Решение № 140780396, 07.10.2026, Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/2583/26

Номер провадження 2/570/2255/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(повний текст)

07 жовтня 2026 року

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Таргонія М.В., з участю секретаря судового засідання Бойко К.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Рівненського районного суду Рівненської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м.Севастопіль, приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філіпова Миколи Михайловича про звільнення майна з-під арешту, та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

25.05.2026 р. до суду надійшла зазначена позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь щодо нерухомого майна, а саме: садовий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 55,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 0,0594 га, кадастровий номер 5624687000:04:002:1893.

29.05.2026 р. ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі та призначено підготовче засідання.

21.07.2026 р. надійшла заява від представника позивача про залучення до участі у справі, як співвідповідача приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філіпова М.М. та уточнення (збільшення) позовних вимог щодо зобов`язання вказаного нотаріуса вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23.06.2006 р. постановою слідчого І відділу Ялтиського МУ УМВС України в АР Крим було накладено арешт на нерухоме майно позивача. На підставі зазначеної постанови слідчого, реєстратором Першої Рівненської державної нотаріальної контори внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01.07.2006 р. за № 3402502 про обтяження майна, а саме арешт нерухомого майна.

В подальшому, 29.11.2006 р. Ялтиським міським судом АР Крим позивач був визнаний винним та засуджений за ч. 2 ст. 307, ст. 71 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.

Вказано у позові, що зазначений вирок Ялтиського міського суду АР Крим від 29.11.2006 р. щодо позивача виконано. Позивач відбув покарання у виді позбавлення волі та був звільнений умовно-достроково на підставі ст. 81 КК України згідно ухвали Сарненського районного суду Рівненської області від 15.03.2010 р.

Разом з тим, на даний час продовжує діяти арешт майна позивача на підставі зазначеної постанови слідчого від 23.06.2006 р., у зв`язку із чим позивач фактично позбавлений прав щодо вказаного нерухомого майна, щодо якого за ним 06.04.2026 р. було зареєстровано право власності на підставі спадкового договору.

Із урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просить у суду:

1) припинити арешт нерухомого майна ОСОБА_1 зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 3402502 від 01.07.2006 р. на підставі постановою слідчого І відділу Ялтинського МУ УМВС України в АР Крим від 23.06.2006 р.,

2) зобов`язати приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філіпова М.М. здійснити державну реєстрацію припинення зазначеного обтяження та виключити із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження за № 3402502 від 01.07.2006 р. на підставі постановою слідчого І відділу Ялтинського МУ УМВС України в АР Крим від 23.06.2006 р.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Подано до суду заяву про розгляд справи у відсутності позивача та його представника. Пред`явлені вимоги, із урахуванням уточнень, підтримали та просили задовольнити позов.

Представник відповідача ГУНП в АР Крим та м. Севастополі в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подано до суду заяву про розгляд справи у його відсутності (а.с. 48-49). Відзив на позов не подано.

Відповідач приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філіпов М.М. в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Подано до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, та відсутність заперечень проти позову (а.с. 49). Відзив на позов не подано.

З`ясувавши обставини, дослідивши докази по справі, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково.

Матеріалами справи встановлено, що реєстратором Першої Рівненської державної нотаріальної контори на підставі постановою слідчого І відділу Ялтинського МУ УМВС України в АР Крим від 23.06.2006 р. внесено відомості до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01.07.2006 р. за № 3402502 про обтяження у виді арешту майна, а саме: невизначеного майна, всього майна ОСОБА_1 (а.с. 12).

Вироком Ялтинського міського суду АР Крим у справі № 1-639/2006 від 29.11.2006 р. ОСОБА_1 був визнаний винним та засуджений за ч. 2 ст. 307, ст. 71 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна. За змістом вказаного вироку встановлено обставини події із участю ОСОБА_1 від 11.06.2006 р. та 12.06.2006 р. Також зазначено, що строк покарання ОСОБА_1 обраховувати з з моменту його затримання 17.06.2006 р. (а.с. 22-23). Відомості про інші кримінальні провадження в межах яких постановою слідчого І відділу Ялтинського МУ УМВС України в АР Крим від 23.06.2006 р. накладено арешт на майно ОСОБА_1 відсутні.

Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області у справі № 5-100 від 15.03.2010 р. ОСОБА_1 на підставі ст. 81 КК України був звільнений умовно-достроково від невідбутої частини покарання, призначеного вироком Ялтинського міського суду АР Крим від 29.11.2006 р. за ч. 2 ст. 307 КК України у виді позбавлення волі, строк якого становив 1 рік 9 місяців 2 дні (а.с. 13).

Згідно інформації з Єдиного реєстру боржників віж 27.03.2025 р. відомості про ОСОБА_1 відсутні (а.с. 11). Відповідно до повідомлення відділу ДВС у м. Рівне Західного міжрегіонального відділення Міністерства юстиції України № 75767 від 02.04.2025 р., згідно відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження, відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 , ід.н. НОМЕР_1 , станом на 02.04.2025 р. у Відділі на примусовому виконанні не перебувають (а.с. 14). Відповідно до повідомлення відділу ДВС у м. Рівне Західного міжрегіонального відділення Міністерства юстиції України № 152120 від 15.06.202 р., згідно відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження, відкриті виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 , ід.н. НОМЕР_1 , в період з 29.11.2006 р. по 29.11.2009 р. у Відділі на примусовому виконанні не перебували та не перебувають (а.с. 24).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 472249835 від 10.04.2026 р., на підставі спадкового договору № 694 вд 15.12.2023 р., зареєстровано 06.04.2026 р. № відомостей 64268928 право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для індивідуального садівництва, площею 0,0594 га, кадастровий номер 5624687000:04:002:1893 (а.с. 10).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав № 472255211 від 10.04.2026 р., на підставі спадкового договору № 694 вд 15.12.2023 р., зареєстровано 06.04.2026 р. № відомостей 64269411 право власності ОСОБА_1 на садовий будинок з надвірними будівлями, загальною площею 55,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці кадастровий номер 5624687000:04:002:1893 (а.с. 9).

Щодо юрисдикції спору. У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Суд врахував, що у даній справі позивач фактично просить скасуватим арешт, накладений у межах кримінального провадження за правилами КПК України 1960 року. При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Ця правова норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України 2012 року, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Отже, у визначенні порядку звільнення майна з-під арешту потрібно керуватися правилами КПК України 1960 року, а також положеннями чинного цивільного процесуального законодавства.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та зазначала про таке.

Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за правилами КПК України 1960 року та завершено (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18)) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19)) - див. також https://reyestr.court.gov.ua/Review/116606788.

У постанові ВП ВС від 30.06.2020 р. у справі № 727/2878/19 надано правовий висновок, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства (https://reyestr.court.gov.ua/Review/90458966).

Нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.

Кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Скасування постанови про порушення кримінальної справи, винесеної за процедурою КПК України 1960 року, було юридичним фактом, який припиняв кримінальні процесуальні відносини. Після цього арешт майна, застосований у кримінальній справі як засіб забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, втрачав відповідну концептуальну властивість.

Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

За таких обставин вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження. Відтак немає підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у даній справі за позовом не є судом, установленим законом (див. https://reyestr.court.gov.ua/Review/82637238).

Також у даній справі з`ясовано, що наявність арешту нерухомого майна, накладеного у 2006 році на «невизначене майно», фактично поширюється на все належне позивачу майно, у тому числі й на майно, набуте значно пізніше, що не має жодного відношення до обставин накладення арешту. У зв`язку з цим позивач позбавлений можливості повноцінно реалізовувати свої права, зокрема вільно розпоряджатися майном, відчужувати, дарувати, використовувати майно як предмет цивільно-правових угод, належним чином оформлювати та захищати свої майнові права.

Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції з прав людини. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

А особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією з прав людини, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на моє майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження та не може існувати самостійно після досягнення мети, для якої його було накладено. У разі ухвалення вироку, яким вирішено питання про конфіскацію майна, арешт як тимчасовий обмежувальний захід втрачає своє правове значення, оскільки подальше виконання вироку здійснюється в порядку виконавчого провадження.

Вирок у кримінальному провадженні в межах якого накладено арешт майна, а саме вирок Ялтинського міського суду АР Крим у справі № 1-639/2006 від 29.11.2006 р., яким ОСОБА_1 був визнаний винним та засуджений за ч. 2 ст. 307, ст. 71 КК України на 5 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, фактично виконано. Від відбування покарання позивач не ухилявся та відбув його. Також на даний час фактично закінчилися й строки давності виконання вказаного обвинувального вироку, як щодо основного, так і щодо додаткового покарання. Крім того, відсутні відомості про відкриті виконавчі провадження щодо позивача на час виконання вказаного вироку. Відповідно необхідність в арешті майна в межах вказаного кримінального провадження на даний час повністю втрачена.

Арешт майна, накладений постановою слідчого, мав виключно забезпечувальний характер для конфіскації майна. Після спливу строків давності виконання обвинувального вироку та завершення кримінального провадження такий арешт втратив правову мету і не може продовжувати існувати безстроково. Збереження арешту через понад 20 років після постановлення вироку фактично перетворює тимчасовий захід забезпечення кримінального провадження на безстрокове обмеження права власності, що суперечить правовій природі арешту майна, ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17.07.1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

Арешт майна є виключним заходом забезпечення і не може застосовуватись безстроково та без наявності законних підстав.

Верховний суд зазначав, що арешт майна, який залишився після закриття кримінальної справи, є безпідставним втручанням у право особи на мирне володіння майном (Постанова ВС від 17.03.2023 р. у справі № 363/2043/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/109809769).

Тривале нескасування арешту майна боржника після погашення боргу або закриття провадження є порушенням права на мирне володіння майном (Постанова Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 2/0301/806/11, https://reyestr.court.gov.ua/Review/105249398).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 р. у справі № 352/1802/18 було зазначено, що після закриття кримінального провадження арешт майна втрачає свою функцію забезпечення кримінального процесу і перетворюється на неправомірне обмеження права власності (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92270697).

Якщо прокурор або слідчий не можуть надати матеріали кримінального провадження, які обґрунтовують необхідність подальшого арешту, суд не має підстав вважати, що потреба в арешті не відпала. Продовження арешту в таких умовах порушує право власності (cт. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 766/21865/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/82637238). За вказаних обставин, у даному випадку, суд враховує також відсутність відзиву відповідача Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, як правонаступника Ялтинського міського управління УМВС України в АР Крим.

Враховуючи встановлені судом обставини у справі, із урахуванням зазначених вимог Закону, предявлені позивачем вимоги про припинення арешту майна зареєстрованого у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 3402502 від 01.07.2006 р., внесеного на підставі постанови слідчого І відділу Ялтинського МУ УМВС України в Автономній Республіці Крим Ханапетова А.В. від 23.06.2006 р. підлягають до задоволення.

Щодо іншої частини вимог про зобов`язання приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філіпова М.М. здійснити державну реєстрацію припинення зазначеного обтяження та виключити із Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження за № 3402502 від 01.07.2006 р. на підставі постановою слідчого І відділу Ялтинського МУ УМВС України в АР Крим від 23.06.2006 р. суд зазначає наступне.

Державний реєстратор та/або нотаріус не є стороною такій категорії справ (він не порушував прав позивача і не накладав арешт). Відповідно до закону, судове рішення про скасування чи припинення арешту, яке набрало законної сили, є самостійною та прямою підставою для внесення змін до реєстру. Позовні вимоги про зобов`язання реєстратора та/або нотаріуса вчинити дії є неналежним способом захисту прав. Задоволення судом вимоги про припинення або скасування арешту є підставою для будь-якого реєстратора, до якого звертається особа припинити обтяження у відповідному реєстрі.

Суд враховує також, що відповідно до законодавства про державну реєстрацію речових прав повноваження щодо проведення державної реєстрації речових прав, відкриття та закриття розділів Реєстру належать визначеним законом суб`єктам державної реєстрації.

Водночас судове рішення про витребування нерухомого майна є юридичною підставою для подальшого проведення державної реєстрації права власності за особою, на користь якої таке майно витребувано.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 461/928/17 (провадження № 61-18507св20), відповідно до якої закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є наслідком здійснення державної реєстрації прав та окремого вирішення не потребує (https://reyestr.court.gov.ua/Review/101913117).

Тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Разом із тим, у разі відмови реєстратора вносити відповідні зміни до реєстру, такий спір є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства в разі, якщо оскаржуються дії державного реєстратора щодо розгляду заяви позивача про виключення запису з Державного реєстру речових прав і такий спір не стосується речових прав чи обтяжень на нерухоме майно третіх осіб (постанова ВП ВС від 28 листопада 2018 року у справі № 490/5986/17-ц).

Керуючись ст. ст. 12, 81, 82, 89,141, 259, 263-265, ч. 6 ст. 259 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м.Севастопіль, приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу Філіпова Миколи Михайловича про звільнення майна з-під арешту та зобов`язання вчинити дії - задоволити частково.

Припинити арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , зареєстрований у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 3402502 від 01.07.2006 р., внесений на підставі постанови слідчого І відділу Ялтинського МУ УМВС України в Автономній Республіці Крим Ханапетова А.В. від 23.06.2006 р.

В задоволення решти позовних вимог відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного текста рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони справи:

позивач: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Рівненським МВ УДМС України в Рівненській області Іпн. НОМЕР_1 Адреса: АДРЕСА_2 Тел. НОМЕР_3

відповідач: Головне управління Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастопіль м.Київ, вулиця Антоновича 114, код ЄДРПО 40108756, адреса електронної пошти gunp@cr.police.gov.ua

відповідач: Приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу Філіпов Микола Михайлович РНОКПП НОМЕР_4 АДРЕСА_3 , Тел.22-35-34; НОМЕР_5 адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2

Повне рішення суду складено 16 жовтня 2026 р.

Суддя Таргоній М.В.