Решение № 140871018, 13.10.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" жовтня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2315/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Христенко І.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовомКиївської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків в інтересах держави в особі Харківської міської ради, м.ХарківдоФізичної особи-підприємця Наріжного Юрія Михайловича, м.Харківпроусунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкоюза участю представників:

прокурор - Клейн Л.В. (посвідчення № 072868 від 01.03.2023);

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

29.06.2026 року Київська окружна прокуратура міста Харкова звернулась до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Харківської міської ради з позовом до Фізичної особи-підприємця Наріжного Юрія Михайловича, в якому просить суд усунути перешкоди власнику Харківській міській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, площею 0,3541 га, яка розташована біля буд.309-313 по вул. Академіка Павлова у м. Харкові (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, шляхом зобов`язання Фізичної особи-підприємця Наріжного Юрія Михайловича (РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку, площею 0,3541 га, яка розташована біля буд. 309-313 по вул. Академіка Павлова у м. Харкові (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, з одночасним приведенням її за власний рахунок у придатний до використання стан шляхом знесення паркану та тимчасової споруди, площею 6 кв.м.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 03.07.2026 року позовну заяву залишено без руху.

07.07.2026 року прокурор надав до суду заяву про усунення недоліків (вх.№16453).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.07.2026 року відкрито провадження у справі №922/2315/26 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 11.08.2026 року, яке протокольною ухвалою суду було відкладено на 01.09.2026 року.

Протокольною ухвалою суду від 01.09.2026 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 23.09.2026 року.

Протокольною ухвалою суду від 23.09.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 13.10.2026 року.

09.10.2026 року прокурор надав до суду заяву про забезпечення позову (вх.№24973).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.10.2026 року задоволено заяву Київської окружної прокуратури міста Харкова про вжиття заходів забезпечення позову (вх.№24973 від 09.10.2026). Вжито заходи забезпечення позову шляхом заборони Фізичній особі-підприємцю Наріжному Юрію Михайловичу (код РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) та будь-яким іншим особам, у тому числі суб`єктам державної реєстрації прав (державним реєстраторам, приватним та державним нотаріусам) вчиняти будь-які дії щодо передачі у володіння, користування, внесення до статутних капіталів юридичних осіб, передачі у заставу або в іпотеку, будь-якого іншого обтяження, зміни площі та інших характеристик, частки, власника, поділу, об`єднання, та інших реєстраційних дій, в тому числі реконструкції, перебудови, будівництва, проведення будь-яких земляних робіт, улаштування фундаментів, спорудження тимчасових чи постійних споруд, зміни рельєфу земельної ділянки та інших дій, пов`язаних із забудовою або зміною її стану, щодо об`єкта тимчасової споруди загальною площею 6 кв.м пропускний пункт, що розташована на земельній ділянці територіальної громади, площею 0,3541 га, яка розташована біля буд. 309-313 по вул. Академіка Павлова у м. Харкові (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039.

Прокурор в судовому засіданні 13.10.2026 року позовні вимоги підтримував в повному обсязі та просив позов задовольнити.

Представник позивача у судове засідання 13.10.2026 року не з`явився, про час та місце розгляд справи був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с.102).

Представник відповідача у судове засідання 13.10.2026 року не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а.с.103).

Згідно з ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Відзив на позов відповідачем до суду надано не було.

Згідно з ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка ратифікована Україною 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Згідно з ч.4 ст.13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Оскільки явка в судове засідання представників позивача та відповідача обов`язковою не визнавалася, їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд вважає за необхідне розглядати справу за відсутності останніх за наявними в справі матеріалами, як це передбачено ст.202 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення прокурора, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Під час досудового розслідування кримінального провадження №42021222010000239 від 26.10.2021 за ч. 1 ст. 197-1 КК України, 27.07.2023 cтарший дізнавач сектору дізнання Харківського районного управління поліції № 1 ГУНП в Харківській області капітан поліції Щібря А.С. повідомив ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, а саме у самовільному зайнятті земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному власнику.

15.08.2023 до Київського районного суду м.Харкова направлено обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42021222010000239 від 26.10.2021 за ч.1 ст.197-1 КК України відносно ОСОБА_1 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 1 статті 197-1 КК України на підставі статті 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності. Також вказаною ухвалою цивільний позов прокурора у кримінальному провадженні про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, залишено без розгляду.

У подальшому рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03.10.2024 у справі № 953/310/24 позовні вимоги керівника Київської окружної прокуратури м.Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, про стягнення шкоди, спричиненої злочином (самовільним зайняттям земельної ділянки) задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради шкоду, завдану внаслідок вчинення кримінального правопорушення (самовільне зайняття земельної ділянки) у розмірі 696 708,79 гривень.

Вказаним рішенням встановлено, що ОСОБА_1 , будучи ФО-П «Наріжний Ю.М.», всупереч встановленому законом порядку, а саме: в порушення вимог ст. 14 Конституції України, згідно з якою земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, право власності на яку гарантується та набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, за відсутності будь яких підстав набуття права на землю, передбачених ст. 116 Земельного кодексу України, відповідно до якої, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону, нехтуючи вимогами ч.1 ст. 81 Земельного кодексу України, згідно з якими громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю), всупереч вимогам ст. ст. 125-126 Земельного Кодексу України, відповідно до яких право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформляється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", при відсутності відповідного рішення вчинив проступок у сфері земельних відносин за наступних обставин.

Як вказує прокурор, в період часу з 01.04.2011 по 26.10.2021, більш точної дати в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_1 , діючи умисно, усвідомлюючи відсутність будь-яких законних підстав для зайняття земельної ділянки, яка розташована біля буд. АДРЕСА_2 (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, переслідуючи корисливий мотив, достовірно знаючи, що він не має постійного або тимчасового права на зайняття, володіння, користування та розпорядження зазначеною земельною ділянкою (далі по тексту - Ділянка), площею 0,3541 га, встановленої відповідно до проведеної 10.02.2022 геодезичної зйомки, не маючи відповідних рішень державних органів та органів місцевого самоврядування, самовільно зайняв вказану Ділянку, яка огороджена та має один в`їзд, облаштував пропускний пункт і встановив на земельній ділянці тимчасову споруду будівлю пропускного пункту загальною площею 6 кв.м (згідно даними геодезичної зйомки) та за грошову винагороду надавав послуги з паркування транспортних засобів, порушивши таким чином інтереси Територіальної громади м. Харкова у галузі правомірного використання, відтворення та охорони земель.

Внаслідок умисних протиправних дій ОСОБА_1 територіальній громаді м.Харкова відповідно до висновку судової економічної експертизи Харківського НДЕКЦ МВС України № СЕ-19/121-23/10363-ЕК від 22.05.2023, якою підтверджено розрахунок розміру шкоди в сумі 696708,79 гривень, заподіяної внаслідок самовільного зайняття вищевказаної земельної ділянки площею 0,3541 га, що здійснений Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області відповідно до «Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, псування земель, порушення режиму, нормативів і правил їх використання» затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. №963, спричинена матеріальна шкода на загальну суму 696 708 грн. 79 коп., яка більш ніж у сто разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян та відноситься до значної шкоди.

Висновком судової економічної експертизи Харківського НДЕКЦ МВС України № СЕ-19/121-23/10363-ЕК від 22.05.2023 арифметично підтверджується сума завданої шкоди.

В позові зазначено, що на даний час земельна ділянка, яка розташована біля буд. 309-313 по вул. Академіка Павлова у м. Харкові (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, не повернута власнику територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради.

За твердженнями прокурора, вказана земельна ділянка огороджена парканом з металевої сітки, а також на ній розташована тимчасова споруда загальною площею 6кв.м пропускний пункт.

Опрацюванням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено відсутність будь-яких даних про державну реєстрацію прав на вказану тимчасову споруду.

Таким чином, як стверджує прокурор, земельна ділянка, яка розташована біля буд. 309-313 по вул. Академіка Павлова у м. Харкові (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, є самовільно зайнятою.

Документи на підтвердження реєстрації права власності, оренди чи суборенди за Наріжним Ю.М. на самовільно зайняту земельну ділянку відсутні.

Також відсутні будь-які документи на підтвердження надання Харківською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, або укладання будь-яких угод щодо такого використання.

Таким чином, законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки відсутні.

Отже, як вказує прокурор, з огляду на викладені обставини справи, за змістом положень частин 1, 2, 4 статті 376, статті 391 ЦК України, статті 152 ЗК України, реалізуючи право комунальної власності на земельну ділянку, Харківська міська рада наділена повноваженнями звернутися до суду за захистом порушених прав власника земельної ділянки та єдиним способом захисту передбачено саме усунення перешкод шляхом звільнення земельної ділянки, яка розташована біля буд. 309-313 по вул. Академіка Павлова у м. Харкові (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Харківської міської ради суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

За змістом частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже конституційне закріплення функції представництва прокурором інтересів держави в суді передбачає, що таке представництво не є альтернативним способом здійснення повноважень компетентного органу, а має субсидіарний характер та допускається виключно за наявності визначених законом підстав.

При цьому наявність таких підстав не може обґрунтовуватися лише формальним посиланням прокурора на порушення інтересів держави або на нездійснення відповідним органом певних дій. Суд повинен установити характер спірних правовідносин, зміст порушених публічних інтересів, наявність у визначеного прокурором органу відповідних повноважень, а також обставини, які свідчать про необхідність здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 № 3-рп/99 у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді зазначено, що інтереси держави є оціночним поняттям. Вони можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами окремих державних органів, підприємств чи організацій, а тому їх наявність має визначатися судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та положень законодавства, на підставі яких прокурор звертається з позовом.

Зазначений підхід передбачає необхідність оцінки не лише формальної належності спірного майна до певної форми власності, а й того, чи спрямовані заявлені вимоги на захист законного публічного інтересу, який потребує судового захисту.

У цій справі прокурор обґрунтовує наявність інтересів держави необхідністю захисту прав та інтересів Харківської міської територіальної громади як власника земельної ділянки, розташованої біля будинків №№ 309313 по вул. Академіка Павлова у м. Харкові, відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України, та яка межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039.

За доводами прокурора, зазначена земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, використовується в комерційних цілях, а її фактичне використання відповідачем без належних правових підстав порушує встановлений законодавством порядок використання земель комунальної власності та перешкоджає територіальній громаді реалізовувати належні їй правомочності щодо відповідної землі.

Відповідно до статті 327 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у комунальній власності є майно, зокрема земельні ділянки, що належать територіальній громаді.

Згідно зі статтею 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних та міських рад у галузі земельних відносин на території відповідних громад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність або користування відповідно до закону та здійснення інших передбачених законодавством повноважень.

За змістом частин першої та другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ і міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних та міських рад.

Крім того, відповідно до статті 10 зазначеного Закону міські ради є органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та законами України.

Таким чином, саме Харківська міська рада є органом, уповноваженим здійснювати відповідні повноваження у спірних земельних правовідносинах та вживати заходів для захисту прав і законних інтересів територіальної громади щодо земель комунальної власності.

Водночас сама наявність у Харківської міської ради відповідних повноважень не виключає можливості здійснення прокурором представництва інтересів держави, однак зумовлює необхідність установлення обставин, які свідчать про наявність передбачених законом підстав для такого представництва.

Як вбачається з матеріалів справи, Київською окружною прокуратурою міста Харкова до звернення з позовом скеровано до Харківської міської ради запити від 27.02.2026 № 50-100-1059вих-26 та від 03.04.2026 № 50-100-1880вих-26, у яких повідомлено про виявлені, на думку прокурора, порушення інтересів держави та поставлено питання щодо вжиття або планування вжиття заходів, спрямованих на повернення земельної ділянки до комунальної власності.

У відповідь на зазначені звернення Харківська міська рада листом від 27.04.2026 № 3196/0/225-26, який надійшов до прокуратури 25.05.2026, повідомила про відсутність правових підстав для звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування земельної ділянки, розташованої біля будинків №№ 309313 по вул.Академіка Павлова у м. Харкові.

Отже компетентний орган був поінформований прокурором про обставини, які, за його оцінкою, свідчать про порушення інтересів держави, та мав можливість самостійно оцінити наведені обставини і вирішити питання щодо необхідності вжиття заходів судового захисту.

Проте за результатами розгляду звернень прокуратури Харківська міська рада не підтвердила наміру звернутися до суду з відповідними вимогами, зазначивши про відсутність правових підстав для пред`явлення віндикаційного позову.

Оцінюючи наведені обставини, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, відповідно до якої прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для представництва, зокрема бездіяльність компетентного органу у випадках, передбачених законом.

Звернення прокурора до компетентного органу до подання позову має на меті надати такому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, перевірити наведені обставини та самостійно вжити заходів для їх захисту, зокрема шляхом звернення до суду.

Невжиття компетентним органом заходів судового захисту протягом розумного строку після того, як йому стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, підлягає оцінці судом у сукупності з іншими обставинами справи. При цьому визначальним є не сам факт направлення прокурором відповідного листа, а встановлення того, чи мав компетентний орган реальну можливість захистити відповідний інтерес та чи вжив він належних заходів для такого захисту.

У цій справі прокурор не лише повідомив Харківську міську раду про виявлені обставини, а й отримав відповідь, у якій рада висловила позицію про відсутність підстав для пред`явлення віндикаційного позову. З огляду на зміст зазначеної відповіді та подальше звернення прокурора до суду, суд оцінює ці обставини як такі, що свідчать про наявність розбіжностей в оцінці компетентним органом та прокурором необхідності судового захисту земельної ділянки.

Водночас сама по собі незгода прокурора з правовою позицією Харківської міської ради не є достатньою підставою для представництва. Вирішальне значення має те, чи підтверджуються матеріалами справи обставини порушення публічного інтересу та чи наявні передбачені законом виключні підстави для втручання прокурора.

У цьому контексті суд також бере до уваги Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 у справі № 3-28/2024 (59/24), яким окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визнано такими, що не відповідають Конституції України, із визначенням дати втрати ними чинності - 1 січня 2027 року.

У зазначеному рішенні Конституційний Суд України наголосив, що пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України уповноважує прокуратуру здійснювати представництво інтересів держави в суді лише у виключних випадках та в порядку, визначених законом. Поняття «виключний випадок» стосується виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставин, а визначення таких випадків належить до компетенції законодавця.

З огляду на наведене суд виходить із необхідності оцінити обставини цієї справи не лише крізь призму наявності у Харківської міської ради повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності, а й з урахуванням характеру порушення, суспільної значущості відповідних правовідносин та необхідності забезпечення ефективного судового захисту законних інтересів територіальної громади.

Питання законного використання земель комунальної власності, недопущення їх самовільного зайняття та забезпечення можливості територіальної громади реалізовувати правомочності власника мають публічне значення. Порушення встановленого законом порядку використання таких земель зачіпає не лише майнові інтереси відповідної громади, а й законність здійснення повноважень у сфері земельних відносин.

При цьому суд враховує, що наведені Конституційним Судом України можливі випадки виключного представництва мають оцінюватися з урахуванням фактичних обставин конкретної справи. Саме посилання прокурора на необхідність захисту земель комунальної власності або на загальну суспільну значущість земельних відносин не звільняє його від обов`язку обґрунтувати, чому в конкретних правовідносинах наявні передбачені Конституцією та законом підстави для здійснення такого представництва.

У цій справі прокурор обґрунтовує необхідність свого втручання обставинами використання земельної ділянки без належних правових підстав, необхідністю усунення перешкод у користуванні нею та неприйняттям Харківською міською радою заходів судового захисту, попри повідомлення про виявлене порушення. Наведені доводи підлягають оцінці у взаємозв`язку з матеріалами справи, зокрема з огляду на належність відповідної землі до комунальної власності та компетенцію ради щодо її захисту.

Крім того, у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», Київською окружною прокуратурою міста Харкова 08.06.2026 направлено до Харківської міської ради повідомлення № 50-100-3398ВИХ-26 про здійснення представництва її інтересів у суді щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом демонтажу забудови та приведення земельної ділянки у придатний до використання стан.

Зазначене свідчить про виконання прокурором обов`язку щодо попереднього повідомлення компетентного органу про намір здійснювати представництво його інтересів у суді.

Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, суд зазначає, що Харківська міська рада є органом, наділеним повноваженнями щодо захисту прав територіальної громади у спірних земельних правовідносинах. Водночас отримана прокурором відповідь ради про відсутність правових підстав для звернення до суду, характер заявленого порушення та необхідність забезпечення судового захисту земель комунальної власності є підставами для представництва прокурором інтересів держави.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що прокурором належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Харківської міської ради.

Щодо суті спору.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (стаття 14 Конституції України, частина перша статті 373 ЦК України).

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Згідно зі статтею 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Відповідно до статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд, а згідно зі статтею 321 право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Правові засади набуття прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, порядок їх передачі у власність або користування, а також способи захисту прав на землю визначені Земельним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування, прийняття спадщини та виділення в натурі належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частинами першою та другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їхніх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної передачі земельних ділянок громадянам у власність визначений статтею 118 ЗК України, а порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування - статтею 123 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або з дня повідомлення особою, зацікавленою в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, про замовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у порядку, передбаченому цією частиною, відобразити на картографічній основі Державного земельного кадастру орієнтовне місце розташування земельної ділянки, зазначити дату та номер відповідного рішення, а також майбутнє цільове призначення земельної ділянки. Зазначена інформація оприлюднюється на безоплатній основі на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно зі ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їхніми повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки у випадках, передбачених законом. Передача в оренду таких земельних ділянок здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 ЗК України.

За приписами статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Таким чином, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

При цьому статтею 126 ЗК України визначено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже єдиною підставою для громадян та юридичних осіб набуття права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності, є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України.

За відсутності рішення органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа або фізична особа не має права використовувати земельну ділянку комунальної форми власності, а тому розміщення малих архітектурних форм (елементів благоустрою) за відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою комунальної власності, право розпорядження якою належить до компетенції Ради, не можна визнати законним.

Аналогічна правова позиція щодо користування земельними ділянками під тимчасовими спорудами викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі 920/447/18 (пункт 6.28) та постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №918/633/16.

Отже фактичне використання земельної ділянки державної або комунальної власності має ґрунтуватися на передбачених законом підставах набуття відповідного права. Саме по собі фактичне зайняття земельної ділянки, її огородження, облаштування на ній об`єктів або здійснення господарської діяльності не створює для особи права власності чи права користування такою земельною ділянкою.

Таким чином, в силу наведених вимог законодавства земельна ділянка, яка розташована біля буд. АДРЕСА_2 (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, є самовільно зайнятою.

У цій справі прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що Фізична особа-підприємець Наріжний Юрій Михайлович використовує земельну ділянку площею 0,3541 га, розташовану біля будинків АДРЕСА_3 , без належних правових підстав, огородив її парканом із металевої сітки та облаштував на ній пропускний пункт тимчасову споруду загальною площею 6 кв. м, використовуючи земельну ділянку для надання послуг із паркування транспортних засобів за грошову винагороду.

На підтвердження зазначених обставин прокурор посилається, зокрема, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 03.10.2024 у справі № 953/310/24, яким задоволено позов керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради до Наріжного Ю.М. про стягнення шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Вказаним рішенням з ОСОБА_1 на користь Харківської міської ради стягнуто 696708,79 грн шкоди, завданої внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки.

Зі змісту рішення Київського районного суду м. Харкова від 03.10.2024 у справі №953/310/24 убачається, що під час розгляду справи № 953/310/24 судом досліджено обставини фактичного використання ОСОБА_1 земельної ділянки, розташованої біля будинків АДРЕСА_3 , її площу, місце розташування, характер використання, облаштування огорожі та пропускного пункту, а також відсутність належних правових підстав для зайняття цієї земельної ділянки.

Зокрема, у зазначеному рішенні встановлено, що площа спірної земельної ділянки становить 0,3541 га відповідно до геодезичної зйомки від 10.02.2022, ділянка огороджена та має один в`їзд, на ній розміщено тимчасову споруду будівлю пропускного пункту загальною площею 6 кв. м, а Наріжний Ю.М. використовував земельну ділянку для надання послуг із паркування транспортних засобів за грошову винагороду.

Також зазначеним рішенням установлено відсутність у Наріжного Ю.М. належних правових підстав для використання спірної земельної ділянки та підтверджено розмір шкоди, заподіяної територіальній громаді внаслідок її самовільного зайняття.

Відповідно до частин четвертої та шостої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Аналогічної позиції додержується і Європейський суд з прав людини. Так, у рішенні від 10.01.2012 Вулах та інші проти Росії (скарга №33468/03) суд зазначив, що виправдання у кримінальному судочинстві чи припинення кримінального переслідування не повинні перешкоджати цивільній відповідальності у виді виплати компенсації, що виникає на підставі менш тяжкого тягаря доказування тих же фактів (п.47 рішення).

З огляду на те, що у справі № 953/310/24 брали участь Харківська міська рада та ОСОБА_1 , а обставини фактичного використання останнім цієї земельної ділянки були предметом судового дослідження, встановлені в зазначеному рішенні фактичні обставини мають преюдиційне значення під час розгляду цієї справи у визначених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України межах.

При цьому суд враховує, що предметом розгляду справи № 953/310/24 було стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, тоді як у цій справі заявлено вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її звільнення і приведення у придатний для використання стан. Отже, рішення у справі № 953/310/24 не підміняє необхідності оцінити правові підстави та ефективність заявленого в цій справі способу захисту, однак установлені ним фактичні обставини підлягають урахуванню судом відповідно до процесуального закону.

Суд також бере до уваги, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 42021222010000239 від 26.10.2021 за частиною першою статті 197-1 Кримінального кодексу України ОСОБА_1 27.07.2023 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального проступку, а 15.08.2023 обвинувальний акт направлено до Київського районного суду м. Харкова. У подальшому ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 Кримінального кодексу України у зв`язку із закінченням строків давності, а цивільний позов прокурора про відшкодування шкоди, заявлений у межах кримінального провадження, залишено без розгляду.

Водночас суд зауважує, що звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності саме по собі не є обвинувальним вироком та не може розглядатися як самостійне підтвердження винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. Тому висновки у цій справі ґрунтуються на сукупності досліджених доказів, зокрема на обставинах, установлених рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03.10.2024 у справі № 953/310/24, та на інших матеріалах справи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Отже для кваліфікації фактичного використання земельної ділянки як самовільного зайняття необхідно встановити фактичне використання земельної ділянки особою та відсутність у такої особи належних правових підстав для її використання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03.10.2024 у справі № 953/310/24, ОСОБА_1 фактично використовував спірну земельну ділянку для розміщення огорожі, облаштування пропускного пункту та надання послуг із паркування транспортних засобів.

При цьому матеріали справи не містять доказів прийняття Харківською міською радою рішення про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у власність або користування, укладення з ним договору оренди чи іншого правочину, який надавав би йому право використовувати цю земельну ділянку. Відсутні також докази державної реєстрації за відповідачем права власності чи іншого речового права на неї.

Крім того, прокурор зазначає про відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про державну реєстрацію прав на розміщену на земельній ділянці тимчасову споруду площею 6 кв. м. Доказів, які б спростовували наведені обставини або підтверджували законні підстави розміщення цієї споруди та огорожі, відповідачем не надано.

З огляду на встановлені обставини суд доходить висновку, що фактичне використання відповідачем спірної земельної ділянки та розміщення на ній огорожі й тимчасової споруди не ґрунтуються на належних правових підставах. Відповідно, таке використання створює перешкоди Харківській міській територіальній громаді в реалізації правомочностей власника земельної ділянки.

Сам по собі факт відсутності відомостей про спірну земельну ділянку в Державному земельному кадастрі України не спростовує встановлених у справі обставин щодо її місця розташування, площі та фактичного використання. У цьому випадку зазначені характеристики земельної ділянки, її розташування біля будинків № 309313 по вул. Академіка Павлова у м. Харкові, межування із земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, а також обставини самовільного зайняття були предметом дослідження у справі № 953/310/24 та мають оцінюватися з урахуванням установлених у ній фактів і доказів, наявних у цій справі.

Із системного аналізу положень статей 116, 123, 124, частини другої статті 134, статті 212 ЗК України, статті 1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель можна зробити висновок, що відповідно до вимог наведеного законодавства обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

У постанові від 20.02.2020 у справі № 1940/1655/18 Верховний Суд вказав, що будь-які дії, направлені на фактичне використання земельної ділянки без оформлення права власності на неї або права постійного користування чи права оренди земельної ділянки в порядку, визначеному Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, є самовільним заняттям земельної ділянки.

Документи на підтвердження реєстрації права власності, оренди чи суборенди за Наріжним Ю.М. на самовільно зайняту земельну ділянку відсутні.

Також відсутні будь-які документи на підтвердження надання Харківською міською радою дозволу щодо використання спірної земельної ділянки, або укладання будь-яких угод щодо такого використання.

Таким чином, законні правові підстави зайняття зазначеної земельної ділянки відсутні.

З урахуванням викладеного, вищевказана земельна ділянка є самовільно зайнятою.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, відзиву на позов не подав, доводів прокурора не спростував та доказів на підтвердження правомірності використання земельної ділянки не надав.

Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Водночас неподання відповідачем відзиву не звільняє суд від обов`язку дослідити наявні матеріали справи та надати їм належну правову оцінку.

За таких обставин суд вважає доведеним факт використання відповідачем спірної земельної ділянки без належних правових підстав, що порушує права та законні інтереси Харківської міської територіальної громади.

Щодо обраного способу захисту порушених прав.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, та інші способи, встановлені законом. Частина третя цієї статті передбачає, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, установленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту залежить від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та наслідків такого порушення. Обраний спосіб захисту має бути ефективним, тобто відповідати змісту порушеного права та забезпечувати його реальне поновлення без необхідності повторного звернення до суду.

Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 22.09.2020 у справі №910/3009/18.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо такі порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а також відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку їх порушення.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, зокрема знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Наведені приписи законодавства спрямовані на забезпечення реального відновлення порушених прав власника земельної ділянки та усунення наслідків її самовільного зайняття.

Як встановлено судом, порушення прав Харківської міської територіальної громади полягає у фактичному використанні відповідачем спірної земельної ділянки без належних правових підстав, її огородженні парканом із металевої сітки та розміщенні на ній тимчасової споруди пропускного пункту площею 6 кв. м.

Такі дії перешкоджають власнику вільно користуватися земельною ділянкою та розпоряджатися нею відповідно до закону, зокрема вирішувати питання щодо подальшого використання землі, її передачі в користування або вчинення інших дій у межах повноважень власника.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 914/2200/20, власник земельної ділянки вправі вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав на землю, не пов`язаних із позбавленням володіння, у тому числі шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення права. При цьому положення статті 212 Земельного кодексу України передбачають обов`язок повернення самовільно зайнятої земельної ділянки власнику без відшкодування витрат, понесених за час незаконного користування нею.

Негаторний позов є способом захисту права власника або іншого титульного володільця у випадках, коли порушення не пов`язане з позбавленням його володіння майном, але дії іншої особи перешкоджають вільно користуватися або розпоряджатися ним. Однією з ознак такого порушення є його триваючий характер та наявність відповідних перешкод на час звернення до суду.

У цій справі прокурор просить усунути перешкоди власнику Харківській міській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача звільнити її з одночасним приведенням у придатний для використання стан за власний рахунок шляхом знесення паркану та тимчасової споруди площею 6 кв. м.

З огляду на характер установленого порушення заявлений спосіб захисту відповідає змісту порушеного права та спрямований на усунення фактичних перешкод у реалізації правомочностей власника.

При цьому саме по собі зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку без покладення на нього обов`язку демонтувати огорожу та тимчасову споруду не забезпечило б повного відновлення порушеного права, оскільки зазначені об`єкти й надалі могли б перешкоджати використанню земельної ділянки за її правовим режимом та призначенням.

Отже ефективне поновлення порушеного права потребує не лише звільнення земельної ділянки, а й приведення її у придатний для використання стан шляхом знесення огорожі та тимчасової споруди, розміщених на ній без належних правових підстав.

Такий висновок узгоджується з положеннями статей 391 ЦК України, 152 та 212 ЗК України, які надають власнику право вимагати усунення порушень його прав на землю та покладають на особу, яка самовільно зайняла земельну ділянку, обов`язок привести її у придатний для використання стан за власний рахунок.

За наведених обставин суд доходить висновку, що заявлена вимога про звільнення земельної ділянки площею 0,3541 га, розташованої біля будинків №309313 по вул. Академіка Павлова у м. Харкові, з одночасним приведенням її за рахунок відповідача у придатний для використання стан шляхом знесення паркану та тимчасової споруди площею 6 кв.м - є належним та ефективним способом захисту порушених прав Харківської міської територіальної громади.

Щодо гарантій, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

Суд також вважає за необхідне надати оцінку співмірності обраного способу захисту з гарантіями, передбаченими статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 та «Щокін проти України» від 14.10.2010, сформульовано критерії оцінки сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями зазначеної статті. Таке втручання має бути законним, переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства та забезпечувати розумне співвідношення між застосованими засобами й метою, якої прагнуть досягти.

Критерій пропорційності передбачає необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю захисту основоположних прав конкретної особи. Така рівновага не буде дотримана, якщо на особу покладається індивідуальний і надмірний тягар.

У цій справі заявлений спосіб захисту має правову основу в національному законодавстві, зокрема у статтях 391 ЦК України, 152 та 212 ЗК України. Його метою є припинення триваючого порушення прав власника земельної ділянки, усунення наслідків її самовільного зайняття та забезпечення можливості законного використання комунальної землі.

Вимога про звільнення земельної ділянки та знесення огорожі й тимчасової споруди є безпосередньо пов`язаною з характером установленого порушення. Вона спрямована на відновлення можливості територіальної громади здійснювати правомочності власника та не передбачає покладення на відповідача обов`язків, які виходять за межі усунення наслідків самовільного зайняття земельної ділянки.

За встановлених обставин відповідач не довів наявності законних правових підстав для використання спірної земельної ділянки, розміщення на ній огорожі та тимчасової споруди. Відтак його фактичне використання земельної ділянки не може саме по собі створювати перевагу над правом власника вимагати припинення порушення та відновлення можливості користуватися й розпоряджатися майном відповідно до закону.

З огляду на це суд доходить висновку, що задоволення заявлених вимог переслідує легітимну мету захисту прав територіальної громади, ґрунтується на законі та є співмірним із характером установленого порушення. Обраний спосіб захисту не створює непропорційного втручання у права відповідача, а спрямований на усунення перешкод, що виникли внаслідок використання земельної ділянки без належних правових підстав.

Отже у цьому випадку гарантії, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не перешкоджають застосуванню заявленого способу захисту.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з чч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані до матеріалів справи, та надана їм правова оцінка.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Київської окружної прокуратури міста Харкова про усунення перешкоди власнику Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, площею 0,3541 га, яка розташована біля буд. 309-313 по вул. Академіка Павлова у м. Харкові (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, шляхом зобов`язання Фізичної особи-підприємця Наріжного Юрія Михайловича звільнити зазначену земельну ділянку, з одночасним приведенням її за власний рахунок у придатний до використання стан шляхом знесення паркану та тимчасової споруди, площею 6 кв.м, - є обґрунтованими, правомірними, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, отже, підлягають повному задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст.129 ГПК України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73-80, 86, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Усунути перешкоди власнику Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (адреса: 61003, м. Харків, майдан Констутиції, 7; код ЄДРПОУ 04059243) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, площею 0,3541 га, яка розташована біля буд. 309-313 по вул. Академіка Павлова у м. Харкові (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, шляхом зобов`язання Фізичної особи-підприємця Наріжного Юрія Михайловича (адреса: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити земельну ділянку, площею 0,3541 га, яка розташована біля буд. 309-313 по вул.Академіка Павлова у м. Харкові (відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру України), що відноситься до земель житлової та громадської забудови, яка використовується в комерційних цілях та межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 6310136600:09:016:0039, з одночасним приведенням її за власний рахунок у придатний до використання стан шляхом знесення паркану та тимчасової споруди, площею 6 кв.м.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Наріжного Юрія Михайловича (адреса: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (адреса: 61001, м.Харків, вул. Б.Хмельницького, 4, код 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету 2800) 2662,40 грн судового збору за подання позовної заяви та 1331,20 грн судового збору за подання заяви про забезпечення позову.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "23" жовтня 2026 р.

СуддяК.В. Аріт