Решение № 140880559, 22.10.2026, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/7650/26

Провадження № 2/466/4577/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого судді Зими І.Є.

секретаря судового засідання Васинчик М.О.

представника позивача Мацієвської І.В.

третьої особи ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, за участі третьої особи ОСОБА_1 про зняття арешту з майна,

в с т а н о в и в :

21 серпня 2026 року на адресу Шевченківського районного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 , в якій позивач просить ухвалити рішення, яким зняти арешт з усього нерухомого майна ОСОБА_2 та припинити обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна реєстраційний номер обтяження: 413782 зареєстрованого 29.01.2007 р., 09:30:59 реєстратором Першої Львівської державної нотаріальної контори, запис із реєстраційним номером обтяження №4413782, на підставі постанови повідомлення Б/Н, 18.07.2022 року ВДВС Шевченківського рай. упра юст., вх. 2730 (архівний номер №3525463LVOV1, архівна дата: 19.07.2002 р.. дата виникнення: 19.07.2002 р., № реєстра: 493036-2532, внутр. №6701E43428F33230814C, коментарій 428/60). Зазначає, що позивач є співвласником квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 19.10.2005 року та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.01.2006 року.

У ході оформлення документів щодо належного йому нерухомого майна позивачу стало відомо про наявність зареєстрованого обтяження у вигляді арешту всього нерухомого майна, накладеного на підставі повідомлення Шевченківського відділу державної виконавчої служби від 18.07.2002 року № 2730.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, обтяження зареєстроване 29.01.2007 року за № 413782.

З метою з`ясування підстав накладення арешту та можливості його скасування представник позивача звернулася до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові з відповідним адвокатським запитом.

Листом від 10.08.2026 року Шевченківський відділ державної виконавчої служби повідомив, що матеріали виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт, знищені у зв`язку з закінченням строків їх зберігання, а відомості щодо такого виконавчого провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні.

У зв`язку з цим орган державної виконавчої служби не надав документів, які б підтверджували наявність чинного виконавчого провадження, конкретні підстави подальшого збереження арешту та необхідність застосування такого обмеження до нерухомого майна позивача.

Позивач вважає, що тривале існування арешту, накладеного понад двадцять чотири роки тому, за відсутності відомостей про виконавче провадження та документально підтвердженої необхідності його подальшого збереження безпідставно обмежує його право власності, перешкоджає вільному володінню, користуванню та розпорядженню належним йому майном.

Посилаючись на положення статей 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», просить суд зняти арешт з усього належного йому нерухомого майна, зареєстрований за № 413782.

Ухвалою суду від 04 вересня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28 вересня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Мацієвська І.В., вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у заяві. Просила суд задовольнити позов та зняти арешт з усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_3 .

Третя особа , ОСОБА_1 , у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, проти їх задоволення не заперечував.

Представник відповідача, Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові, у судове засідання не з`явився повторно , з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи. Відзиву на позовну заяву не подав.

Оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи, представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ст.ст. 280-282 ЦПК України вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів та ухвалити заочне рішення.

Відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, адвоката Мацієвської І.В., третьої особи ОСОБА_1 , дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_1 .

Вказана обставина підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 19.10.2005 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.01.2006 року та іншими письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.07.2026 року, стосовно ОСОБА_2 зареєстровано обтяження у вигляді арешту нерухомого майна.

Реєстраційний номер обтяження - 413782, дата реєстрації - 29.01.2007 року.

Підставою для державної реєстрації обтяження зазначено повідомлення Шевченківського відділу державної виконавчої служби від 18.07.2002 року № 2730.

Об`єктом обтяження визначено все нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 . Між тим, станом на 18.07.2002 року квартира АДРЕСА_1 , співвласником якої є позивач, не належала йому на праві власності, відтак не могла бути об`єктом арешту у виконавчому провадженні у 2002 р. Таку було приватизовано позивачем та третьою особою лише 19.10.2005 року.

Наявність арешту, його реєстраційні реквізити та поширення на все нерухоме майно позивача підтверджуються належними письмовими доказами.

З метою з`ясування підстав накладення арешту та можливості його скасування представник позивача звернулася до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові.

Згідно з листом Шевченківського відділу державної виконавчої служби від 10.08.2026 року, матеріали виконавчого провадження, у межах якого накладено арешт на майно позивача, знищені у зв`язку із закінченням установлених строків їх зберігання.

Крім того, в Автоматизованій системі виконавчого провадження відсутні відомості щодо відповідного виконавчого провадження, у зв`язку з чим орган державної виконавчої служби не має можливості встановити його актуальний стан та підстави завершення.

Таким чином, з наявних у справі матеріалів убачається, що арешт нерухомого майна позивача накладено у 2002 році, однак станом на час розгляду справи відсутні документально підтверджені відомості про існування виконавчого провадження, в межах якого такий арешт продовжує застосовуватися.

Водночас суд враховує, що сам по собі факт знищення матеріалів виконавчого провадження не є безумовним підтвердженням його фактичного виконання чи закінчення з визначених законом підстав.

Однак зазначена обставина підлягає оцінці в сукупності з тривалістю існування арешту, відсутністю відомостей про актуальний стан виконавчого провадження та неможливістю встановлення конкретної мети подальшого збереження такого обмеження.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Втручання держави у здійснення цього права повинно бути законним, переслідувати легітимну мету та відповідати вимозі пропорційності.

За змістом статті 16 ЦК України кожна особа має право на судовий захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що право власності охоплює не лише можливість фактичного володіння та користування майном, а й можливість вільно розпоряджатися ним шляхом вчинення правочинів, не заборонених законом.

Наявність арешту нерухомого майна обмежує реалізацію власником відповідних правомочностей, а тому таке обмеження повинно мати належне правове обґрунтування та відповідати меті, для досягнення якої його було застосовано.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

За змістом статті 40 цього Закону у випадках закінчення виконавчого провадження, визначених законом, арешт, накладений на майно боржника, підлягає зняттю з урахуванням установлених законом винятків.

Частинами першою та другою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право особи, яка вважає, що арештоване майно належить їй, а не боржникові, звернутися до суду з відповідним позовом, а також порядок виконання судового рішення про зняття арешту.

Відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Отже, законодавство передбачає можливість судового вирішення питання про зняття арешту з майна, однак застосування відповідного способу захисту залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу особи та підстав накладення арешту.

Суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо необхідності забезпечення справедливого балансу між інтересами виконання судового рішення та правом особи на мирне володіння майном.

Так, у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15 зроблено висновок, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту майна боржника за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також відсутності будь-яких відомостей щодо стягнення виконавчого збору є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Наведений правовий висновок свідчить про те, що тривале існування арешту повинно оцінюватися судом з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, зокрема наявності виконавчого провадження та обґрунтованості подальшого обмеження права власності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, провадження № 14-137цс24, розмежувала правові наслідки закінчення виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що повернення виконавчого документа стягувачу саме по собі не є підставою для зняття арешту з майна боржника, крім передбачених законом винятків, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження.

Відтак суд не ототожнює знищення матеріалів виконавчого провадження з його закінченням чи фактичним виконанням, а оцінює встановлені обставини в їх сукупності з огляду на необхідність забезпечення пропорційності втручання у право власності.

З матеріалів справи вбачається, що арешт накладено понад двадцять чотири роки тому, а на час судового розгляду орган державної виконавчої служби немає документів, які дозволяли б встановити актуальний стан виконавчого провадження та необхідність подальшого застосування такого обмеження.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву та не надав суду доказів, які б спростовували наведені позивачем обставини.

Разом із тим суд враховує, що неподання відповідачем відзиву не є підставою для задоволення позову та не звільняє суд від обов`язку перевірити обґрунтованість заявлених вимог.

Оцінюючи обставини справи, суд виходить із того, що арешт майна є заходом примусового виконання, який має забезпечувальний характер і не повинен перетворюватися на невизначене в часі обмеження права власності за відсутності встановленої необхідності його подальшого застосування.

При цьому сам факт первісного накладення арешту не може безумовно виправдовувати його подальше збереження незалежно від тривалості такого обмеження та обставин виконавчого провадження.

З огляду на встановлені обставини суд вважає, що подальше збереження арешту, накладеного у 2002 році, за відсутності доступних матеріалів виконавчого провадження, відомостей про його актуальний стан та документально підтвердженої необхідності подальшого обмеження права власності позивача, становить надмірне втручання у здійснення ним правомочностей власника.

Суд також враховує, що позивачем обрано спосіб захисту, спрямований безпосередньо на усунення перешкод у здійсненні права розпорядження нерухомим майном, а предметом заявленої вимоги є конкретне зареєстроване обтяження № 413782.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що за встановлених у справі обставин подальше збереження арешту не забезпечує належного балансу між метою примусового виконання судових рішень та правом позивача на мирне володіння належним йому майном.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про зняття арешту з нерухомого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Таким чином, суд вважає за необхідне зняти арешт з усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 , накладений на підставі повідомлення Шевченківського відділу державної виконавчої служби від 18.07.2002 року № 2730, зареєстрований 29.01.2007 року за реєстраційним номером обтяження 413782.

Керуючись статтею 41 Конституції України, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 15, 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», статтями 4, 12, 13, 7681, 89, 141, 259, 263265, 268, 280284, 354 ЦПК України, суд ,

ухвалив:

позов задовольнити. Зняти арешт з усього нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений на підставі повідомлення Шевченківського відділу державної виконавчої служби від 18.07.2002 року № 2730, зареєстрований 29.01.2007 року Першою львівською державною нотаріальною конторою в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 413782.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів у порядку, передбаченому ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, установлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Сторони в справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, код ЄДРПОУ 35009321, м. Львів, вул. Котлярська, 6.

Третя особа: ОСОБА_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя І. Є. Зима