Решение № 140951135, 26.10.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2026Справа № 910/7824/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., за участю секретаря судового засідання Баринової О.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул.Назарівська, буд.3, м.Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Аварійно-технічний центр» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул.Прип`ятська, буд.1, с.Шевченкове, Бучанський р-н, Київська обл., 08140; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 20055078)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» (пров.Несторівський, буд.3-5, м.Київ, 04053; ідентифікаційний код 43012009)

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 894 686,60 грн

За участі представників:

позивача: Майстров І.О.;

відповідача: Михалевич М.М.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Аварійно-технічний центр» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач», у якій просить суд:

- зобов`язати відповідача виконати умови договору, а саме передати у власність позивача дизельне паливо в талонах;

- зобов`язати відповідача забезпечити чинність строку дії переданих паливних талонів протягом не менше одного року з дня їх фактичної передачі позивачу або здійснити їх заміну на талони з аналогічним номіналом та кількістю, придатні для отримання відповідного обсягу дизельного палива протягом зазначеного строку;

- стягнути з відповідача на користь позивача 708 793,76 грн пені та 185 892,84 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору № 53-140-01-25-01372 на закупівлю дизельного палива в талонах від 16.06.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2026 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення недоліків.

03.07.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, відповідно до якої виявлені судом недоліки позовної заяви усунуто.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2026 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.08.2026 та серед іншого встановлено учасникам справи строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

23.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Відповідач зазначає, що позивач не вчинив дій, спрямованих на отримання товару, у зв`язку з чим відповідач згодом реалізував своє право на одностороннє розірвання договору. Поряд з цим відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99%.

23.07.2026 від відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з відпусткою представника.

27.07.2026 від позивача надійшли заперечення на клопотання про відкладення підготовчого засідання.

28.07.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач повідомив про те, що ним вчинялись дії направлені на виконання договору, проте відповідач відмовився його виконувати. Також позивач заперечив проти зменшення розміру штрафних санкцій, посилаючись на те, що відповідач, приймаючи рішення про участь у процедурі закупівлі та подаючи тендерну пропозицію, був обізнаний з усіма істотними обставинами, які могли вплинути на належне та своєчасне виконання взятих на себе договірних зобов`язань, а тому повинен був належним чином оцінити відповідні ризики та врахувати їх до подання тендерної пропозиції.

У підготовче засідання 03.08.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

У підготовчому засіданні 03.08.2026 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення підготовчого засідання у зв`язку з відсутністю доказів на підтвердження викладених у ньому обставин та оголошено перерву до 31.08.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 відповідача повідомлено про те, що підготовче засідання призначено на 31.08.2026.

У підготовче засідання 31.08.2026 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 31.08.2026 судом було прийнято відзив і відповідь на відзив та оголошено перерву до 10.09.2026.

У підготовче засідання 10.09.2026 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 10.09.2026 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.10.2026.

У судове засідання 26.10.2026 з`явились представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача, також, надав суду усні пояснення по суті спору, проти позову не заперечував.

У судовому засіданні 26.10.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

16.06.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» (постачальник) та Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Аварійно-технічний центр» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (покупець) було укладено договір № 53-140-01-25-01372 на закупівлю дизельного палива в талонах (далі - Договір), згідно з пунктом 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця дизельне паливо в талонах (товар), що вказаний в специфікації (додаток № 1 до Договору) (ДК 021:2015-09130000-9 Нафта і дистиляти), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

За визначенням, наведеним у пункті 1.2 Договору, талон - спеціальний документ (номіналом 10, 20 літрів), переданий постачальником покупцю згідно з пунктом 4.1 цього Договору, який підтверджує право покупця на вже оплачений товар та є зобов`язанням для постачальника видати покупцю фіксовану кількість товару певного номіналу і марки, який зберігається на автозаправних станціях (АЗС) постачальника (власних, орендованих/партнерських/тих, що знаходяться у користуванні на інших договірних засадах).

Загальна вартість товару згідно зі специфікацією (додаток № 1 до цього Договору) складає 2 213 010,00 грн, крім того ПДВ - 442 602,00 грн, а всього з урахуванням ПДВ - 2 655 612,00 грн (пункт 3.1 Договору).

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що покупець здійснює оплату по факту поставки товару в розмірі, вказаному в пункті 3.1 даного Договору, шляхом перерахування грошових коштів протягом 180 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі та проведення вхідного контролю.

Відповідно до пункту 4.1 Договору строк поставки товару - з моменту підписання сторонами даного Договору та реєстрації його в АТ «НАЕК «Енергоатом» до 10.08.2025.

Поставка товару здійснюється транспортними засобами покупця з офісу постачальника (пункт 4.2 Договору).

За умовами пунктів 4.4, 4.5 Договору датою поставки товару вважається дата, вказана в видатковій накладній та в товарно-транспортній накладній, які підтверджують надходження товару на склад покупця. Факт отримання товару (підписання акту приймання-передачі товару) засвідчує передачу права власності на товар покупцю. Одночасно з цим покупець передає на відповідальне зберігання постачальнику придбаний товар. Вартість зберігання є складовою ціни товару.

Відповідно до пункту 8.4 Договору у разі порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами та реєстрації в АТ «НАЕК «Енергоатом» і діє до 30.08.2026, в частині розрахунків та виконання зобов`язань - до повного їх виконання (пункт 10.1 Договору).

Пунктом 10.2 Договору передбачено, що договір може бути достроково розірваний:

- за взаємною згодою сторін;

- за ініціативою однієї з сторін у випадку, якщо інша сторона не виконує своїх зобов`язань за Договором;

- за рішенням господарського суду.

У специфікації, що є додатком № 1 до Договору, сторони узгодили, що поставці підлягає дизельне паливо (талони номіналом 10, 20 л) у кількості 60 300 л за ціною 36,70 грн без ПДВ за 1 л. Загальна вартість 2 655 612,00 грн з ПДВ.

У додатку № 2 до Договору визначено Технічні вимоги ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти (Дизельне паливо в талонах) та Технічні характеристики предмета закупівлі.

У пункті 1 додатку № 2 до Договору зазначено, що на кожному талоні повинно бути зазначено термін його дії, номінал та вид товару.

Відповідно до пункту 2 додатку № 2 до Договору строк дії талонів на пальне не менше 1 року з моменту укладення договору.

Пунктом 4 додатку № 2 до Договору передбачено можливість проведення безоплатного обміну талонів на нові за тим же номіналом невикористаних замовником талонів у разі закінчення строку їх дії або проведення оновлення, переобліку, вилучення з обігу, блокування чи інших дій з боку учасника щодо виданих талонів як під час дії укладеного за результатами даної процедури договору, так і після закінчення строку дії щодо інших зобов`язань.

Листом № 40-2783/24.4-вих від 09.07.2025 позивач повідомив відповідача про те, що на виконання умов, зокрема Договору, його представник прибуде за отриманням талонів 10.07.2025 о 10:00, у зв`язку з чим просив підготувати відповідні товарно-супровідні документи.

У відповідь, листом № 860 від 10.07.2025, відповідач просив перенести зустріч орієнтовно на 15:00 для підготовки відповідних документів. Також відповідач просив надати відповідь на направлений ним раніше лист № 663 від 25.06.2025 про підвищення ціни за одиницю товару у зв`язку зі зміною кон`юнктури ринку нафтопродуктів та значним коливанням ціни пального.

Позивач надав відповідь, викладену у листі № 40-2801/08-вих від 10.07.2025, за змістом якої відповідно до умов Договору відповідач взяв не себе зобов`язання поставити дизельне паливо в талонах за ціною, обумовленою Договором, в той же час укладення додаткової угоди щодо збільшення ціни за одиницю товару є правом, а не обов`язком позивача. Враховуючи викладене позивач просив виконати умови Договору та видати дизельне паливо в талонах за ціною, обумовленою в Договорі. У цьому ж листі позивач зазначив, що його представники готові прибути для отримання товару в найкоротші терміни.

Листом № 885 від 14.07.2025 відповідач просив ще раз просив розглянути лист № 663 від 25.06.2025 щодо підвищення вартості товару та додатково повідомив, що в умовах надзвичайних обставин, спричинених військовою агресією та триваючим воєнним станом в Україні, зокрема через пошкодження критичної інфраструктури, логістичних маршрутів та значне коливання цін на ринку нафтопродуктів України, постачання товару за поточними цінами є неможливим. Зважаючи на викладене відповідач просив прийняти викладені в листі № 663 від 25.06.2025 умови та підписати відповідні додаткові угоди до укладених договорів або достроково розірвати укладені договори за взаємною згодою сторін відповідно до пунктів 10.2 договорів.

У вимозі (вих. № 40-3164/08-вих від 05.08.2025) позивач вчергове зауважив, що відповідач взяв на себе зобов`язання поставити дизельне паливо в талонах за ціною, обумовленою Договором, однак товар так і не був поставлений. Представникам позивача, які прибули до офісу відповідача, було відмовлено у видачі талонів. Враховуючи викладене позивач вимагав виконати умови Договору до 10.08.2025.

У відповідь на цю вимогу, листом № 1133 від 14.08.2025 відповідач вказав на ігнорування його листа щодо укладення додаткової угоди у зв`язку зі зміною кон`юнктури ринку нафтопродуктів та значними коливаннями ціни на пальне та направлення 09.07.2025 запиту на отримання значного обсягу палива без збільшення ціни, з метою отримання такої кількості палива 10.07.2025, у чому відповідач вбачав зловживання позивачем умовами Договору та ігнорування його окремих пунктів та вимог законодавства. Зрештою відповідач зазначив, що він не може поставити дизельне паливо (в талонах) без зміни ціни на таке паливо та просив підписати, зокрема, додаткову угоду до Договору з метою виконання обома сторонами своїх обов`язків.

Листом № 40-3557/08-вих від 03.09.2025 позивач зауважив, що постачання товару є пріоритетним та має забезпечуватися у встановлені Договором строки, у зв`язку з чим вчергове вимагав виконати умови Договору.

У подальшому позивач направив відповідачу претензію щодо виконання вимог Договору та сплати штрафних санкцій (вих. № 40-3637/08-вих від 09.09.2025), у якій вимагав терміново виконати умови Договору та передати позивачу дизельне паливо в талонах за погодженою в Договорі ціною та сплатити пеню в розмірі 67 663,54 грн.

Листом № 1202 від 13.05.2026 відповідач повідомив позивача про розірвання Договору з моменту відправлення даного повідомлення на підставі пункту 10.2 Договору у зв`язку з неотриманням позивачем товару у строк та спосіб, що встановлені у пунктах 4.1, 4.2 Договору.

У відповідь позивач направив лист-вимогу № 40-1830/08-вих від 18.05.2026, у якому вказав на те, що розірвання Договору є безпідставним та таким, що не відповідає фактичним обставинам. Також позивач просив терміново виконати умови Договору та передати позивачу дизельне паливо в талонах за погодженою в Договорі ціною та сплатити штрафні санкції в загальному розмірі 805 196,11 грн.

З огляду на те, що відповідач так і не поставив товар за Договором, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить суд:

- зобов`язати відповідача виконати умови договору, а саме передати у власність позивача дизельне паливо в талонах;

- зобов`язати відповідача забезпечити чинність строку дії переданих паливних талонів протягом не менше одного року з дня їх фактичної передачі позивачу або здійснити їх заміну на талони з аналогічним номіналом та кількістю, придатні для отримання відповідного обсягу дизельного палива протягом зазначеного строку;

- стягнути з відповідача на користь позивача 708 793,76 грн пені та 185 892,84 грн штрафу.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження тієї обставини, що позивач на виконання пунктів 4.1, 4.2 Договору вживав належні заходи, спрямовані на отримання паливних талонів, зокрема, шляхом прибуття до офісу відповідача. У зв`язку з цим відповідачем було реалізоване передбачене пунктом 10.2 Договору право на одностороннє розірвання договору, шляхом направлення позивачу листа № 1202 від 13.05.2026, відтак Договір є розірваним, а всі зобов`язання за ним припинені. Крім того відповідач зауважив на необґрунтованості розрахунку пені та заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99% у разі, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За приписами частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Виходячи зі змісту спірних правовідносинах та умов Договору, товаром, який підлягав передачі відповідачем позивачу, є дизельне паливо в талонах.

При цьому відповідно до пункту 4.2 Договору поставка товару здійснюється шляхом його самовивозу позивачем. Відповідач же, у силу пункту 4.1 Договору та частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України, мав забезпечити надання товару в розпорядження покупця у своєму офісі не пізніше 10.08.2025.

Як встановлено судом, позивач повідомляв відповідача про готовність його представників прибути до офісу відповідача за отриманням товару, про що свідчать листи № 40-2783/24.4-вих від 09.07.2025, № 40-2801/08-вих від 10.07.2025, претензія № 40-3637/08-вих від 09.09.2025, лист-вимога № 40-1830/08-вих від 18.05.2026, отримання яких відповідач не заперечує.

На лист № 40-2783/24.4-вих від 09.07.2025 відповідач надав відповідь, у якій просив перенести зустріч орієнтовно на 15:00 для підготовки відповідних документів. Також відповідач просив надати відповідь на направлений ним раніше лист № 663 від 25.06.2025 про підвищення ціни за одиницю товару у зв`язку зі зміною кон`юнктури ринку нафтопродуктів та значним коливанням ціни пального.

З наступного листування між сторонами вбачається, що відповідач не виявляв готовності передати товар, натомість вказував на неможливість виконання Договору за узгодженою ціною та наполегливо просив укласти додаткову угоду до Договору про підвищення ціни за одиницю товару у зв`язку зі зміною кон`юнктури ринку нафтопродуктів та значним коливанням ціни пального (листи № 885 від 14.07.2025, № 1133 від 14.08.2025), а в подальшому листом № 1202 від 13.05.2026 повідомив позивача про розірвання Договору на підставі пункту 10.2 Договору.

Наведе дає підстави для висновку про те, що відповідач взагалі не мав наміру виконувати Договір на викладених у ньому умовах, а уклав його на невигідних для себе умовах виключно з метою подальшого підвищення ціни за одиницю товару та приведення Договору у відповідність зі своїми інтересами, що суперечить основним принципам здійснення публічних закупівель.

В контексті викладеного суд критично оцінює доводи відповідача про те, що позивач не вживав належних заходів на виконання пунктів 4.1, 4.2 Договору, спрямованих на отримання паливних талонів, зокрема, шляхом прибуття до офісу відповідача, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи та відповідач не довів, що він повідомляв позивача про готовність товару до передання у належному місці, як це передбачено статтею 664 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів відповідача про розірвання Договору та припинення зобов`язань сторін за ним, суд зазначає, що згідно з частинами 1, 2 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Тобто зазначеною нормою встановлено основне правило щодо можливості припинення зобов`язання лише на підставі договору або закону. При цьому припинення зобов`язання на вимогу однієї зі сторін можливе, якщо такі дії вчинені відповідно до вимог закону або передбачені умовами договору.

Частинами 1, 3 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «розірвання договору» (статті 651 - 654 Цивільного кодексу України). Вона охоплює собою розірвання договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. У спеціальних нормах Цивільного кодексу України досить часто використовується формулювання «відмова від договору» (наприклад, у статтях 665, 739, 766, 782 Цивільного кодексу України). Односторонню відмову від договору в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, необхідно кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на припинення цивільних прав та обов`язків (див. постанови Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 у справі № 756/420/17).

За змістом наведених норм одностороння відмова від договору є юридичним фактом, який зумовлює його розірвання, а отже, є правочином, який має юридичні наслідки у вигляді припинення господарських правовідносин, тому не вимагає згоди другої сторони. Розірвання господарського договору може здійснюватися за згодою сторін і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі види договорів допускають можливість одностороннього розірвання договору. Крім того, право сторони на одностороннє розірвання договору може бути встановлене законом або безпосередньо у договорі.

Зазначена правова позиція щодо правової природи односторонньої відмови від договору неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18, а також постановах Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 910/11397/18, від 26.02.2020 у справі № 910/4391/19, від 08.09.2021 у справі № 727/898/19, від 24.05.2023 № 756/420/17.

Верховний Суд у постанові від 07.03.2023 у справі № 909/1199/21, аналізуючи статті 214, 525, 611, 651 Цивільного кодексу України, зазначив, що поняття одностороння відмова від зобов`язання, розірвання договору в односторонньому порядку, одностороння відмова від договору пов`язані між собою, проте, між ними є різниця:

- одностороння відмова від зобов`язання - означає, що сторона відмовляється від виконання свого зобов`язання за договором, але договір залишається чинним. Сторона зобов`язання управомочена договором або законом здійснити односторонню відмову від зобов`язання за цей вид порушення;

- одностороння відмова від договору - це односторонній правочин направлений припинити дію договору в цілому, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом. Для реалізації права на відмову від договору стороні не потрібно звертатися до суду;

- розірвання договору в односторонньому порядку (розірвання договору на вимогу однієї із сторін) - це можливість однієї зі сторін припинити дію договору в разі порушення іншою стороною договору та в інших випадках, встановлених договором або законом. Заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді.

Водночас, як встановлено судом, відповідач безпідставно ототожнює ці поняття.

Суд відзначає, що Договором не передбачено право відповідача на односторонню відмову від договору.

Пунктом 10.2 Договору передбачено, що Договір може бути достроково розірваний за ініціативою однієї з сторін у випадку, якщо інша сторона не виконує своїх зобов`язань за Договором.

Втім відповідач, вважаючи наявними підстави для розірвання Договору з його ініціативи, не ініціював перед позивачем питання про розірвання Договору та не подав відповідний позов до суду, обмежившись лише направленням позивачу листа № 1202 від 13.05.2026, який він помилково вважає одностороннім правочином про відмову від договору, хоча Договір такого права відповідачу не надає і, як встановлено судом, відсутнє порушення позивачем Договору, що було покладено в основу цього листа.

За викладеного, лист відповідача № 1202 від 13.05.2026 не є одностороннім правочином про відмову від Договору та його направлення не породжує жодних правових наслідків для чинності Договору та зобов`язань сторін за ним.

Згідно з частиною 3 статті 212 Цивільного кодексу України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

З урахуванням викладеного суд констатує невиконання відповідачем свого обов`язку передати позивачу товар за Договором, строк виконання якого є таким, що настав.

У спірних правовідносинах невиконання відповідачем умов Договору щодо видачі позивачу товаро-розпорядчих документів на товар унеможливлює для позивача фактичне отримання такого товару у повному обсязі та, як наслідок, порушує майнові права та інтереси позивача.

Отже, заявлені позовні вимоги направлені саме на захист порушених майнових прав та інтересів позивача на товар, право власності на який належить позивачу.

Положення частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як примусове виконання обов`язку в натурі.

Слід зазначити, що цей спосіб захисту застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа зобов`язана вчинити певні дії щодо позивача, але відмовляється від виконання цього обов`язку чи уникає його. Зокрема, цей спосіб захисту може мати місце при невиконанні обов`язку сплатити кошти, передати річ кредитору, виконати роботи чи надати послуги за відповідним договором. Обов`язок боржника виконати певні дії повинен бути встановлений договором або актом цивільного законодавства.

Подібні висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України стосовно такого способу захисту як примусове виконання обов`язку в натурі викладені у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/9167/19 та від 10.02.2021 року у справі № 910/18950/19.

За приписом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З огляду на викладене, встановивши, що відповідач не виконав свої договірні зобов`язання та не передав позивачу товар, позовна вимога про зобов`язання відповідача виконати умови Договору, а саме передати у власність позивача дизельне паливо в талонах, визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо строку дії талонів, суд зазначає таке.

Виходячи зі змісту спірних правовідносин та умов Договору передача дизельного пального здійснюється поступово (певними частинами), а підставою передачі товару є товаро-розпорядчий документ на товар - талон на пальне.

При цьому умови Договору передбачають як обов`язок відповідача видати позивачу талони (пункти 1.1, 4.1 Договору), так і обов`язок обміняти ці талони у разі, зокрема, закінчення строку їх дії на нові з новим строком дії (пункт 4 додатку № 2 до Договору).

Отже, заявляючи вимогу про зобов`язання відповідача забезпечити чинність строку дії переданих паливних талонів протягом не менше одного року з дня їх фактичної передачі позивачу або здійснити їх заміну на талони з аналогічним номіналом та кількістю, придатні для отримання відповідного обсягу дизельного палива протягом зазначеного строку, позивач фактично домагається можливості не лише отримати талони, а отримати талони, спроможні до використання за призначенням - для заправки транспортних засобів.

З огляду на викладене суд вважає, що заявлена позивачем вимога про зобов`язання відповідача забезпечити чинність строку дії переданих паливних талонів протягом не менше одного року з дня їх фактичної передачі позивачу у даному випадку є належним способом захисту порушеного права, що узгоджується з таким способом захисту, як примусове виконання зобов`язання в натурі, оскільки ця позовна вимога безпосередньо стосується договірного зобов`язання, застосована позивачем саме у зобов`язальних правовідносинах, в яких відповідач відмовляється від виконання свого договірного обов`язку.

Цей спосіб захисту відповідає змісту порушеного права позивача та забезпечить поновлення порушеного права позивача, оскільки заявлена позивачем вимога направлена на спонукання відповідача виконати умови договору, виконання яких надасть позивачу можливість реалізувати право на отримання товару за Договором у повному обсязі та у порядку, встановленому у Договорі.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 908/507/22.

Водночас, оскільки відповідач не видав позивачу дизельне паливо в талонах, вимога про здійснення заміни талонів на талони з аналогічним номіналом та кількістю, придатні для отримання відповідного обсягу дизельного палива, є передчасною.

Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 8.4 Договору у разі порушення строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

З огляду на викладене, оскільки неналежне виконання відповідачем зобов`язання за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, не встановлено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі пункту 8.4 Договору за невиконання зобов`язання, визнається судом обґрунтованою.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі 708 793,76 грн, за період з 11.08.2025 по 25.06.2026 виходячи із вартості товару, поставку якого прострочено в розмірі 2 655 612,00, суд встановив його арифметичну правильність.

Щодо доводів відповідача про необхідність обмеження періоду нарахування пені шестимісячним строком відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, суд зазначає таке.

Дійсно, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України було встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас відповідач залишає поза увагою те, що пунктом 3 статті 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» Господарський кодекс України визнано таким, що втратив чинність, з дня введення в дію цього Закону, що відбулось 28.08.2025.

Позивач звернувся до суду з даним позовом 25.06.2026 і станом на дату звернення не було законодавчого припису, який би обмежував період нарахування пені, у зв`язку з чим позивач має право вимагати її сплату упродовж всього періоду прострочення.

Також судом встановлено, що прострочення відповідача тривало понад 30 календарних днів, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 7% від вартості непоставленого товару.

Виходячи з викладеного, сума штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на підставі пункту 8.2 Договору становить 185 892,84 грн.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення штрафних санкцій на 99%, суд зазначає наступне.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму, потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника в кожному окремому випадку.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

За змістом статей 546, 549 Цивільного кодексу України неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, а не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних наслідків для нього, як суб`єкта господарської діяльності.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладено узагальнюючий висновок щодо визначення підстав для зменшення розміру неустойки, нарахованої за порушення зобов`язання, відповідно до якого чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з викладеним, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

За загальним правилом, у вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суд, зокрема, бере до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання, а також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру неустойки.

Як на підставу для зменшення неустойки відповідач посилається на опосередковану участь держави у його статутному капіталі та пріоритетність спрямування обмежених фінансових ресурсів держави на фінансування Збройних Сил України.

Суд наголошує, що зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а є його правом, яке може бути реалізоване судом виключно у виняткових випадках.

Оцінивши наведені доводи, суд вважає, що відповідач не довів наявність виключних обставин, які б надавали суду підстави зменшити розмір неустойки.

Суд відзначає, що засновником позивача також є безпосередньо держава в особі Кабінету Міністрів України і позивач також функціонує в умовах воєнного стану.

Варто також зауважити, що суд застосовує свої дискреційні повноваження щодо зменшення нарахованої кредитором неустойки з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України). Відповідач же, як виснував суд, взагалі не мав наміру виконувати Договір на викладених у ньому умовах, а уклав його на невигідних для себе умовах виключно з метою подальшого підвищення ціни за одиницю товару та приведення Договору у відповідність зі своїми інтересами, що не відповідає добросовісній та розумній поведінці. Отже відповідач сам створив умови для застосування відповідальності та своєю бездіяльністю сприяв збільшенню її розміру.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру пені та штрафу, нарахованих за прострочення виконання відповідачем свого зобов`язання за Договором, оскільки, як вже було зазначено вище, зобов`язання повинні виконуватись належним чином.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак порушені права позивача підлягають захисту шляхом зобов`язання відповідача виконати умови Договору, а саме передати у власність позивача дизельне паливо в талонах та забезпечити чинність строку дії переданих паливних талонів протягом не менше одного року з дня їх фактичної передачі позивачу. Крім того до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 708 793,76 грн пені та 185 892,84 грн штрафу.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Позивачем заявлено 4 вимоги, з яких 2 вимоги майнового характеру на загальну суму 3 550 298,60 грн: (1) про зобов`язання передати товар вартістю 2 655 612,00 грн і (2) про стягнення 894 686,60 грн та 2 вимоги немайнового характеру: (1) зобов`язати відповідача забезпечити чинність строку дії переданих паливних талонів […] або (2) здійснити їх заміну на талони з аналогічним номіналом та кількістю, придатні для отримання відповідного обсягу дизельного палива протягом зазначеного строку.

Відтак, загальна сума судового збору, що підлягала сплаті за подання цього позову в електронній формі через Електронний суд складає 47 928,38 грн ((3 550 298,60 грн х 1,5%) + 3 328,00 грн + 3 328,00 грн) х 0,8).

Натомість позивач сплатив судовий збір у загальному розмірі 53 254,48 грн.

Таким чином, витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 47 928,38 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 45 265,98 грн - на відповідача, в розмірі 2 662,40 грн - на позивача, а переплата в сумі 5 326,10 грн може бути повернута позивачу в порядку статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» (пров.Несторівський, буд.3-5, м.Київ, 04053; ідентифікаційний код 43012009) виконати умови договору № 53-140-01-25-01372 на закупівлю дизельного палива в талонах від 16.06.2025, а саме передати у власність Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул.Назарівська, буд.3, м.Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Аварійно-технічний центр» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул.Прип`ятська, буд.1, с.Шевченкове, Бучанський р-н, Київська обл., 08140; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 20055078) дизельне паливо в талонах, номіналом (10, 20 л), Україна, Код УКТ ЗЕД 2710194300, кількістю 60 300 л, вартістю 2 655 612,00 грн з ПДВ.

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» забезпечити чинність строку дії переданих паливних талонів протягом не менше одного року з дня їх фактичної передачі Акціонерному товариству «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі філії «Відокремлений підрозділ «Аварійно-технічний центр» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафта-постач» (пров.Несторівський, буд.3-5, м.Київ, 04053; ідентифікаційний код 43012009) на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул.Назарівська, буд.3, м.Київ, 01032; ідентифікаційний код 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Аварійно-технічний центр» Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул.Прип`ятська, буд.1, с.Шевченкове, Бучанський р-н, Київська обл., 08140; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 20055078) пеню в розмірі 708 793 (сімсот вісім тисяч сімсот дев`яносто три) грн 76 коп., штраф в розмірі 185 892 (сто вісімдесят п`ять тисяч вісімсот дев`яносто дві) грн 84 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 45 265 (сорок п`ять тисяч двісті шістдесят п`ять) грн 98 коп.

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27.10.2026.

Суддя Т.П. Капцова