Решение № 140826737, 19.10.2026, Іваничівський районний суд Волинської області

Справа № 156/303/26

Провадження № 2/156/323/26

Рядок статзвіту № 67

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

19 жовтня 2026 року сел. Іваничі

Іваничівський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді Комзюк Н.Н.,

за участю:

секретаря Кирилюк Л.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Адамович Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Павлівської сільської ради та ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Іваничівського районного суду Волинської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Павлівської сільської ради та ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач самостійно утримує та виховує свою доньку ОСОБА_3 , мати якої ОСОБА_2 самоусунулась від її утримання та виховання. Впродовж 2025 року йому була надана відстрочка від мобілізації на підставі п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», тобто у зв`язку з тим, що він самостійно виховує та утримує дитину. Однак, після повторного звернення до районного ТЦК та СП йому було відмовлено у наданні відстрочки, оскільки надані документи не підтверджують право на відстрочку, згідно з п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Саме через відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач змушений звернутись до суду з позовом з метою захисту прав та інтересів дитини. При цьому позивач вказує, що він не ухиляється від свого військового обов`язку, однак у випадку його мобілізації малолітня дитина залишиться без батьківської опіки.

Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 06.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання та встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою Іваничівського районного суду Волинської області від 28.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Адамович Н.Є. позовні вимоги підтримали. ОСОБА_1 зазначав, зокрема, що мати ОСОБА_2 фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків, оскільки життям доньки не цікавиться, не бере жодної участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні, має заборгованість зі сплати аліментів, проживає за кордоном. У подальшому він має намір повторно ініціювати позов щодо позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Даний позов подано саме з метою захисту прав та інтересів дитини, оскільки це дасть йому право на відстрочку згідно з п.4 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідач у судові засідання не з?являлась, про розгляд справи повідомлялась належним чином, причини неявки не повідомила, відзив не подала.

Представник третьої особи - органу опіки та піклування Павлівської сільської ради Сапожник А. подав заяву, у якій просив розглядати справу без його участі.

Представник третьої особи - ІНФОРМАЦІЯ_4 - у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідача та третіх осіб, суд виходить із такого.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Крім того, суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» у якому наголошується, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

За змістом ст. 43 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Враховуючи, що відповідач та третя особа ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні, а їхня неявка не перешкоджає всебічному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи, суд, зважаючи на наявність заяви представника органу опіки та піклування, а також думку сторони позивача, ухвалив провести розгляд справи по суті за відсутності учасників, які не з`явилися, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Згідно із копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Новомаячківської селищної ради Цюрупинського району Херсонської області 14.12.2015, актовий запис №63, батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є: батько громадянин України ОСОБА_1 , мати громадянка України ОСОБА_2 .

Тобто, сторони у справі є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 11.02.2025 (справа №156/1560/24), яке набрало законної сили 14.03.2025, з ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 у розмірі всіх видів доходу але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

З вказаного рішення вбачається, що рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 14.06.2022 (справа 156/197/22) шлюб між сторонами було розірвано, а також визначено, що їхня дочка ОСОБА_3 проживатиме з батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 23.03.2026 та копії будинкової книги, малолітні ОСОБА_3 з 19.09.2018 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За вказано адресою також зареєстровані батьки дитини, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 11.02.2025 у справі №156/1560/24 та виданим виконавчим листом від 11.02.2025, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання доньки у розмірі 1/4 частки усіх видів доходу щомісячно.

З довідки Іваничівського ВДВС №9114 від 23.03.2026, повідомлення та інформації з Єдиного реєстру боржників від 16.01.2026 та 06.03.2026 вбачається, що ОСОБА_1 не отримував аліментів від ОСОБА_2 , заборгованість становить 38643,5 грн, у зв`язку з чим боржницю внесено до реєстру.

Відповідно до довідок Павлівського ліцею від 08.07.2022, 14.08.2023 та 12.12.2023, а також ЗДО «Дзвіночок» від 15.08.2023 вбачається, що батько самостійно виховував доньку протягом усього часу перебування в цих закладах, а мати участі у вихованні не приймала, перебуваючи за кордоном.

З актів обстеження умов проживання сім`ї та факту проживання (від 15.08.2023, 29.08.2023, 20.12.2023, 22.02.2024, 06.03.2026) вбачається, що ОСОБА_1 постійно проживає разом із донькою, виховує та утримує її самостійно, забезпечує належні умови, тоді як ОСОБА_2 участі у житті дитини не бере і місце її проживання невідоме.

Відповідно до довідок Наукового ліцею/пансіону «Міжнародна зелена школа ім. Клима Чурюмова» від 30.08.2024 та 17.03.2026, а також характеристики від 17.03.2026, ОСОБА_3 зарахована на навчання, при цьому основні комунікації з навчальним закладом здійснює виключно батько.

З нотаріально посвідченої заяви від 02.07.2025, складеної у м. Сосновець (Республіка Польща), вбачається, що ОСОБА_2 постійно проживає за кордоном, добровільно відмовляється від здійснення батьківських прав, не бере участі у вихованні та утриманні дитини й не має наміру брати участь у її житті.

Рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 25.11.2025 у справі №156/338/25 ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав по відношенню до доньки ОСОБА_3 .

Згідно з повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_5 від 19.03.2026 № 1685 вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу у зв`язку з не підтвердженням факту самостійного виховання та утримання дитини.

Під час судового розгляду за клопотанням сторони позивача також допитано свідків.

Так, свідок ОСОБА_4 показала, що вона є матір`ю позивача. У с. Завидів вона проживає з 2020 року. Відповідач ОСОБА_2 у січні 2022 року виїхала до Польщі, де проживає зі своєю старшою дочкою. Її син ОСОБА_1 з меншою дочкою також перебували у Польщі, потім повернулись в Україну. ОСОБА_3 не хоче жити з матір`ю, оскільки позивач та відповідач сварились між собою. Дитина матір не згадує, весь час радиться з нею. Забезпечує дитину всім необхідним батько. Коли ОСОБА_5 телефонує матері, то та не відповідає на дзвінки.

Свідок ОСОБА_6 показав, що він є батьком позивача. Син забрав їх у с. Завидів у 2021 році, щоб доглядали дитину, оскільки ОСОБА_2 поїхала до Польщі. Згодом і ОСОБА_1 з ОСОБА_7 теж поїхав туди на заробітки. Відповідач приїхала у 2022 році в Україну і знову виїхала в Польщу. Він з дружиною телефонували ОСОБА_1 в Польщу і просили його повернутись до України. Йому невідомо чому ОСОБА_1 забрав дитину з Польщі в Україну. Також він не знає, чи передає ОСОБА_2 кошти для дитини. ОСОБА_5 іноді телефонує матері, однак та не відповідає на дзвінки. Вони з дружиною отримують пенсію, а дитину утримує батько. ОСОБА_5 звертається за допомогою до бабусі, та їй допомагає з уроками, а також батько. Чи перешкоджає ОСОБА_1 спілкуванню матері та дитини він не знає.

Також, у судовому засіданні, за участі психолога - ОСОБА_8 вислухано думку малолітньої ОСОБА_3 , яка пояснила, що проживає в будинку разом з татом, бабусею та дідусем. Чотири роки тому вона розмовляла з мамою по телефону, а наступного дня мама не відповідала на її дзвінки. З сестрою вона теж розмовляла давно. Колись мама вдарила її по голові і вона не хоче її бачити. Сестри вона теж не хоче бачити. У 2025 році тато подарував їй телефон, але обмежує користування ним, а також комп`ютером. Вона з татом та бабусею і дідусем проживають у будинку матері.

Психолог ОСОБА_8 зазначила, що дитина не проти спілкування з мамою, хоче, щоб мама читала її повідомлення. Впливу батька на дитину не прослідковується.

Оцінюючи встановлені обставини та досліджені докази, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Розірвання шлюбу та проживання батьків окремо від дитини не впливають на обсяг їхніх прав і не звільняють їх від обов`язків щодо дитини.

Згідно зі статтями 150, 157, 180 СК України кожен із батьків зобов`язаний брати участь у вихованні дитини та її утриманні.

Відповідно до частини першої та четвертої статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу; невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість добровільної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини одним із батьків необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав другого з батьків юридично обмежується або припиняється.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 зазначила, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням обставин, за яких мати абсолютно не виконує своїх батьківських обов`язків, що стосується зміни обсягу сімейних прав та зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. При цьому Велика Палата розмежувала питання встановлення відповідного факту в окремому провадженні та спір між батьками щодо виконання ними батьківських обов`язків, зазначивши, що останній підлягає вирішенню в позовному провадженні.

Правова позиція щодо цього питання також безпосередньо викладена Верховним Судом у постанові від 07 травня 2026 року у справі №743/1602/24 (провадження № 61-3867св26), у якій розглядався аналогічний позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком з метою підтвердження права на відстрочку від призову. Верховний Суд дійшов висновку, що сам факт проживання дитини з батьком, її утримання ним та здійснення ним основного догляду не свідчить про припинення або обмеження батьківських прав матері. Такі обставини самі по собі підтверджують лише фактичне проживання дитини з одним із батьків та його безпосередню участь у вихованні.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України суд враховує цю правову позицію Верховного Суду як релевантну.

У цій справі позивач посилається на те, що відповідачка фактично не проживає разом із дитиною (перебуває у Республіці Польща) та не бере участі у її повсякденному вихованні. На підтвердження цього надано нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 02.07.2025, складену в м. Сосновець, у якій вона зазначає, що добровільно відмовляється від здійснення батьківських прав та не має наміру брати участь у житті дитини.

Суд критично оцінює дану заяву та зазначає, що відповідно до статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, а ухилення від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Більше того, рішенням Іваничівського районного суду Волинської області від 25.11.2025 у справі №156/338/25 ОСОБА_1 вже було відмовлено у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Судом у тій справі було встановлено, що мати цікавилася життям доньки, а її тривала відсутність в Україні значною мірою зумовлена об`єктивними обставинами.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України ці обставини не підлягають доказуванню знову.

Відтак, відповідачка не позбавлена батьківських прав, не обмежена у них та не позбавлена можливості здійснювати свої батьківські права й обов`язки.

Посилання позивача на наявність заборгованості відповідачки зі сплати аліментів (виконавчий лист від 11.02.2025 у справі № 156/1560/24, заборгованість 38 643,5 грн) суд оцінює наступним чином. Сам факт звернення позивача до суду з позовом про стягнення аліментів та наявність відкритого виконавчого провадження свідчить про те, що держава визнає та примусово реалізує обов`язок матері щодо утримання дитини. Несплата аліментів є підставою для юридичної відповідальності (аж до кримінальної), однак наявність боргу не тотожна повному, остаточному та законному усуненню матері від утримання дитини, що давало б підстави констатувати факт самостійного утримання лише батьком.

Показання свідків ( ОСОБА_4 , ОСОБА_6 ) та пояснення самої неповнолітньої ОСОБА_3 підтверджують переважно факт проживання дитини з батьком (та бабусею/дідусем) і його участь у її вихованні, а також наявність конфліктних стосунків між батьками. Однак ці обставини не можуть юридично підтверджувати остаточне припинення обов`язків матері.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 прямо вказав, що встановлення факту самостійного виховання необхідне йому для підтвердження права на відстрочку від мобілізації.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває дитина (діти) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

У цій справі не встановлено обставин, які свідчать, що мати остаточно втратила можливість здійснення своїх прав та обов`язків стосовно дитини. Посилання позивача на необхідність отримання відстрочки від призову не змінює предмета доказування та не звільняє його від обов`язку довести наявність юридично значимих обставин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем доведено факт проживання дитини разом із ним, його значної участі у її утриманні, догляді, навчанні, тощо. Однак не доведено належними та достатніми доказами саме факт юридично значущого одноосібного (самостійного) виховання та повного утримання дитини в розумінні заявлених позовних вимог, оскільки права та обов`язки матері не припинені і не обмежені у встановленому законом порядку.

За таких обставин підстав для задоволення позову про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини суд не вбачає, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в позові, судові витрати по справі залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 82, 141, 223, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - орган опіки та піклування Павлівської сільської ради та ІНФОРМАЦІЯ_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Інформація про сторони:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ;

третя особа - Орган опіки та піклування Павлівської сільської ради, місцезнаходження: 45342, Волинська область, Володимирський район, с. Павлівка, вул. Незалежності, буд. 27-б, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 41068510;

третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 22.10.2026.

Суддя Н.Н. Комзюк