Постановление суда № 140759674, 20.10.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/24654/25

У Х В А Л А

з питань забезпечення позову

20 жовтня 2026 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, у складі судді Карп`як О.О., розглянувши в письмовому провадженні заяву представника третьої особи про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у справі за позовом Львівської міської ради до Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ТзОВ Львівські лінії, Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького, Державної авіаційної служби України, Департаменту архітектури та містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Громадської організації "Зручна громада", Міністерства оборони України про визнати протиправним та нечинним рішення, -

встановив:

В провадженні Львівського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом Львівської міської ради до Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ТзОВ Львівські лінії, Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Львів" імені Данила Галицького, Державної авіаційної служби України, Департаменту архітектури та містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Громадської організації "Зручна громада", Міністерства оборони України про визнання протиправним та нечинним рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області від 30.12.2024 №1370 Про затвердження містобудівної документації Внесення змін в генеральний план с. Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об`єднаної територіальної громади.

Справа розглядається порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 22.10.2026 о 14:00.

19.10.2026 року представником третьої особи, ТзОВ «Львівські лінії», подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- заборони Сокільницькій сільській раді Львівського району Львівської області та її виконавчим органам до набрання законної сили судовим рішенням у справі приймати рішення та вчиняти дії щодо зміни цільового призначення земельних ділянок, прямо визначених кадастровими номерами в додатку до цієї заяви, із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови або на землі іншої категорії, якщо такі дії ґрунтуються на рішенні Сокільницької сільської ради від 30.12.2024 № 1370 або затвердженій ним містобудівній документації;

- заборони державним кадастровим реєстраторам до набрання законної сили судовим рішенням у справі вносити до Державного земельного кадастру відомості про зміну цільового призначення земельних ділянок, прямо визначених кадастровими номерами в додатку до цієї заяви, із земель сільськогосподарського призначення на землі житлової та громадської забудови або на землі іншої категорії, якщо підставою для такої зміни є рішення Сокільницької сільської ради від 30.12.2024 № 1370, затверджена ним містобудівна документація або визначене нею функціональне зонування.

В обґрунтування заяви вказує, що предметом судового розгляду є законність рішення Сокільницької сільської ради від 30.12.2024 № 1370, яким затверджено містобудівну документацію зі зміною меж населеного пункту, що створює передумови для істотної зміни характеру використання значної території земель сільськогосподарського призначення, зокрема для їх подальшої житлової забудови. До остаточного вирішення спору оскаржуване рішення залишається чинним, оскільки сам факт його судового оскарження не зупиняє його дії та не перешкоджає здійсненню передбачених законодавством процедур на підставі затвердженої ним містобудівної документації. Реалізація оскаржуваного рішення № 1370 не обов`язково потребує прийняття Сокільницькою сільською радою нових індивідуальних рішень щодо кожної земельної ділянки. За наявності передбачених законом умов власники земельних ділянок можуть ініціювати зміну їх цільового призначення, а державні кадастрові реєстратори здійснювати відповідні реєстраційні дії ще до завершення судового розгляду. При цьому сам факт оскарження рішення № 1370 не є самостійною підставою для відмови у внесенні відповідних відомостей до Державного земельного кадастру, якщо подані документи відповідають вимогам законодавства та відсутні інші встановлені законом перешкоди. Отже, необхідність здійснення додаткових юридичних процедур для реалізації містобудівної документації не виключає можливості їх проведення під час розгляду цієї справи. Навпаки, такі процедури можуть бути здійснені до ухвалення остаточного судового рішення. Зокрема, на підставі оскаржуваної містобудівної документації можуть бути здійснені такі юридично значущі дії: зміна цільового призначення земельних ділянок із сільськогосподарського на призначення для житлової та громадської забудови; внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру; поділ або об`єднання земельних ділянок для подальшої забудови; розроблення та затвердження похідної містобудівної і землевпорядної документації; оформлення містобудівних умов та обмежень, інших документів, необхідних для проєктування і будівництва, за наявності передбачених законом підстав.

На думку заявника, здійснення зазначених дій до завершення судового розгляду може призвести до виникнення нових правовідносин, набуття прав третіми особами та істотного ускладнення відновлення правового становища, яке існувало до реалізації оскаржуваного рішення. Навіть у разі задоволення позову та визнання рішення № 1370 протиправним і нечинним це саме по собі не забезпечить автоматичного скасування змін цільового призначення земельних ділянок, які могли бути здійснені під час чинності оскаржуваного рішення, та відновлення попередніх відомостей Державного земельного кадастру. Усунення таких наслідків може потребувати окремого оскарження відповідних рішень і реєстраційних дій, а також вирішення спорів щодо прав, набутих третіми особами. При цьому правомірність кожної з таких дій може потребувати самостійної судової оцінки з урахуванням обставин та законодавства, чинного на момент її здійснення. Отже, відсутність фактично розпочатого будівництва не означає відсутності ризику ускладнення ефективного судового захисту. Юридична зміна статусу земельних ділянок може відбутися значно раніше за початок будівельних робіт, а її наслідки можуть зберігатися і після визнання оскаржуваного рішення нечинним. Законодавство не встановлює загальної заборони на зміну цільового призначення земельних ділянок лише у зв`язку з оскарженням містобудівної документації, яка є підставою для відповідних змін. Заявник звертає увагу суду на те, що предмет і процесуальний склад цього спору продовжують розвиватися. До розгляду долучаються нові учасники, які висувають власні вимоги та наводять додаткові правові й фактичні підстави для визнання оскаржуваного рішення протиправним і нечинним. Зазначені обставини свідчать про складність спору та створюють обґрунтовані передумови для його тривалого судового розгляду, включно з можливим переглядом судових рішень в апеляційному та касаційному порядку. Відтак вважає, що не можна виключати, що остаточне вирішення спору потребуватиме значного часу, потенційно декількох років. Такий період є достатнім для того, щоб власники земельних ділянок, керуючись власними економічними інтересами, могли реалізувати передбачені законодавством процедури зміни їх цільового призначення на підставі оскаржуваної містобудівної документації, а також здійснити подальші дії з підготовки відповідних територій до забудови. При цьому від власників земельних ділянок не вимагається утримуватися від таких дій лише з огляду на наявність судового спору щодо законності містобудівної документації.

Також зазначає, що у відкритих джерелах оприлюднено відомості про концентрацію значних площ земельних ділянок, призначених для майбутньої житлової забудови поблизу Міжнародного аеропорту «Львів», у власності та користуванні осіб і підприємств, зацікавлених у реалізації відповідного проєкту. Зміст таких свідчить про наявність конкретних економічних інтересів щодо забудови спірної території, концентрацію земельних ділянок для реалізації відповідного інвестиційного проєкту та обговорення практичних питань його інженерного забезпечення. Таким чином, ідеться не лише про абстрактну можливість використання земельних ділянок для житлової забудови, а й про фактичну підготовку до реалізації відповідного проєкту. З огляду на це ризик зміни цільового призначення земельних ділянок протягом судового розгляду є реальним, а не суто гіпотетичним. Окремо заявник звертає увагу суду на суперечності між відомостями публічної кадастрової карти та фактичним використанням окремих земельних ділянок на території Сокільницької сільської ради. Наведені обставини самі по собі не доводять незаконності здійсненої забудови, однак свідчать про фактичне використання під житлову забудову земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Таким чином, ризик подальшої зміни цільового призначення земельних ділянок і реалізації масштабної житлової забудови не є виключно прогнозованим. Наявні приклади фактичної забудови, разом із відомостями про концентрацію земельних ділянок для реалізації інвестиційних проєктів, підтверджують необхідність своєчасного застосування заходів забезпечення позову з метою запобігання виникненню нових правових наслідків до остаточного вирішення спору. Кожна окрема зміна цільового призначення земельної ділянки, здійснена до завершення судового розгляду, може породжувати самостійні правовідносини. У разі задоволення основного позову для усунення таких наслідків може виникнути необхідність оскарження відповідних реєстраційних дій та інших рішень у нових судових провадженнях. Запропоновані заходи забезпечення позову спрямовані на збереження існуючого правового стану конкретно визначених земельних ділянок до остаточного вирішення спору, щоб не допустити виникнення численних додаткових правових наслідків, усунення яких може потребувати окремих адміністративних та судових процедур. Заявник звертає увагу суду, що запитувані заходи спрямовані не на обмеження прав власників земельних ділянок як таких, а на тимчасове недопущення виникнення нових правових наслідків реалізації оскаржуваного рішення. Особливість цього спору полягає в тому, що кожна окрема зміна цільового призначення земельної ділянки, здійснена до завершення судового розгляду, може породжувати самостійні правовідносини.

Оскільки судове засідання у справі № 380/24654/25 вже призначено на 22 жовтня 2026 року о 14:00, заявник просить суд, за наявності передбачених частиною третьою статті 154 КАС України підстав, розглянути заяву про забезпечення позову під час зазначеного судового засідання.

Відповідно до ч.1,3 ст.154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

З врахуванням положень ст.154 КАС України, заява про вжиття заходів забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

При вирішенні питання щодо застосування заходів забезпечення позову, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Відповідно до частини п`ятої статті 151 КАС України зупинення дії нормативно-правового акта як захід забезпечення позову допускається лише у разі очевидних ознак протиправності такого акта та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду з позовом щодо такого акта.

Частинами четвертою-шостою статті 154 КАС України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

При розгляді заяви про вжиття заходів забезпечення позову суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу;

- наявності зв`язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення;

- ймовірності виникнення утруднень для виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;

- необхідності у зв`язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб, в тому числі, й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Отже інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

Водночас заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов`язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Також при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 826/10936/18, від 30.09.2019 у справі № 826/10936/18, від 22.11.2019 у справі № 640/18007/18.

Приписами частин четвертої - шостої статті 154 КАС України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Аналізуючи приписи статей 150, 151, 154 КАС України, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Водночас суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки це порушує принцип преюдиційності та фактично вирішує спір по суті до завершення розгляду справи.

За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

У постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача. Вирішуючи клопотання про забезпечення позову, суд має зважати на необхідний баланс процесуальних прав та обов`язків сторін та рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Дослідивши підстави, на яких ґрунтується заява про забезпечення позову, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, суд зазначає таке.

Предметом оскарження в даній справі є рішення Сокільницької сільської ради Львівського району Львівської області № 1370 від 30.12.2024 Про затвердження містобудівної документації Внесення змін в генеральний план с. Сокільники Львівського району Львівської області із зміною меж населеного пункту за рахунок включення в межі с. Сокільники території, що знаходяться в межах Сокільницької об`єднаної територіальної громади.

Необхідність застосування заходів забезпечення позову представник третьої особи у цій справі обґрунтовує тим, що за наявності передбачених законом умов власники земельних ділянок можуть ініціювати зміну їх цільового призначення, а державні кадастрові реєстратори здійснювати відповідні реєстраційні дії ще до завершення судового розгляду. Зокрема, на підставі оскаржуваної містобудівної документації можуть бути здійснені такі юридично значущі дії: зміна цільового призначення земельних ділянок із сільськогосподарського на призначення для житлової та громадської забудови; внесення відповідних змін до Державного земельного кадастру; поділ або об`єднання земельних ділянок для подальшої забудови; розроблення та затвердження похідної містобудівної і землевпорядної документації; оформлення містобудівних умов та обмежень, інших документів, необхідних для проєктування і будівництва, за наявності передбачених законом підстав. На думку заявника, здійснення зазначених дій до завершення судового розгляду може призвести до виникнення нових правовідносин, набуття прав третіми особами та істотного ускладнення відновлення правового становища, яке існувало до реалізації оскаржуваного рішення. Заявник вважає, що запропоновані заходи забезпечення позову спрямовані на збереження існуючого правового стану конкретно визначених земельних ділянок до остаточного вирішення спору, щоб не допустити виникнення численних додаткових правових наслідків, усунення яких може потребувати окремих адміністративних та судових процедур.

Отже, обґрунтовуючи необхідність забезпечення адміністративного позову, заявник переслідує мету - збереження існуючого правового стану конкретно визначених земельних ділянок до остаточного вирішення спору, щоб не допустити виникнення численних додаткових правових наслідків, усунення яких може потребувати окремих адміністративних та судових процедур.

Відповідно до ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

Однак, третя особа у клопотанні про вжиття заходів забезпечення позову не обґрунтувала та не надала суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які вона просить застосувати у поданому клопотанні, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у цій справі, оскільки спір у справі стосується рішення про внесення змін в генеральний план с. Сокільники.

Вирішення спору у цій справі стосується з`ясування факту правомірності оскаржуваного рішення і позбавлення його правових наслідків шляхом скасування. Тому у справі за таким позовом не може бути ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Отже і заходів забезпечення позову вони не потребують.

Третьою особою жодним чином не доведено, як саме відмова у забезпеченні адміністративного позову унеможливить виконання рішення суду про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, в разі задоволення такого, позаяк матиме місце фактичне виконання в момент набрання рішенням законної сили.

Варто підкреслити, що заходи забезпечення позову мають бути спрямованими виключно на забезпечення можливості ефективного виконання майбутнього рішення суду, а не надання позивачу результату, якого він прагне досягти за допомогою судового рішення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №320/28419/23.

Згідно ст.20 ЗК України, віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу; земельних ділянок приватної власності - їх власниками.

Відтак, вжиття заходів забезпечення позову, у спосіб, який просить позивач, не є співмірними із можливими негативними наслідками правам та інтересам третіх осіб, що можуть бути завдані у випадку їх застосування.

Більше того, суд не враховує вказані доводи, адже забезпечення позову не може ґрунтуватись на припущеннях. Підстави для забезпечення позову повинні бути доведені належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватись на здогадках чи припущеннях сторін.

Можливі у майбутньому порушення прав позивача, які ще не наступили взагалі і невідомо, чи настануть у подальшому, не є самостійною і достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову (постанова Верховного Суду від 10.09.2026 у справі №160/7492/26).

У питанні щодо вжиття заходів забезпечення позову Верховний Суд сформував сталу правову позицію щодо застосування норм процесуального права, яка полягає в наступному: Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, суд звертає увагу, що відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №826/16509/18 та від 26.12.2019 у справі № 640/13245/19, від 20.03.2019 у справі №826/14951/18.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Зміст заяви про забезпечення позову також не дає підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у разі його ухвалення на користь позивача, оскільки спірне рішення уважатиметься скасованим з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

За наведених обставин та матеріалів справи суд дійшов висновку, що підстав для вжиття заходів забезпечення позову, про які просить заявник, на даний час не вбачається.

Керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

у задоволенні заяви представника третьої особи від 19.10.2026 року про забезпечення позову, - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Карп`як Оксана Орестівна