Решение № 140994760, 28.10.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/8353/26

Провадження № 2/127/2409/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокумісто Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі головуючого судді Сичука М.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 28.08.2024-100001570 від 28.08.2024 року в загальному розмірі 10 800,00 грн, а також судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.08.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 28.08.2024-100001570, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 124 дні, з кінцевою датою повернення 29.12.2024 року.

Позивач зазначає, що відповідач погодив умови кредитування в електронній формі, а договір, заявка та підтвердження прийняття пропозиції були підписані одноразовим ідентифікатором. На підтвердження укладення договору позивач посилається на надані ним електронні документи.

За твердженням позивача, відповідач не виконав належним чином зобов`язань з повернення кредиту та сплати платежів, у зв`язку із чим станом на 04.03.2026 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 10 800,00 грн, яка складається з 4 000,00 грн основного боргу, 3 720,00 грн процентів за користування кредитом, 360,00 грн комісії за надання кредиту, 720,00 грн комісії за обслуговування кредиту та 2 000,00 грн штрафу.

Позивач вважає нарахування зазначених платежів правомірним, посилаючись на погоджені сторонами умови кредитного договору, положення Цивільного кодексу України, Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про електронну комерцію».

У позовній заяві представник позивача просив розглянути справу за наявними матеріалами без його участі та стягнути з відповідача заявлену заборгованість і судові витрати.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 06 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 279 ЦПК України розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в загальному позовному провадженні, з особливостями, визначеними цією главою.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд доходить такого висновку.

Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Згідно зі статтями 7681 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленого значення.

Судом установлено, що 28.08.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 28.08.2024-100001570 в електронній формі.

З наданих позивачем документів убачається, що договір передбачав надання відповідачу кредиту в сумі 4 000,00 грн строком на 124 дні, з кінцевою датою повернення 29.12.2024 року.

Умовами договору визначено процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1 % на день протягом перших періодів кредитування та ставку «Економ» у розмірі 0,5 % на день протягом наступних періодів відповідно до погодженого графіка платежів. Загальна сума процентів за весь строк кредитування згідно з графіком становить 3 720,00 грн.

Крім того, умовами договору передбачено комісію за надання кредиту в розмірі 9 % від суми кредиту, що становить 360,00 грн, та комісії за обслуговування кредиту в загальному розмірі 720,00 грн. Договором також передбачено штраф у розмірі 40,00 грн за кожний день прострочення окремого зобов`язання.

Згідно з розрахунком заборгованості, складеним позивачем станом на 04.03.2026 року, за відповідачем обліковується заборгованість у загальному розмірі 10 800,00 грн, з яких 4 000,00 грн основний борг, 3 720,00 грн проценти, 1 080,00 грн комісії та 2 000,00 грн штраф.

Разом із тим сам по собі розрахунок заборгованості, складений кредитодавцем, не звільняє суд від обов`язку перевірити правову підставу та правильність нарахування кожної складової заявленої до стягнення суми.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

За змістом статей 205, 207, 639 ЦК України правочин може вчинятися в електронній формі, а договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови дотримання встановлених законом вимог.

Статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору та використання електронного підпису, зокрема одноразового ідентифікатора, для підписання електронного правочину.

Із досліджених судом документів убачається, що сторони погодили предмет кредитування, суму кредиту, строк його надання, процентні ставки та графік платежів. Надані позивачем документи містять відомості про акцепт відповідачем електронної пропозиції кредитодавця із застосуванням одноразового ідентифікатора.

Оцінюючи ці докази в сукупності з іншими матеріалами справи, суд виходить із того, що електронна форма договору сама по собі не є перешкодою для виникнення між сторонами цивільних прав та обов`язків.

Водночас обов`язок повернути кредит виникає за умови доведення фактичного надання позичальнику коштів. У цій справі позивач посилається на підтвердження перерахування відповідачу 4 000,00 грн, а також на договірні документи та розрахунок заборгованості. За умови наявності в матеріалах справи зазначеного платіжного підтвердження та його відповідності відомостям про кредитний договір ці докази в сукупності підтверджують надання кредиту та виникнення у відповідача обов`язку повернути його.

З огляду на погоджений сторонами графік платежів та розрахунок процентів, за яким за строк кредитування нараховано 3 720,00 грн, суд не встановив підстав для довільного перегляду погодженого розміру процентів лише з мотивів співвідношення їх суми із сумою кредиту.

При цьому суд ураховує правовий висновок Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23, відповідно до якого суд має розмежовувати тлумачення умов кредитного договору та їх зміну або визнання недійсними; за відсутності передбачених законом підстав суд не може самостійно змінювати договірні умови та зменшувати погоджені проценти.

У цій справі позивач просить стягнути проценти в межах суми, визначеної погодженим графіком платежів, 3720,00 грн. Доказів сплати відповідачем основного боргу чи зазначених процентів, які б спростовували відповідний розрахунок, у матеріалах справи не встановлено.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 4000,00 грн заборгованості за основним боргом та 3720,00 грн процентів за користування кредитом.

Позивач просить стягнути з відповідача комісії в загальному розмірі 1080,00 грн, посилаючись на відповідні положення кредитного договору та погоджений сторонами графік платежів.

Однак наявність у договорі умови про сплату комісії сама по собі не є достатньою підставою для її стягнення. Суд повинен установити, чи відповідає така умова вимогам законодавства про споживче кредитування, чи передбачає оплату самостійної послуги, чи не покладає на споживача плату за дії, які кредитодавець здійснює у власних інтересах або які законом віднесені до безоплатних.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом можуть включатися, зокрема, платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника й третіх осіб, якщо такі послуги передбачені законом та договором і не належать до послуг, які відповідно до законодавства мають надаватися безоплатно.

Водночас положення законодавства про споживче кредитування не надають кредитодавцю необмеженого права встановлювати будь-які комісійні платежі лише шляхом включення відповідного пункту до тексту договору. Правомірність конкретного платежу залежить від його правової природи, змісту та фактичного надання послуги, за яку встановлено плату.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 звернула увагу на необхідність перевіряти, чи є передбачений кредитним договором платіж оплатою окремої послуги, чи фактично стягується плата за дії кредитодавця, які становлять виконання ним власних договірних обов`язків. Саме формальне визначення платежу як комісії не звільняє суд від перевірки його правомірності.

За умовами договору позивач нарахував комісію в розмірі 9 % від суми кредиту, тобто 360,00 грн. Зміст цієї комісії пов`язаний безпосередньо з наданням кредитних коштів.

Однак позивач не довів, що за цим платежем відповідачу надавалася окрема, самостійна додаткова послуга, відмінна від власне надання кредиту, яка мала б окремий споживчий зміст і могла б бути предметом самостійної оплати.

Надання кредиту є основним обов`язком кредитодавця за кредитним договором. Саме по собі виконання кредитодавцем дій, необхідних для укладення договору, перевірки заявки, оформлення кредиту та перерахування коштів, не доводить надання споживачу окремої додаткової послуги, за яку може стягуватися комісія.

Позивач не надав доказів, які б підтверджували фактичне надання відповідачу окремої послуги, що становила б самостійний предмет оплати в сумі 360,00 грн. Отже, включення до розрахунку заборгованості цієї суми лише на підставі договірного найменування платежу не доводить виникнення у відповідача обов`язку її сплатити.

Згідно з умовами договору комісія за обслуговування кредиту передбачає інформаційну підтримку позичальника за допомогою телефону, особистого кабінету або відділень, можливість здійснення онлайн-платежів, відновлення пароля, повідомлення про дати платежів, консультації та інші дії, пов`язані з обслуговуванням кредиту.

Однак наведений перелік не підтверджує сам по собі, що відповідні послуги фактично надавалися відповідачу та що вони становили окрему цінність для нього як споживача.

Позивач не надав належних доказів фактичного надання відповідачу конкретних додаткових послуг, за які нараховано 720,00 грн, не конкретизував, які саме послуги, у який час та в якому обсязі були надані, а також не підтвердив, що ці послуги не належать до дій, які кредитодавець зобов`язаний здійснювати у межах виконання кредитного договору або які повинні надаватися безоплатно відповідно до закону.

Крім того, умови договору містять положення про те, що кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг. Така умова не узгоджується з твердженням про надання відповідачу окремих додаткових послуг, оплату яких позивач вимагає стягнути як комісію за обслуговування кредиту.

Саме по собі включення до договору загального переліку можливих інформаційних і технічних дій не підтверджує, що такі дії були фактично виконані на користь відповідача, а також не доводить правомірності встановлення плати за кожну з них.

Суд також бере до уваги, що законодавство про споживче кредитування передбачає право споживача отримувати визначену законом інформацію про кредит безоплатно у встановлених законом випадках. Тому встановлення комісії за інформаційні дії без доведення надання окремої платної послуги не може бути обґрунтоване лише посиланням на загальні положення кредитного договору.

Посилання позивача на те, що відповідач підписав договір та погодився з усіма його умовами, не спростовує наведених висновків. Свобода договору не означає можливості встановлювати платежі всупереч імперативним вимогам законодавства, а погодження споживачем тексту договору не звільняє кредитодавця від обов`язку довести законність та фактичну підставу кожної складової заявленої до стягнення заборгованості.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України саме позивач повинен довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог. У цій справі позивач не довів, що комісія за надання кредиту в розмірі 360,00 грн та комісія за обслуговування кредиту в розмірі 720,00 грн є платою за окремі, фактично надані відповідачу послуги, які можуть бути предметом стягнення відповідно до законодавства про споживче кредитування.

За таких обставин суд доходить висновку, що вимоги про стягнення 360,00 грн комісії за надання кредиту та 720,00 грн комісії за обслуговування кредиту є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Позивач також просить стягнути з відповідача 2000,00 грн штрафу, посилаючись на умови кредитного договору, якими передбачено нарахування 40,00 грн за кожний день прострочення окремого зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Право на неустойку виникає за наявності встановлених законом або договором підстав та з урахуванням обмежень, передбачених законодавством.

Водночас правомірність договірної умови про неустойку необхідно оцінювати з урахуванням спеціальних норм законодавства, чинних у період, за який позивач здійснив нарахування.

Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором позики або кредитним договором позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплатити на користь кредитодавця неустойку (штраф, пеню) за таке прострочення.

Цим же пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання грошових зобов`язань за договорами позики та кредиту, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зазначена норма є спеціальним законодавчим регулюванням наслідків прострочення грошових зобов`язань за кредитними договорами в умовах воєнного стану та підлягає застосуванню незалежно від того, чи містить кредитний договір умову про нарахування штрафу.

У постанові Пленуму Верховного Суду від 07 лютого 2025 року № 6 наведено висновок, що дія пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України поширюється, зокрема, на кредитні договори, у тому числі договори споживчого кредитування, а передбачені цією нормою правові наслідки охоплюють звільнення позичальника від обов`язку сплатити неустойку за прострочення та списання сум, нарахованих у період її дії.

У цій справі кредитний договір укладено 28 серпня 2024 року, тобто після запровадження відповідного законодавчого регулювання. Нарахований позивачем штраф пов`язаний із простроченням виконання грошових зобов`язань за цим кредитним договором у період дії воєнного стану.

Отже, договірна умова про сплату штрафу не може бути застосована всупереч імперативному припису пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Сам факт погодження відповідачем цієї умови не створює підстав для стягнення платежу, від сплати якого позичальник звільнений безпосередньо законом.

Посилання позивача на положення Закону України «Про споживче кредитування» та зміни, внесені до нього Законом України № 3498-IX, не спростовують цього висновку. Навіть якщо відповідна спеціальна норма Закону України «Про споживче кредитування» не встановлює самостійної заборони на нарахування певного платежу, це не усуває необхідності застосування окремого імперативного припису пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Таким чином, вимога про стягнення 2 000,00 грн штрафу є такою, що суперечить установленому законом режиму відповідальності за прострочення кредитного зобов`язання в період воєнного стану, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач заявив вимоги майнового характеру на загальну суму 10800,00 грн та сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Суд задовольняє позовні вимоги на суму 7720,00 грн, що становить суму основного боргу 4 000,00 грн та процентів за користування кредитом 3 720,00 грн. У задоволенні вимог на суму 3 080,00 грн, що складається з комісій у загальному розмірі 1 080,00 грн та штрафу в розмірі 2 000,00 грн, суд відмовляє.

Отже, частка задоволених позовних вимог становить 7 720,00 грн / 10 800,00 грн.

Судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, становить: 2 662,40 грн ? 7 720,00 грн / 10 800,00 грн = 1 903,17 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що їх розмір має бути підтверджений належними доказами, зокрема договором про надання правничої допомоги, документами про обсяг наданих послуг та розрахунком витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України докази щодо розміру судових витрат можуть бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила відповідну заяву. У разі неподання таких доказів у встановлений строк відповідна заява залишається без розгляду.

Оскільки позивач заявив про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення, питання про їх розподіл підлягає вирішенню з урахуванням вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України та за наявності передбачених законом підстав для ухвалення додаткового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 7681, 89, 141, 259, 263265, 268, 273, 279 ЦПК України, статтями 11, 205, 207, 525, 526, 530, 549, 610, 625, 639, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про споживче кредитування», Законом України «Про електронну комерцію», суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 28.08.2024-100001570 від 28 серпня 2024 року в розмірі 7720 (сім тисяч сімсот двадцять) гривень 00 копійок, з яких 4000,00 грн заборгованість за основним боргом; 3720,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення комісії за надання кредиту в розмірі 360,00 грн, комісії за обслуговування кредиту в розмірі 720,00 грн та штрафу в розмірі 2 000,00 грн відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 1903 (одна тисяча дев`ятсот три) гривні 17 копійок.

Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу вирішити відповідно до вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України за умови подання позивачем належних доказів у встановлений законом строк.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код ЄДРПОУ 37356833.

Відповідач ОСОБА_1 , адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання : АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 28 жовтня 2026 року.

Суддя: