Постановление суда № 140757004, 07.10.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

07 жовтня 2026 р. Справа № 120/3894/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара П.А.,

за участю:

секретаря судового засідання: Левчук В.О.

представника позивача: Дьяченко О.І.

представників відповідача: Гришко Т.В., Бардіної Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1

до: Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві

про: визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі.

Ухвалою суду від 17.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із викликом учасників справи.

Ухвалою суду від 06.05.2026 позовну заяву залишено без руху після відкриття провадження у справі та запропоновано позивачу у строк до 13.05.2026 подати до суду вмотивовану заяву про поновлення строку звернення до суду. Судове засідання у справі призначено на 20.05.2026.

13.05.2026 через підсистему Електронний суд представником позивача подано заяву про поновлення строку звернення до суду.

18.05.2026 представник відповідача подав через підсистему Електронний суду клопотання про залишення позову без розгляду з посиланням на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Ухвалою суду від 20.05.2026 адміністративну справу передано на розгляд за підсудністю до Запорізького окружного адміністративного суду.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2026 ухвалу суду від 20.05.2026 скасовано, а справу направлено до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 17.07.2026 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду.

13.08.2026 представницею відповідача подано до суду додаткові пояснення стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду. Просить адміністративний позов залишити без розгляду.

У судовому засіданні 07.10.2026 представниця позивача надала пояснення щодо строку звернення позивачем до суду із даним позовом, просила поновити пропущений строк звернення до суду. Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду заперечила.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду, а позов залишити без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Частиною 2 статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що початок перебігу шестимісячного строку у процесуальному законі визначено альтернативно - це день, коли особа або дізналася, або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Порівняльний аналіз термінів «дізнався» та «повинен був дізнатись», що містяться у частині 2 статті 122 КАС України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.

Питання щодо застосування строків, установлених Дисциплінарним статутом НП у правовідносинах, що виникли у зв`язку з притягненням поліцейського до дисциплінарної відповідальності, вже досліджувалося Верховним Судом. Так, у справі №120/7567/22 Суд сформував висновок, що у випадку наявності колізії між загальним та спеціальним законом застосуванню підлягають норми спеціального закону, яким є саме Дисциплінарний статут НП України.

Частиною 4 статті 31 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року №2337- VIII «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» передбачено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

У разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.

Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

У своїй практиці Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин: вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №9901/14/21).

У постанові Верховного Суду від 19.05.2022 у справі № 300/863/21 зазначено, що поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) обставина виникла протягом строку, який встановлений законом або судом; 4) обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

При вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Отже, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Як встановлено з матеріалів справи, наказом від 10.11.2025 №222-о/дск позивача звільнено з служби.

Пропуск строку звернення до суду із даним позовом обґрунтовано тим, що позивачу не було відомо про оскаржуваний наказ. Лише 26.02.2026 під час судового засідання у цивільній справі №335/10271/25 суддею було оголошено лист ТУ ДБР у м. Полтаві від 23.02.2026, згідно якого позивач дізнався про його звільнення зі служби на підстав оскаржуваного наказу.

Таким чином, застосуванню підлягає спеціальний закон, а саме Дисциплінарний статут НП України, що затверджений Законом України і яким передбачені порядок та строки оскарження дисциплінарного стягнення.

Законодавцем внесено зміни до Дисциплінарного статуту НП України в період дії воєнного стану, зокрема, абзацом 1 частини 4 статті 31 Дисциплінарного статуту НП України визначено, що поліцейський має право оскаржити застосоване до нього дисциплінарне стягнення, звернувшись до адміністративного суду протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Абзацом 2 частини 4 статті 31 Дисциплінарного статуту НП України визначено, що у разі застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади, пониження у спеціальному званні на один ступінь або звільнення зі служби в поліції поліцейський має право оскаржити таке стягнення протягом 15 днів з дня його ознайомлення з наказом по особовому складу про виконання застосованого дисциплінарного стягнення.

Таким чином, законодавець пов`язав виникнення права на оскарження застосованого до поліцейського дисциплінарного стягнення, у вигляді звільнення, та обчислення строку на таке оскарження - з моменту ознайомлення з наказом по особовому складу.

Як слідує із матеріалів справи, 02.03.2026 адвокатом позивача направлено на електронну пошту відповідача адвокатський запит в якому, зокрема, просив надати копію наказу про звільнення ОСОБА_1 .

У відповідь на адвокатський запит 12.03.2026 на електронну пошту адвоката Кулагіна Є.С. надійшов лист ТУ ДБР у м. Полтаві №13193/26/16-06/9576-26/п, яким, зокрема, повідомлено, що відповідно до п. п. 1.3 та 2.2 Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управлінь від 29.06.2021 №373, службову інформацію становлять відомості щодо проходження служби особами рядового і начальницького складу органу ДБР.

Таким чином повідомлено, що не вбачається за можливе надати, зокрема, копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з ТУ ДБР у м. Полтаві.

До суду позивач звернувся із даним позовом через підсистему "Електронний суд" 24.03.2026, у межах 15-денний строку з дня отримання відповіді на адвокатський запит, яку отримано адвокатом позивача на електронну пошту 12.03.2026.

Суд при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із даним позовом бере до уваги те, що, навіть, отримавши відмову у наданні копії оскаржуваного наказу, стороною позивача не було допущено зволікання у зверненні до суду та подано позов до суду у межах 15-ти денного строку з дня отримання такого листа.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв`язку із збройною агресією рф, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124, 129 Конституції України, статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000 Європейський суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог.

Отже, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суд вбачає підстави для задоволення заяви про поновлення ОСОБА_1 строку на оскарження наказу начальника ТУ ДБР в м. Полтаві №222-о/дск від 10.11.2025 "Про звільнення ОСОБА_1 "

Враховуючи встановлені судом обставини, клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду - задоволенню не підлягає.

Суд продовжує розгляд адміністративної справи у відповідності до статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач усунув недоліки позовної заяви у строк встановлений судом.

Керуючись ст.ст. 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду задовольнити.

Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити такий строк ОСОБА_1 .

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення адміністративного позову без розгляду відмовити.

Продовжити розгляд справи.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Суддя Комар Павло Анатолійович