Решение № 140783401, 20.10.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 203/3833/26

Провадження № 2/204/4558/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути з нього заборгованість за договором № 0516-3451 від 21 жовтня 2020 року у розмірі 17124 гривні 26 копійок (а. с. 1-5).

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 21 жовтня 2020 року між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ОСОБА_1 укладено Договір № 0516-3451. Відповідно до умов Кредитного договору Первісний кредитор взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит в сумі 5800 гривень для задоволення особистих потреб, на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом. Позичальник зобов`язаний здійснювати повернення Кредиту та нарахованих процентів на умовах, встановлених цим Договором та Правилами. Сторони досягли згоди у тому, що повернення Кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватиметься у відповідності до умов цього Договору, Правил та Графіку платежів. Кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому Договором. Станом на сьогоднішній день строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує. 28 жовтня 2021 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено Договір факторингу № 02/10/2021 про відступлення права вимоги за Кредитними договорами, в тому числі за Кредитним договором № 0516-3451 від 21 жовтня 2020 року. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 0516-3451 від 21 жовтня 2020 року, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 17124 гривні 26 копійок, що складається із: заборгованість за тілом кредиту 5800 гривень; заборгованість за нарахованими процентами 11020 гривень; інфляційні збитки у сумі 253 гривні 26 копійок; 3% річних у сумі 51 гривня, разом із судовими витратами у розмірі 2662 гривні 40 копійок та правовою допомогою у сумі 9000 гривень.

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 15 квітня 2026 року справу передано за підсудністю до Чечелівського районного суду міста Дніпра.

Ухвалою суду від 27 липня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без виклику сторін (а. с. 126), копія якої надіслана учасникам справи 27 липня 2026 року (а. с. 127).

Станом на дату розгляду справи відповідачем відзив на позовну заяву не надано, а також клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, учасниками справи не подавались, тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, на підставі вимог ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Приписами ч. 8 ст. 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 21 жовтня 2020 року між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ОСОБА_1 було укладено кредитивний договір № 0516-3451, за умовами якого Кредитодавець надає грошові кошти в кредит у сумі 5800 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, для задоволення особистих потреб, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити нараховані Кредитодавцем комісію та проценти за користування Кредитом. Строк Кредиту складає 3 дні. Термін платежу 23 жовтня 2020 року. Разом до сплати 6148 гривень (а. с. 9 та на звороті).

З моніторингу дій користувача в інформаційно-телекомунікаційній системі при укладанні Кредитного договору №0516-3451, убачається, що відповідач 21 жовтня 2020 року здійснив вхід на сайт Кредитодавця та створив заявку на отримання кредиту, позивачем було відправлено на номер телефону відповідача смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання про прийняття пропозиції, а відповідачем введено одноразовий ідентифікатор, яким прийняв та підписав кредитний договорі (а. с. 13).

Із довідки про ідентифікацію убачається, що ТОВ «Укр Кредит Фінанс» направило 21 жовтня 2020 року на номер відповідача одноразовий ідентифікатор А680 (а. с. 14).

Крім того, судом встановлено, що сторонами було погоджено та підписано Паспорт споживчого кредиту (а. с. 11-12).

Пунктом 5.5. Правил надання споживчих кредитів (а. с. 18-23), передбачено, що Кредитодавець не пізніше 3 (трьох) робочих днів з Дати укладення Договору Сторонами надає Кредит шляхом безготівкового перерахування Суми Кредиту на поточний (картковий) рахунок з використанням реквізитів платіжної картки Позичальника.

Згідно із детальними щоденними нарахуваннями та погашення по договору № 0516-3451 від 21 жовтня 2020 року, відповідно до якого надана фінансова послуга ТОВ «Укр Кредит Фінанс», відповідачем 25 жовтня 2020 року було здійснення погашення заборгованості по відсоткам у сумі 580 гривень, станом на 09 листопада 2021 року у ОСОБА_1 основна сума боргу становить 16820 гривень, яка складається з: суми основного боргу за кредитом 5800 гривень; суми нарахованих процентів 11020 гривень (а. с. 24-25 та на звороті).

28 жовтня 2021 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» було укладено Договір факторингу № 02/10/2021 (а. с. 27-29), відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до Боржників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та передає Первісному кредитору під відступлення Права вимоги, грошові кошти за плату у порядку та строки встановлені цим Договором.

Відповідно до п. 3.1.3. Договору факторингу, право вимоги переходить від Первісного кредитора до Нового кредитора з моменту підписання ними відповідного Реєстру боржників у формі наведеної в Додатку № 1 до цього Договору. Разом з Правами вимоги Новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

09 листопада 2021 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» підписали Реєстр боржників № 1, що є додатком № 1 до Договору факторингу № 02/10/2021 (а. с. 33-35 та на звороті), відповідно до кого позивачу перейшло право вимоги за кредитним договором № 0516-3451 щодо заборгованості ОСОБА_1 яка складається з: суми основного боргу за кредитом 5800 гривень; суми нарахованих процентів 11020 гривень, що також підтверджується Витягом з Реєстру боржників № 1 до Договору факторингу № 02/10/2021 від 28 жовтня 2021 року (а. с. 36).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

На підтвердження перерахування кредитних коштів первісним кредитором відповідачу позивачем надано лист ТОВ «Укр Кредит Фінанс», відповідно до якого за кредитним договором №0516-3451 було здійснено перерахування 21 жовтня 2020 року у сумі 5800 гривень на картку № НОМЕР_1 (а. с. 15-16).

Факт користування відповідачем кредитними коштами з використання платіжного засобу не спростовано ним належними доказами.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з вимогами ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Так, у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Крім того, у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 Верховний Суд зазначив про те, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок про те, що відповідно до вимог статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Як убачається із кредитного договору № 0516-3451 від 21 жовтня 2020 року, строк кредиту становить 3 дні, останній термін платежу 23 жовтня 2020 року.

Відповідно до п. 14 кредитного договору, позичальник має право пролонгувати договір на строк, що встановлений у пункті 2 Кредитного Договору (3 дні), на умовах, в порядку та у спосіб, що визначені Правилами, але не більше 4 (чотири) пролонгацій. На строк пролонгації процентна ставка складає 2% від неповерненої Суми Кредиту за кожен день користування. Кредитодавець має право в односторонньому порядку обмежити кількість пролонгацій Договору чи відмовити Позичальнику у пролонгації, повідомивши Позичальника про це не пізніше терміну платежу у спосіб, встановлений Правилами.

В розділі 7 Правил надання споживчих кредитів, затверджених Наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» № 161-П від 01 жовтня 2020 року (а. с. 18-23), вказано, що Позичальник має право у будь-який момент до дня фактичного погашення Заборгованості пролонгувати Договір на такий самий строк, на який Договір було первинно укладено, але у будь-якому випадку не більше 5 Пролонгацій. Для використання права пролонгувати Договір, Позичальнику необхідно сплатити нараховані проценти за користування Кредитом. Після отримання Кредитодавцем відповідних коштів (відкладальна обставина) Договір вважається Пролонгованим без вчинення будь-яких додаткових дій з боку Сторін. Сторони підтверджують, що здійснення Пролонгації є свідомим використанням відповідного права Позичальника за Договором. При сплаті Заборгованості через Особистий Кабінет або визначені на Сайті термінали самообслуговування, Кредитодавець чітко інформує Позичальника про необхідну суму грошових коштів, перерахування яких призведе до Пролонгації (подовження користування Кредитом) та про суму грошових коштів, перерахування якої призведе до повної сплати Заборгованості (фактичного закриття Заборгованості / припинення дії Договору). Кредитодавець інформує Позичальника про Пролонгацію шляхом відправки повідомлення на електронну пошту, зазначену у Заявці, та/або шляхом надсилання СМС-повідомлення на телефонний номер, зазначений у Заявці.

Із наданого детального розрахунку по договору №0516-3451 від 21 жовтня 2020 року убачається, що 25 жовтня 2020 року (поза межами строку кредитного договору) відповідачем було здійснено погашення заборгованості по відсоткам у сумі 580 гривень (що були нараховані по 25 жовтня 2020 року), первісним кредитором було нараховано відсотки за кредитом по 28 січня 2021 року, тобто поза межами кредитного договору, однак позивачем суду не було надано належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження інформування відповідача про пролонгацію, як то зазначено у Правилах.

Аналізуючи п. 14 Кредитного договору № 0516-3451 від 21 жовтня 2020 року та розділ 7 Правил надання споживчих кредитів, обов`язковою умовою належного здійснення пролонгації договору є належне інформування позичальника про таку пролонгацію. Оскільки позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів надсилання відповідачу відповідного СМС-повідомлення чи електронного листа, нарахування процентів після закінчення строку кредитування (після 23 жовтня 2020 року) є неправомірним.

На підтвердження переходу прав вимог первісного кредитора позивачем надано Договір факторингу № 02/10/2021 від 28 жовтня 2021 року, що укладений між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС», а також Реєстр боржників № 1 та Витяг до нього.

Однак, наданий суду Реєстр боржників № 1, що є додатком № 1 до Договору факторингу № 02/10/2021, а також Витяг з Реєстру боржників № 1 до Договору факторингу № 02/10/2021 від 28 жовтня 2021 року, відповідно до якого позивачу перейшло право вимоги за кредитним договором № 0516-3451 щодо заборгованості ОСОБА_1 , яка складається з: суми основного боргу за кредитом 5800 гривень; суми нарахованих процентів 11020 гривень, ставиться судом під сумнів, оскільки первісний кредитор на міг передати позивачу більше прав, ніж мав сам.

Таким чином, за умовами Кредитного договору № 0516-3451 від 21 жовтня 2020 року строк кредитування становить 3 дні (по 23 жовтня 2020 року включно), сума заборгованості, яка підлягала поверненню у визначений договором строк, складала 6148 гривень (з яких 5800 гривень - сума основного боргу за кредитом та 348 гривень - нараховані відсотки за користування кредитом у межах строку дії договору).

Зважаючи на те, що відповідачем 25 жовтня 2021 року було здійснено погашення заборгованості по відсоткам в сумі 580 гривень, яка вже на той момент йому була нарахована поза межами строку кредитування по 25 жовтня 2021 року включно, а нарахування відсотків надалі поза межами строку кредитування визнано судом неправомірним через відсутність належних доказів інформування позичальника про пролонгацію, суд доходить висновку, що підтвердженою та обґрунтованою є заборгованість лише в частині суми несплаченого тіла кредиту в розмірі 5800 гривень.

Разом з цим, позивач прохає стягнути з відповідача інфляційні збитки у сумі 253 гривні 26 копійок та 3% річних у сумі 51 гривня, які позивач нарахував за період з 09 листопада 2021 року (дата відступлення прав вимоги) по 23 лютого 2022 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу (основне зобов`язання), суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми.

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

Як убачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 0516-3451 від 21 жовтня 2020 року (а. с. 10), позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати в сумі 253 гривні 26 копійок та 3 % річних у сумі 51 гривня за період з 09 листопада 2021 року (дата відступлення права вимоги) по 23 лютого 2022 року, виходячи із суми основного боргу в розмірі 5800 гривень.

Перевіривши вказаний розрахунок, суд зазначає, що він є арифметично правильним, обґрунтованим і належним чином підтвердженим, а тому приймається судом до уваги при ухваленні рішення.

З огляду на викладене, враховуючи те, що між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, умови якого відповідачем не виконано, через що, за останнім утворилася заборгованість та право вимоги за якими перейшло позивачу, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними, достатніми та допустимими доказами, а тому підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №0516-3451 від 21 жовтня 2020 року у розмірі 6104 гривні 26 копійок, які складаються із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 5800 гривень; інфляційних збитків у сумі 253 гривні 26 копійок; 3% річних у сумі 51 гривня.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються на позивача.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 10, підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді регламентовано ЦПК України. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені.

Верховний Суд у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 висловив свою позицію про те, що для цілей відшкодування витрат на правову допомогу заявник може використовувати будь-який документ, який свідчить про фактичне понесення таких витрат.

Як убачається з матеріалів справи, правову допомогу ТОВ «Факторинг Партнерс» у даній справі на підставі договору про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02 липня 2024 року надавало Адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс» в особі керуючого партнера Бурдюг Тетяни Вікторівни (а. с. 44-47 та на звороті) .

Верховний суду у складі Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 16 квітня 2020 року у справі № 727/4597/19 зазначив про те, що аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає право зробити висновок про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при оплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форми такого документа. Урахувавши наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов`язком адвоката, ВС дійшов висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений у довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

Також судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19, відповідно до якої витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Верховний суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 823/2638/18 та від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17 вказав на те, що від учасника справи вимагаються докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а не докази обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, тому достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Так, на підтвердження наданих послуг адвокатом надано заявку про надання юридичної допомоги № 1244 від 02 лютого 2026 року, відповідно до якого Адвокатське об`єднання «Лігал Ассістанс» надає правову допомогу ТОВ «Факторинг Партнерс» по справі Злобовського М.А. по договору №0516-3451, вид, обсяг та вартість якої є: надання усної консультації за дві години 3000 гривень (одна година 1500 гривень); складання позовної заяви про стягнення боргу за дві години 6000 гривень (одна година 3000 гривень), що разом складає 9000 гривень (а. с. 50).

Крім того, надано Витяг від 27 лютого 2026 року з Акту № 29 про надання юридичної допомоги від 27 лютого 2026 року (а. с. 51), відповідно до якого адвокатським об`єднанням надано позивачу по справі ОСОБА_1 вид та вартість наданої послуги: надання усної консультації за дві години 3000 гривень (одна година 1500 гривень); складання позовної заяви про стягнення боргу за дві години 6000 гривень (одна година 3000 гривень), що разом складає 9000 гривень.

А також, надано Прайс-лист АО «Лігал Ассістанс» за вид послуг, кількість та ціну за надані послуги більш детально (а. с. 48-49).

Слід зазначити, що відповідно до закріпленого на законодавчому рівні принципу співмірності, розмір витрат на послуги адвоката при їхньому розподілі визначається з урахуванням складності справи, часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, обсягу наданих послуг та виконаних робіт, ціни позову, а також значення справи для сторони.

Ґрунтуючись на вказаному принципі, при здійсненні дослідження та оцінки наданих сторонами доказів суд враховує, зокрема, пов`язаність витрат на правову допомогу з розглядом справи, обґрунтованість витрат та їхню пропорційність до предмета спору.

Крім того, при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Чинне процесуальне законодавство не обмежує сторін спору жодними нормативними рамками у контексті очікуваного розміру компенсації їхніх витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката. Отже, за умови дотримання визначеної законом процедури попереднього визначення суми судових витрат, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, сторона може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу в повному розмірі.

Верховний Суд у своїй постанові від 01 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19 зазначив, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути спів розмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також суд має враховувати критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Таким чином, беручи до уваги принцип співмірності, слід пам`ятати, що свобода сторін у визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною навіть у разі їхньої повної документальної доведеності.

З огляду на викладене, з урахуванням складності справи, співмірності та пропорційності понесених витрат щодо предмета спору, значення справи для сторін, враховуючи обсяг наданих юридичних послуг, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем документально доведений факт понесення витрат на правову допомогу, тому суд доходить висновку, про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у сумі 1500 гривень.

Суд зазначає, що одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 0516-3451 від 21 жовтня 2020 року в розмірі 6104 гривні 26 копійок, які складаються із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 5800 гривень; інфляційних збитків у сумі 253 гривні 26 копійок; 3% річних у сумі 51 гривня.

Понесені позивачем судові витрати суд стягує з відповідача на користь позивача, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Оскільки позовні вимоги були задоволені частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 949 гривень 06 копійок, виходячи із розрахунку ((6104,26/17124,26)*2662,40).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (03150, м. Київ, вул. Ґ едройця Єжи 6, оф. 521; ЄДРПОУ 42640371) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитним договором № 0516-3451 від 21 жовтня 2020 року в розмірі 6104 (шість тисяч сто чотири) гривні 26 (двадцять шість) копійок, які складаються із: заборгованості за тілом кредиту у сумі 5800 (п`ять тисяч вісімсот) гривень; інфляційних збитків у сумі 253 (двісті п`ятдесят три) гривні 26 (двадцять шість) копійок; 3% річних у сумі 51 (п`ятдесят одна) гривня.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати по сплаті судового збору в сумі у сумі 949 (дев`ятсот сорок дев`ять) гривень 06 (шість) копійок.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна