Решение № 140957596, 27.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року м. Львівсправа № 380/14470/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), у якому із урахуванням позовної заяви від 28 липня 2025 року просить:

- «зобов`язати Пенсійний Фонд підтвердити наявність того 20-річного стажу (хоча ж би) польський ZUS (Заклад соціального страхування)».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є громадянкою України та проживає на території Республіки Польща із звертається до суду щодо (далі цитата з позовної заяви) «(…) розв`язання спірного питання з призначення пенсії за віком, в якому мені було відмовлено згідно зі змінами в законодавстві, а саме ст. 26 Закону, де ідеться про збільшення стажу до 30 років, але в тій саме статті йдеться про умови включення періодів роботи особи в інших державах, то саме стосується інших держав, наприклад, в конкретному випадку в Польщі, додається стаж в Україні і згідно з Польським законодавством передбачає 20-річний стаж (мінім. до виходу за віком, який в Польщі складає 60 років, чим власне я скористалася (Рішення про призначення пенсії (…). Польський ZUS Заклад соц. страхування схвалив мою заяву і згідно ст. 114 відправив пакет документів (…) для підтвердження сукупного стажу, на що я особисто отримала відмову».

У зв`язку з наведеним адміністративний позов просить задовольнити повністю.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що позивачка звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення (далі також Угода) та Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі також Закон № 1058). На підставі заяви та наданих документів Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області ухвалило рішення від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 про відмову позиваці у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю у неї страхового стажу 30 років. Згідно з наданими документами страховий стаж позивачки становить 24 роки 04 місяці 23 днів, а саме: 20 років 10 місяців 15 днів - страховий стаж, набутий в Україні, та 03 роки 05 місяців 23 дні - страховий стаж, набутий на території Республіки Польща. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивачки не зараховано періоди: роботи з 18 березня 1998 року по 31 грудня 2005 року, оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків і індивідуальних відомостях про застраховану особу; догляду за дитиною до трьох років з 31 травня 1998 року по 30 травня 2001 року, оскільки у наданій копії свідоцтва про народження відсутня відмітка про одержання паспорта або інша інформація, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Ураховуючи викладене, в органів Пенсійного фонду України відсутні правові підстави для призначення позивачці пенсії за віком відповідно до Угоди та Закону № 1058.

У зв`язку з наведеним у задоволенні позову просить відмовити повністю.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 18 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 15 вересня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у відповідача належно засвідчену копію заяви позивачки із доданими до неї документами за наслідками розгляду якої прийнято рішення від 08 січня 2025 року № 13/5311-08.

Витребувані докази відповідач подав до суду разом із відзивом на позовну заяву.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

На розгляд Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшла заява (дата подання заяви про призначення пенсії за віком 07 листопада 2023 року (пункт 4.1 формуляру PL-UA 5 від 11 липня 2024 року) та документи ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Розглянувши вищевказані заяву та документи, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області ухвалило рішення від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Угоди та Закону № 1058 у зв`язку з відсутністю у неї страхового стажу 30 років.

У цьому рішенні зазначено, що згідно з наданими документами страховий стаж позивачки становить 24 роки 04 місяці 23 днів, а саме: 20 років 10 місяців 15 днів - страховий стаж, набутий в Україні, та 03 роки 05 місяців 23 дні - страховий стаж, набутий на території Республіки Польща (формуляр PL-UA 6 від 11 липня 2024 року)). До страхового стажу не зараховано періоди: роботи з 18 березня 1998 року по 31 грудня 2005 року, оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу; догляду за дитиною до трьох років з 31 травня 1998 року по 30 травня 2001 року, оскільки у наданій копії свідоцтва про народження відсутня відмітка про одержання паспорта або інша інформація, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. Враховуючи вищевикладене, в органів Пенсійного фонду України відсутні правові підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Угоди та Закону № 1058.

Позивачка, не погоджуючись із відмовою відповідача у призначенні їй пенсії за віком, звернулася з цим позовом до суду.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

За змістом частин першої, другої статті 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

За змістом пункту 1 частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.

Згідно із частинами першою, другою статті 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.

У разі відсутності, починаючи з 01 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

18 травня 2012 року між Україною та Республікою Польща учинено Угоду про соціальне забезпечення, розділом 3 якої унормовано право на пенсію.

Суд встановив, що на розгляд Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшла заява та документи ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Угоди та Закону № 1058.

Розглянувши вищевказані заяву та документи, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області ухвалило рішення від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до Угоди та Закону № 1058 у зв`язку з відсутністю у неї необхідного страхового стажу, визначеного статтею 26 Закону № 1058, а саме 30 років.

Суд відзначає, що рішення відповідача від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 позивачка не оскаржує, однак, відповідно до підстав та предмета поданого позову не погоджується саме із відмовою у призначенні їй пенсії за віком у зв`язку з відсутністю у неї необхідного страхового стажу, а вищевказане рішення долучила до позовної заяви.

Ураховуючи те, що підстави для відмови позивачці у призначенні пенсії викладені у рішенні відповідача від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 і саме така відмова зумовила звернення позивачки з цим позовом до суду за захистом своїх прав, суд задля виконання завдань адміністративного судочинства, передбачених у частині першій статті 2 КАС України, оцінює вищезгадане рішення на предмет його відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 цього Кодексу, оскільки саме цим рішенням відповідача й порушені права позивачки на пенсійне забезпечення, про захист яких вона просить суд.

Зазначаючи про недостатність у позивачки страхового стажу, відповідач у рішенні від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 відмовився зарахувати до її страхового стажу періоди:

- роботи з 18 березня 1998 року по 31 грудня 2005 року, оскільки відсутні дані про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу;

- догляду за дитиною до трьох років з 31 травня 1998 року по 30 травня 2001 року, оскільки у наданій копії свідоцтва про народження відсутня відмітка про одержання паспорта або інша інформація, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку.

Щодо періоду роботи з 18 березня 1998 року по 31 грудня 2005 року суд ураховує таке.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Частинами першою - третьою статті 24 Закону № 1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Абзацом першим частини четвертої статті 24 Закону № 1058 визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності Законом № 1058 (01 січня 2004 року) види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначалися Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788).

Так, відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

За змістом статті 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок № 637, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. І тільки у разі її відсутності, а також тоді, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17, від 16 травня 2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27 лютого 2020 року у справі № 577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі № 446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі № 550/927/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Суд встановив, що у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 від 21 серпня 1980 року містяться записи про її роботу на посаді заступника генерального директора фірми «Василен» у період з 18 березня 1998 року по 31 грудня 2005 року.

Записи про прийняття та звільнення позивачки з роботи за вказаний період зроблені у трудовій книжці з посиланням на відповідні накази про прийняття на роботу (наказ № 00-04-98к від 16 березня 1998 року) та про звільнення з роботи (наказ № 00-07-05к від 30 грудня 2005 року).

Записи про роботу точні, чіткі, виправлень та закреслень не містять.

Запис про звільнення засвідчений підписом уповноваженої особи (генерального директора фірми «Василен») та скріплений печаткою цієї фірми.

Ураховуючи наведене, а також приписи абзацу першого частини четвертої статті 24 Закону № 1058 у сукупності з приписами частини першої статті 56 Закону № 1788, період роботи позивачки у фірмі «Василен» з 18 березня 1998 року по 01 січня 2004 року (дата набрання чинності Законом № 1058) мав бути зарахований відповідачем до страхового стажу позивачки, незалежно від наявності факту сплати страхових внесків роботодавцем-страхувальником за цей період.

Що ж стосується періоду роботи позивачки у фірмі «Василен» починаючи з 01 січня 2004 року (дати набрання чинності Законом № 1058) до 31 грудня 2005 року (дати звільнення), то суд зазначає, що обов`язок зі сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено саме на страхувальника.

Працівник не повинен відповідати за неналежне виконання роботодавцем-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, навіть наявність у роботодавця заборгованості з їх сплати не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу під час обчислення пенсії позивачки періодів її роботи на відповідному підприємстві чи настання інших негативних наслідків, пов`язаних з цим, зокрема й неврахування заробітної плати для обчислення розміру пенсійної виплати.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року (справа № 208/6680/16-а), від 20 березня 2019 року (справа № 688/947/17), від 30 вересня 2019 року (справа № 316/1392/16-а), від 27 травня 2021 року (справа № 343/659/17) від 30 грудня 2021 року (справа № 348/1249/17), яку суд відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України враховує під час вирішення цього спору.

У аспекті наведеного суд також звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів).

Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

Тому неврахування відповідачем періоду роботи позивачки починаючи з 01 січня 2004 року до 31 грудня 2005 року з такої підстави як відсутність даних про сплату страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу є протиправним, оскільки покладає на позивачку надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем вимог законодавства.

Будь-яких доказів, які б свідчили про несплату роботодавцем страхових внесків з вини позивачки, суду не надано.

Отже, враховуючи викладене у сукупності, суд констатує, що у рішенні від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивачки період її роботи з 18 березня 1998 року по 31 грудня 2005 року.

Щодо періоду догляду за дитиною до трьох років з 31 травня 1998 року по 30 травня 2001 року суд ураховує таке.

Відповідно до пункту «ж» частини третьої статті 56 Закону № 1788 до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

За змістом положень пункту 11 Порядку № 637 час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі:

свідоцтва про народження дитини або паспорта громадянина України (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть);

документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала.

Документами, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, є:

виписка з трудової книжки або інші документи, видані за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (архівними підрозділами підприємств, установ, організацій);

відомості про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, отримані в порядку взаємного обміну інформацією;

інформація із системи персоніфікованого обліку.

Суд встановив, що серед документів, доданих до заяви про призначення пенсії позивачці, міститься копія свідоцтва серії НОМЕР_2 від 27 серпня 1998 року про народження ОСОБА_2 , матір`ю якого записана позивачка ОСОБА_1 , тобто один із документів, визначених у пункті 11 Порядку № 637, яким встановлюється час догляду непрацюючої матері за малолітньою дитиною.

Що ж стосується документів, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку матір (позивачка) не працювала, то серед документів, доданих до заяви про призначення пенсії позивачці, міститься також копія трудової книжки позивачки серії НОМЕР_1 від 21 серпня 1980 року, тобто один із документів, передбачених у пункті 11 Порядку № 637, яким встановлюється факт, що до досягнення дитиною 3-річного віку матір не працювала. Проте, рішення відповідача від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 не містить жодної оцінки цьому документу, мотивів його врахування або ж відхилення у контексті встановлення ним того факту, що до досягнення дитиною 3-річного віку матір (позивачка) не працювала.

У своєму рішенні від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 відповідач вказує, що у наданій копії свідоцтва про народження відсутня відмітка про одержання паспорта або інша інформація, що підтверджує факт догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею 3-річного віку

Щодо цього суд ураховує, що згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Отже, зі змісту наведеної норми Закону № 1058 випливає значний обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду України під час вирішення питання про призначення пенсії особі та перевірки наявного у неї стажу роботи.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази реалізації відповідачем таких повноважень.

Також не надав відповідач суду доказів вжиття ним заходів щодо отримання в порядку взаємного обміну інформацією відомостей про відсутність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців інформації про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця позивачки, інформації із системи персоніфікованого обліку, тобто інших документів, які підтверджують те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала, прямо передбачених у пункті 11 Порядку № 637.

Отже, враховуючи наведене у сукупності, суд констатує, що у рішенні від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 відповідач, за відсутності належної оцінки та отримання документів, передбачених у пункті 11 Порядку № 637, дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивачки періоду догляду нею за дитиною до трьох років з 31 травня 1998 року по 30 травня 2001 року.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про те, що у рішенні від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивачки періоди роботи з 18 березня 1998 року по 31 грудня 2005 року та догляду за дитиною до трьох років з 31 травня 1998 року по 30 травня 2001 року, у зв`язку з чим порушив право позивачки на належне пенсійне забезпечення, тому суду належить обрати ефективний спосіб захисту її порушеного права, адекватний вчиненому порушенню.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки, суд ураховує принцип верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, а також принцип ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом, без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Також суд бере до уваги, що відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ураховуючи підстави та предмет позову, які позивачкою сформовані самостійно та без надання правничої допомоги, дійсні фактичні обставини справи, встановлені судом під час її розгляду, а також характер учиненого відповідачем порушення, суд на підставі приписів частини другої статті 9 КАС України з метою ефективного захисту права позивачки від такого порушення виходить за межі позовних вимог, а саме: визнає протиправним та скасовує рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 і зобов`язує Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву (дата подання заяви про призначення пенсії за віком 07 листопада 2023 року (пункт 4.1 формуляру PL-UA 5 від 11 липня 2024 року) та документи ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, у зв`язку з чим задовольняє розглядуваний позов частково.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частинами першою, пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1212,00 грн.

Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але задоволені судом, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.

Отже, відшкодувати позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень належить суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл суд не здійснює.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 08 січня 2025 року № 13/5311-08 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву (дата подання заяви про призначення пенсії за віком 07 листопада 2023 року (пункт 4.1 формуляру PL-UA 5 від 11 липня 2024 року) та документи ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Угоди між Україною та Республікою Польща про соціальне забезпечення та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 27 жовтня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна