Решение № 140805023, 19.10.2026, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 19.10.2026

Справа № 334/8114/26

Провадження № 2-а/334/116/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд міста Запоріжжя в складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.,

за участю секретаря Цілінко А.С.

представника позвача Гешевої Ю.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Запоріжжі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування постанови про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі та повернення безпідставно стягнутого штрафу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення та повернення безпідставно стягнутих коштів у рахунок сплати штрафу

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постановою ІНФОРМАЦІЯ_2 № R556588 від 03.06.2026 року його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у зв`язку з неприбуттям 28.05.2026 року за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_2 для уточнення військово-облікових даних.

Позивач вважає зазначену постанову протиправною, оскільки повістку не отримував та про необхідність прибуття не був повідомлений. При цьому 28.05.2026 року його було зупинено працівниками ТЦК та СП, після чого він добровільно погодився проїхати до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де фактично перебував того самого дня. На думку позивача, відповідачем не доведено факту належного повідомлення про виклик та безпідставного неприбуття, не встановлено обставин вчинення правопорушення та його вини.

Крім того, позивач зазначає, що на момент зазначених подій перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак після доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 його військово-облікові дані було змінено без повідомлення правових підстав.

Про існування оскаржуваної постанови позивач дізнався лише 13.08.2026 року після накладення арешту на банківські рахунки та примусового стягнення 37 915,00 грн у межах виконавчого провадження № 81690990.

Посилаючись на відсутність події та складу адміністративного правопорушення, позивач просить поновити строк звернення до суду, визнати протиправною та скасувати постанову № R556588 від 03.06.2026 року, закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення, стягнути з Державного бюджету України 37 915,00 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 24.08.2026 року відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

25.08.2026 року представником відповідача Яковенко В.І. подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого остання заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на правомірність винесення оскаржуваної постанови. В обґрунтування заперечень зазначає, що позивачу було сформовано та направлено засобами поштового зв`язку повістку № 7605442 про необхідність прибуття 28.05.2026 року о 09:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 , однак у визначений час він не з`явився. Після доставлення позивача до ТЦК та СП 28.05.2026 року щодо нього було складено протокол № 764 про адміністративне правопорушення, від отримання якого позивач відмовився у присутності свідків. Відповідач стверджує, що позивача належним чином повідомлено про розгляд справи 03.06.2026 року, проте він не з`явився, у зв`язку з чим постанову про накладення адміністративного стягнення винесено за його відсутності.

Також відповідач заперечує проти поновлення строку звернення до суду, зазначаючи, що відомості про постанову відображалися у застосунку «Резерв+» з 03.06.2026 року, а її копію було направлено позивачу поштою. На думку відповідача, позивач без поважних причин пропустив установлений законом строк оскарження.

Крім того, відповідач вважає заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн завищеними та неспівмірними зі складністю справи. Просить відмовити у поновленні строку звернення до суду та залишити позовну заяву без розгляду, а також заперечує проти задоволення позовних вимог по суті.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про день, місце та час судового засідання повідомлений належним чином. Адвокат Гешева Ю.Л., у судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та просила суд задовольнити позов. Додатково зазначила, що зміст повістки № 7605442 не відповідає обставинам, викладеним в оскаржуваній постанові № R556588 від 03.06.2026 року. Зокрема, у повістці метою виклику позивача визначено призов на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів, тоді як у постанові зазначено про його виклик для уточнення військово-облікових даних. На думку представника позивача, така суперечність свідчить про неналежне встановлення відповідачем фактичних обставин правопорушення. Крім того, звернула увагу, що надана відповідачем копія повістки не містить QR-коду, реєстраційного номера поштового відправлення, відомостей про керівника, який її видав, та його підпису. Розписка про отримання повістки позивачем не заповнена, а докази її направлення засобами поштового зв`язку в матеріалах справи відсутні. За таких обставин представник позивача вважала, що відповідачем не доведено належного повідомлення ОСОБА_1 про виклик до ТЦК та СП, а також наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, місце та час судового засідання повідомлений належним чином. 25.08.2026 року подала клопотання, в якому просила розглянути справу за відсутності представника відповідача на підставі наявних у матеріалах справи документів та письмових пояснень, а також відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Представник третьої особи - Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився. Відповідно до листа від 01.09.2026 року № 1417/7, наданого на адресу суду, просили розглянути справу без участі державного виконавця та ухвалити рішення на розсуд суду.

Суд вислухавши думку представника позивача, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

У відповідності до ч.2 ст. 19 Конституції України, державні органи та їх посадові особи зобов`язані діяти у спосіб, в межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та Законами України

Згідно ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити (ст.10,11 КУпАП).

Нормами ст.23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно п.1 ст.247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до Закону України «Про оборону України» особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Судом встановлено, що 03.06.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_4 винесено постанову № R556588 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Вказана постанова складена у відсутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що сторонами не оспорюється.

10.08.2026 року державним виконавцем Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі відкрито виконавче провадження № 81690990 з примусового виконання зазначеної постанови.

13.08.2026 року в межах виконавчого провадження з Позивача примусово стягнуто грошові кошти в загальному розмірі 37 915,00 грн.

Як зазначає Позивач, про існування оскаржуваної постанови він дізнався лише 13.08.2026 року у зв`язку з арештом банківських рахунків та примусовим стягненням коштів. Цього ж дня він отримав від державного виконавця копію постанови, після чого 17.08.2026 року звернувся до суду через систему «Електронний суд» із позовом про її скасування.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, та просити про їх захист у визначений законом спосіб.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів із дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, протягом десяти днів із дня вручення такого рішення (постанови).

Статтею 285 КУпАП передбачено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення оголошується негайно після закінчення розгляду справи, а її копія протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

У справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 та 210-1 КУпАП, копія постанови уповноваженої посадової особи може направлятися особі в порядку, визначеному статтею 279-9 КУпАП, зокрема засобами електронного зв`язку на адресу електронної пошти, зазначену в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, або до електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення.

Оцінюючи наведені Позивачем причини пропуску строку звернення до суду, суд враховує, що оскаржувану постанову від 03.06.2026 року № R556588 винесено за відсутності ОСОБА_1 , а матеріали справи не містять належних доказів її вручення або направлення Позивачу у встановленому законом порядку.

Зокрема, Відповідачем не надано доказів поштового відправлення копії постанови, її вручення Позивачу чи отримання ним відповідного електронного документа у спосіб, передбачений статтею 285 КУпАП.

Посилання на відображення відомостей про постанову в застосунку «Резерв+» саме по собі не підтверджує належного повідомлення Позивача про прийняте рішення та фактичного ознайомлення з його змістом.

Право особи на судовий захист передбачає реальну можливість ознайомитися з рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо впливає на її права та обов`язки, з метою своєчасного визначення підстав його оскарження.

Водночас матеріали справи не містять належних доказів того, що Позивачу було забезпечено доступ до повного тексту постанови в електронному кабінеті, що він фактично відкрив відповідний документ або ознайомився з його змістом до 13.08.2026 року.

За таких обставин сам факт можливого відображення інформації про накладення адміністративного стягнення в електронній системі не спростовує доводів Позивача про те, що зі змістом оскаржуваної постанови він ознайомився лише після отримання її копії від державного виконавця 13.08.2026 року.

Суд також враховує, що після отримання копії постанови Позивач звернувся до суду 17.08.2026 року, тобто без невиправданого зволікання та в межах десятиденного періоду з моменту фактичного ознайомлення з оскаржуваним рішенням.

Таким чином, хоча позовну заяву подано з пропуском установленого частиною другою статті 286 КАС України строку, обставини несвоєчасного отримання Позивачем копії постанови, відсутність належних доказів її попереднього вручення та оперативне звернення до суду після фактичного ознайомлення з нею свідчать про поважність причин такого пропуску.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом про скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.06.2026 року № R556588.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Порядок діяльності органів державної влади, їх посадових осіб, уповноважених складати протоколи про адміністративні правопорушення, розглядати справи про такі правопорушення та притягати винних осіб до адміністративної відповідальності за їх вчинення, регулюється КУпАП.

Згідно з ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідальність за ч.3 ст.210 КУпАП передбачена за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

При цьому, за ч.1 ст.210 КУпАП відповідальність передбачена за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Зі змісту оскаржуваної постанови № R556588 вбачається, що підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності стало неприбуття 28.05.2026 року о 09:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 за повісткою № НОМЕР_1 , яка, як зазначено в постанові, була направлена засобами поштового зв`язку для уточнення військово-облікових даних. Такі дії кваліфіковано відповідачем як порушення вимог ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Також у постанові зазначено, що 28.05.2026 року ОСОБА_1 було зупинено працівниками Національної поліції для перевірки військово-облікових документів та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , після чого складено протокол про адміністративне правопорушення № 758 від 28.05.2026 року.

Водночас із наданого відповідачем протоколу № 764 від 28.05.2026 року вбачається, що його складено стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у зв`язку з неприбуттям за повісткою № 7605442. У протоколі зазначено про виклик позивача для актуалізації облікових даних у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також про повідомлення його щодо розгляду справи 01.06.2026 року о 09:00 год.

Матеріали справи містять копію повістки № 7605442, відповідно до якої ОСОБА_1 мав прибути 28.05.2026 року о 09:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому метою виклику в повістці зазначено «для призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів».

На наданій копії повістки відсутні підпис керівника ТЦК та СП, його власне ім`я та прізвище, QR-код і реєстраційний номер поштового відправлення. Розписка про отримання повістки позивачем не містить дати отримання та його підпису.

Із долучених до матеріалів справи військово-облікових документів, сформованих за допомогою застосунку «Резерв+» станом на 11.12.2025 рік, вбачається, що у відомостях щодо ОСОБА_1 зазначався ІНФОРМАЦІЯ_5 , а станом на 28.05.2026 року вже відображалися відомості про ІНФОРМАЦІЯ_6 та порушення, пов`язане з неприбуттям за повісткою.

Згідно із ч. 1, ч.2 ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний перевірити, чи належить до його компетенції розгляд справи, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи, а також з`ясувати інші обставини, необхідні для її правильного вирішення.

За результатами розгляду справи відповідно до статті 283 КУпАП виноситься постанова, яка повинна ґрунтуватися на повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи та відповідати вимогам закону.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, обов`язок щодо встановлення наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні покладається на орган, який розглядає справу про адміністративне правопорушення. Саме на підставі належних та допустимих доказів відповідач повинен був встановити фактичні обставини, які свідчать про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Згідно з частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов`язані, зокрема, прибувати за викликом відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виконання визначених законом обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені в ній місце та строк.

Таким чином, притягнення особи до адміністративної відповідальності за неприбуття за викликом до ТЦК та СП передбачає необхідність встановлення факту її належного повідомлення про такий виклик, а також відсутності поважних причин неприбуття.

Порядок оповіщення військовозобов`язаних про виклик до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560

Відповідно до пункту 30-2 Порядку № 560 повістки, сформовані за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, можуть надсилатися засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Пунктом 30-3 Порядку № 560 встановлено вимоги до оформлення відповідного поштового відправлення та опису вкладення, зокрема щодо зазначення поштового ідентифікатора, відомостей про адресата, адреси направлення та найменування вкладеного документа.

Згідно з пунктом 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку є день отримання відповідного поштового відправлення, підтверджений інформацією та/або документами поштового оператора, або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову від отримання чи відсутність особи за відповідною адресою за умов, визначених цим пунктом.

Отже, належне оповіщення військовозобов`язаного засобами поштового зв`язку повинно підтверджуватися відповідними доказами, які дають можливість встановити факт направлення повістки та обставини її доставки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів направлення ОСОБА_1 повістки № 7605442 рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення. Матеріали справи не містять поштового ідентифікатора, опису вкладення, документів про прийняття відправлення оператором поштового зв`язку, повідомлення про вручення або документів із відмітками про відмову від отримання чи відсутність адресата.

За таких обставин саме по собі зазначення в оскаржуваній постанові про направлення повістки засобами поштового зв`язку не підтверджує належного оповіщення ОСОБА_1 про необхідність прибуття до ТЦК та СП 28.05.2026 року о 09:00 год.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 30-1 Порядку № 560 роздрукована повістка, сформована за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, повинна містити придатний для зчитування QR-код. Водночас надана відповідачем копія повістки № 7605442 такого QR-коду не містить, що не узгоджується з твердженням відповідача про її формування засобами зазначеного Реєстру.

Таким чином, надані відповідачем матеріали не підтверджують дотримання встановленого Порядком № 560 способу оповіщення позивача, а відтак не доводять належного повідомлення ОСОБА_1 про виклик, неприбуття за яким стало підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Водночас оскаржувана постанова № R556588 від 03.06.2026 року не містить належного обґрунтування обставин, які стали підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

При цьому надана відповідачем копія повістки № 7605442 містить іншу мету виклику, а саме: «для призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів», тоді як у постанові зазначено про виклик для уточнення військово-облікових даних.

Крім того, в оскаржуваній постанові зазначено, що підставою для її винесення став протокол про адміністративне правопорушення № 758 від 28.05.2026 року, тоді як відповідачем до матеріалів судової справи надано протокол № 764 від тієї самої дати. Вказана розбіжність у постанові не пояснена.

Суд також звертає увагу, що текст постанови містить відомості про іншу особу ОСОБА_2 , зокрема щодо повідомлення про розгляд справи, неприбуття на її розгляд та вчинення адміністративного правопорушення. При цьому в постанові зазначено про повідомлення цієї особи щодо розгляду справи 01.06.2026 року, хоча сама постанова винесена стосовно ОСОБА_1 03.06.2026 року.

Наведені невідповідності стосуються не лише оформлення постанови, а й обставин, які підлягали обов`язковому встановленню під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема підстав виклику позивача, належності його повідомлення та дотримання процедури притягнення до адміністративної відповідальності.

За таких обставин зміст оскаржуваної постанови не дає можливості встановити, на підставі яких саме доказів відповідач дійшов висновку про належне повідомлення ОСОБА_1 про виклик до ТЦК та СП та наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Оцінюючи наведені обставини в сукупності, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту належного повідомлення ОСОБА_1 про виклик до ТЦК та СП на 28.05.2026 року о 09:00 год., а також наявності його вини у неприбутті за зазначеним викликом. Встановлені розбіжності між змістом повістки, протоколу про адміністративне правопорушення та оскаржуваної постанови додатково свідчать про неповне з`ясування відповідачем обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин суд доходить висновку про недоведеність наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 210-1 КУпАП, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Щодо вимоги про стягнення з Державного бюджету України 37915,00 грн.

Позивач просить стягнути з Державного бюджету України 37915,00 грн, примусово стягнутих з нього у зв`язку з виконанням постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.06.2026 року № R556588 про накладення адміністративного стягнення.

Судом встановлено, що 10.08.2026 року Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі відкрито виконавче провадження № 81690990 з примусового виконання зазначеної постанови. У межах цього провадження 13.08.2026 року з Позивача стягнуто 37 915,00 грн, з яких 34 000,00 грн - штраф у подвійному розмірі відповідно до статті 308 КУпАП, а 3915,00 грн - кошти, пов`язані з примусовим виконанням постанови

Відповідно до статті 296 КУпАП скасування постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення тягне за собою повернення стягнених грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів, а також скасування інших обмежень, пов`язаних із цією постановою.

Отже, повернення грошових сум, стягнутих на виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, прямо передбачено законом як наслідок її скасування із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

У постанові від 08.08.2023 року у справі № 910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду розглянула питання повернення коштів, сплачених на виконання постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, яку надалі було скасовано судом.

У пунктах 51, 53 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що на момент сплати штрафу існувала юридична підстава для відповідного платежу, тому кошти не могли вважатися сплаченими помилково або надміру. Після скасування постанови судовим рішенням, яке набрало законної сили, така підстава відпала. За цих обставин особа відповідно до статті 1212 ЦК України має право на позов про стягнення коштів, які утримуються в бюджеті без достатньої правової підстави.

Наведений правовий підхід має значення для вирішення цього спору, оскільки кошти з ОСОБА_1 також стягнуто на підставі постанови, яка на момент її примусового виконання залишалася чинною. Відтак спір стосується не помилкового перерахування коштів, а правових наслідків скасування постанови, на виконання якої їх було стягнуто.

При цьому суд враховує, що пунктом 5 розділу I Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року № 787, у чинній редакції передбачено повернення коштів, перерахованих до бюджету органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем на виконання постанови про накладення грошового стягнення за адміністративне правопорушення, у разі скасування такої постанови судом.

Зазначена норма визначає адміністративний механізм повернення штрафу, проте не спростовує встановленого статтею 296 КУпАП права особи на повернення стягнених сум та передбаченого статтею 1212 ЦК України обов`язку повернення майна після відпадіння правової підстави його утримання.

Щодо коштів у розмірі 3 915,00 грн, стягнутих у зв`язку з примусовим виконанням постанови, суд зазначає таке.

Відповідно до статей 27, 42 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір справляється за примусове виконання рішень органами державної виконавчої служби, а до коштів виконавчого провадження належать, зокрема, виконавчий збір та кошти, стягнуті з боржника на витрати виконавчого провадження.

Частина сьома статті 27 цього Закону передбачає повернення стягнутого виконавчого збору в разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку зі скасуванням рішення, що підлягало виконанню.

У постанові від 25.06.2024 року у справі № 910/12267/23 Верховний Суд, застосовуючи положення статті 1212 ЦК України до правовідносин щодо повернення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, у пункті 30.3 зазначив, що скасування рішення, у зв`язку з виконанням якого стягнуто такі кошти, є підставою для їх повернення, оскільки правова підстава стягнення фактично відпала.

У пунктах 33, 34 цієї постанови Верховний Суд також розглянув питання стягнення відповідних коштів із Державного бюджету України та зазначив, що у правовідносинах щодо повернення бюджетних коштів держава бере участь через відповідний орган державної влади.

У справі, що розглядається, стягнення 3915,00 грн було безпосереднім наслідком примусового виконання постанови № R556588. Закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням цієї постанови не усуває необхідності вирішення питання про повернення стягнутих коштів у разі подальшого скасування рішення, на виконання якого їх було стягнуто.

Таким чином, вимога про повернення 34 000,00 грн штрафу та 3 915,00 грн коштів виконавчого провадження має спільну фактичну підставу - примусове виконання постанови про накладення адміністративного стягнення, яку суд за результатами розгляду цієї справи визнає такою, що підлягає скасуванню.

Вирішуючи питання про спосіб захисту, суд враховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Заявлена Позивачем вимога про стягнення коштів безпосередньо пов`язана з оскарженням постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки стосується усунення майнових наслідків її виконання. Вона є похідною від вимоги про скасування постанови та ґрунтується на передбачених статтею 296 КУпАП правових наслідках такого скасування.

Суд бере до уваги, що частиною третьою статті 286 КАС України передбачено повноваження скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. При цьому стаття 296 КУпАП пов`язує з таким рішенням обов`язок повернення стягнених грошових сум.

З огляду на похідний характер заявленої майнової вимоги суд вважає, що її вирішення одночасно з основною вимогою спрямоване на ефективне відновлення прав Позивача, порушених внаслідок прийняття та примусового виконання оскаржуваної постанови.

Оскільки суд за результатами розгляду справи дійшов висновку про необхідність скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.06.2026 року № R556588 із закриттям справи про адміністративне правопорушення, відповідно до статті 296 КУпАП виникають передбачені законом підстави для повернення грошових сум, стягнутих на виконання цієї постанови.

Враховуючи встановлений факт примусового стягнення з ОСОБА_1 37915,00 грн, положення статті 296 КУпАП, статті 1212 ЦК України та наведені правові висновки Верховного Суду щодо повернення штрафів, виконавчого збору і витрат виконавчого провадження після скасування рішень, на виконання яких вони були стягнуті, суд доходить висновку про обґрунтованість позовної вимоги щодо стягнення зазначеної суми з Державного бюджету України.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходиться з наступного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 (провадження №11-1287апп18) відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України в постанові від 13 грудня 2016 року (провадження №21-1410а16), та вказала, що чинне законодавство містить ставку судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги у справі про оскарження постанови про адміністративне правопорушення та подальшому оскарженні позивачем та відповідачем судового рішення.

У зазначеній справі за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов`язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначила, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Позивачем сплачено судовий збір у сумі 532,48 грн, що підтверджується квитанцією АТ «Ощадбанк» до платіжної інструкції на переказ готівки від 17.08.2026 року.

Разом із тим Конституційний Суд України у Рішенні від 09.09.2026 № 10-р(ІІ)/2026 у справі № 3-148/2025(288/25) (справа про судовий збір у справах про адміністративні правопорушення) дійшов висновку, що Закон України «Про судовий збір» не встановлює обов`язку сплати судового збору за подання до суду позовної заяви про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення.

З огляду на викладене, на відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір» позивачу слід повернути судовий збір за подання позову в розмірі 532,48 грн з державного бюджету.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Частиною третьою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для сторони.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про їх зменшення.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 14.08.2026 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Гешевою Юлією Леонідівною, акт приймання-передачі наданих послуг від 14.08.2026 року та банківський документ від 17.08.2026 року, що підтверджує перерахування коштів у розмірі 4 000,00 грн.

Відповідно до умов договору адвокат зобов`язалася надавати клієнту правничу допомогу, зокрема здійснювати правовий аналіз документів, складати процесуальні документи та представляти інтереси клієнта в суді.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 14.08.2026 року загальна вартість правничої допомоги становить 4 000,00 грн. До переліку послуг включено аналіз документів, підготовку та подання позовної заяви, представництво інтересів позивача в суді.

Факт оплати зазначених послуг підтверджується банківським документом АТ «Ощадбанк» від 17.08.2026 року про переказ 4 000,00 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти відшкодування витрат на правничу допомогу, посилаючись на їх завищений та необґрунтований розмір.

Зокрема, відповідач зазначає, що справа є нескладною, обсяг документів мінімальний, усі необхідні документи перебували в розпорядженні позивача, а тому не потребували додаткового збирання. На думку відповідача, правова позиція у справі є простою та не передбачає необхідності складного правового обґрунтування. Крім того, відповідач звертає увагу на включення до акта приймання-передачі послуг, які на момент його складення ще не були фактично надані.

Оцінюючи наведені заперечення, суд виходить із того, що складність справи та співмірність витрат на правничу допомогу визначаються з урахуванням конкретних обставин спору, характеру виконаних адвокатом робіт, їх обсягу та значення результату розгляду справи для особи.

Предметом розгляду цієї справи є не лише перевірка правомірності постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а й вирішення питання про повернення грошових коштів, примусово стягнутих у межах виконавчого провадження.

Для підготовки позовної заяви необхідно було проаналізувати обставини притягнення позивача до адміністративної відповідальності, дотримання відповідачем процедури виклику та повідомлення особи, матеріали виконавчого провадження, а також визначити належний спосіб захисту порушених прав позивача.

Тому посилання відповідача на те, що документи перебували в розпорядженні позивача, не свідчить про відсутність необхідності їх правового аналізу та підготовки процесуальних документів.

Суд також враховує, що представником позивача підготовлено та подано позовну заяву, а 19.10.2026 року адвокат Гешева Ю.Л. брала участь у судовому засіданні, здійснюючи представництво інтересів позивача.

Стосовно доводів відповідача про включення до акта послуг, які на момент його підписання ще не були виконані, суд зазначає, що акт приймання-передачі наданих послуг датований 14.08.2026 року, позовну заяву подано 17.08.2026 року, а участь представника позивача в судовому засіданні відбулася 19.10.2026 року.

Водночас зазначені обставини не спростовують фактичного виконання адвокатом відповідних робіт, оскільки подання позовної заяви та участь представника позивача у судовому засіданні підтверджуються матеріалами справи.

Таким чином, послуги, зазначені в акті приймання-передачі, фактично надані, а їх вартість оплачена позивачем.

При цьому суд враховує, що сторонами договору погоджено загальну вартість правничої допомоги в розмірі 4 000,00 грн, а заявлена до відшкодування сума відповідає фактично сплаченому гонорару.

Наведені відповідачем заперечення не доводять неспівмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу. Посилання на незначну складність справи має загальний характер та саме по собі не є достатньою підставою для зменшення витрат, тоді як доводи щодо включення до акта послуг, які на момент його складення ще не були надані, не спростовують фактичного виконання адвокатом відповідних робіт, що підтверджується матеріалами справи. Крім того, відповідач, висловлюючи у відзиві заперечення щодо розміру зазначених витрат, не сформулював вимоги про їх зменшення. При цьому відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання

Оцінивши надані докази в сукупності, врахувавши характер спору, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, участь представника позивача в судовому засіданні та значення справи для позивача, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн є документально підтвердженими, обґрунтованими та співмірними. Наведені відповідачем заперечення не доводять неспівмірності зазначених витрат, а тому підстав для зменшення їх розміру суд не встановив.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Керуючись статями 2, 9, 76, 77, 90, 132, 134, 139, 241-246, 255, 262, 271, 272, 286 КАС України, статтею 7 Закону України «Про судовий збір», суд, -

ВИРІШИВ:

Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом про оскарження постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.06.2026 року № R556588 про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та поновити строк на оскарження зазначеної постанови.

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.06.2026 року № R556588 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 17 000,00 грн, провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 - закрити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 37915,00 грн, примусово стягнуті в межах виконавчого провадження № 81690990 на підставі постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.06.2026 року № R556588.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, у розмірі 532,48 грн згідно з квитанцією АТ «Ощадбанк» від 17.08.2026 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 246 КАС України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання ВПО: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Дніпровський відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 35036926, місцезнаходження: 69006, м. Запоріжжя, вул. Лобановського, буд. 10.

Суддя: Баруліна Т. Є.