Решение № 140870897, 12.10.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" жовтня 2026 р. Справа № 918/378/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А., за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом керівника Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія",

Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у сумі 689 188 грн 44 коп.,

у судовому засіданні приймали участь:

від позивача - Кунаш Т.В., довіреність № 08-01-2310/25 від 30.12.2025 р.;

від відповідача-1 - Крук В.Р., довіреність № 6 від 01.01.2026 р.;

від відповідача-2 - не з`явився;

від прокуратури - Рункевич І.В.

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

У судовому засіданні 12 жовтня 2026 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2026 року керівник Рівненської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської міської ради (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - відповідач-1), Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради (далі - відповідач-2), в якій просить:

- визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 08.02.2024 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу від 04.01.2024 року № 16337-ВЦ, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" та Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради;

- визнати недійсною Додаткову угоду № 3 від 08.07.2024 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу від 04.01.2024 року № 16337-ВЦ, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" та Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради;

- визнати недійсною Додаткову угоду № 4 від 07.08.2024 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу від 04.01.2024 року № 16337-ВЦ, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" та Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської міської ради в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 689 188 грн 44 коп.

Також керівник Рівненської окружної прокуратури просить стягнути з відповідачів на користь Рівненської обласної прокуратури (р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, ЄДРПОУ 02910077, банк одержувач: Державна казначейська служба, м. Київ, код класифікації видатків бюджету 2800) понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 16 257 грн 47 коп.

До позовної заяви керівником Рівненською окружною прокуратурою долучено платіжну інструкцію від 26 березня 2026 року № 592 (внутрішній номер 496933435) про оплату судового збору за подання даної позовної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 16 257 грн 47 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 4 січня 2024 року між Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 16337-ВЦ.

Згодом сторони підписали ряд додаткових угод, якими збільшено ціну за одиницю товару, зокрема:

- за умовами додаткової угоди № 2 від 08.02.2024 року - ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 6,36298 грн без ПДВ (збільшено на 4,2% від ціни, визначеної Договором). Дана додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України розповсюджує свою дію на відносини між сторонами з 01.01.2024 року;

- за умовами додаткової угоди № 3 від 08.07.2024 року - ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 8,16059 грн без ПДВ (збільшено на 33% від ціни, визначеної Договором). Дана додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України розповсюджує свою дію на відносини між сторонами з 01.06.2024 року;

- за умовами додаткової угоди № 4 від 07.08.2024 року - ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 8,75000 грн без ПДВ (збільшено на 43,3% від ціни, визначеної Договором). Дана додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України розповсюджує свою дію на відносини між сторонами з 01.07.2024 року.

Отже, внаслідок укладення додаткових угод відбулося збільшення ціни за одиницю товару на понад 43% від ціни, визначеної сторонами при укладенні Договору.

Враховуючи положення Закону України "Про публічні закупівлі", додаткові угоди до договору № 2, № 3 та № 4 підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а безпідставно отримані постачальником кошти - поверненню до місцевого бюджету.

Ухвалою суду від 6 квітня 2026 року позовну заяву керівника Рівненської окружної прокуратури прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено підготовче засідання на 4 травня 2026 року.

22 квітня 2026 року від відповідача-1 через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач-1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія", позовні вимоги не визнає. Зазначає, що додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару укладені між сторонами у відповідності до діючих як на час укладення основного договору, так і на час їх підписання Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178. Крім того відповідач-1 вказує, що вимога прокурора про перерахування ціни виникла після виконання договору, що заборонено законом. Внесення змін до додаткових угод здійснювалося за погодженням сторін. А тому вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

29 квітня 2026 року від керівника Рівненської окружної прокуратури через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив, в якій більш детально конкретизовано доводи та обґрунтування, зазначені у позовній заяві, а також наведено аргументи на спростування тверджень відзиву відповідача-1.

Ухвалою суду від 4 травня 2026 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 травня 2026 року.

15 травня 2026 року від відповідача-2 через систему "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій просить розгляд справи, призначений на 18.05.2026 року о 12:20 год., провести без участі Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради та його представника.

18 травня 2026 року від відповідача-1 через систему "Електронний суд" надійшло клопотання від 15.05.2026 року про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду від 18 травня 2026 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" від 15.05.2026 року про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі № 918/378/26 задоволено та постановлено повернутися на стадію підготовчого провадження у справі № 918/378/26. Крім того вказаною ухвалою провадження у даній справі зупинено до закінчення розгляду Конституційним Судом України справи № 3-78/20269(178/26) та оприлюднення повного тексту рішення. Зобов`язано сторони інформувати суд про результати розгляду справи № 3-78/20269(178/26).

2 червня 2026 року до Господарського суду Рівненської області надійшов запит Північно-західного апеляційного господарського суду від 2 червня 2026 року № 918/378/26/2770/26 про направлення матеріалів справи № 918/378/26 до Північно-західного апеляційного господарського суду у зв`язку з надходженням апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 18.05.2026 року.

Супровідним листом від 4 червня 2026 року № 918/378/26/681/26 на № 918/378/26/2770/26 від 02.06.2026 року матеріали справи № 918/378/26 направлено до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 липня 2026 року апеляційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 18 травня 2026 року у справі № 918/378/26 задоволено, ухвалу Господарського суду Рівненської області від 18 травня 2026 року у справі № 918/378/26 в частині зупинення провадження у справі скасовано, а справу № 918/378/26 направлено до Господарського суду Рівненської області для продовження розгляду.

4 серпня 2026 року матеріали справи № 918/378/26 повернулися до Господарського суду Рівненської області.

Ухвалою суду від 20 серпня 2026 року продовжено розгляд справи та призначено підготовче засідання на 21 вересня 2026 року.

Ухвалою суду від 21 вересня 2026 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 жовтня 2026 року.

У судовому засіданні 12 жовтня 2026 року прокурор у справі підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник позивача у судовому засіданні 12 жовтня 2026 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні 12 жовтня 2026 року позов заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач-2 у судове засідання 12 жовтня 2026 року не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 21.09.2026 року, до електронного кабінету Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради (а.с. 204). В той час 6 жовтня 2026 року від відповідача-2 через систему "Електронний суд" надійшла заява про розгляд справи без участі, в якій просить розгляд справи, призначений на 12.10.2026 року об 11:50 год., провести без участі Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради та його представника.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

У той же час повторне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи належне повідомлення відповідача-2 про судове засідання, призначене на 12.10.2026 року, та його заяву про розгляд справи без участі, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора у справі, представників позивача та відповідача-1, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

За результатами проведеної закупівлі у формі відкритих торгів UA-2023-12-08-016291-a, 4 січня 2024 року між Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради (далі - Споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (далі - Постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 16337-ВЦ (далі - Договір), відповідно до предмету якого за цим договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору. Код ДК 021:2015-09310000-5 "Електрична енергія".

Відповідно до п. 5.1 Договору, Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору..

Відповідно до Додатку № 2 "Комерційна пропозиція", ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 6,10676 грн/кВт*год без ПДВ.

Згідно з пп. 2 п. 13.8 Договору, умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку: погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання Стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України".

Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі - ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному періоді в торговій зоні "ОЕС України" та оприлюднені на офіційному веб-сайті ДП "Оператор ринку" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії", або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження на експертні висновки стосовно відсоткової зміни ціни товару на ринках. Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду, у якому відбулись такі зміни.

Після укладення Договору сторонами підписано 3 додаткові угоди, за умовами яких внесено зміни до Договору в частині зміни ціни в бік збільшення, а саме:

- за умовами додаткової угоди № 2 від 08.02.2024 року - ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 6,36298 грн. без ПДВ (збільшено на 4,2% від ціни, визначеної Договором). Дана додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України розповсюджує свою дію на відносини між сторонами з 01.01.2024 року;

- за умовами додаткової угоди № 3 від 08.07.2024 року - ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 8,16059 грн. без ПДВ (збільшено на 33% від ціни, визначеної Договором). Дана додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України розповсюджує свою дію на відносини між сторонами з 01.06.2024 року;

- за умовами додаткової угоди № 4 від 07.08.2024 року - ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 8,75000 грн. без ПДВ (збільшено на 43,3% від ціни, визначеної Договором). Дана додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її Сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 631 ЦК України розповсюджує свою дію на відносини між сторонами з 01.07.2024 року.

Отже внаслідок укладення додаткових угод відбулося збільшення ціни за одиницю товару на понад 43% від ціни, визначеної сторонами при укладенні Договору.

Згідно актів приймання-передачі електричної енергії, на виконання умов Договору, ТОВ "РОЕК" поставлено 335 309 кВт*год електричної енергії на загальну суму 3 146 370,34 грн. з ПДВ , а саме:

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за січень 2024 року № 489001327/1/1 - 16 636 кВт*год на суму 127 025,44 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за лютий 2024 року № 489001327/2/1 - 24 244 кВт*год на суму 167 098,44 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за березень 2024 року № 489001327/3/1 - 26 634 кВт*год на суму 203 365,93 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за квітень 2024 року № 489001327/4/1 - 26 956 кВт*год на суму 205 824,59 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за травень 2024 року № 489001327/5/1 - 24 497 кВт*год на суму 187048,7 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за червень 2024 року № 489001327/6/1 - 22 033 кВт*год на суму 215762,74 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за липень 2024 року № 489001327/7/1 - 24 166 кВт*год на суму 253 743,00 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за серпень 2024 року № 489001327/8/1 - 22 923 кВт*год на суму 240 691,5 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за вересень 2024 року № 489001327/9/1 - 21 333 кВт*год на суму 223 996,5 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за жовтень 2024 року № 489001327/10/1 - 27 450 кВт*год на суму 288 225,00 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за листопад 2024 року № 489001327/11/1 - 22 845 кВт*год на суму 239 872,5 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за грудень 2024 року № 489001327/12/1 - 25 718 кВт*год на суму 270 039,00 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за січень 2025 року № 489001327/1/1 - 25 845 кВт*год на суму 271 372,5 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за лютий 2025 року № 489001327/2/1 - 24 029 кВт*год на суму 252 304,5 грн.

Прокурор у справі вказує, що додаткові угоди № 2, № 3 та № 4 укладені всупереч положенням Закону України "Про публічні закупівлі" та п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 року № 1178, а тому підлягають визнанню недійсними в судовому порядку, а безпідставно набуті кошти - стягненню зі Постачальника в дохід місцевого бюджету.

Здійснюючи розрахунок вказаний період за ціною, визначеною Договором у його первинній редакції, Комунальне некомерційне підприємство "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради мало би сплатити Постачальнику кошти у розмірі 2 457 181,90 грн. (335 309 кВт*год * 6,10676 грн + 20 % ПДВ).

Як зазначає прокурор, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням вимог законодавства, мала місце переплата коштів у розмірі 689 188,44 грн.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до положення ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національну безпеку України", національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Відтак, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 19.07.2018 року у справі № 822/1169/17.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в одному з двох випадків: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Беззаперечно, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, що перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17.

При цьому, 03.12.2025 року другий сенат Конституційного Суду України на пленарному засіданні ухвалив рішення у справі № 3-28/2024 (59/24) за конституційною скаргою ТОВ "Рейнір Бізнес Груп" згідно п. 2 якого визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Відповідно до п. 3 даного рішення Конституційного Суду України, окремі приписи абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 01.01.2027.

Проте, згідно пункту п. 4, рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 року у справі № 3-28/2024 (59/24) не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

У мотивувальній частині цього рішення Конституційний Суд України також наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. В умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період.

Так, згідно ст. 140 Конституції України та ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Водночас згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Частиною 4 ст. 71 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Статтею 32 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, управління закладами освіти, охорони здоров`я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Доходи місцевих бюджетів, інші кошти, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування (ст. 142 Конституції України, ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"). Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на доходи місцевих бюджетів, інші кошти (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Тобто, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У ст. 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Відтак, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку відповідно до ст. 145 Конституції України.

Так, основною метою діяльності КНП "Міська лікарня № 2" РМР (згідно Статуту) є забезпечення медичного обслуговування населення шляхом надання йому первинної, вторинної (спеціалізованої), паліативної медичної допомоги, медичної реабілітації та інше.

Відтак, належне забезпечення комунального підприємства - медичного закладу електричною енергією безпосередньо впливає на безперервність лікувального процесу, безпеку пацієнтів, стабільну роботу медичного обладнання, дотримання стандартів надання медичної допомоги, а також на ефективне та раціональне використання бюджетних коштів у сфері охорони здоров`я.

Як зазначає прокурор, внаслідок необґрунтованого збільшення ціни за одиницю товару (електричну енергію) та безпідставного укладення відповідачами оспорюваних додаткових угод до Договору, комунальним підприємством надмірно сплачено на користь Постачальника бюджетних коштів на суму понад 680 тис.грн., що становить понад 20% від загальної суми виконання Договору.

Прокурор зазначає, що зазначена сума є істотною для бюджету територіальної громади та фактично еквівалентна вартості спожитої електричної енергії закладом охорони здоров`я протягом кількох місяців (зокрема, за квітень-червень 2024 року), що свідчить про значний обсяг неефективно використаних коштів.

Таким чином, Рівненська міська територіальна громада зазнала фінансових втрат, хоча зазначена сума коштів могла бути використана Рівненською міської радою для забезпечення інших нагальних потреб, зокрема, для закупівлі інших товарів, робіт чи послуг та фінансування місцевих програм.

Зокрема, кошти могли б бути використані для фінансування місцевих програм у сфері охорони здоров`я; оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я; забезпечення соціально вразливих категорій населення необхідною медичною допомогою, тощо

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, а отже існують підстави для представництва даних порушених інтересів держави органами прокуратури.

Як вже зазначалось, відповідно до Статуту КП "Міська лікарня № 2", засновником Підприємства є Рівненська міська рада. Власник майна (Засновник), закріпленого за Підприємством на праві господарського відання, здійснює контроль за використання та збереженням належного йому майна.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 905/1907/21, оскільки засновником закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади.

За вказаних обставин, саме Рівненська міська рада є органом, уповноваженими здійснювати захист порушених інтересів держави у вказаних спірних правовідносинах.

У разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому.

За змістом ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

З огляду на викладене, прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду, а суд зобов`язаний перевірити такі.

Аналогічні висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 17.07.2018 року у справі № 804/6296/15, від 17.07.2019 року у справі № 824/14/19-а, від 21.08.2019 року у справах № 802/1873/17-а та № 263/2038/16-а.

Враховуючи висновок про застосування норма права, викладений у п.п. 77 - 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, слід зазначити, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відтак, Рівненською окружною прокуратурою, у відповідності до вимог ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", 10.03.2026 за № 50-56-2348вих-26 скеровано до Рівненської міської ради лист, якими повідомлено про порушення при підписанні додаткових угод додаткових угод до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 16337-ВЦ від 04.01.2024 року, та наявність підстав для стягнення коштів з постачальника ТОВ "РОЕК".

Рівненська міська рада листом від 17.03.2026 року за № 05-01-1070/26-2748/26 повідомила прокуратуру, що заходи з оскарження додаткових угод та стягнення з ТОВ "РОЕК" коштів, не вживалися.

Водночас, Рівненська міська рада не заперечує щодо вжиття Рівненською окружною прокуратурою відповідних заходів претензійно-позовного характеру.

Отже, зміст листа міської ради підтверджує факт бездіяльності органу місцевого самоврядування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 року у справі № 903/129/18 зроблено висновок, згідно з яким, сам факт незвернення до суду органу, уповноваженого державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, з позовом свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження щодо необхідного захисту, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади населеного пункту та звернення до суду з позовом.

Таким чином, незалежно від причин незвернення до суду Рівненської міської ради, сам факт цього незвернення свідчить про те, що вказаний орган місцевого самоврядування не виконує своїх повноважень із захисту інтересів держави.

Відповідно до ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", дані обставини стали підставою для захисту інтересів держави в особі Рівненської міської ради шляхом звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи наведене, суд вважає, що прокурор у цій справі підтвердив наявність підстав для представництва інтересів держави в суді та цілком правильно визначив Рівненську міську раду позивачем за пред`явленим ним до суду позовом.

Відповідно до преамбули Закону України "Про публічні закупівлі" (далі - Закон), цей Закон визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону, Замовники, учасники процедур закупівлі, суб`єкт оскарження, а також їхні представники повинні добросовісно користуватися своїми правами, визначеними цим Законом. Забороняється зловживання правами, у тому числі правом на оскарження рішень, дії чи бездіяльності замовника.

Згідно з ч. 4 ст. 41 Закону, умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Разом з тим, п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону встановлено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Ключовим у даній нормі Закону є те, що для збільшення ціни за одиницю товару має бути реальне коливання ціни такого товару на ринку в сторону збільшення, що повинно оцінюватися починаючи від підписання договору та до моменту укладення відповідної додаткової угоди, тобто на момент укладання додаткової угоди ціни на товар повинні бути вищими ніж на момент укладання основного договору про закупівлю (або ж додаткової угоди, у разі її обґрунтованого укладення).

Відповідно до п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (в редакції, чинній на момент укладення договору та підписання додаткових угод) (далі - Особливості № 1178), істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином, зокрема відповідно до умов договору.

Частиною 1 ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Варто відмітити, що Закон не містить виключень з цього правила.

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, що входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку, що обґрунтоване і документально підтверджене постачальником; ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

Разом з тим, аналізуючи підстави внесення змін до Договору шляхом підписання додаткових угод, встановлено наступне.

Так, додаткову угоду № 2 від 08.02.2024 року укладено з посиланням на пп. 7 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, у зв`язку зі зміною встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку "на добу наперед", що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Постачальник зазначив, що зміна ціни зумовлена збільшенням тарифу на послуги з передачі електричної енергії ПрАТ "НЕК "УКРЕНЕРГО" відповідно до постанови НКРЕКП від 09.12.2023 року № 2322, та тарифу на послуги з розподілу електричної енергії відповідно до постанови НКРЕКП від 09.12.2023 № 2339.

Однак, внесення змін до договору про закупівлю на підставі пункту 7 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та пп. 7 п. 19 Особливостей є правомірним у разі зміни тарифів на передачу та/або розподіл електричної енергії, яка мала місце у період з моменту укладення основного договору до моменту укладення додаткової угоди.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - НКРЕКП) 09.12.2023 прийняла постанову № 2322 "Про встановлення тарифу на послуги з передачі електричної енергії НЕК "УКРЕНЕРГО" на 2024 рік".

Також 09.12.2023 НКРЕКП прийняла постанову № 2339 "Про встановлення тарифів на послуги з розподілу електричної енергії ПрАТ "Рівнеобленерго" із застосуванням стимулюючого регулювання", у якій був визначений тариф на послуги з розподілу електричної енергії для споживачів та операторів установок зберігання енергії на період з 01.01.2024 року по 31.03.2024 року (включно).

Вказані постанови оприлюднено на офіційному веб-сайті Регулятора 09.12.2023 року.

Отже, станом на 16.12.2023 року - дату подання ТОВ "РОЕК" тендерної пропозиції у процедурі закупівлі UA-2023-12-08-016291-a, постанови НКРЕКП від 09.12.2023 року № 2322 та № 2339 вже були прийняті та оприлюднені, а ТОВ "РОЕК", як учасник ринку електричної енергії (електропостачальник), був обізнаним із положеннями цих постанов щодо рівня тарифів на послуги з передачі та розподілу електричної енергії на 2024 рік, часу початку дії цих тарифів, однак подав тендерну пропозицію на закупівлю електричної енергії на 2024 рік за нижчими тарифами, які були погоджені сторонами і в умовах договору.

З огляду на викладене, в таких діях Постачальника вбачаються ознаки "цінового демпінгу".

Вказане узгоджується з позицією Касаційного господарського суду у поставові від 26.02.2026 року у справі № 918/684/24.

Відповідно до пункту 4 ч. 3 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії", електропостачальник має у чіткий та прозорий спосіб інформувати своїх споживачів про зміну будь-яких умов договору постачання електричної енергії споживачу не пізніше ніж за 20 днів до їх застосування з урахуванням інформації про право споживача розірвати договір.

Однак, всупереч вказаній нормі, Постачальник ТОВ "РОЕК" повідомив КНП "Міська лікарня № 2" про зміну тарифів на послуги з постачання та розподілу електричної енергії листом від 26.01.2024 року, в той час як змінена ціна застосовується з 01.01.2024 року.

З огляду на викладене, спірна додаткова угода № 2 від 08.02.2024 року суперечить пункту 7 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", пп. 7 п. 19 Особливостей № 1178 та ч. 3 ст. 57 Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки зміна тарифів на послуги з передачі та розподілу електроенергії за постановами НКРЕКП від 09.12.2023 року № 2322 та № 2339 відбулася до укладення між відповідачами договору про постачання електричної енергії та електропостачальник своєчасно не повідомив замовника про зміну в тарифах, що відбулася до укладення договору.

В подальшому, у результаті укладення наступних додаткових угод відбулося безпідставне та непропорційне підвищення вартості електричної енергії, а саме: за додатковою угодою № 3 на 33% відносно ціни, визначеної за умовами Договору; додатковою угодою № 4 - на 43%.

Стаття 652 ЦК України передбачає, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Тобто, передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим.

Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, Закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував, що збільшення ціни товару відповідно до пункту 2 ч. 5 ст. 41 Закону може відбуватися лише в межах 10 %, і цей ліміт застосовується як максимальний, незалежно від кількості підписаних додаткових угод (постанова Верховного Суду від 07.09.2022 року у справі № 927/1058/21, Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 року у справі № 922/2321/22).

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 року по справі № 920/19/24, визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10% значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (п. 140 постанови).

Зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону № 922-VIII повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару (п.п. 158-159 постанови).

Поряд з цим, Особливості № 1178 не встановлюють іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення, передбаченого частиною 5 ст. 41 Закону.

Так, Верховний Суд у постанові від 28.08.2024 року у справі № 918/694/23 вказав на те, що положення пункту 19 Особливостей № 1178 не свідчить про зміну законодавства у відповідній категорії спору, оскільки: 1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом; 2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 12.09.2019 року у справі № 915/1868/18 наголошено, що можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі та мети проведення відкритих тендерів, визначених Законом.

У постанові Верховного Суду від 18.06.2021 року у справі № 927/491/19 зазначено, що перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення шляхом так званого "каскадного" укладення додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця.

Враховуючи наведене, перемога у закупівлі, джерелом фінансування якої є кошти місцевого бюджету та укладення договору про закупівлю електричної енергії з ціною за 1 кВт*год електричної енергії 7,268837775 грн. та її подальше підвищення шляхом укладення оспорюваних додаткових угод (без відповідного коливання ціни на ринку), що призвело до загального збільшення ціни на понад 43%, є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку постачальника.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2023 року у справі № 903/366/22.

Також підвищення сторонами Договору ціни шляхом неодноразового укладання додаткових угод та "каскадного" підвищення ціни за одиницю товару суперечить меті Закону. Зокрема, такі дії нівелюють інститут публічних закупівель, як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у цій сфері, запобігання проявам корупції та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки якщо пристати на тлумачення сторонами п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, то при укладанні додаткових угод ціну за товар можна збільшувати необмежену кількість разів.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З огляду на викладене, додаткові угоди № 2, № 3 та № 4 до Договору не відповідають вимогам ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", п. 19 Особливостей № 1178, а тому, з огляду на положення ст. ст. 203, 215 ЦК України підлягають визнанню судом недійсними.

Статтею 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як наслідок, оскільки вищевказані додаткові угоди визнаються недійсними, то розрахунок за поставлену електроенергію повинен здійснюватися за ціною, визначеною за умовами Договору (а саме 6,10676 грн/кВт*год без ПДВ).

Згідно актів приймання-передачі електричної енергії, на виконання умов Договору, ТОВ "РОЕК" поставлено 335 309 кВт*год електричної енергії на загальну суму 3 146 370,34 грн . з ПДВ , а саме:

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за січень 2024 року № 489001327/1/1 - 16 636 кВт*год на суму 127 025,44 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за лютий 2024 року № 489001327/2/1 - 24 244 кВт*год на суму 167 098,44 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за березень 2024 року № 489001327/3/1 - 26 634 кВт*год на суму 203 365,93 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за квітень 2024 року № 489001327/4/1 - 26 956 кВт*год на суму 205 824,59 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за травень 2024 року № 489001327/5/1 - 24 497 кВт*год на суму 187 048,7 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за червень 2024 року № 489001327/6/1 - 22 033 кВт*год на суму 215 762,74 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за липень 2024 року № 489001327/7/1 - 24 166 кВт*год на суму 253 743,00 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за серпень 2024 року № 489001327/8/1 - 22 923 кВт*год на суму 240 691,5 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за вересень 2024 року № 489001327/9/1 - 21 333 кВт*год на суму 223 996,5 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за жовтень 2024 року № 489001327/10/1 - 27 450 кВт*год на суму 288 225,00 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за листопад 2024 року № 489001327/11/1 - 22 845 кВт*год на суму 239 872,5 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за грудень 2024 року № 489001327/12/1 - 25 718 кВт*год на суму 270 039,00 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за січень 2025 року № 489001327/1/1 - 25845 кВт*год на суму 271372,5 грн.;

- відповідно до акту прийому-передачі електроенергії за лютий 2025 року № 489001327/2/1 - 24 029 кВт*год на суму 252 304,5 грн.

Здійснюючи розрахунок вказаний період за ціною, визначеною Договором у його первинній редакції, комунальне підприємство мало би сплатити Постачальнику кошти у розмірі 2 457 181,90 грн. (335 309 кВт*год * 6,10676 грн + 20 % ПДВ).

Отже, внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання спірних додаткових угод з порушенням вимог законодавства, мала місце переплата коштів у розмірі 689 188,44 грн.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Статтею 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до роз`яснення Міністерства фінансів України, наданих листом від 06.03.2003 р. № 021-03/6 та Державного казначейства України від 09.03.2006 № 3.4-22/498 та від 12.02.2008 № 7.1-10/744, якщо спочатку нового бюджетного періоду здійснюються повернення зайво виплачених в минулих бюджетних періодах коштів, то зазначені кошти не можуть бути відображені як відновлення касових видатків, а повинні бути перераховані до бюджету.

При цьому, відповідно до Статуту КНП "Міська лікарня № 2", затвердженого наказом управління охорони здоров`я виконавчого комітету Рівненської міської ради від 08.10.2025 року № 90, засновником та власником Підприємства є Рівненська територіальна громада в особі Рівненської міської ради.

Майно Підприємства є комунальною власністю, що належить Рівненській територіальній громаді в особі Рівненської міської ради і закріплюється за ним на праві оперативного управління.

Засновник здійснює контроль за ефективністю використання майна, що є власністю Рівненської територіальної громади та закріплене за Підприємством на праві оперативного управління.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2022 року у справі № 126/2157/19 вказала, що у випадку, коли повернення майна (коштів) стороні правочину не відновлює права позивача, який не є стороною правочину, суд може застосувати інший, крім реституції, ефективний спосіб захисту порушеного права в межах заявлених позовних вимог.

Якщо позивачем у справі є розпорядник бюджетних коштів, то його правовий статус, повноваження, відповідальність визначаються положеннями Бюджетного кодексу України та Порядком складання, розгляду, затвердження та основними вимогами до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року № 228 (далі - Порядок № 228).

Так, абз. 1, 2 п. 5 Порядку № 228 визначено, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз. 2 п. 43 Порядку № 228, розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Враховуючи наведене, в даному випадку, Комунальне некомерційне підприємство "Міська лікарня № 2" у спірних правовідносинах діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником товару (електричної енергії) в обсязі та в межах видатків, визначених Рівненською міською радою (розпорядником бюджетних коштів вищого рівня).

Згідно з ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до ч. 6 цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Водночас з урахуванням того, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб мешканців громади, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності, неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладання підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про наявність підстав для стягнення безпідставно отриманих коштів за незаконними правочинами.

Вказані висновки висвітлені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2023 року у справі № 924/1283/21.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, безпідставно отримані ТОВ "РОЕК" кошти в результаті укладення додаткових угод, мають бути стягнуті на користь Рівненської міської ради в дохід місцевого бюджету.

Щодо інших доказів, доводів та заперечень сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010 року).

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст.ст. 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що оспорювані додаткові угоди № 2, № 3 та № 4 до Договору про постачання електричної енергії споживачу від 4 січня 2024 року № 16337-ВЦ укладені з порушенням вимог ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", п. 19 Особливостей № 1178, а відтак суд вважає обґрунтованою та правомірною позовну вимогу прокурора про визнання таких додаткових угод недійсними.

Крім того судом встановлено, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладення оспорюваних додаткових угод грошові кошти в сумі 689 188 грн 44 коп. є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1 (Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"), підстава їх набуття відпала, а тому останній зобов`язаний їх повернути позивачу, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України. Відтак, вимога прокурора про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" зазначених коштів також визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

В позовній заяві прокурор просить судові витрати у справі покласти на відповідачів та стягнути на користь Рівненської обласної прокуратури.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні даного позову Рівненською обласною прокуратурою було сплачено 16 257 грн 47 коп. судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією від 26 березня 2026 року № 592 (внутрішній номер 496933435).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 16 257 грн 47 коп. покладаються на відповідачів у справі, по 8 128 грн 73 коп. на кожного.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 178, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 08.02.2024 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу від 04.01.2024 року № 16337-ВЦ, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" та Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради.

Визнати недійсною Додаткову угоду № 3 від 08.07.2024 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу від 04.01.2024 року № 16337-ВЦ, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" та Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради.

Визнати недійсною Додаткову угоду № 4 від 07.08.2024 року до Договору про постачання електричної енергії споживачу від 04.01.2024 року № 16337-ВЦ, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" та Комунальним некомерційним підприємством "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (33013, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 71-Б, код ЄДРПОУ 42101003) на користь Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, буд. 12А, код ЄДРПОУ 34847334) в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 689 188 (шістсот вісімдесят дев`ять тисяч сто вісімдесят вісім) грн 44 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (33013, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Князя Володимира, буд. 71-Б, код ЄДРПОУ 42101003) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 8 128 (вісім тисяч сто двадцять вісім) грн 73 коп. витрат по оплаті судового збору.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня № 2" Рівненської міської ради (33010, м. Рівне, вул. О. Олеся, буд. 13, код ЄДРПОУ 01111032) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077, р/р UA228201720343130001000015371, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, банк: Державна казначейська служба м. Київ) 8 128 (вісім тисяч сто двадцять вісім) грн 73 коп. витрат по оплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 22 жовтня 2026 року.

Суддя Політика Н.А.