Решение № 140998853, 27.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 рокусправа № 380/16196/26м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного Фонду України Рівненській області від 24.06.2026 року № 133850019016 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Пенсійний фонд України в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ), страхового стажу період роботи у Військовій частині НОМЕР_2 , який не був врахований відповідачем, з 01.01.1992 року по 30.04.1993 року;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (реєстраційний номер облікової картки фізичної особи-платника податків - НОМЕР_1 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ) заяву від 28 січня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28 січня 2025 року, досягнувши 60-річного віку, звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04 лютого 2025 року № 133850019016, прийнятим за принципом екстериторіальності, у призначенні пенсії йому було відмовлено через незарахування до страхового стажу періоду роботи у Військовій частині НОМЕР_2 з 22 жовтня 1987 року по 30 квітня 1993 року внаслідок виправлень у даті та номері наказу в трудовій книжці.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі № 380/5762/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії від 04 лютого 2025 року № 133850019016 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву від 28 січня 2025 року з урахуванням висновків суду про належність та дійсність записів трудової книжки.

На виконання зазначеного судового рішення Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області 24 червня 2026 року прийняло нове рішення № 133850019016, яким знову відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного 32-річного страхового стажу. При цьому пенсійний орган зарахував до страхового стажу позивача період його роботи у Військовій частині НОМЕР_2 з 22 жовтня 1987 року по 31 грудня 1991 року, проте безпідставно відмовився зарахувати наступний період роботи у цій самій військовій частині - з 01 січня 1992 року по 30 квітня 1993 року (1 рік 3 місяці 30 днів), мотивуючи це тим, що вказана діяльність проходила на території російської федерації, яка з 01 січня 2023 року денонсувала Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а Україна вийшла з указаної Угоди з 19 червня 2023 року.

Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним, оскільки на час виконання ним трудових обов`язків у 1992-1993 роках зазначена Угода діяла та гарантувала безумовне взаємне визнання набутого трудового стажу. Крім того, пункт 2 статті 13 цієї Угоди прямо встановлює, що пенсійні права громадян, які виникли відповідно до її положень, не втрачають чинності у разі виходу держави з Угоди. Оскільки зі спірним періодом загальний страховий стаж позивача перевищує необхідні 32 роки, позивач просить визнати протиправним та скасувати спірне рішення пенсійного органу, зобов`язати зарахувати вказаний стаж і призначити пенсію за віком з дати первинного звернення.

Ухвалою від 10 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні).

26 серпня 2026 року від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що за принципом екстериторіальності опрацювання заяви позивача здійснювалося Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке й прийняло оскаржуване рішення, а тому Головне управління ПФУ у Львівській області прав позивача не порушувало. Щодо суті спору відповідач вказує, що у зв`язку з денонсацією російською федерацією Угоди від 13 березня 1992 року з 01 січня 2023 року та виходом України з цієї Угоди з 19 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 періоди роботи громадян на території колишнього СРСР зараховуються до страхового стажу за законодавством України лише по 31 грудня 1991 року. Оскільки стаж позивача становить лише 30 років 10 місяців 10 днів (замість необхідних 32 років у 2025 році), пенсійний орган вважає оскаржуване рішення законним.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, будучи належним чином повідомленим про відкриття провадження у справі, у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву чи заперечень проти позову не подало.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

10 січня 2025 року позивач досяг 60-річного віку.

28 січня 2025 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

За принципом екстериторіальності засобами програмного забезпечення органом, уповноваженим на розгляд вказаної заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04 лютого 2025 року № 133850019016 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з недостатністю страхового стажу через виключення з підрахунку періоду роботи у Військовій частині НОМЕР_2 з 22 жовтня 1987 року по 30 квітня 1993 року з посиланням на виправлення номеру та дати наказу у графі 4 трудової книжки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 червня 2025 року у справі № 380/5762/25, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2026 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 04 лютого 2025 року № 133850019016 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 січня 2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду. Судовим рішенням встановлено, що неточності у заповненні трудової книжки не можуть нівелювати відомості про фактично відпрацьований позивачем трудовий стаж.

24 червня 2026 року на виконання судового рішення у справі № 380/5762/25 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянуло заяву позивача від 28 січня 2025 року та прийняло рішення № 133850019016, яким знову відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на підставі статті 26 Закону № 1058-IV через відсутність необхідного 32-річного страхового стажу.

Зі змісту оскаржуваного рішення від 24 червня 2026 року та доданого до нього розрахунку стажу за формою РС-право встановлено, що пенсійний орган зарахував до страхового стажу позивача період його роботи у Військовій частині НОМЕР_2 згідно із записами 1-2 трудової книжки серії НОМЕР_3 від 02 листопада 1987 року лише частково - з 22 жовтня 1987 року по 31 грудня 1991 року (4 роки 2 місяці 10 днів).

Період роботи позивача у тій самій Військовій частині НОМЕР_2 з 01 січня 1992 року по 30 квітня 1993 року (1 рік 3 місяці 30 днів) відповідач не зарахував, зазначивши, що трудова діяльність проходила на території російської федерації, яка з 01 січня 2023 року припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, а Україна вийшла з указаної Угоди згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328 (дія Угоди для України припинилася 19 червня 2023 року).

За підрахунком відповідача, загальний страховий стаж позивача з урахуванням підприємницької діяльності станом на дату звернення склав 30 років 10 місяців 10 днів, що є меншим за нормативно визначені 32 роки, необхідні для виходу на пенсію у віці 60 років у 2025 році.

Незгода позивача із відмовою пенсійного органу зарахувати до страхового стажу період роботи з 01 січня 1992 року по 30 квітня 1993 року та відмовою у призначенні пенсії за віком стала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України закріплено імператив публічного правопорядку: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01 січня 2004 року), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Частиною першою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з цього Закону, законів України про пенсійне забезпечення та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Щодо зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи у Військовій частині НОМЕР_2 з 01 січня 1992 року по 30 квітня 1993 року:

Вирішуючи питання правомірності незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду роботи з 01 січня 1992 року по 30 квітня 1993 року, суд виходить із таких мотивів:

Трудова діяльність позивача у спірний період підтверджується оригіналом належним чином оформленої трудової книжки серії НОМЕР_3 від 02 листопада 1987 року:

запис № 1 від 22 жовтня 1987 року: прийнятий механіком будівельно-монтажної дільниці Військової частини НОМЕР_2 (наказ № 82-ОК від 22 жовтня 1987 року);

запис № 2 від 30 квітня 1993 року: звільнений за власним бажанням відповідно до статті 31 КЗпП (наказ № 17 від 26 квітня 1993 року).

Зазначені записи внесені уповноваженою посадовою особою підприємства, скріплені гербовою печаткою військової частини та є послідовними. Більше того, дійсність і достовірність цих записів уже була предметом судового дослідження у справі № 380/5762/25, рішення в якій набрало законної сили та відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України має преюдиційне значення.

Пенсійний орган зарахував до страхового стажу позивача роботу у цій самій військовій частині з 22 жовтня 1987 року по 31 грудня 1991 року, проте виключив наступний проміжок з 01 січня 1992 року по 30 квітня 1993 року виключно з мотивів розірвання дипломатичних відносин із державою-агресором та припинення дії багатосторонньої Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода від 13 березня 1992 року).

Суд визнає таку позицію відповідача юридично неспроможною та протиправною, виходячи з наступного:

Відповідно до статті 1 Угоди від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Згідно з частиною другою статті 6 Угоди від 13 березня 1992 року для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цією Угодою.

Крім того, частинами другою та третьою статті 6 двосторонньої Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року закріплено, що трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами.

Суд наголошує, що протягом 1992-1993 років, коли позивач безпосередньо працював у Військовій частині НОМЕР_2 , зазначені міжнародні угоди були чинними, обов`язковими для України та гарантували особам, які здійснювали трудову діяльність, безумовне зарахування цього стажу для пенсійного забезпечення за місцем їхнього постійного проживання в Україні без необхідності додаткового перерахування страхових внесків між державами.

Оцінюючи посилання пенсійного органу на припинення дії Угоди від 13 березня 1992 року для України з 19 червня 2023 року (постанова Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року № 1328) та її денонсацію російською федерацією з 01 січня 2023 року, суд застосовує фундаментальний конституційний принцип незворотності дії норм права у часі.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначив, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Трудовий стаж є юридичним фактом, який формується та остаточно фіксується у період фактичного виконання особою трудових обов`язків. Оскільки у період з 01 січня 1992 року по 30 квітня 1993 року позивач правомірно набув трудовий стаж відповідно до діючого на той час правового регулювання, наступний вихід держави з міжнародного договору через тридцять років (у 2023 році) не може мати ретроактивної дії та анулювати законно набуті соціальні права громадянина України.

Більше того, пунктом 2 статті 13 самої Угоди від 13 березня 1992 року прямо передбачено:

«Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають».

Таким чином, міжнародний договір містить пряму гарантію збереження набутих пенсійних прав громадян у разі припинення його дії.

Вказаний висновок повністю узгоджується зі сталою та обов`язковою практикою Верховного Суду.

У постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі № 555/2250/16-а, від 17 червня 2020 року у справі № 646/1911/17, від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17, Верховний Суд неодноразово підкреслював, що стаж, набутий особою на території держав СНД до запровадження системи обов`язкового страхування та під час дії міжнародних угод, є трудовим стажем, який підлягає безумовному зарахуванню органами Пенсійного фонду України при призначенні пенсії на території України.

Суд зазначає, що внаслідок військової агресії російської федерації проти України обмін офіційною кореспонденцією та надсилання запитів до пенсійних органів держави-агресора є об`єктивно неможливим. Водночас обов`язок держави захищати соціальні права своїх громадян вимагає дотримання принципу належного урядування (good governance) та неприпустимості перекладення на приватну особу тягаря зовнішньополітичних і безпекових обставин.

За наявності оригіналів належних документів про стаж (трудової книжки, диплому про навчання), які містять чіткі дані про роботу позивача у Військовій частині НОМЕР_2 , відмова пенсійного органу врахувати стаж за період з 01 січня 1992 року по 30 квітня 1993 року покладає на ОСОБА_1 індивідуальний надмірний тягар та свавільно позбавляє його права на пенсійне забезпечення.

Відтак період роботи позивача у Військовій частині НОМЕР_2 з 01 січня 1992 року по 30 квітня 1993 року тривалістю 1 рік 3 місяці 30 днів (1 рік 4 місяці) підлягає обов`язковому зарахуванню до його страхового стажу.

Щодо права позивача на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV:

Згідно з розрахунком стажу форми РС-право, складеним відповідачем 24 червня 2026 року, зарахований пенсійним органом стаж позивача становить 30 років 10 місяців 10 днів.

Додавши до цього обсягу протиправно виключений період роботи з 01 січня 1992 року по 30 квітня 1993 року (1 рік 3 місяці 30 днів), загальний страховий стаж ОСОБА_1 станом на день його 60-річчя та звернення за призначенням пенсії (28 січня 2025 року) становить 32 роки 2 місяці 10 днів.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком особам, які досягли 60-річного віку у період з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року, становить не менше 32 років.

Оскільки на дату звернення до пенсійного органу (28 січня 2025 року) позивач досяг 60 років та мав документально підтверджений страховий стаж понад 32 роки (32 роки 2 місяці 10 днів), він набув право на призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 24 червня 2026 року № 133850019016 про відмову у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу є протиправним, необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Згідно з постановою правління Пенсійного фонду України від 16 грудня 2020 року № 25-1, якою затверджено зміни до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), розгляд заяв про призначення пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України за принципом екстериторіальності.

Суб`єктом владних повноважень, який розглядав заяву позивача та прийняв протиправне рішення про відмову у призначенні пенсії від 24 червня 2026 року № 133850019016, є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати протиправним та скасувати рішення суб`єкта владних повноважень, а також зобов`язати його вчинити певні дії з метою повного відновлення порушеного права.

Відповідно до ч.4 ст. 245 КАС України у разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням того, що обов`язок щодо прийняття рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 був покладений за принципом екстериторіальності саме на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, на цього відповідача покладається обов`язок зарахувати спірний період роботи до страхового стажу позивача та повторно розглянути заяву від 28 січня 2025 року, прийнявши рішення про призначення пенсії за віком з моменту первинного звернення.

Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області не приймало оскаржуваного рішення та на стадії екстериторіального розгляду заяви прав позивача безпосередньо не порушувало, позовні вимоги, заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області покладеного на нього процесуального тягаря доказування законності відмови у зарахуванні трудового стажу позивача не виконав, а його заперечення повністю спростовуються вимогами спеціального пенсійного законодавства України, діючими на момент виникнення правовідносин нормами міжнародного права та усталеною практикою Верховного Суду.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оцінивши наявні письмові докази, оригінал трудової книжки, диплом про навчання, розрахунок стажу та преюдиційне рішення суду у справі № 380/5762/25 у їх взаємозв`язку, суд дійшов остаточного переконання про протиправність спірного рішення пенсійного органу.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що позивач заявив позовні вимоги немайнового характеру та згідно з квитанцією АТ «Ощадбанк» від 30 липня 2026 року сплатив судовий збір у загальному розмірі 2662,50 грн (за дві немайнові вимоги: скасування рішення та зобов`язання вчинити дії).

Оскільки спір вирішено по суті на користь позивача, а відмова у задоволенні вимог щодо Головного управління ПФУ у Львівській області зумовлена виключно специфікою розподілу компетенцій між територіальними органами Пенсійного фонду України за принципом екстериторіальності, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2662,40 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області як суб`єкта владних повноважень, який допустив порушення прав особи.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 72-77, 90, 139, 240-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 24 червня 2026 року № 133850019016 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, буд. 7; код ЄДРПОУ: 21084076) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) період його роботи у Військовій частині НОМЕР_2 з 01 січня 1992 року по 30 квітня 1993 року включно.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, буд. 7; код ЄДРПОУ: 21084076) вирішити питання про призначення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії за віком за заявою від 28 січня 2025 року відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

5. У задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська область, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, буд. 7; код ЄДРПОУ: 21084076) витрати зі сплати судового збору в сумі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 27 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний