Решение № 140887909, 22.10.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року м.Київ № 320/38177/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Вишгородського відділу державної служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд звернулась ОСОБА_1 з позовом до Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України , Вишгородського відділу державної служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністрерства юстиції, в якому просить суд:

- визнати постанову Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 31.07.2018 ВП № 56224307 про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню;

- зобов`язати Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження № 57010001 та повернути ОСОБА_1 суму стягнутого виконавчого збору.

Позивачка на обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що 31.07.2018 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 169 191,71 долара США, 30 183,56 євро та 1 388 667,95 грн, хоча в межах виконавчого провадження № 56224307 фактичного стягнення коштів на користь стягувача не відбулося. Позивачка вважає, що на момент винесення постанови законодавство передбачало обчислення виконавчого збору від фактично стягнутої суми, а тому визначення його розміру від усієї суми, зазначеної у виконавчому документі, було неправомірним. Крім того, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.02.2026 виконавчий лист, на підставі якого здійснювалося виконавче провадження, визнано таким, що не підлягає виконанню. На думку позивачки, оскільки постанова про стягнення виконавчого збору є похідною від основного виконавчого документа, подальше її виконання є безпідставним, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Позивачка також зазначає, що зверталася до органів державної виконавчої служби із заявами про припинення стягнення виконавчого збору та скасування відповідної постанови, однак її вимоги не були задоволені. Вважає, що такі обставини порушують її права та зумовлюють необхідність судового захисту.

Ухвалою суду від 05.10.2026 відкрито провадження у справі без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 19.07.2016 у цивільній справі №757/7235/14-ц задоволено позов ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернуто стягнення на майнові права на квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

07.09.2017 Печерським районним судом м. Києва видано виконавчий лист на виконання зазначеного рішення суду.

19.04.2018 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження № 56224307 з виконання вказаного виконавчого листа.

31.07.2018 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, а також постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 169 191,71 долара США, 30 183,56 євро та 1 388 667,95 грн.

16.08.2018 Вишгородським районним відділом державної виконавчої служби відкрито виконавче провадження № 57010001 з примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 31.07.2018.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.02.2026 у справі №757/7235/14-ц виконавчий лист від 07.09.2017, виданий на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 19.07.2016, визнано таким, що не підлягає виконанню. Зазначена ухвала набрала законної сили.

23.03.2026 представник позивачки звернувся до Вишгородського відділу державної виконавчої служби із заявою про припинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 57010001, його закінчення, зняття арештів, повернення стягнутого виконавчого збору та виключення відомостей про позивачку з Єдиного реєстру боржників.

Того ж дня представник позивачки звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 31.07.2018, припинення його стягнення та вчинення відповідних виконавчих дій.

Листом від 22.04.2026 № 56270/54756-31-26/20.1 Відділ примусового виконання рішень повідомив про відсутність правових підстав для зняття арешту з майна позивачки та виключення відомостей про неї з Єдиного реєстру боржників. Питання щодо скасування постанови про стягнення виконавчого збору в зазначеному листі не було вирішено.

27.07.2026 представник позивачки повторно звернувся до Відділу примусового виконання рішень із заявою про скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 31.07.2018 та направлення відповідної постанови до Вишгородського відділу державної виконавчої служби для закінчення виконавчого провадження № 57010001.

Листом від 26.08.2026 № 127741/139616-33-26/20.1, отриманим 01.09.2026, Відділ примусового виконання рішень повідомив, що визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не є підставою для скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 31.07.2018 та припинення його стягнення.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень; постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частинами першою, другою статті 27 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з частиною четвертою статті 27 Закону № 1404-VIII державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Відповідно до частини сьомої статті 27 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

За змістом частини третьої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка просить визнати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 31.07.2018 у виконавчому провадженні № 56224307 про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню, зобов`язати Вишгородський відділ державної виконавчої служби закінчити виконавче провадження № 57010001 та повернути стягнутий виконавчий збір.

Підставою для заявлених вимог позивачка зазначає те, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.02.2026 у справі № 757/7235/14-ц виконавчий лист від 07.09.2017, виданий на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 19.07.2016, визнано таким, що не підлягає виконанню.

На думку позивачки, оскільки виконавчий лист, на підставі якого було відкрито основне виконавче провадження №56224307, визнано таким, що не підлягає виконанню, правові підстави для подальшого виконання постанови про стягнення виконавчого збору від 31.07.2018 відсутні, у зв`язку з чим виконавче провадження №57010001 підлягає закінченню, а стягнутий виконавчий збір - поверненню.

Крім того, позивачка зазначає, що 23.03.2026 її представник звернувся до Вишгородського відділу державної виконавчої служби із заявою про закінчення виконавчого провадження №57010001, припинення виконавчих дій та повернення стягнутого виконавчого збору. Того ж дня представник позивачки звернувся до Відділу примусового виконання рішень Міністерства юстиції України із заявою про скасування постанови про стягнення виконавчого збору. Однак питання щодо скасування цієї постанови вирішено не було.

Повторно звернувшись 27.07.2026 до Відділу примусового виконання рішень із заявою про скасування постанови, позивачка отримала лист від 26.08.2026 №127741/139616-33-26/20.1, у якому зазначено, що визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не є підставою для скасування постанови про стягнення виконавчого збору та припинення його стягнення.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору є окремими виконавчими документами.

Отже, постанова про стягнення виконавчого збору від 31.07.2018 у виконавчому провадженні № 56224307 є самостійним виконавчим документом, виконання якого здійснюється в межах окремого виконавчого провадження № 57010001.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 1.380.2019.001073.

Відтак, суд виходить, з того, що оскільки судом визнано основний виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, то постанова про стягнення виконавчого збору також не підлягає виконанню.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Наведена норма пов`язує обов`язок державного виконавця закінчити виконавче провадження з припиненням правової підстави, на якій воно здійснюється. Отже, у разі скасування судового рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, подальше примусове виконання такого рішення є неможливим, а виконавче провадження підлягає закінченню.

При цьому частиною другою статті 39 зазначеного Закону встановлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. Законодавство України

У цій справі судом встановлено, що рішення Апеляційного суду міста Києва від 19.07.2016 у справі № 757/7235/14-ц, на виконання якого Печерським районним судом м. Києва 07.09.2017 видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження №56224307, було підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки. Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 23.02.2026 зазначений виконавчий лист визнано таким, що не підлягає виконанню.

Водночас виконавче провадження № 57010001 відкрито 16.08.2018 на підставі окремого виконавчого документа постанови державного виконавця від 31.07.2018 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 169 191,71 долара США, 30 183,56 євро та 1 388 667,95 грн.

Таким чином, після визнання виконавчого листа, на підставі якого здійснювалося основне виконавче провадження №56224307, таким, що не підлягає виконанню, позивачка порушила перед органами державної виконавчої служби питання щодо подальшого виконання постанови про стягнення виконавчого збору та закінчення виконавчого провадження №57010001. Водночас сам факт визнання основного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не припиняє автоматично дію окремого виконавчого документа про стягнення виконавчого збору. Тому питання щодо наявності правових підстав для подальшого виконання такої постанови та можливості закінчення виконавчого провадження №57010001 підлягає вирішенню з урахуванням положень Закону України «Про виконавче провадження», зокрема пункту 5 частини першої статті 39 цього Закону.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В аспекті гарантування конституційного права на судовий захист, яке повинне бути не ілюзорним, а справжнім та повноцінно реалізованим, Конституційний Суд України зазначає в своїх рішеннях, що «правосуддя за своєю суттю визначається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (перше речення абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Ефективним уважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04. 2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 01.06.2022 у справі № 620/5996/21).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відтак, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту прав позивачки є визнання постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 31.07.2018 у виконавчому провадженні №56224307 про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню, а також зобов`язання Вишгородського відділу державної виконавчої служби закінчити виконавче провадження №57010001.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2026 року у справі №500/2556/23, в якій Верховний Суд дійшов висновку, що у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, після повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою та відкриття окремого виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору надалі виконавчий збір не стягується. Належним та ефективним способом захисту прав боржника у такому випадку є, зокрема, визнання постанови про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню, а у разі невиконання такої постанови - закінчення відповідного виконавчого провадження.

Також, суд звертає увагу на те, що у цій справі спірні правовідносини стосуються як правомірності постанови про стягнення виконавчого збору, винесеної 31.07.2018 у виконавчому провадженні №56224307, так і подальшого примусового виконання цієї постанови в межах виконавчого провадження № 57010001.

Постанову про стягнення виконавчого збору винесено державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, у зв`язку з чим Міністерство юстиції України є належним відповідачем за позовною вимогою про визнання зазначеної постанови такою, що не підлягає виконанню.

Водночас виконавче провадження №57010001 відкрито Вишгородським відділом державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області на підставі вказаної постанови. Саме цей орган здійснює примусове виконання відповідного виконавчого документа, а тому є належним відповідачем за позовними вимогами щодо закінчення виконавчого провадження та скасування застосованих у його межах заходів примусового виконання.

Отже, з огляду на характер заявлених позовних вимог та повноваження відповідних органів державної виконавчої служби суд вважає належним вирішити питання щодо постанови про стягнення виконавчого збору стосовно Міністерства юстиції України, а питання щодо подальшого виконання цієї постанови стосовно Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про повернення стягнутого виконавчого збору, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент прийняття спірної постанови) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, виконавчий збір становить 10 відсотків від суми, стягнутої державним виконавцем, або вартості майна, і напряму залежить від суті рішення та правомірності виконавчого документа.

При цьому законодавцем передбачено повернення особі сплаченого виконавчого збору у разі скасування рішення, що підлягало виконанню чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Тобто обов`язок сплати виконавчого збору виникає в особи виключно за наявності чинного рішення, що підлягає виконанню, чи виконавчого документу.

Наведене підтверджується частиною сьомою статті 27 Закону № 1404-VIII, відповідно до якої у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Отже, Законом урегульовано питання наслідків скасування рішення, що підлягає виконанню, чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, до закінчення виконавчого провадження, як не стягнення виконавчого збору, а стягнений виконавчий збір підлягає поверненню боржнику.

Однак Закон не регулює питання щодо повернення сплаченого виконавчого збору у ситуації, коли рішення, що підлягає виконанню, чи виконавчий документ визнано судом таким, що не підлягає виконанню, після стягнення виконавчого збору та закінчення виконавчого провадження.

Тобто Закон містить прогалину у правовому регулюванні питання чинності постанови про стягнення виконавчого збору, яка відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII є окремими виконавчим документом, обов`язку сплати особою виконавчого збору, а при фактичному стягнені виконавчого збору його повернення у випадку скасування рішення, яке підлягає виконанню, чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, після закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість (пункт 5 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII).

Стягнення з боржника виконавчого збору за виконання судового рішення, яке згодом визнано таким, що не підлягає виконанню, тягне за собою витрати. Ця обставина може розглядатися як непропорційний тягар на боржника.

Також це суперечить принципам остаточності судового рішення та законності, оскільки створює невизначеність для сторін.

При цьому, згідно із пунктом 8 частини другої статті 2 КАС України суб`єкт владних повноважень під час прийняття рішень, вчинення дій серед іншого повинен керуватися принципом пропорційності, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Суд зауважує, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити за виконання виконавчого документа, який згодом визнано таким, що не підлягає виконанню.

Указана проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.

У цьому контексті насамперед необхідно зауважити, що означене питання (про визнання постанови про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню, унаслідок скасування рішення, яке підлягає виконанню, чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню) полягає у тому, що хоча постанова про стягнення виконавчого бору є окремим виконавчим документом, але є похідною від рішення, що підлягає виконанню, чи виконавчого документу.

Виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню - у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина сьома статті 27 Закону № 1404-VIII).

Поняття й процедура, передбачені зазначеною нормою, стосуються інших правовідносин, ніж ті, що виникли у справі, яка розглядається, оскільки в цьому випадку ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23.02.2026 у справі № 757/7235/14-ц виконавчий лист від 07.09.2017, виданий на виконання рішення Апеляційного суду міста Києва від 19.07.2016, визнано таким, що не підлягає виконанню. Водночас предметом спору є правомірність подальшого виконання окремої постанови державного виконавця від 31.07.2018 про стягнення виконавчого збору та наявність підстав для закінчення виконавчого провадження № 57010001, відкритого на виконання цієї постанови.

Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону № 1404-VIII регулює подібні правовідносини.

Так, ця норма містить правило стосовно того, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Логічний і цільовий способи уяснення частини сьомої статті 27 Закону № 1404-VIII свідчать, що у даному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати виконавчий збір, а у випадку стягнення - повернути виконавчий збір.

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити стягнення з боржника виконавчого збору у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а стягнутий виконавчий збір повернути боржнику. Ця норма покликана звільнити особу від відповідальності за невиконання у добровільному порядку рішення чи виконавчого документу, у разі скасування такого рішення, чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно чинності постанови про стягнення виконавчого збору, яка відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII є окремими виконавчим документом, обов`язку сплати особою виконавчого збору, а при фактичному стягнені виконавчого збору - його повернення, у випадку скасування рішення, яке підлягає виконанню, чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, після закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документу стягувану за його заявою.

Згідно із частиною четвертою статті 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Ураховуючи викладене, суд уважає, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин необхідно застосувати за аналогією закону частину сьому статті 27 Закону № 1404-VIII.

Застосування частини сьомої статті 27 Закону № 1404-VIII до спірних правовідносин дає суду підстави зробити такий висновок: у разі скасування рішення суду, що підлягає виконанню, чи визнанні судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, після завершення виконавчого провадження у зв`язку з поверненням виконавчого документу стягувачу за його заявою та під час виконання постанови про стягнення виконавчого збору в окремому провадженні, що відкрите відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII, то надалі виконавчий збір не стягується.

У разі стягнення виконавчого збору на момент скасування рішення, що підлягало виконанню, чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Застосування аналогії закону дозволяє суду також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, що здатний відновити й захистити права боржника, полягає у визнанні постанови про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню, та поверненні стягнутого виконавчого збору (у разі стягнення виконавчого збору та закінченні виконавчого провадження), чи закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору (у разі виконання постанови про стягнення виконавчого збору в окремому провадженні, що відкрите відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII).

Отже, у випадку визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню або скасування (в даному випадку скасування заочного рішення судом апеляційної інстанції), сума виконавчого збору, що нараховано пропорційно (10%) сумі, яка зазначена у виконавчому документі, не підлягає стягненню.

Крім того, зважаючи на вжиті у частині сьомій статті 27 Закону № 1404-VIII часові маркери для її застосування: (... у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню ... ), (... визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню ...), то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє зробити висновок, що право на захист виникає з дня скасування рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не порушивши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 19.03.2026 у справі № №500/2556/23 (адміністративне провадження №К/990/43404/23)

Отже, позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позовної заяви.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, з огляду на задоволення позову ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про необхідність стягнення на її користь судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 13 312,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань обох відповідачів - Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області - у рівних частках, по 6 656,00 грн з кожного.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати постанову Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 31.07.2018 ВП №56224307 про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню.

Зобов`язати Вишгородський відділ державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (07301, Київська область, Вишгородський р-н, м.Вишгород, вул.Межигірського Спаса, буд.6, код ЄДРПОУ 34961544) закінчити виконавче провадження №57010001 та повернути ОСОБА_1 суму (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) стягнутого виконавчого збору.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 656,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м.Київ, вул.Архітектора Городецького, буд.13, код ЄДРПОУ 00015622).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 656,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Вишгородського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення .

Суддя Лисенко В.І.