України, Законами України «Про електронну комерцію», «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про споживче кредитування», суд

У Х В А Л И В:

Позов представника позивача Кобзар Поліни Григоріївни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407) заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1609-9698 від 06.10.2025 року в загальному розмірі 84 651,52 (вісімдесят чотири тисячі шістсот п`ятдесят одна) гривня 52 копійки, з яких: 34 979,52 (тридцять чотири тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять) гривень 52 копійки - заборгованість за кредитом; 48 622,00 (сорок вісім тисяч шістсот двадцять дві) гривні 00 копійок - заборгованість за нарахованими процентами; 1 050,00 (ода тисяча п`ядесят) гривень 00 копійок - заборгованість за комісією.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код ЄДРПОУ 38548598, місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 26, офіс 407) судовий збір у розмірі 2 107,37 (дві тисячі сто сім) гривень 37 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ужгородського міськрайонного

суду Закарпатської області Бедьо В.І.