Решение № 140858310, 22.10.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/9790/26

Справа № 522/12354/26-Е

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Костинюк В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «УПРАВДОМ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 30.06.2026 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 41 199,16 грн, інфляційні витрати у розмірі 7 907,68 грн та 3% річних у розмірі 2 011,82 грн та пені у розмірі 2 098,27 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач надає комунальні послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 була власником квартири АДРЕСА_2 в період з 05.06.2020 по 14.05.2024. Заборгованість за не сплачені послуги за становить 41 199,16 грн. У зв`язку з несвоєчасністю здійснення оплат позивачем також розраховано на суму боргу 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 03.07.2026 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 13.08.2026.

До суду 10.08.2026 надійшов відзив ОСОБА_1 , згідно якого просить відмовити у задоволенні позову а у разі, якщо суд дійде про наявність частини зобов`язань, то відмовити у стягненні нарахувань після 28.12.2021.

На обґрунтування відзиву зазначено, що 05.06.2020 на підставі договору купівлі-продажу за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3 . Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 26.11.2021, яке набрало законної сиди 28.12.2021 у справі №522/9867/20 договір купівлі-продажу від 05.06.2020 визнано недійсним. 10.08.2021 було здійснено платіж у сумі 13 067,96 грн, однак позивач не надав повної картки особового рахунку, зокрема і докази того, що цей платіж ним врахований. Позивач не довів чому після 28.12.2021 ОСОБА_1 продовжує обліковуватися власником майна. Позивач не надав первинних документів, необхідних для застосування Методики №315 у зв`язку з чим сума донарахувань не може бути перевірена відповідачкою і судом. Акт звіряння, складений позивачем на ім`я ОСОБА_2 за особовим рахунком тієї самої квартири містить борг 57 547,53 грн і включає історичні нарахування, які повністю або часткового збігаються з періодами, заявленим до стягнення з ОСОБА_1 . За відсутності доказів врахування платежу здійсненого відповідачем, неможливо перевірити нарахування інфляційних витрат, 3% річних та пені, тому у задоволенні таких вимог слід відмовити.

У зв`язку з неявкою учасників справи у судове засідання 13.08.2026 та подання представником позивача Племениченко А.В. заяви про відкладення та надання строку для подання відповіді на відзив, розгляд справи відкладено на 14.10.2026.

До суду 19.08.2026 надійшла відповідь на відзив від представника позивача Племениченко А.В., згідно якої вказує, що позовні вимоги пред`явлені за період з січня 2021 року по березень 2024 року, коли відповідачка була зареєстрована власницею квартири. Будь-які рішення до відома позивача не доводилися. Відповідачем не надано доказів оплати будь-якої суми, зокрема проведення платежі у розмірі 13 067,96 грн. У будинку відсутній загальнобудинковий пристрій обліку теплової енергії. Акт звіряння укладений з іншим власником жодного відношення до цієї справи не має.

У судовому засіданні 14.10.2026 судом прийнято до провадження відзив та відповідь на відзив. Представник відповідача ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позову.

Позивач у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду повідомлений належним чином.

Згідно ч.1 ст. 244 ЦПК України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні. У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.

У судовому засіданні 14.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення та оголосив, що проголошення судового рішення відбудеться 22.10.2026 об 13:15 год.

Після проведеного судового засідання, яке закінчилося о 13:04 год, о 14:29 год канцелярією суду було зареєстровано клопотання представника позивача Племениченко А.В. про відкладення розгляду справи, у зв`язку з хворобою представника ТОВ «Управдом».

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Отже, суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам по справі, що участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони.

Представник позивача вдруге подає клопотання про відкладення, доказів хвороби не надає. Враховуючи, що клопотання подане після судового засідання у якому суд перейшов до стадії ухвалення рішення, зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання представника позивача, підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 19.01.2005 між ТОВ «Прогрес-Строй» та ТОВ «УПРАВДОМ» було укладено договір №ИД-97 про інвестування, за яким виконавець зобов`язується передати у власність інвестора об`єкт інвестування, тобто обладнання котельні та теплових пунктів (в.т.ч. трубопроводи та мережі), а інвестор зобов`язується прийняти об`єкт інвестування і сплатити за нього інвестицію (а.с.75-88).

Згідно акту приймання-передачі до договору про інвестування від 19.01.2005 № ИД-97, виконавець передав, а інвестор прийняв у власність об`єкт інвестування та отримав право власності на рухоме майно обладнання котельні та теплових пунктів (а.с.89-90).

ТОВ «Управдом» є власником нежилого приміщення технічного поверху за адресою: м.Одеса, вул. Тіниста, буд.9/12, прим.502, 503, 504, про що свідчать витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.82-84).

ТОВ «Управдом» документований ліцензію на право виробництва та постачання теплової енергії (91).

Вищевказана ліцензія переоформлена на безстрокову розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації №923/А-2017 від 06.10.2017 (а.с.92).

11.09.2024 ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «Управдом» уклали договір №9016-ТКЕ (24)-14 постачання природного газу, за яким ТОВ «Управдом» виступає споживачем природного газу, який постачається ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та оплачується на користь останнього (а.с.95-109).

27.10.2025 між ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» та ТОВ «Управдом» укладено договір №3236-ТКЕ (25)-14 постачання природного газу (а.с.113-125).

З 05.06.2020 по 15.05.2024 право власності на квартиру АДРЕСА_3 було зареєстровано за ОСОБА_1 , про що свідчить інформаційна довідка №483301715 від 25.06.2026 з Державного реєстру речових прав (а.с.38-39).

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 26 листопада 2021 року у справі №522/9867/20 визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна квартири за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 110.2, укладеного між ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Дар`єю Володимирівною, серія та номер: 1201, від 05.06.2020; Визнано протиправним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 52550536 від 05.06.2020, що винесено Приватним нотаріусом Пономарьовою Дар`єю Володимирівною, Київський міський нотаріальний округ, м.Київ та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності: 36782894, Дата, час державної реєстрації: 05.06.2020 16:29:27 за ОСОБА_1 на 1/1 частку квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що здійснений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Дар`єю Володимирівною.

Рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26 листопада 2021 року не оскаржувалося.

Згідно ч.1 ст.273 ЦПК України вішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Частиною ч.1 ст.354 ЦПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Тобто, рішення набрало законної сили 28 грудня 2021 року.

У Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься відмітка про набрання рішенням законної сили 22.07.2022, однак, ухвалою Одеського апеляційного суду повернуто апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 січня 2022 року про відмову у скасуванні заходів забезпечення позову.

Тож, рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26 листопада 2021 року у справі №522/9867/20 набрало законної сили 28 грудня 2021 року, незважаючи на помилковість внесення інформації про дату набрання законної сили.

Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Тож, ОСОБА_1 набула право власності на квартиру на підставі договору договір купівлі-продажу нерухомого майна квартири за адресою АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 110.2, укладеного з ТОВ "Фінансова компанія "Довіра та Гарантія" 05.06.2020, який був визнаний судом недійсним. Також судом скасовано запис про право власності ОСОБА_1 .

Тобто, в силу ст. 236 ЦК України ОСОБА_1 не набула права власності на майно, адже договір купівлі-продажу є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.

ОСОБА_1 не є та не була власником квартири, яка знаходиться на обслуговуванні у позивача.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

У ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» вказано, що до житлово-комунальних послуг належать: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

У постанові КЦС ВС від 23.11.2022 у справі № 761/43664/18 вказано, що частиною першою статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом п.5 ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а тому факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Згідно статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. За бажанням споживача оплата житлово-комунальних послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів згідно з умовами договору про надання відповідних житлово-комунальних послуг. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону.

З відповіді №2967632 від 02.07.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 з 28.01.2026 (а.с.12).

Разом з тим, матеріали справи не свідчать про те, що ОСОБА_1 була споживачем комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 порушено зобов`язання зі послуг, внаслідок чого за нею рахується заборгованість за утримання будинку та споруд, утримання пункту контролю в`їзду на територію ЖК, контроль доступу до приміщень, підігрів води, витрата холодної води, опалення у загальному за період січень 2021 року квітень 2024 року розмірі 50 744,58 грн (а.с.48-70).

У загальному розрахунку заборгованість ОСОБА_1 становить 41 199,16 грн (а.с.72).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі №523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/2392/22).

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Якщо у справі наявна обов`язкова співучасть відповідачів, то неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21).

За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі, адже набула право власності на підставі недійсного з моменту вчинення договору купівлі-продажу, а доказів користування ОСОБА_1 квартирою суду представлено не було.

Доводи представника позивача про те, що ТОВ «Управдом» керується відомостями зазначеними у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно є неспроможними, адже після того як відповідачка надала рішення суду, яке встановлює недійсність договору купівлі-продажу, позивач був не позбавлений можливості клопотати про заміну відповідача.

У зв`язку з тим, що договір купівлі-продажу визнано недійсним та скасовано запис про державну реєстрацію, у період нарахований позивачем заборгованості власниками квартири були ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які і є належними відповідачами у цій справі.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення боргу у розмірі 41 199,16 грн задоволенню не підлягають.

Похідні позовні вимоги про стягнення інфляційний витрат, трьох відсотків річних та пені задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю підстав для стягнення основного боргу.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судові витрати залишаються за позивачем, адже суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.6, 7, 10-13, 18, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 352-353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Управдом» (код ЄДРПОУ 32901991, м. Одеса, Люстдорфська дорога, буд.140/1, прим.510) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення до Одеського апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 22 жовтня 2026 року.

Суддя: В.Я. Бондар

22.10.26