Постановление суда № 140870465, 22.10.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"22" жовтня 2026 р. м. Київ Справа № 911/1246/26

За заявою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 911/1246/26

У справі за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська будівнича компанія»

про стягнення 7 126 900,00 грн.

Суддя Карпечкін Т.П.

Без виклику сторін.

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська будівнича компанія» про стягнення 7 126 900,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.05.2026 відкрито провадження у справі № 911/1246/26 за правилами загального позовного провадження. Сторони належним чином повідомлені про дане судове провадження.

В ході підготовчого провадження у справі № 911/1246/26 судові засідання відкладались з метою з`ясування усіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

14.10.2026 через підсистему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 911/1246/26 шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти відповідача.

Зокрема, у якості заходів забезпечення позову позивач просить накласти арешт на майно та грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська будівнича компанія», які знаходяться на його рахунках у банківських та інших фінансово- кредитних установах, а також на грошові кошти, що будуть зараховані на такі рахунки, у межах суми позовних вимог 2 424 132,09 грн.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову у справі № 911/1246/26 позивач зазначає про тривале невиконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення невикористаної частини передплачених коштів, на які роботи не виконані.

Позивач стверджує, що дії відповідача породжують сумніви у його добросовісності, свідчать про небажання виконання робіт за рахунок попередньої оплати. Позивач посилається на наявність ризику того, що за час розгляду справи грошові кошти, за рахунок яких у подальшому може бути виконано рішення суду, можуть бути використані відповідачем у його господарській діяльності, перераховані іншим особам або іншим чином вибути з його володіння.

Також, позивач стверджує, що можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів, є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане.

Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч. 2 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України).

Забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

З огляду на зміст ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, забезпечення позову полягає у вжитті заходів, необхідних для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Зокрема, ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України визначено способи забезпечення позову, серед яких: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Таким чином, заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. При цьому, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову та реальність загрози утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Однак, заявником (позивачем) не наведено належних обґрунтувань необхідності вжиття наведених у заяві заходів забезпечення позову, позивачем не наведено жодних тверджень та ознак, які вказують на спроби чи намір відповідача вчиняти саме дії, спрямовані на приховання коштів, майна чи його відчуження.

Крім того, суд враховує, що у позові було заявлено до стягнення 7 126 900,00 грн., з яких, як з`ясувалось у ході розгляду спору, залишились непогашеними 2 424 132,09 грн. і щодо відповідної суми триває розгляд спору. Наведені обставини свідчать про недостатність підстав стверджувати про цілковиту недобросовісність відповідача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема і для попередження потенційних труднощів при подальшому виконанні такого рішення.

За відсутності достатніх підстав вважати, що відповідачем може бути приховано майно чи кошти з метою ухилення від виконання рішення суду у разі задоволення позову, накладення арешту на кошти та майно у межах суми позову може призвести до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, необґрунтоване накладення арешту на рахунки та майно відповідача до вирішення спору по суті містить ризики перетворення заходу забезпечення у захід спонукання (тиску) відповідача, що чинним законодавством не передбачено.

Потенційна можливість фактично є припущенням, яке може бути віднесено до будь-кого, в той час, як для вжиття обмежувальних заходів забезпечення позову необхідно встановлення ознак, які вказують на реальність наміру та потенційну загрозу виникнення ускладнень виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову. Тому суд при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову досліджує відповідне питання на відповідність визначеним процесуальним законом критеріям на основі поданих заявником доказів, які підтверджують саме реальність потенційної загрози, а не припущення.

При цьому, заявляючи про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, заявник не навів обставин, з якими законодавство пов`язує необхідність їх вжиття та не підтвердив їх належними доказами, доводи заявника ґрунтуються виключно на припущеннях та суперечать правовій природі такого процесуального механізму, як забезпечення позову, перетворюючи його з реально упереджувального заходу у засіб тиску/спонукання.

Також, з огляду на норму ч. 1 ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, визначено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. При цьому, відповідна норма не містить імперативного припису, питання про вжиття заходів забезпечення позову є правом, а не обов`язком суду.

Оцінивши доводи заявника та надані ним докази щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника стосовно забезпечення позову, наявності зв`язку між заявленими заходами до забезпечення позову і предметом позовних вимог, зважаючи на необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову на даній стадії судового розгляду.

Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В той же час, позивач не позбавлений права повторно звернутись до суду за вирішенням питання про вжиття заходів забезпечення у разі виникнення та за наявності реальних та достатніх підстав.

Згідно з п. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Таким чином, заява Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 911/1246/26 необґрунтована та недоведена, тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні заяви Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 911/1246/26.

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та відповідно до ч. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя Т.П. Карпечкін