Решение № 140993368, 31.08.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1040/26

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОШИНА" (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, буд. 100 А)

про визнання недійсним підпункту 2.1 пункту 2 договору закупівлі товару № 41 від 31.03.2022 р. та стягнення безпідставно сплаченої суми ПДВ,

секретар судового засідання: Рапота У.Е.

Представники сторін:

від позивача: Радей О.А.;

від відповідача: Мартиненко А.М.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Київської області через систему Електронний суд надійшла позовна заява Департаменту патрульної поліції (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОШИНА" (далі відповідач, ТОВ "ДНІПРОШИНА") про визнання недійсним підпункту 2.1 пункту 2 договору закупівлі товару № 41 від 31.03.2022 р., стягнення 1092338,00 грн. безпідставно сплаченої суми ПДВ та зобов`язання вчинити дії.

За змістом прохальної частини позовної заяви позивач просив суд: 1) визнати недійсним підпункт 2.1 пункту 2 Ціна Договору договору від 31.03.2022 р. № 41, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ДНІПРОШИНА та Департаментом патрульної поліції, в частині включення у ціну договору ПДВ у розмірі 1092338,00 грн.; 2) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОШИНА на користь Департаменту патрульної поліції 1092338,00 грн. безпідставно сплаченої суми ПДВ; 3) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОШИНА на користь Департаменту патрульної поліції понесені судові витрати у вигляді судового збору; 4) зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю ДНІПРОШИНА скласти та підписати коригуючий акт (накладну) до видаткових накладних та розрахунок коригування до податкових накладних та надіслати вказані документи на адресу Департаменту патрульної поліції після стягнення з рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОШИНА 1092338,00 грн. ПДВ.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до пп. 195.1.2 ст. 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством. У зв`язку із цим позивач звернувся із позовною вимогою про визнання недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України підпункту 2.1 пункту 2 Ціна Договору договору від 31.03.2022 р. № 41, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ДНІПРОШИНА та Департаментом патрульної поліції, в частині включення у ціну договору ПДВ у розмірі 1092338,00 грн. Також позивач вважає, що грошові кошти у сумі 1092338,00 грн., які були сплачені позивачем на користь відповідача в якості ПДВ, підлягають поверненню позивачу як такі, що безпідставно збережені, на підставі ст. 1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 15.04.2026 р. вказану позовну заяву було залишено без руху, запропоновано позивачу в строк до десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви шляхом: надання доказів доплати судового збору у розмірі 5324,80 грн.; зазначення, якому способу захисту відповідає позовна вимога про зобов`язання відповідача скласти та підписати коригуючий акт (накладну) до видаткових накладних та розрахунок коригування до податкових накладних та надіслати вказані документи на адресу Департаменту патрульної поліції після стягнення з рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОШИНА 1092338,00 грн. ПДВ.

21.04.2026 р., під час перебування судді у відпустці, до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків б/н від 21.04.2026 р. (вх. № 6751/26 від 21.04.2026 р.), до якої було додано платіжну інструкцію від 20.04.2026 р. про сплату судового збору на суму 2662,40 грн. Окрім того, за змістом заяви позивач зазначав, що під час здійснення більш ретельного аналізу правових підстав позову та змісту позовних вимог, останній дійшов висновку про помилковість включення до позовної заяви вимоги щодо зобов`язання ТОВ ДНІПРОШИНА скласти та підписати коригуючий акт (накладну) до видаткових накладних та розрахунок коригування до податкових накладних та надіслати вказані документи на адресу Департаменту патрульної поліції після стягнення з рахунків ТОВ ДНІПРОШИНА 1092338,00 грн. ПДВ.

У зв`язку з наведеним, 21.04.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" позивачем було надано заяву (уточнену позовну заяву), за змістом прохальної частини якої позивач просить суд: 1) визнати недійсним підпункт 2.1 пункту 2 Ціна Договору договору від 31.03.2022 р. № 41, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ДНІПРОШИНА та Департаментом патрульної поліції, в частині включення у ціну договору ПДВ у розмірі 1092338,00 грн.; 2) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОШИНА на користь Департаменту патрульної поліції 1092338,00 грн. безпідставно сплаченої суми ПДВ; 3) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ДНІПРОШИНА на користь Департаменту патрульної поліції понесені судові витрати у вигляді судового збору.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.05.2026 р. було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору, призначено підготовче засідання на 11.06.2026 р.

21.05.2026 р. до Господарського суду Київської області через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 20/05-2026 від 20.05.2026 р. (вх. № 8896/26 від 21.05.2026 р.), за яким відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що відсутність зазначення в договорі цільового характеру постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту та неналежність такого транспорту суб`єктам, визначеним у Постанові Кабінету Міністрів України № 178, виключає можливість застосування нульової ставки ПДВ.

28.05.2026 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 27.05.2026 р. (вх. № 9319/26 від 28.05.2026 р.), за якою позивач відхиляє заперечення відповідача проти позову та зазначає, що зі змісту індивідуальної податкової консультації від 06.06.2022 р. № 699/ІПК/99-00-21-03-02-06, наданої ТОВ ДНІПРОШИНА, слідує, що нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту г підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПКУ та Постанови № 178 застосовуються як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативного та технічними документами), при умові, що такі операції з постачання здійснюються категорії суб`єктів, що визначені Постановою № 178. При цьому, предмет закупівлі за відповідним договором (літні автомобільні шини) було використано безпосередньо з метою обслуговування службових транспортних засобів Департаменту патрульної поліції, які використовуються для виконання завдань Національної поліції. Окрім того, позивач зазначає, що Постанова КМУ № 178 зі змінами, внесеними згідно з постановою КМУ від 18.07.2024 р. № 831, за якою операції з постачання автомобільних шин для транспортних засобів Національній поліції для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою, є чинною та застосовується з 24.02.2022 р., про що безпосередньо зазначено у пункті 2 цієї постанови.

05.06.2026 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 04.06.2026 р. (вх. № 9887/26 від 05.06.2026 р.).

09.06.2026 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 09.06.2026 р. (вх. № 10153/26 від 09.06.2026 р.).

11.06.2026 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли додаткові пояснення у справі № 10/06-2026 від 10.06.2026 р. (вх. № 10254/26 від 11.06.2026 р.).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.06.2026 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.07.2026 р.

12.06.2026 р. через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 12.06.2026 р. (вх. № 10351/26 від 12.06.2026 р.).

У судовому засіданні 23.07.2026 р. представник позивача просив долучити до матеріалів справи додаткові пояснення у справі б/н від 12.06.2026 р. (вх. № 10351/26 від 12.06.2026 р.), представник відповідача залишив вирішення даного питання на розсуд суду.

З метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, суд протокольною ухвалою у судовому засіданні 23.07.2026 р. долучив до матеріалів справи додаткові пояснення позивача у справі б/н від 12.06.2026 р. (вх. № 10351/26 від 12.06.2026 р.).

У судовому засіданні з розгляду справи по суті оголошувалася перерва.

У судовому засіданні 31.08.2026 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

31.03.2022 р. між Департаментом патрульної поліції (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДНІПРОШИНА (постачальник) було укладено договір № 41 про закупівлю товару (далі договір), відповідно до пунктів 1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, поставити та передати у власність покупцеві літні автомобільні шини (34351100-3 Автомобільні шини), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити вказаний товар в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі. Номенклатура, кількість та ціна товару визначаються у Специфікації (додаток № 1 до договору), яка є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що загальна ціна цього договору складає 6554028,00 грн. (шість мільйонів п`ятсот п`ятдесят чотири тисячі двадцять вісім грн. 00 коп.), в т.ч. ПДВ 1092338,00 грн. (один мільйон дев`яносто дві тисячі триста тридцять вісім грн. 00 коп.).

Відповідно до пункту 2.2 договору покупець зобов`язується повністю оплатити в безготівковій формі отриманий товар на підставі видаткової накладної та рахунку-фактури протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту поставки товару.

Згідно з пунктом 3.2 договору приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється в момент фактичної передачі товару. Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем за кількістю та якістю з моменту його фактичного прийняття покупцем та підписання ним видаткової накладної.

На виконання умов договору, відповідачем було поставлено позивачу автомобільні шини відповідно до кількості, визначеної у Специфікації, яка є додатком № 1 до договору, що підтверджується видатковими накладними від 13.04.2022 р. № 117, від 14.04.2022 р. № 131, від 14.04.2022 р. № 133, від 18.04.2022 р. № 146, від 18.04.2022 р. № 147, від 21.04.2022 р. № 206, від 21.04.2022 р. № 207, від 21.04.2022 р. № 208, від 22.04.2022 р. № 159, від 22.04.2022 р. № 162, від 22.04.2022 р. № 182, від 22.04.2022 р. № 183, від 22.04.2022 р. № 184, від 22.04.2022 р. № 185, від 22.04.2022 р. № 204, від 22.04.2022 р. № 205, від 22.04.2022 р. № 209, від 22.04.2022 р. № 220, від 22.04.2022 р. № 224, від 22.04.2022 р. № 225, від 22.04.2022 р. № 158, від 25.04.2022 р. № 234, від 25.04.2022 р. № 235, від 26.04.2022 р. № 160, від 26.04.2022 р. № 250, від 26.04.2022 р. № 251, від 26.04.2022 р. № 252, від 26.04.2022 р. № 256, від 27.04.2022 р. № 258, від 27.04.2022 р. № 265, від 28.04.2022 р. № 266, від 28.04.2022 р. № 267, від 28.04.2022 р. № 276, від 28.04.2022 р. № 278, підписаними сторонами, копії яких містяться в матеріалах справи.

На підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було здійснено оплату поставленого відповідачем товару на суму 6554028,00 грн., в т.ч. ПДВ 1092338,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 18.04.2022 р. № 27597, від 21.04.2022 р. № 27700, від 21.04.2022 р. № 27701, від 26.04.2022 р. № 27890, від 26.04.2022 р. № 27897, від 26.04.2022 р. № 27898, від 26.04.2022 р. № 27899, від 26.04.2022 р. № 27900, від 26.04.2022 р. № 27902, від 29.04.2022 р. № 27959, від 09.05.2022 р. № 28156, від 09.05.2022 р. № 28157, від 09.05.2022 р. № 28158, від 09.05.2022 р. № 28160, від 09.05.2022 р. № 28161, від 09.05.2022 р. № 28162, від 09.05.2022 р. № 28163, від 09.05.2022 р. № 28164, від 09.05.2022 р. № 28165, від 09.05.2022 р. № 28166, від 09.05.2022 р. № 28167, від 09.05.2022 р. № 28168, від 09.05.2022 р. № 28169, від 09.05.2022 р. № 28170, від 09.05.2022 р. № 28171, від 09.05.2022 р. № 28173, від 09.05.2022 р. № 28174, від 10.05.2022 р. № 28177, від 19.05.2022 р. № 28725, від 01.06.2022 р. № 29055, від 01.06.2022 р. № 29056, від 01.06.2022 р. № 29057, від 01.06.2022 р. № 29058, від 01.06.2022 р. № 29059, від 01.06.2022 р. № 29060.

Зазначені обставини сторонами не заперечувалися.

24.05.2022 р. позивач звернувся до ТОВ ДНІПРОШИНА з листом № 6097/41/6/05-2022 щодо укладення договорів з урахуванням податку на додану вартість за нульовою ставкою, в якому зазначав, що Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 р. № 178 Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного часу встановлено, що установи або організації, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування та застосовується з 24.02.2022 р. У зв`язку з цим, з метою недопущення зайвого витрачання бюджетних коштів на оплату податку на додану вартість, позивач вказував на необхідність приведення у відповідність раніше укладеного з відповідачем договору та просив про прийняте рішення повідомити позивача в найкоротші строки.

31.05.2022 р. ТОВ ДНІПРОШИНА листом № 149 надало позивачу відповідь, в якій повідомило, що останнє звернулося за отриманням індивідуальної податкової консультації та до моменту отримання відповіді від Державної податкової служби України не має можливості самостійно визначити наявність підстав для застосування нульової ставки податку на додану вартість під час постачання автомобільних шин позивачу.

27.02.2026 р. позивач звернувся до відповідача з листом № 1164/41/45/05-2026 про питання оподаткування операцій з постачання товарів та послуг, у якому позивач поінформував відповідача про те, що у лютому 2026 року позивачу стало відомо про отримання ТОВ ДНІПРОШИНА індивідуальної податкової консультації від Державної податкової служби України, однак позивачу про це повідомлено не було, у зв`язку з чим позивач просив забезпечити повернення безпідставно отриманої суми ПДВ у розмірі 1092338,00 грн. на рахунок позивача.

26.03.2026 р. ТОВ ДНІПРОШИНА листом № 26 надало відповідь на лист позивача від 27.02.2026 р. № 1164/41/45/05-2026, де зазначило, що відповідач висловлює готовність до коригування суми податкових зобов`язань та податкового кредиту на загальну суму ПДВ у розмірі 1092338,00 грн. в порядку п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України, у зв`язку з чим запропонувало позивачу алгоритм дій щодо коригування податкових накладних.

Поряд з цим, позивачем через електронну систему реєстрації податкових накладних було отримано квитанцію Державної податкової служби України, відповідно до якої розрахунок коригування не може бути прийнятий через порушення вимог статті 102 ПК України та пункту 6 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. № 1246 (з урахування внесених змін), а саме: дата складання розрахунку коригування не може перевищувати більше ніж на 1095 календарних днів дату складання податкової накладної, до якої складено такий розрахунок коригування. Також зазначено, що порушено вимоги статті 192 ПК України, а саме: розрахунок коригування до податкової накладної не може бути зареєстрований в Єдиному реєстрі податкових накладних пізніше 1095 календарних днів з дати складання податкової накладної, до якої складений такий розрахунок коригування.

Спір у справі виник внаслідок того, що відповідач, за твердженням позивача, без правових підстав отримував на свій рахунок грошові кошти у вигляді податку на додану вартість та не повернув їх, у зв`язку з чим позивач просить суд визнати недійсним пункт договору, який передбачав включення ПДВ до ціни товару, що постачається, та стягнути з відповідача безпідставно набуті кошти у загальному розмірі 1092338,00 грн.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Поряд з цим, відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Поряд з цим, згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту г підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 р. № 178 Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного часу (в редакції, чинній на час укладення договору) було встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженим Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні, операції з постачання товарів (запасних частин, акумуляторних батарей, автомобільних шин, охолоджуючих рідин, комплектуючих, додаткового обладнання тощо), визначених нормативними та технічними документами, для транспортних засобів (зокрема спеціальних, спеціалізованих транспортних засобів), а також пально-мастильних матеріалів Збройним Силам, Національній гвардії, Службі безпеки, Службі зовнішньої розвідки, іншим утвореним відповідно до законів військовим формуванням, їх з`єднанням, військовим частинам, підрозділам, розвідувальним органам, Міністерству оборони, Державній прикордонній службі, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, Міністерству внутрішніх справ, Національній поліції, Державній службі з надзвичайних ситуацій, Управлінню державної охорони, закладам, установам або організаціям, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Як слідує з матеріалів справи та пояснень позивача, договір від 31.03.2022 р. № 41 був укладений з метою постачання автомобільних шин для транспортних засобів Департаменту патрульної поліції, який входить до складу Національної поліції, для потреб забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Водночас, слід зазначити, що зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України, якою встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі № 367/6344/16-ц.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Як встановлено судом, в умовах воєнного стану до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для забезпечення транспорту, в тому числі автомобільних шин, зокрема, для Національної поліції, з огляду на функції та обов?язки, покладені на неї, які спрямовані на забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що не потребує документального підтвердження, оскільки слідує з аналізу фактичних подій на території України та норм законодавства, та зважаючи, що закупівлі товарів для забезпечення транспорту Національній поліції в період військового стану можливі лише безпосередньо для виконання потреб та функцій, спрямованих на забезпечення національної безпеки та оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, що передбачено Постановою КМУ № 178 від 02.03.2022 р., підлягають оподаткуванню за нульової ставкою.

Водночас, судом враховано, що за результатами розгляду справи № 910/6530/24 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.07.2025 р. сформувала висновки щодо відсутності підстав для визнання недійсними пунктів договорів в частині включення до ціни суми ПДВ та стягнення коштів з огляду на положення підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України, Постанови КМУ № 178 та статті 1212 ЦК України.

Зокрема, Об`єднана палата констатувала, що оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування ПДВ, нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за правилами, встановленими підпунктом г підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ, не здійснюється.

Норми Податкового кодексу України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування податку, оскільки застосування установленої діючим законодавством ставки податку є обов?язком, а не правом платника податку.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою договору про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку.

Визначення операцій як таких, які підлягають/не підлягають оподаткуванню ПДВ, належить до сфери публічно-правових, а не приватно-правових відносин, відтак, обов?язок (або його відсутність) щодо сплати ПДВ не може ставитися в залежність від волевиявлення сторін правочину, з огляду на публічно-правовий порядок правовідносин щодо справляння податків, оскільки знаходиться поза межами регулювання цивільного законодавства та контролюється державою в особі органів доходів та зборів.

Податок на додану вартість - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (податковий агент).

У розумінні положень статті 1212 ЦК України продавець не є кінцевим набувачем спірних грошових коштів, оскільки він перераховує ці кошти до Державного бюджету України у вигляді ПДВ.

На час звернення позивача до суду з позовом фактичний володілець грошових коштів не змінився, оскільки набувачем спірного майна (грошових коштів у вигляді ПДВ) є Держава Україна.

З огляду на відсутність підстав стверджувати про порушення в цьому випадку інтересів держави внаслідок вибуття з її володіння спірної суми грошових коштів, оскільки такі кошти були сплачені відповідачем у формі податку в дохід Державного бюджету України, суд приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Наведена правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду від 30.07.2026 р. у справі № 911/91/25.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За наслідком дослідження долучених до матеріалів даної справи доказів та пояснень сторін, суд дійшов висновку, що у випадку, коли бюджетні кошти у вигляді сум ПДВ, сплачених позивачем у ціні поставленого товару, повернулися до державного бюджету у вигляді сум податку, сплачених постачальником, то підстави вважати наявним порушення права позивача є відсутніми.

Суд також вважає за необхідне відзначити, що захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом положень вказаних норм, суд, шляхом вчинення провадження у справах, здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Разом з тим, особа, права якої порушені, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, якщо він передбачений чинним законодавством або договором. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Отже, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, та саме з метою його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що суб`єкт порушеного (на думку останнього) права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом такого захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 р. у справі № 334/3161/17).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 р. у справі № 910/3009/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 р. у справі № 334/3161/17).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог Департаменту патрульної поліції у повному обсязі з огляду на недоведення позивачем наявності порушеного права у спірних правовідносинах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України, Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.

Згідно з п. 2 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, буд. 3, код 40108646) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОШИНА" (08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, буд. 100 А, код 41676522) про визнання недійсним підпункту 2.1 пункту 2 договору закупівлі товару № 41 від 31.03.2022 р. та стягнення 1092338,00 грн. безпідставно сплаченої суми ПДВ відмовити повністю.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 28.10.2026 р.

Суддя В.М. Бабкіна