Решение № 140757003, 20.10.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

20 жовтня 2026 р. Справа № 120/14265/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за №241670084122 від 09.04.2025 року про відмову в призначенні позивачу пенсії.

Ухвалою від 15.10.2025 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

Крім того, цією ж ухвалою залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

У встановлений судом строк представником відповідача подано відзив на позовну заяву. Обґрунтовуючи поданий відзив представник зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" починаючи з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу - не менше 32 років.

Проте, станом на дату звернення загальний страховий стаж позивача складає 22 роки 11 місяців 04 дні, а страховий стаж для визнання права на пенсію становить 25 роки 4 місяці 06 дні.

У встановлений строк третьою особою подано пояснення у яких представник заперечує проти задоволення заявлених позовних вимог.

03.06.2026 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог.

08.06.2026 року представником позивача подано додаткові пояснення щодо поданої заяви про уточнення позовних вимог.

Ухвалою від 20.10.2026 року повернено без розгляду заяву представника ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що 02.04.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення їй пенсії за віком.

Подана позивачем заява про призначення пенсії була передана за принципом екстериторіальності на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За результатом розгляду такої заяви прийнято рішення № 241670084122 від 09.04.2025 року, яким позивачу відмовлено в призначенні відповідного виду пенсії. Відмова мотивована тим, що наявний у позивача страховий стаж є недостатнім для призначення їй пенсії.

В рішенні також вказано, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.08.1983 року з 24.10.1988 року по 21.05.1993 року та з 01.04.1994 року по 30.09.1996 року, оскільки в записах про звільнення з роботи №12 та 14 відсутні підписи та посади відповідальних осіб, які внесли записи.

Крім того також вказано, що не зараховано до страхового стажу позивача періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1999 року по 31.01.2004 року, з 01.06.2004 року по 30.06.2004 року, 01.04.2005 року по 30.04.2005 року, з 01.07.2005 року по 30.07.2005 року, з 01.04.2006 року по 30.04.2006 року, з 01.02.2007 року по 28.02.2007 року, з 01.01.2008 року по 28.02.2008 року, з 01.01.2009 року по 28.02.2009 року та з 01.02.2010 року по 28.02.2010 року у зв`язку із відсутністю інформації у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування відомостей про сплату страхових внесків за вказані періоди.

Не погоджуючись із такою відмовою позивач звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог суд виходив із наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно із положення ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку №637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

В даному випадку з змісту оскаржуваного рішення, до страхового стажу позивача не було зараховано період роботи з 24.10.1988 року та 21.05.1993 року та 01.04.1994 року по 30.09.1996 року, оскільки у записах №12 та №14 відсутні підписи та посади відповідальних осіб, які внесли записи про звільнення.

Постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція №162).

Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.

Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії чи/або не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Суд зауважує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому, працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

В даному ж випадку, відповідач не врахував, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, в якій зазначено, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Крім того підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що певні недоліки в заповненні трудової книжки позивача не можуть бути підставою для відмови в зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи з 24.10.1988 року по 21.05.1993 року та з 01.04.1994 року по 30.09.1996 року.

Як наслідок, відповідача слід зобов`язати зарахувати до страхового стажу позивача відповідні періоди її роботи з 24.10.1988 року по 21.05.1993 року та з 01.04.1994 року по 30.09.1996 року.

У спірному рішенні також вказано, що не зараховано до страхового стажу позивача періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1999 року по 31.01.2004 року, з 01.06.2004 року по 30.06.2004 року, 01.04.2005 року по 30.04.2005 року, з 01.07.2005 року по 30.07.2005 року, з 01.04.2006 року по 30.04.2006 року, з 01.02.2007 року по 28.02.2007 року, з 01.01.2008 року по 28.02.2008 року, з 01.01.2009 року по 28.02.2009 року та з 01.02.2010 року по 28.02.2010 року.

Втім, як слідує із прохальної частини позовної заяви позивач просить зарахувати до страхового стажу роботи період здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1999 року по 31.01.2004 року.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відтак, суд приходить до висновку, що слід здійснювати розгляд даної справи у межах заявлених позовних вимог, адже кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 9 КАС України).

Що стосується не зарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1999 року по 31.01.2004 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч. 3-1 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно з статтею 26 цього Закону включаються періоди: ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Згідно п. 2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком №637.

Відповідно до п.4 Порядку №637 час роботи осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності і на виключно їх праці, за період до 1 травня 1993 року зараховується в трудовий стаж за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

Відповідно до Порядку №22-1 час роботи осіб, що займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності і на виключно їх праці, за період до 1 травня 1993 року зараховується в трудовий стаж за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності по загальній системі оподаткування до 01 липня 2000 року зараховується в страховий стаж за умови надання документів про сплату страхових внесків.

Відповідно до п. 2.1 Порядку №22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме для осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність по загальній системі оподаткування до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Як слідує із матеріалів справи, починаючи з 09.06.1999 року по 16.08.2018 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на податковому обліку в ГУ ДПС у Хмельницькій області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця та довідкою ГУ ДПС у Хмельницькій області №9156/22-01-50-09-06 від 04.11.2019 року, відповідно до якої позивач з 09.06.1999 року по 31.03.2000 року перебувала на загальній системі оподаткування; у період з 01.04.2000 року по 31.12.2011 року на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності зі сплати єдиного податку та у період з 01.01.2012 року по 16.08.2018 року на спрощеній системі оподаткування 2 групи.

При цьому суд зазначає, що з огляду на викладені вище висновки, належним доказом для зарахування до страхового стажу періодів провадження підприємницької діяльності осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність по загальній системі оподаткування до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Так, Верховний Суд у постанові від 06.08.2024 у справі №580/7175/21 нагадав, що належними ж доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Позивачем зазначених вище довідок відповідачу та суду не надано, а клопотання про їх витребування до суду не надходило.

Суд зазначає, що сам лише факт реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем без підтвердження сплати відповідних внесків не може бути достатньою підставою для зарахування позивачу до її страхового стажу періоду підприємницької діяльності. Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена в постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а.

Враховуючи вище викладене суд приходить до висновку, що відповідачем цілком обґрунтовано відмовлено в зарахуванні позивачу до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності з 01.07.1999 року по 31.01.2004 року

Однак з урахуванням решти наведених вище обставин щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу періодів роботи суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №241670084122 від 09.04.2025 року та, як наслідок, наявність підстав для його скасування.

Поряд із цим, визначаючись щодо вимог зобов`язального характеру варто врахувати, що в оскаржуваному рішенні Головним управлінням пенсійного фонду у Вінницькій області зазначено, що страховий стаж позивача для визначення права на пенсію становить 25 років 04 місяці 06 днів.

Таким чином, зарахування до страхового стажу позивача періоду її роботи з 24.10.1988 року по 21.05.1993 року (4 роки 6 місяців 28 днів) та з 01.04.1994 року по 30.09.1996 року (2 роки 6 місяців 00 днів) свідчитиме про наявність у позивача 32 роки 05 місяців 04 дні страхового стажу, із необхідних для призначення пенсії за віком 32 років.

Відтак, з метою належного захисту порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 24.10.1988 року по 21.05.1993 року та з 01.04.1994 року по 30.09.1996 року (із врахуванням уже зарахованих періодів роботи) та призначити пенсію за віком.

Також слід врахувати, що у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи те, що позивач досягла пенсійного віку 04.03.2025 року, а за призначенням пенсії звернулась 02.04.2025 року, суд приходить до висновку, що пенсію позивачу слід призначити з 05.03.2025 року.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області підлягає сума у розмірі 645,97 грн.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №241670084122 від 09.04.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 24.10.1988 року по 21.05.1993 року та з 01.04.1994 року по 30.09.1996 року (із врахуванням уже зарахованих періодів) та призначити пенсію за віком з 05.03.2025 року.

В задоволенні решти вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 645 (шістсот сорок п`ять) гривень 97 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)

Третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (пл. Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345)

Повний текст рішення складено 20.10.2026.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна