Решение № 140865895, 15.09.2026, Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/1647/26

Провадження № 2/589/2148/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Темірова Ч.М.,

за участю секретаря судового засідання Ільїної Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Шостка в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», звернувшись до суду з позовною заявою, просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №06.04.2025-100001289 від 06.04.2025 в розмірі 37620 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту - 18000 грн; заборгованість за нарахованими процентами-11160 грн, заборгованість за неустойкою 8460 грн. В обгрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань з повернення кредиту, сплати процентів за вказаним договором.

Ухвалою суду від 08.04.2026 відкрито провадження у даній справі та постановлено здійснити її розгляд в спрощеному позовному провадженні з викликом сторін, також в цій ухвалі роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали.

В свою чергу, 12.07.2026, представник відповідача Єременко К.В. звернулась до суду з відзивом на позов, в якому зазначила, що позов не може бути задоволений у заявленому розмірі, оскільки: позивач не надав первинних банківських і бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне перерахування та зарахування 18 000,00 грн саме відповідачу; позивач не надав технічних доказів належного укладення електронного договору саме відповідачем; у документах зазначено різні одноразові ідентифікатори; позивач не підтвердив надання паспорта споживчого кредиту до укладення договору; неустойка 8 460,00 грн прямо заборонена пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та підлягає списанню; сума 540,00 грн повинна бути врахована в рахунок належного зобов`язання; позивач не довів законність комісій у загальному розмірі 4 860,00 грн, не довів фактичного надання окремих послуг за кожну комісію; не надав детального розрахунку зарахування платежів; позивач не пояснив, чому після сплати 22 140,00 грн продовжує обліковувати повний залишок тіла кредиту 18 000,00 грн; проценти 11 160,00 грн не підтверджені належним поденним розрахунком та можуть нараховуватись лише в межах належно доведеного строку кредитування; будь-який додатковий транш або збільшення кредиту повинні підтверджуватися окремим первинним платіжним документом, якого позивач не надав. При цьому просить врахувати сплачені відповідачем кошти комісії в рахунок погашення належного зобов`язання.

16.07.2026 представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якому просить позов задовольнити та на заперечення відповідача щодо позовних вимог, зазначає наступне. Між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової. Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору. Відповідач не заперечує, що відповідний засіб зв`язку належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. При подачі позовної заяви додано відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID. Позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача за допомогою інтернет-еквайрингу. Такі докази, як повний номер платіжної картки відповідача, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунку фізичної особи в банківській установі тощо у позивача відсутні та не можуть бути ним отримані, оскільки позивач не є банківською установою у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», не здійснює відкриття чи обслуговування рахунків фізичних осіб та не має правового доступу до інформації про рух коштів за банківськими рахунками клієнтів. Відповідач самостійно зазначив номер платіжного засобу, на який були перераховані кредитні кошти, а також підтвердив власним підписом достовірність наданих відомостей. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам. Жодних нарахувань поза межами строку кредитування, зокрема, у порядку, передбаченому ст. 625 ЦК України, позивачем не здійснювалось, а позовні вимоги не заявлялись. Наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Вимога позивача про стягнення неустойки є правомірною, адже грунтується на положеннях Закону України «Про споживче кредитування».

Також, 21.07.2026 представник відповідача Єременко К.В. подала заперечення (на відповідь на відзив), в яких вказала, що позивач подав відповідь на відзив, однак наведені у ній доводи не усувають ключових недоліків позовної заяви та не підтверджують заявлений розмір заборгованості. Позивач не надав пояснення, чому після фактичного отримання від відповідача платежів на суму, яка перевищує розмір заявленого кредиту, основний борг не зменшився. Отже, відповідь на відзив не спростовує доводів відповідача, а лише повторює твердження позивача про існування боргу. Позивач посилається на те, що відповідач здійснив платежі на загальну суму 22 140,00 грн. Однак здійснення окремих платежів не є визнанням усіх умов договору, всіх нарахувань та заявленого позивачем залишку боргу. Позивач не довів правильність черговості зарахування платежів. Комісії у розмірі 4 860,00 грн не підтверджені реальними окремими послугами. Неустойка у розмірі 8 460,00 грн не підлягає стягненню. У відповіді на відзив позивач не надав належного пояснення щодо причин використання різних кодів, не пояснив послідовність підписання документів та не довів, що паспорт споживчого кредиту був наданий відповідачу до укладення договору. Зауважила, що альтернативні заперечення відповідача не є суперечливою поведінкою.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в поданому позові та відповіді на відзив просив проводити розгляд справи без його участі, позов підтримує.

Відповідач та його представник у судове засідання не з`явились. Від представника відповідача Єременко К.В. надійшла заява, в якій вона просила провести розгляд справи за відсутності представника відповідача, розглянути справу на підставі наявних у матеріалах справи доказів, врахувати правову позицію відповідача, викладену у відзиві, письмових поясненнях та інших поданих процесуальних документах. При цьому зазначила, що стороною відповідача в повному обсязі реалізовано процесуальні права, передбачені Цивільним процесуальним кодексом України.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовуються вимоги, перевіривши їх доказами, вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 06.04.2025 між ТОВ «Споживчий центр» (Товариство) та відповідачем укладено кредитний договір № 06.04.2025-100001289 (далі Кредитний договір), виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 3 - 6, 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до ч.12 ст.11 вказаного Закону, електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно зі ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із наведеного виходить, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19.

Так, відповідно до п. 1.1 пропозиції позивача про укладення кредитного договору (оферти) дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта) є пропозицією ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» укласти електронний кредитний договір (оферту) у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Підписання споживачем даної пропозиції (оферти) передбачає надання його згоди на зазначені умови надання споживчого кредиту (п. 1.13 оферти).

Відповідно до п. 2.3.3 оферти позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір.

Згідно з п. 2.3.6 оферти позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом, одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищезазначеному порядку.

Відповідач підтвердив, що ознайомлений і приймає умови кредитного договору відповідно до оферти позивача, а також підтвердив, що однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферту), невід`ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 06.04.2025-100001289 від 06.04.2025, з якою він попередньо ознайомився. Акцептовані ним істотні умови Кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті. Всі документи були підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е228, який був надісланий ОСОБА_1 в смс-повідомленні на його номер НОМЕР_1 .

Відповідач при оформлені договору здійснив ряд активних дій з метою укладення кредитного договору, зокрема, зазначив свої персональні дані, ідентифікаційний номер платника податків, паспортні дані, відомості щодо адреси місця реєстрації та номера телефону, правильність яких не спростовано.

Доказів того, що такі дані товариством отримано не від відповідача, та що вони використані будь-якими особами незаконно, матеріали справи не містять.

Верховний Суд у постанові від 7 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19 зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, кредитний договір не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 9 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.

Таким чином електронний договір, що був укладений між сторонами шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, а доводи сторони відповідача про недоведеність укладення кредитного договору з позивачем та не погодження кредитних умов не заслуговують на увагу.

Спосіб (способи) ідентифікації та верифікації споживача: отримання ідентифікаційних даних через Систему BankiD НБУ, що підтверджується інформацією отриманою з центрального вузла системи.

Крім того, п. 22 Кредитного договору Позичальник підтверджує, що йому надані та він отримав інформацію, зазначену в частинах 1, 5 статті 7 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (він ознайомився з нею за посиланням https://sgroshi.com.ua/ua/rozkritta-informacii), примірник цього договору, паспорт споживчого кредиту відповідно до Закону України «Про споживче кредитування» (за виключенням випадку, коли надання паспорта споживчого кредиту не є обов`язковим). Тому суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача щодо відсутності підтвердження того, що паспорт споживчого кредиту був наданий відповідачу до укладення договору. До того ж, у правовій позиції Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 Верховний Суд зазначив, що паспорт споживчого кредиту є способом підтвердження надання споживачу переддоговірної інформації, але не є складовою форми кредитного договору.

Так, відповідно до умов укладеного Кредитного договору ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу на умовах строковості, платності і поворотності кредит у розмірі 18 000,00 грн., строком на 217 днів з дати його надання. Дата повернення кредиту була обумовлена сторонами 08.11.2025. Пунктом 3.2 оферти передбачено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Також сторони домовилися про сплату за користування кредитом процентів у такому розмірі: процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів (надалі «чергові періоди»); процентна ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0.5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт», та комісії, пов`язаної з наданням кредиту 9% від суми кредиту та дорівнює 1620 грн. 00 коп., комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1620 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Також за умовами п. 17 Кредитного договору передбачена неустойка: 270 грн. 00 коп., що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

На підтвердження перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника ОСОБА_1 , позивачем до матеріалів справи долучено копію листа товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» (вих. № 1-1903 від 19.03.2026), за змістом якого вбачається, що ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Підприємство внесене в державний реєстр фінансових установ (свідоцтво серія ФК № 342 від 02.10.2012) та отримало ліцензію Національного банка України №3 від 11.11.2023. Між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 04.01.2024. Відповідно до вказаного листа 06.04.2025 (дата відповідає даті укладення між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 договору) 14:29:15 успішно перераховано кошти в розмірі 18000 грн, що відповідає обумовленому сторонами розміру відповідно до укладеного кредитного договору, на платіжну картку НОМЕР_2 , номер якої відповідає наданим безпосередньо позичальником ОСОБА_1 в кредитному договорі реквізитам електронного платіжного засобу, номер транзакції в системі iPay.ua 702951013, призначення платежу: видача за договором кредиту №06.04.2025-100001289. З наведеного вбачається, що вказані грошові кошти у розмірі 18000,00 грн. було перераховано на підставі укладеного між сторонами кредитного договору, який підписаний відповідачем по справі.

Щодо доводів відповідача про недоведеність факту переказу коштів кредиту відповідачу з підстав ненадання виписки з рахунку, суд зазначає, що до виписки по картковому рахунку, на який були зараховані кредитні кошти, доступ має виключно банк-емітент та безпосередньо власник зазначеної картки, тобто відповідач. Тому суд звертає увагу, що спростовуючи факт отримання кредитних коштів, відповідач не надав до суду виписки по рахунку 5168-74хх-хххх-3924, який сам зазначив в кредитному договорі, як номер особистого електронного платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача, або ж не надав доказів того, що він не є держателем картки, на яку були зараховані кошти, хоча такий обов`язок передбачений статтею 81 ЦПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доводи відповідача щодо відсутності доказів перерахування коштів (тіла кредиту), судом відхиляються, оскільки в сукупності надані позивачем докази підтверджують надання коштів відповідачу на умовах та в розмірі, визначеному цим договором, що відповідачем не спростовано.

У цьому контексті слід зауважити, що відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час перерахування коштів) розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України. Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час перерахування коштів) продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Закон України «Про електронну комерцію» є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання відповідача на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ТОВ «Споживчий центр» виконав свої зобов`язання за кредитним договором №06.04.2025-100001289 від 06.04.2025 в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеної угоди.

Поведінка відповідача після укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів свідчить про фактичне виконання ним окремих зобов`язань за договором та не узгоджується із запереченнями щодо ненадання кредиту.

Зокрема, відповідачем здійснено часткові платежі за вищезазначеним кредитним договором на суму 7200 грн. - 06.05.2025, на суму 7200 грн. - 06.06.2025, на суму 7740 грн. - 09.07.2025.

Проте, як вбачається з довідки-розрахунку заборгованості в порушення умов кредитного договору, вимог ст.ст. 525, 526, 1054 ЦК України відповідач належним чином не виконував своїх договірних зобов`язань щодо повернення кредиту у строки, передбачені договором, та сплати процентів, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість за основним боргом в сумі 18000 грн., заборгованість по процентам 11160 грн., нарахованим в межах строку кредитування (за період з 06.04.2025 по 08.11.2025), а також неустойки в сумі 8460 грн.

В свою чергу, як зазначено вище, відповідач мав повернути кредитні кошти до 08.11.2025, а також сплатити у вищевказаному розмірі проценти за користування ними.

Щодо вимог позивача про стягнення із відповідача процентів за користування кредитом, перевіряючи доводи та заперечення представника відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За умовами укладеного між сторонами кредитного договору визначено процентну ставку за один день користування кредитом у розмірі 1%, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів; процентну ставку у розмірі 0.5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за першими 3 черговими періодами.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін по деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якими відповідно встановлено обмеження максимальної денної процентної ставки на рівні 1 %.

За таких обставин визначений у кредитному договорі розмір процентної ставки узгоджується з приписами частини п`ятої статі 8 Закону України «Про споживче кредитування» щодо розміру денної процентної ставки.

У п. 14 Кредитного договору сторони визначили графік та розмір щомісячних чергових платежів, які складаються із щомісячних платежів по процентах, тіла кредиту та комісії.

Відповідно до даного графіку платежів ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати такі платежі: 06.05.2025 сплатити 7200 грн (5580 грн проценти + 1620 грн комісія за надання кредиту); 06.06.2025 сплатити 7200 грн (5580 грн проценти + 1620 грн комісія за обслуговування кредитної заборгованості); 07.07.2025 сплатити 7200 грн (5580 грн проценти + 1620 грн комісія за обслуговування кредитної заборгованості); 07.08.2025 сплатити 2790 грн (2790 грн проценти); 07.09.2025 сплатити 2790 грн (2790 грн проценти); 08.10.2025 сплатити 2790 грн (2790 грн проценти); 08.11.2025 сплатити 20790 грн (2790 грн проценти + 18000 грн сума кредиту).

Як встановлено вище та не оспорюється сторонами, відповідачем на виконання умов кредитного договору були здійснені платежі в загальній сумі 22140 грн. Враховуючи графік, дати та розмір платежів встановлено, що ОСОБА_1 здійснив оплати по 2 черговим періодам з 06.04.2025 по 06.06.2025, згідно з датами чергового платежу, визначеними графіком, в розмірі 14400 грн (з якої: 11160 грн по процентам, 1620 грн по комісії за надання кредиту, 1620 грн по комісії за обслуговування кредитної заборгованості) та оплату за 1 черговий період 09.07.2025 (за графіком 07.07.2025) в сумі 7740 грн (з якої: 5580 грн по процентам, 1620 грн по комісії за обслуговування кредитної заборгованості, 540 грн (270 грн х 2 дні) по неустойці відповідно до умов п.17 кредитного договору за 2 дні прострочення чергового платежу). Залишок нарахованих процентів, що підлягав до сплати становить 11160 грн (2790 грн +2790 грн +2790 грн +2790 грн), що відповідає заявленій в позові сумі заборгованості за процентами.

Оскільки сплачені відповідачем суми включали комісію за надання кредиту та за обслуговування кредитної заборгованості, суд вказує наступне.

Відповідно до п.8 заявки кредитного договору та акцепту, передбачено, що комісія, пов`язана з наданням кредиту (надалі «комісія», економічна сутність - плата за надання кредиту) становить 9% від суми кредиту та дорівнює 1620 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно з графіком платежів.

Згідно з п. 4 ч.1 ст 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються також комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Аналізуючи умови договору, суд приходить до висновку про правомірність встановлення одноразової комісії за надання кредиту у даному договорі, та відсутність підстав, передбачених ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», для визнання цих договірних умов нічемними, як таких, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом.

Відповідний висновок не суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19.

В той же час відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Велика Палата Верховного Суду у своїй Постанові від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 виснувала, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Таким чином, встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є неправомірним, оскільки таке не відповідає нормам Закону України «Про споживче кредитування» та сталій практиці Верховного Суду.

За таких обставин суд не приймає до уваги зарахування грошових коштів, сплачених 06.06.2025 та 09.07.2025 в загальному розмірі 3240 грн (1620 грн +1620 грн) в рахунок погашення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, умови кредитного договору про яку є нікчемними.

У разі встановлення, що позичальник здійснював платежі на виконання умов договору, які визнанні недійсними, він має право на проведення відповідного перерахунку, або повернення зайво сплачених коштів.

Такий правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 61-1536св17, постанові від 02 жовтня 2019 року справа № 640/2755/16-ц.

Також суд, враховуючи заперечення сторони відповідача щодо неустойки, зазначає наступне.

З 24.02.2022 на всій території України запроваджений воєнний стан, який діє до тепер.

Відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив, що пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає, що під час воєнного стану не сплачується неустойка (штраф, пеня) та інші платежі за прострочення сплати за кредитним договором (договором позики). В цій постанові касаційний суд розкрив питання про те, на які договори та які випадки поширюється цей пункт. Зокрема, такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит. За вказаною нормою в такому випадку позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (п. 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (п. 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69)).

Тобто у даному випадку пріоритетним є саме застосування описаних приписів п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

Тому суд погоджується з запереченнями представника відповідача та вважає, що заявлена до стягнення позивачем заборгованість за неустойкою, нарахованою у період воєнного стану за кредитним договором у сумі 8460 грн 00 коп. є неправомірною і така підлягає списанню, а відтак вимоги про її стягнення задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, суд приймає до уваги доводи сторони відповідача в частині зарахування сум сплаченої комісії за обслуговування кредитної заборгованості в сумі 3240 грн та неустойки в сумі 540 грн в рахунок погашення заборгованості із остаточним визначенням до стягнення заборгованості по кредитному договору у загальному розмірі 25380 грн (37620 грн 8460 грн 3240 грн 540 грн).

Частина 1 ст. 12 ЦПК України визначає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 2 даної статті учасники справи, мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Частина 2 ст. 13 ЦПК України визначає, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На думку суду, наявність та розмір заявленої до стягнення заборгованості ОСОБА_1 у вказаному вище розмірі витікає з умов укладеної між сторонами по справі угоди, підтверджується наявними у матеріалах справи документами та не спростовано відповідачем.

З огляду на викладене, суд вважає за правомірне позовні вимоги задовольнити частково в загальній сумі 25380 грн.

З урахуванням викладеного, вирішуючи питання щодо судових витрат в справі, суд вважає правомірним покласти на відповідача понесені позивачем і документально підтверджені судові витрати пропорційно обсягу задоволених вимог у розмірі 1796 грн 06 коп.

Керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 611, 612, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 83, 141, 223, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: вул.Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032) заборгованість за кредитним договором № 06.04.2025-100001289 від 06.04.2025 в розмірі 25380 (двадцять п`ять тисяч триста вісімдесят) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: вул.Саксаганського, буд. 133-А, м. Київ, 01032) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1796 (одна тисяча сімсот дев`яносто шість) грн 06 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяЧ.М.Теміров