Решение № 140915838, 26.10.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2026м. ДніпроСправа № 904/4236/26за позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі", м. Дніпро

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Домнобудівників 2-1", м. Кривий Ріг

про стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Без участі (повідомлення) представників сторін

ПРОЦЕДУРА

Акціонерне товариство "ДТЕК Дніпровські електромережі" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Домнобудівників 2-1" про стягнення заборгованості за договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії у розмірі 14 531, 12 грн, з яких: 3 % річних у розмірі 3 523, 73 грн, інфляційні втрати у розмірі 11 007, 39 грн.

Ухвалою суду від 20.07.2026 позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом 7 днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.

04.08.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 10.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/4236/26. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд наголошує на тому, що зі своєї сторони ним здійснені всі необхідні заходи щодо належного повідомлення учасників справи про розгляд цієї справи.

04.09.2026 від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Домнобудівників 2-1" надійшов до суду відзив. За змістом якого відповідач вказує на відсутність заборгованості за спірним договором.

11.09.2026 від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Домнобудівників 2-1" надійшло до суду клопотання про долучення доказів, а саме надано суду підписаний сторонами акт звірки розрахунків від 08.09.2026.

Відповідно до ч. 11 ст. 176 ГПК України, ухвалою суду від 12.10.2026 залишено позовну заяву без руху з підстав її подачі без додержання вимог п. 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України.

20.10.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 26.10.2026 продовжено розгляд справи.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача, викладена у позовній заяві

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії за загальний період з грудня 2022 по березень 2023 в частині оплати за надані послуги.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2023 по справі № 904/4162/23 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Домнобудівників 2-1" на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" 113 232,89 грн - основного боргу, 2 684,00 грн - судового збору. Позивач вказує не те, що після набрання рішенням законної сили, а саме в період з 12.07.2024 по 30.12.2024 відповідачем здійснювалась оплати вказаної заборгованості. У зв`язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов`язання позивачем на підставі частини 2 статті 625 ЦК України нараховано 3 523, 73 грн - 3 % річних, 11 007, 39 грн - інфляційних втрат.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву

Відповідач заперечує заявлені позовні вимоги та вказує на відсутність заборгованості за спірним договором, що підтверджується підписаним сторонами актом звірки розрахунків від 08.09.2026.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2023 по справі № 904/4162/23 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Домнобудівників 2-1" на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" 113 232,89 грн - основного боргу, 2 684,00 грн - судового збору.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2023 по справі № 904/4162/23 встановлено, що виконуючи умови спірного договору позивач за загальний період з грудня 2022 по березень 2023 надав відповідачеві послуги з розподілу електричної енергії на загальну суму 178 873,29 грн., що підтверджується актами № 40250080143626-1 за грудень 2022, № 40256701208561-1 за січень 2023, № 40250020163346-1 за лютий 2023, № 40250100169487-1 за березень 2023, копії яких долучено до матеріалів справи.

Як зазначає позивач, відповідачем здійснено часткову оплату в сумі 65 640,40 грн., що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями банківських виписок, у зв`язку з чим у останнього наявна заборгованість перед позивачем за надані послуги в сумі 113 232,89 грн., що і стало причиною спору.

Крім того, позивачем зазначено про те, що грошові кошти в сумі 1 789,60 грн., сплачені відповідачем відповідно до платіжної інструкції № 109 від 14.03.2023 (на загальну суму 3 500,00 грн.) зараховані в якості оплати заборгованості за послуги з розподілу електричної енергії за листопад 2022. Таким чином, АТ "ДТЕК Дніпровські електромережі" вказує на те, що відповідачем частково оплачено заборгованість за грудень 2022 в сумі 1 710,40 грн.

За приписами частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №922/643/19, від 16.12.2020 у справі №914/554/19, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21, від 13.12.2022 у справі №910/10564/20 викладено такі загальні висновки щодо застосування частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.

Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

З огляду на положення частини четвертої ст. 75 ГПК України рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2023 по справі № 904/4162/23 носить преюдиційний характер для даної справи, відповідно факти встановлені у судовому рішенні у справі № 904/4162/23 не підлягають доказуванню в даній справі.

07.11.2023 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2023 видано наказ.

Як зазначає позивач, що вказане рішення суду виконано відповідачем шляхом здійснення наступних платежів: 12.07.2024 у розмірі 8 000 грн; 23.07.2024 у розмірі 5 000 грн; 30.07.2024 у розмірі 5 795, 31 грн; 11.09.2024 у розмірі 2 131, 92 грн; 23.09.2024 у розмірі 8 000 грн; 26.09.2024 у розмірі 6 500 грн; 30.10.2024 у розмірі 8 350 грн; 31.10.2024 у розмірі 16 800 грн. 28.11.2024 у розмірі 23 300 грн; 03.12.2024 у розмірі 12, 98 грн; 26.12.2024 у розмірі 1 700 грн; 30.12.2024 у розмірі 18 655, 66 грн.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язань щодо сплати заборгованості, позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України нараховано 3 523, 73 грн 3 % річних та 11 007, 39 грн інфляційних втрат, що і є причиною спору.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат

Предметом доказування є обставини, пов`язані з виконанням/невиконанням відповідачем зобов`язань зі сплати 113 232, 89 грн за судовим рішенням у справі № 904/4162/23.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За змістом частини першої статті 193 Господарського кодексу України та частини першої статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов`язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Така правова позиція збігається з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 914/1033/17, від 20.08.2018 у справі № 914/508/17, від 11.08.2018 у справі № 914/1487/17.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19 викладений правовий висновок про те, що при розрахунку "інфляційних втрат" у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин за аналогією закону підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України від 27.07.2007 № 265, а також визначений порядок нарахування інфляційних втрат у випадку часткового помісячного погашення суми основного боргу (пункти 25 - 29 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).

26.06.2020 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

У кредитора згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення (пункт 23 постанови Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19).

Позивачем надано розрахунок 3% річних за загальний період з 17.10.2023 по 30.12.2024 (з урахуванням часткових оплат), розмір яких склав суму 3 523, 73 грн, а також інфляційних втрат за вказаний період в розмірі 11 007, 39 грн за вказаний період.

Судом здійснено перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та встановлено, що розрахунки здійснені арифметично правильно.

В той же час, перевіркою наданого позивачем розрахунок 3 % річних встановлено, що розрахунок 3 % річних здійснено арифметично не правильно, оскільки позивачем не враховано усталеної практики Верховного Суду, а саме те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Судом здійснено перерахунок 3% річних за загальний період з 17.10.2023 по 30.12.2024 (з урахуванням часткових оплат) та встановлено, що 3 % річних складають у розмірі 3 516, 71 грн.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на викладене, оцінивши усі наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими, були доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягають задоволенню з підстав, наведених судом у даному рішенні.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Суд зазначає, що відповідач не спростував у встановленому законом порядку та належними засобами доказування викладені позивачем у позові аргументи та надані ним докази.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення 3 % річних у розмірі 3 516, 71 грн та інфляційних втрат у розмірі 11 007, 39 грн, в решті слід відмовити.

СУДОВІ ВИТРАТИ

В силу приписів ст. 129 ГПК України, витрати позивача на оплату судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру вимог у розмірі 2 661, 11 грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 114, 129, 165, 178, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Домнобудівників 2-1" (50103, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, площа Домнобудівників, буд. 2, корп. 1, код ЄДРПОУ 39100570) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Дніпровські електромережі" (49505, м. Дніпро, Запорізьке шосе, 22, ЄДРПОУ 23359034) інфляційні втрати у розмірі 11 007, 39 грн, 3% річних у розмірі 3 516, 71 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 661, 11 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.І. Ярошенко