Решение № 140752997, 20.10.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/11859/26

2/760/15383/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді -Букіної О.М.

при секретарі - Пилипенко Д.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» про поновлення на роботі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

23.04.2026 позивач звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати незаконним та скасувати наказ т.в.о. президента Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» І. Кравчишина №256/к від 03.03.2026 щодо звільнення позивача із замйманї посади завідувача кафедри електроніки, робототехніки і технології моніторингу та інтернету речей факультету аеронавігації, електроніки та телекомунікацій університету у зв`язку із закінченням строку трудового договору; поновити позивача на займаній посаді; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, почнаючи з 07.03.2026 по дату винесення судового рішення; та стягнути з відповідача на її коритсь моральну шкоду у розмірі 400 000,00 грн.

Свої вимоги мотивує тим, що позивач після закінчення навчання у Національному авіаційному університеті у 2001 роцібула прийнята на посаду викладача - стажиста кафедри електроніки. В університеті працювала на різних посадах до 03.03.2026.

Наказом т.в.о. президента Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» І. Кравчишина №256/к від 03.03.2026 ОСОБА_1 була звільнена з посади завідувача кафедри електроніки, робототехніки і технології моніторингу та інтернету речей факультету аеронавігації, електроніки та телекомунікацій університету у зв`язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

З 24.02.2026 по 06.03.2026 позивач перебувала на лікарняному, що підтверджується відповідними медичними висновками. Наказ про звільнення остання отримала лише 27.03.2026 разом із трудовою книжкою.

Про наміри відповідача звільнити позивача з власної ініціативи остання повідомлена не була, порушень трудової дисципліни, розпорядку, оголошення дисциплінарних стягнень не має. Вважає, що відповідач не мав законної підстави звільняти позивача із займаної посади у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору, оскільки відповідно до ст. 39-1 КЗпП України строковий трудовий договір, строк якого закінчився, вважається продоженим на невизначений строк, якщо роботодавець не вимагав від позивача припинення трудових відносин.

Крім цього, позивач була звільнена із займаної посади в період її перебування на лікарняному, що є порушенням ч. 3 ст. 40 КЗпП України. Трудову книжку та наказ про звільненння позивач отримала з порушенням встановленого ч. 2 ст. 47 КЗпП України строк.

У зв`язку з незаконним звільненням, позивач зазнала моральних страждань, що виразились у постійних переживаннях та призвело до порушень фізичного та психічного здоров`я останньої.

Розмір спричиненої їй моральної шкоди позивач оцінює у 400 000,00 грн.

У зв`язку з викладеним позивач вимушена звернутись до суду за захистом порушених прав.

23.04.2026 згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою суду від 13.05.2026 дану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

10.06.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст.178 ЦПК України, - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

24.06.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній не погоджується із заявленими позовними вимогами та вважає їх необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Як зазначає представник відповідача, ОСОБА_1 працювала в Університеті на різних посадах, та відповідно до наказу №441/к від 23.06.2023 нею було переукладено строковий трудовий договір на посаді професора кафедри електроніки, робототехніки і технології моніторингу та інтернету речей строком на 5 років - з 01 липня 2023 по 30 червня 2028 року.

У грудні 2023 року позивач за власним бажанням була переведена на посаду зівідувача тієї ж кафедри за строковим трудовим договором з 01 грудня 2023 по 30 червня 2024 - до обрання за конкурсом.

Наказом № 608/к від 26.06.2024 ОСОБА_1 прийнято на посаду завідувача кафедри за строковим трудовим договором з 02 липня 2024 року - до обрання за конкурсом, але не пізніше 30 червня 2025 року.

Таким чином, трудовий договір на посаді завідувача кафедри із самого початку мав чітко обмежений строк - до обрання на посаду за конкурсом, але не пізніше 30.06.2025.

Наказом в.о. президента від 25.06.2025 №389/од строк трудових договорів науково-педагогічних працівників - претендентів на конкурс для заміщення вакантних посад, у тому числі, посади завідувача кафедри, продовжено з 01.07.2025 до обрання за конкурсом, але не пізніше 31.08.2025.

Наказом в.о. президента від 28.08.2025 №497/од строк трудового договору завідувача кафедр - претендентів на конкурс - продовжено з 01.09.2025 до обрання за конкурсом.

На підставі рішення Вченої ради Університету від 25.02.2026 на посаду завідувача кафедри електроніки, робототехніки і технології моніторингу та інтернету речей обрано іншого кандидата, рішення набрало чинності з моменту введення в дію наказом від 02.03.2026 №105/од, у зв`язку з чим підстава для подальшого продовження строкового трудового договору з ОСОБА_1 відпала і наказом №256/к від 03.03.2026 останню було звільнено із займаної посади.

Щодо доводу про незаконність звільнення під час перебування на лікарняному, представник відповідача зазначає про таке.

Відповідачу стало відомо про те, що у період з 24.02.2026 по 06.03.2026 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, у зв`язку з чим було винесено наказ від 15.06.2026 №725/к про внесення змін до наказу від 03.03.2026 №256/к, змінивши дату звільнення ОСОБА_1 з 03.03.2026 на 07.03.2026 - перший робочий день після закриття лікарняного. Крім цього, позивач відмовилась від отримання наказу про звільнення та трудової книжки, що засвідчено відповідним актом.

Таким чином, оскільки вимога про поновлення позивача на займаній посаді є такою, що не підлягає задоволенню, похідні від неї вимоги, зокрема щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є такими, що також задоволенню не підлягають.

Вимога про відшкодування моральної шкоди, на думку представника відповідача, також не підлягає задоволенню, адже дії відповідача є правомірними та законними, та не порушили права позивача.

У зв`язку з викладеним, просить суд відмовити у задоволенні позовних вмог у повному обсязі.

08.07.2026 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій остання не погоджується із доводами представника відповідача щодо продовження строку дії договорів із завідувачами кафедр - кандидатами на посаду, оскільки конкретно з нею жодних зазначених представником відповідача договорів не укладалось.

На переконання позивача, трудові відносини між сторонами здійснювались на підставі колективного договору.

Конкурс на заміщення вакантної посади завідувача кафедри проведений з численними порушенням вимог чинного законодавства, адже проводився вдруге. Під час проведення першого конкурсу, позивач брала у ньому участь, але про результати його проведення останній нічого не відомо.

У зв`язку з викладеним, позивач просить суд не брати до уваги доводи представника відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У зв`язку з тим, що справа призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, сторони у судове засідання не викликались, та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не відбувалось.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу Україна кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 51 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необгрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працювала в Університеті на різних посадах, що підтверджується записами із трудової книжки останньої.

Відповідно до наказу №441/к від 23.06.2023 з позивачем було переукладено строковий трудовий договір на посаду професора кафедри електроніки, робототехніки і технології моніторингу та інтернету речей строком на 5 років - з 01 липня 2023 по 30 червня 2028 року.

Відповідно до наказу №1024/к від 30.11.2023 ОСОБА_1 було переведено на посаду завідувача кафедри за строковим трудовим договором з 01 грудня 2023 по 30 червня 2024 до обрання за конкурсом.

Наказом № 608/к від 26.06.2024 ОСОБА_1 прийнято на посаду завідувача кафедри за строковим трудовим договором з 02 липня 2024 року - до обрання за конкурсом, але не пізніше 30 червня 2025 року.

Наказом в.о. президента від 25.06.2025 №389/од строк трудових договорів науково-педагогічних працівників - претендентів на конкурс для заміщення вакантних посад, у тому числі, посади завідувача кафедри, продовжено з 01.07.2025 до обрання за конкурсом, але не пізніше 31.08.2025.

Наказом в.о. президента від 28.08.2025 №497/од строк трудового договору завідувача кафедр - претендентів на конкурс - продовжено з 01.09.2025 до обрання за конкурсом.

На підставі рішення Вченої ради Університету від 25.02.2026 на посаду завідувача кафедри електроніки, робототехніки і технології моніторингу та інтернету речей обрано іншого кандидата, рішення набрало чинності з моменту введення в дію наказом від 02.03.2026 №105/од.

Наказом №256/к від 03.03.2026 ОСОБА_1 було звільнено з посади завідувача кафедри електроніки, робототехніки і технології моніторингу та інтернету речей факультету аеронавігації, електроніки та телекомунікацій університету у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

З даним наказом ОСОБА_1 відмовилась ознайомлюватись, а також отримувати трудову книжку, про що свідчить Акт про відмову працівника від ознайомлення з наказом про звільнення та відмову від отримання трудової книжки у зв`яку із закінченням трудового договору від 06.03.2026, підписаний троьома працівниками університету: Завгороднім С.В. , Никифоровою Н.Л. та Шемна О .

Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Пунктом 2 частини 1 статті 23 КЗпП України передбачено що трудовий договір може бути на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

У частині 2 зазначеної статті визначено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Так, трудовий договір між сторонами не переукладався автоматично і не продовжувався, а отже волевиявлення сторін щодо строкового характеру трудових відносин було взаємним, узгодженим та належним чином оформленим.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, передбачено, що підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не постановила вимогу про їх припинення.

Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Отже, як встановлено матеріалами справи, позивач була прийнята на посаду завідувача кафедри на чітко визначений строк, умовю припинення трудвових відносин за трудовим договором було призначення на вакантну посаду особу, обраною комісєію за результатами конкурсу, тобто в даному випадку мова йде про строковий трудовій договір.

Визначившись із переможцем конкурсу, роботодавець припинив із позивачем дію строкового трудового договору шляхом винесення відповідного наказу.

Таким чином, доводи позивача про те, що вона здійснювала свої трудові функції на підставі безстрокового трудового договору не беруться судом до уваги, адже у наявних в матеріалах справи наказах про прийняття на роботу чітко зафіксований строк, на який позивач була прийнята на посаду, з чим вона була ознайомлена.

Також не заслуговують на увагу твердження позивача про те, що трудові відносини між нею та роботодавцем мали б решулюватися колективним договором, укладеним між роботодавцем, профспілковою організацією та трудовим колективом, адже до предмету регулювання колективного договору не відноситься порядок укладання трудових договорів, у тому числі строкових, та порядок їх розірвання, адже зазначене регулюється виключно нормами чинного трудового законодавства України, а колективний договір не є нормативно-правовим актом за своєю природою та не має відповідної юридичної сили.

Отже, з викладеного суд дійшов висновку, що відповідач здійснив припинення трудових відносин із позивачем, звільнивши останню у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, тобто маючи на те відповідні правові підстави.

Позивач також зазначає, що відповідач порушив вимоги трудового законодавства, звільнивши останню під час її перебування на лікарняному та не дав можливості ознайомитися з наказом про звільнення, не видавши також трудової книжки.

Проте, суд не погоджується із зазначеним, виходячи з наступного.

Дійсно, приписами ч. 3 ст. 40 КЗпП України забороняється звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Відповідно до медичних заключень вбачається, що позивач перебувала на лікарняному з 24.02.2026 по 06.03.2026.

Наказ про звільнення №256/к про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади датований 03.03.2026, тобто в період тимчасової непрацездатності останньої.

Проте, роботодавцем було винесено наказ від 15.06.2026 № 725/к про внесення змін до наказу від 03.03.2026 №256/к, в якому була змінена дата звільнення ОСОБА_1 з 03.03.2026 на 07.03.2026 - перший робочий день після закриття лікарняного.

Таким чином, змінивши дату звільнення позивача, роботодавець усунув порушення порядку звільнення працівника.

Суд критично ставиться до доводів позивача про ненадання їй можливості ознайомитися із наказом про звільнення та невидачу їй трудової книжки, адже як вже було встановлено судом, остання відмовилась від ознайомлення наказу та отримання трудової книжки у день звільнення, що підтверджується відповідним актом.

Також суд не бере до уваги твердження позивача про порушення відповідачем процедури проведення конкурсу на зайняття вакантної посади завідувача кафедри, адже дане питання не є предметом спору у даній справі.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність в діях відповідача під час звільнення позивача із займаної посади порушень вимог чинного законодавства України, оскільки трудовий договір, укладений між позивачем та відповідачем, як роботодавцем, є строковим, строк якого встановлений за погодженням сторін відповідно до положень частини другої статті 23 КЗпП України, а тому його припинення після закінчення визначеного сторонами строку відповідає вимогам пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, і як наслідок, суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування вищевказаного наказу про звільнення та поновлення її на раніше займаній посаді.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку під час вимушеного прогулу суд повідомляє, що дана позовна вимога є похідною від вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, а тому, у зв`яку з відмовою у її задоволенні, подальшому розгляду не підлягає.

Вимога позивача про стягнення з відповідча моральної шкоди також не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Оскільки судом встановлено, що в діях відповідача, які виразились у звільненні позивача із займаної посади, відсутні порушення вимог трудового законодавства, а отже такі дії визнані судом як правомірні та законні, а отже відсутні підставі для відшкодування з відповідача на користь позивача моральної шкоди.

Так, цивільним процесуальним кодексом України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, які мають відповідати вимогам належності, допустимості, достовірності та достатності.

Згідно з приписами частини першої, другої статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, встановлені письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частини першої ст. 81 ЦПК України).

У відповідності до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку про необґрунтованість позову і відмову у задоволенні його вимог.

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного некомерційного підприємства «Державний університет «Київський авіаційний інститут» про поновлення на роботі стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя: О.М. Букіна